VACANCIES AND COOPERATION

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок з науковими планами та програмами, мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, апробацію результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. «Теоретико-методологічні засади визначення принципів екологічного законодавства України» складається з трьох підрозділів. У цьому розділі розкрито теоретико-правовий зміст поняття та ознаки принципів екологічного законодавства України, їх функції та класифікацію зазначених принципів.

У підрозділі 1.1. «Поняття та теоретико-методологічний зміст принципів екологічного законодавства України» запропоновано розуміти під принципами законодавства закріплені в Конституції і законах України (як провідних джерелах права України), обумовлені об’єктивними потребами правового регулювання суспільних відносин імперативні та гранично загальні правові норми, що визначають зміст інших правових норм. Принципи екологічного законодавства виражають основні об’єктивні закономірності механізму взаємодії людини, суспільства та довкілля, визначають сутність галузей законодавства в цілому, мають нетипову структуру (наявні лише гіпотеза та диспозиція) і виконують специфічні функції у забезпеченні правового порядку. Таке визначення охоплює в комплексі предметні, генетичні та функціональні аспекти принципів законодавства України.

Обгрунтовано, що принципи екологічного законодавства є різновидом як принципів законодавства України у цілому, так і принципів екологічного права, саме тим різновидом, який безпосередньо текстуально закріплюється у відповідних положеннях законів, а не визначається з його змісту. Тобто принципи екологічного законодавства, на відміну від принципів екологічного права, є продуктом свідомої законотворчої волі законодавця, а не результатом умовиводів учених, судової практики тощо. Принципи екологічного законодавства виступають, по суті, найбільш концентрованим виразом принципів екологічного права, найбільш наочною їх формою, концентрують у собі найсуттєвіші риси принципів екологічного права, будучи вираженими текстуально в нормах закону. Вони стають нормами-принципами, тобто мають характеристики, що вказують на спільність їх з нормами права. Водночас ототожнення принципів екологічного права з принципами екологічного законодавства не має під собою науково-теоретичних і практичних підстав з огляду на різницю між правом і законодавством у цілому.

Принципи екологічного законодавства взаємодіють з принципами екологічної політики у конкретних суспільних відносинах завдяки тому, що саме екологічне законодавство є засобом реалізації екологічної політики держави.

На підставі проведеного теоретико-правового дослідження, виокремлені основні ознаки принципів екологічного законодавства України: 1) такі принципи обумовлені об’єктивними потребами розвитку права та правового регулювання суспільних відносин у сфері охорони довкілля, раціонального природокористування та забезпечення екологічної безпеки людини і суспільства; 2) зазначені принципи як за змістом, так і за призначенням є еколого-правовими нормами, закріплені виключно у Конституції та законах України, виражають основні об’єктивні закономірності механізму взаємодії людини, суспільства та довкілля; 3) принципи екологічного законодавства України – це норми загального характеру, оскільки вони визначають моделі поведінки суб’єктів екологічних правовідносин в узагальненому вигляді; 5) принципи екологічного законодавства акумулюють найбільш важливі екологічні інтереси, поширюються і діють у межах усіх підгалузей та інститутів екологічного законодавства України, є “наскрізними” для всіх еколого-правових норм, визначають устрій і механізми функціонування підгалузей та інститутів екологічного законодавства України; 7) принципи екологічного законодавства є більш динамічним правовим утворенням, аніж предмет та метод відповідної галузі права, виступають засадами структуризації законодавства на галузі та виділення у системі законодавства такої галузі, як екологічне законодавство.

У підрозділі 1.2. «Теоретико-правовий зміст функцій принципів екологічного законодавства України» під функціями принципів екологічного законодавства України запропоновано розуміти основні напрями впливу принципів екологічного законодавства на всю сукупність екологічних правовідносин на етапі правотворчої та правозастосовчої діяльності з метою визначення відповідного кола (групи) суспільних відносин, які відповідають цілям і призначенню екологічного законодавства України в цілому.

Функції не лише розкривають сутність і призначення цих принципів, але і характеризують основні напрями їх впливу на екологічні правовідносини, що відображають особливості внутрішньої будови галузі екологічного законодавства, своєрідність впливу окремих його підгалузей, інститутів та норм. Такі функції, водночас відображають цілеспрямовану, соціально важливу постійну або довготривалу дію принципів екологічного законодавства на всю сукупність відповідних правовідносин.

