Удисертаційній роботі обґрунтовано формування механізму управління конкурентоспроможністю вугільної продукції на вугледобувних підприємствах, надано методичні рекомендації щодо вдосконалення системи управління конкурентоспроможністю вугільної продукції.
У першому розділі «Теоретичні основи формування конкурентоспроможності вугільної продукції» на основі узагальнення теоретичних положень вітчизняних та зарубіжних науковців досліджено сутність поняття «конкуренція» та «конкурентоспроможність продукції». Проведено аналіз розвитку конкурентоспроможності в Україні, досліджено нормативно-правову базу конкурентоспроможності.
Україна посідає 82 місце в рейтингу глобальної конкурентоспроможності 2009-2010 рр. із загальним балом у 3,96. Якщо цей результат порівняти з вибіркою країн за 2007-2008 рр., то регрес України складе дев’ять пунктів. Слабкою стороною конкурентоспроможності України є недостатня розвиненість приватного бізнесу, низька якість продукції, що випускається. Маючи вигідне економіко-географічне положення (центр Європи), Україна володіє розгалуженими транспортними комунікаціями (авіаційним, автомобільним, залізничним, морським, річковим, трубопровідним та іншими видами транспорту), великими мінерально-сировинними запасами, у тому числі унікальними родовищами, а також значним науково-технічним потенціалом, тобто її конкурентоспроможність, як і будь-якої іншої країни, у першу чергу залежить від підвищення конкурентоспроможності як галузей промисловості, так і кожного окремого підприємства та продукції або послуг, які ці підприємства випускають або надають.
Ринкова економіка обов’язково передбачає, що всі відносини між суб’єктами ринку відбуваються лише в умовах конкуренції. Розвиток світової економіки супроводжується посиленням міжнародної конкуренції. Україна стала незалежною де-юре тільки з 1991 р., де-факто вона взагалі ще не стала незалежною, а враховуючи той факт, що існуючу в СРСР інституціональну систему було зруйновано, а нової ще не побудовано, то й нині має принципове значення розробка в законах та постановах правил поведінки суб’єктів господарської діяльності відносно не тільки їх діяльності взагалі, але й конкурентоспроможності продукції, яку вони випускають. На жаль, існуючі нормативно-правові документи є загальними і не враховують особливості гірничої галузі.
Питання, пов’язані з управлінням конкурентоспроможністю вугільної промисловості, знайшли своє відображення в роботах багатьох вітчизняних учених і науковців. Узагальнюючи дані ними формулювання конкурентоспроможності товару та враховуючи особливості саме вугільної продукції, можна визначити, що конкурентоспроможністю вугільної продукції є здатність задовольняти потреби різних груп споживачів за рахунок значного підвищення якості вугільної продукції та переваги у вартісних аспектах над аналогічними товарами, представленими на ринку енергоносіїв. Особливості трактування конкурентоспроможності залежать від того, на якому з її рівнів – країна, галузь, підприємство, товар – вона розглядається, тим більше що між її поняттями на різних рівнях існує тісна внутрішня й зовнішня залежність, тобто усі рівні конкурентоспроможності мають двосторонній зв’язок. Але це не завжди є обов’язковою умовою. Наприклад, виробництво конкурентоспроможної вугільної продукції може потребувати великих витрат на придбання устаткування нового технічного рівня, що в умовах ринку неминуче призведе до зниження ефективності, зменшення прибутку, погіршення фінансового стану підприємства. У цьому випадку потрібне додаткове фінансування, що в результаті знижує конкурентоспроможність виробника.
Світовий досвід свідчить про те, що наявність чинників виробництва є необхідною, але недостатньою умовою успішної конкуренції. Для цього ще потрібні: певний попит на продукцію; вимогливі споживачі та конкурентоспроможні постачальники; добросовісне ведення конкуренції; відповідна стратегія підприємств відносно розвитку й підвищення конкурентоспроможності. Підприємства не можуть виробляти конкурентоспроможну продукцію для зовнішніх ринків, якщо вона має низьку якість на внутрішньому ринку. Країни, що є сьогодні лідерами світового ринку, завжди відштовхувалися від внутрішнього попиту, і їх експансія спочатку йшла через насичення внутрішнього ринку.
Низька конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників і країни в цілому – це проблема економічної безпеки держави. У зв’язку з цим підвищення конкурентоспроможності – стратегічне завдання будь-якого об’єкта вітчизняного ринку, вирішення якого можливе на основі проведення глибокого аналізу конкурентоспроможності як економічної категорії та показника економічної діяльності. В умовах конкуренції на ринках збуту товарів підприємства вимушені приділяти увагу поліпшенню якості продукції, вивчати й контролювати конкурентоспроможність товарів. Для забезпечення високого рівня конкурентоспроможності у перспективі необхідно мати точні відомості про потребу покупців і орієнтувати на них виробничу та збутову діяльність підприємств.
Враховуючи той факт, що стійке підвищення ролі вугілля в світовій енергетиці – стабільна тенденція, Україна повинна бути зацікавленою не тільки у збільшенні обсягів видобутку вугілля, а й у підвищенні його конкурентоспроможності, не тільки в забезпеченні своїх потреб, а й у можливості експорту вугілля. Стійкої конкурентоспроможності вугільної продукції можливо досягти за рахунок виконання системи маркетингових, техніко-технологічних, організаційно-правових, економічних, фінансових заходів, які будуть здійснюватися на вугільних підприємствах для підвищення якості вугільної продукції та зниження її вартості.
У другому розділі «Аналіз конкурентоспроможності вугільної галузі» проаналізовано стан вугільної галузі України, можливість підвищення її конкурентоспроможності за рахунок якості вугільної продукції.
Світове зростання цін на нафту й природний газ продовжується останні декілька років. Очікується уповільнення розвитку енергетичного й сировинного секторів, обумовлене зменшенням попиту на дорогі енергоносії. На цьому фоні вугледобувні підприємства набувають нових перспектив для розвитку й використання своєї продукції як дешевшого і найбільшого за своїми запасами енергетичного ресурсу. Треба відзначити, що у вугледобувних країнах світу відбувається стабільне збільшення видобутку вугілля, у той час як в Україні спостерігається тенденція до зниження видобутку.
Після розпаду Союзу РСР Україна увійшла до першої десятки країн, що мають запаси кам’яного вугілля, її частка у світових запасах вугілля становить приблизно 4%. Загалом найбільш сприятливі для відпрацювання запаси вугілля є в США, Австралії та Південно-Африканській Республіці, найбільш складні – в країнах Європи, особливо в Україні. Розвиток техніки і технології може ці складнощі пом’якшити, але не більше. При цьому вартість видобутку вугілля неминуче зростає. У Європі шахти з такими умовами, що наближаються до українських, давно закрито. А якщо врахувати той факт, що починаючи з 1975 р. відбулося скорочення бюджетного фінансування вугільних підприємств Донецького басейну, то наслідком цього стало поступове старіння шахтного фонду і зниження видобутку вугілля. Все це й зумовило, що Україна отримала вугільну галузь з порівняно низькими техніко-економічними показниками.