Функції принципів екологічного законодавства класифіковані так: 1) за ознакою спрямованості їх впливу – на внутрішні та зовнішні; 2) за предметною спрямованістю та сферою охоплення – загальносоціальні та спеціально-юридичні. До внутрішніх функцій віднесені організаційно-упорядкувальна (управлінська), стабілізаційна та інтегративна функції, до зовнішніх – регулятивна, охоронна, комунікативна, а також функція взаємодії з принципами міжнародного екологічного права. Водночас до загальносоціальних функцій принципів екологічного законодавства включені економічна, соціальна, політична, власне екологічна, ідеологічна, ціннісна (аксіологічна) функції, а до спеціально-юридичних – правоорієнтуюча (правотворча), систематизаційна, правозастосовна (у тому числі функція тлумачення), творчо-прогностична та організаційно-інституційна.

У підрозділі 1.3. «Теоретико-методологічні засади класифікації принципів екологічного законодавства України» проведено класифікаційний аналіз цих принципів, зауважено, що структура системи принципів екологічного законодавства України може розглядатися у вертикальній (залежно від поширеності принципів на всю систему законодавства, окрему галузь, на інститут чи підгалузь законодавства) та горизонтальній (залежно від регулятивної чи функціональної ролі принципів екологічного законодавства) площинах.

Так, за критерієм вертикального структурування (тобто залежно від сфери дії, поширеності того або іншого принципу) виокремлені загальні, галузеві принципи (поширюються на всю галузь екологічного законодавства), принципи підгалузей (поширюються на сфери відповідно земельного, лісового, атмосфероохоронного, надрового, водного законодавства тощо) та принципи інститутів (поширюються на сферу одного з інститутів, що входять до структури екологічного законодавства України).

За критерієм функціональної ролі виділено регулятивні та охоронні принципи екологічного законодавства України. До регулятивних принципів екологічного законодавства України віднесено принципи пріоритетності вимог екологічної безпеки, обов'язковості додержання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності; екологізації матеріального виробництва; науково обґрунтованого узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства; науково обґрунтованого нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище; безоплатності загального та платності спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності.

До охоронних принципів екологічного законодавства України включено принципи гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; запобіжного характеру заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів; обов'язковості надання висновків державної екологічної експертизи; гласності і демократизму при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду; компенсації шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; поєднання заходів стимулювання і відповідальності у сфері охорони навколишнього природного середовища; вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Розділ 2. «Принципи екологічного законодавства як елементи системи: питання теорії та практики» містить п’ять підрозділів і присвячений дослідженню теоретико-правових особливостей системи принципів екологічного законодавства України, з’ясуванню особливостей і специфіки їх законодавчої фіксації, визначенню особливостей та перспектив розвитку і вдосконаленню цих принципів у контексті систематизації екологічного законодавства в сучасній Україні, детальному розгляду диференційованих на галузеві, підгалузеві, інституційні а також на регулятивні та охоронні принципи екологічного законодавства.

У підрозділі 2.1. «Поняття та правове значення системи принципів екологічного законодавства України» запропоновано визначення системи принципів екологічного законодавства як цілісної несуперечливої сукупності відповідних провідних керівних ідей, втіленої у цій галузі законодавства, на підставі дослідження якої можна встановити закономірні зв’язки між принципами законодавства, обґрунтовувати необхідність існування кожного з них та віднайти оптимальні форми їх правової конкретизації у змісті нормативно-правових актів, що складають структуру екологічного законодавства України.

З’ясовано, що система принципів екологічного законодавства України являє собою важливий юридичний феномен, який сприяє інтеграції галузі екологічного законодавства в єдину упорядковану систему у рамках системи законодавства України. Така система є інтегрованою в структурно упорядковану, взаємопов’язану та взаємодіючу єдність вихідних, основних ідей еколого-правового змісту, що наділені нормативністю, відносною самостійністю, стабільністю, автономністю функціонування, можливістю і необхідністю взаємодії з іншими елементами як усередині системи, так і поза нею. Ця система відрізняється самостійністю відповідної галузі законодавства в рамках усієї системи національного законодавства України, зумовлює особливості юридичного закріплення принципів екологічного законодавства України у відповідних законодавчих статтях.

Законодавча фіксація відповідних принципів забезпечує їх системність, єдність та однакове тлумачення і застосування на практиці. Усі принципи екологічного законодавства України мають взаємопов’язаний характер та однакове значення, що не дозволяє виокремлювати пріоритетність тих чи інших принципів у даній системі. Внутрішня будова системи принципів екологічного законодавства охоплює класифікаційні рівні відповідних принципів екологічного законодавства, які виокремлюються науковцями переважно виходячи з різних критеріїв з дослідницькою метою.

У підрозділі 2.2. «Галузеві, підгалузеві та інституційні принципи екологічного законодавства України: теоретико-правова характеристика» зазначено, що об’єктивними передумовами існування системи галузевих, підгалузевих та інституційних принципів екологічного законодавства України є такі: взаємообумовленість і диференціація екологічного права як змісту та екологічного законодавства України як форми (втілення цього змісту) на підгалузі й інститути та теоретико-методологічна основа розгляду функціонування екологічного законодавства як комплексної галузі у системі законодавства України в цілому; наявність різних природних об’єктів, їх видів і комплексів, які мають достатньо відмінні умови розвитку, відтворення та функціонування у режимі їх використання людиною, що зумовлює відмінності у правовому регулюванні відповідно до їх використання, відтворення, охорони тощо; набуття особливої гостроти проблеми забезпечення екологічної безпеки в Україні як державі з «перехідною» економікою, обтяженою кризовими явищами.

Отже, специфічність об’єктів правового регулювання виступає теоретико-методологічною основою побудови системи принципів екологічного законодавства та об’єктивною передумовою виникнення і диференціації законодавчих актів з урахуванням різноманітності суспільних відносин, пов’язаних із використанням, відтворенням відповідних природних об’єктів та їх груп, а також з їх охороною та забезпеченням екологічної безпеки країни в цілому. Чинне екологічне законодавство України по-різному формулює свої підгалузеві принципи, зокрема як принципи та основні вимоги охорони, раціонального використання і відтворення відповідних природних об’єктів (Закон України «Про тваринний світ»), фактично уникаючи розмежування принципів та основних вимог охорони довкілля, внаслідок чого, виникає питання щодо нормативного змісту здійсненого законодавцем такого розмежування і його юридичних наслідків; лише як основні вимоги (Закон України «Про рослинний світ»);як принципи державної політики у відповідній сфері суспільних відносин (Гірничий кодекс України, Закон України «Про відходи»). Крім того, у всіх наведених формулюваннях принципи охорони відповідних природних ресурсів, з одного боку, та принципи їх раціонального використання і відтворення, з іншого, не розмежовуються. Водночас, необхідно констатувати, що у формулюванні підгалузевих принципів природоресурного законодавства України загалом відсутній єдиний, уніфікований підхід, що вказує на недостатнє опрацювання теоретико-методологічних проблем конструювання таких законодавчих текстів.

У підрозділі 2.3. «Теоретико-методологічні основи співвідношення галузевих, підгалузевих та інституційних принципів екологічного законодавства України» зроблений висновок про те, що галузеві та підгалузеві принципи екологічного законодавства України є відправними у формулюванні інституційних принципів цієї галузі законодавства України та втіленні положень цих принципів у конкретизуючих нормах відповідної галузі права. На сьогодні їх формування не може вважати завершенним, що зобумовлено триваючим процесом формування і самої галузі екологічного законодавства України.

Розмежування принципів екологічного законодавства України на галузеві, підгалузеві та інституційні не можна визнати послідовним і чітким. Часто не співпадає формулювання таких принципів з необхідним змістом, іноді спостерігається надмірна декларативність, дублювання, нестача нормативності. Водночас часто спостерігаємо відсутність чіткого системного зв’язку між галузевими, підгалузевими та інституційними принципами екологічного законодавства України. Так само немає чіткого їх зв’язку з іншими положеннями актів екологічного законодавства України.

У зв’язку із погіршенням екологічної обстановки, загостренням екологічних проблем, невідповідністю еколого-правового регулювання рівню посталих екологічних проблем, що виникли нині в Україні, відповідні принципи набувають більш адекватного вираження і законодавчого закріплення, а отже і нового звучання у механізмі еколого-правового регулювання. Це яскраво засвідчує динаміка змістовного насичення останнім часом екологічного законодавства України якісно новими законодавчими актами на рівні законів.

Дисертантка робить висновок про суттєву неоднорідність законодавчого закріплення як підгалузевих, так і інституційних принципів екологічного законодавства України. Така непослідовність, фрагментарність, а також непоодинокі дублювання у відповідних законодавчих формулюваннях свідчать про низький рівень юридичною техніки та недостатнє опрацювання теоретико-методологічних засад систематизації екологічного законодавства України в  цілому.

На це додатково накладається недостатня систематизованість екологічного законодавства України загалом, вплив кон’юнктурних інтересів і політичних настанов при ухваленні нових актів екологічного законодавства, відносно слабка організаційна та фахову діяльність щодо втілення означених принципів у життя.

Потенціал підгалузевих та інституційних принципів екологічного законодавства України нині є значно заниженим, вони недостатньо втілюють у життя принципи “верхніх” рівнів – конституційних основ екологічного законодавства України та власне галузевих принципів екологічного законодавства України.

У підрозділі 2.4. «Теоретико-правові проблеми закріплення регулятивних та охоронних принципів екологічного законодавства України» констатується, що регулятивні та охоронні принципи екологічного законодавства внаслідок недостатнього теоретико-методологічного опрацювання мають неоднакове законодавче закріплення в чинному законодавстві України. Зокрема, традиційно вони реалізуються сукупно, в контексті реалізації екологічної функції держави, є достатньо наукомісткими, включають норми і принципи екологічної етики. Проте не завжди така наукова місткість супроводжується належним рівнем теоретико-методологічного обгрунтування та нормативної конкретизації у змісті екологічного законодавства України.

Деякі з них дотепер залишаються значною мірою декларативними, не супроводжуються наявністю комплексного механізму функціонування та дії. Слабкою ланкою такого механізму традиційно залишається відсутність процесуальних норм, які б повно, комплексно та несуперечливо урегульовували і порядок реалізації екологічних прав громадян відповідно до накреслених принципів екологічного законодавства України, забезпечували втілення цих принципів у процесуальних гарантіях суб’єктивних екологічних прав.

У підрозділі 2.5. «Значення та перспективи розвитку принципів екологічного законодавства України у визначенні теоретико-методологічних засад юридико-систематизаційної діяльності» обґрунтовано думку про те, що якісно нового значення принципи екологічного законодавства України повинні набути у процесі юридико-систематизаційної діяльності, зокрема у разі її проведення у формі кодифікації. За умови створення проекту Екологічного кодексу України викладені в ньому принципи екологічного законодавства стануть основою внутрішньої єдності еколого-правових норм, визначатимуть їх взаємозв’язок і взаємозалежність, а також взаємозумовленість і взаємну підпорядкованість цього кодифікаційного акта іншим актам цієї галузі законодавства.

На підставі аналізу наукових висновків і рекомендацій до принципів систематизації екологічного законодавства України автором віднесені, такі як: відповідність цілей та характеру систематизації рівню соціально-економічного розвитку суспільства, необхідності узгодження економічних та екологічних інтересів, гарантування екологічної безпеки, створення безпечного для життя і здоров’я людини довкілля; принцип вибору оптимальних форм систематизації, найбільш придатних для конкретної стадії систематизаційного процесу з урахування стану розвитку системи екологічного законодавства України; принцип наукової обґрунтованості та відповідності екологічного законодавства України передовим науковим теоретико-методологічним розробкам; принцип критичного врахування зарубіжного еколого-правового досвіду в сфері систематизації екологічного законодавства; принцип визнання пріоритету екологічних прав та свобод людини і громадянина у правовому регулюванні екологічних правовідносин, неприпустимості їх скасування, звуження їх змісту та обсягу; принцип системного підходу.

Водночас на основі теоретико – правового аналізу обґрунтовано доцільність включення до переліку принципів екологічного законодавства таких положень: пріоритет охорони життя і здоров‘я людини, забезпечення сприятливих екологічних умов для життєдіяльності населення; пріоритет превентивних заходів з попередження забруднення довкілля; презумпція екологічної небезпеки господарської та іншої діяльності, що планується, відмова від господарських та інших проектів, пов‘язаних із впливом на природні системи, якщо їх наслідки не передбачувані для довкілля; обмеження прав власників природних об’єктів і природокористувачів з метою захисту публічних екологічних інтересів.

Зауважено, що викладені принципи, мають досить широкий зміст і значення. Вони достатньо загальні і водночас охоплюють своїм регулятивним та охоронним впливом все коло суспільних відносин у сфері взаємодії суспільства і довкілля. Такі принципи забезпечують своєрідне “перетікання” принципів систематизації екологічного законодавства в матерію цього законодавства на якісно новому етапі його упорядкування, зокрема, за умови творення єдиного кодифікаційного акта – Екологічного кодексу України.

Доведенна, що формулювання таких принципів на нормативному рівні має сенс лише за умови кодифікації екологічного законодавства України. Проте у випадку відмови від її проведення вони матимуть значення правових орієнтирів при коригуванні змісту чинних еколого-правових норм.

Поряд з цим, слід застерегти від повторення деяких техніко-юридичних помилок, які уже є в чинному екологічному законодавстві України. Зокрема, у відповідному перелікові не потрібно застосовувати положення, які за своєю сутністю не можуть вважатися принципами всієї галузі екологічного законодавства, або ж за специфікою регулятивного впливу перебувають поза межами предмета його регулювання.

Об’єднання принципів екологічного законодавства в єдину систему та їх застосування у реалізації державної екологічної політики означає не просто арифметичне підсумування, а діалектичне формування одного з провідних напрямів розвитку суспільства і держави, тобто таке формулювання та об’єднання згаданих принципів в єдину систему має бути внутрішньо закономірним та узгодженим на відповідних теоретико-методологічних засадах.