OСНOВИ ФOРМУВАННЯ ТА ВИКOРИСТАННЯ КOНКУРEНТНOГO ПOТEНЦIАЛУ РEГIOНУ Автореферат

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи дослідження формування й використання конкурентного потенціалу регіону” розкрито зміст категорії „конкурентний потенціал регіону”, представлена еволюція поглядів на сутність і функції конкуренції, проаналізовано внутрішні та зовнішні фактори конкурентних переваг регіону та особливості їх реалізації в регіонах України.

На основі узагальнення й систематизації існуючих підходів до тлумачення понять „конкуренція”, „конкурентні переваги регіону”, „конкурентоспроможність регіону” та виявлення їх взаємозалежності розкрито сутність поняття конкурентного потенціалу регіону як сукупності інституційної матриці територіального утворення (достатньої умови) і факторів виробництва, права щодо володіння, користування, управління, на дохід й на капітальну цінність, які належать економічним агентам територіально локалізованої системи (необхідна умова), що є основою конкурентоспроможності регіональної економіки як активного стану територіально-локалізованої системи та її елементів і проявляються у формуванні конкурентного середовища. У свою чергу обґрунтовано, що інституційна матриця регіону – це базові регіональні інститути, які є необхідною умовою та орієнтиром для взаємного зближення та гармонізації, взаємозв’язку і взаємодії суміжних регіональних інституційних систем.

Структуру конкурентного потенціалу регіону як прояв його зовнішніх і внутрішніх можливостей та створених завдяки ним конкурентних переваг запропоновано розглядати через сукупність: факторів ресурсів, процесів, інститутів, факторів коротко-, середньо-та довгострокової дії; факторів локального, регіонального, національного та світового ринків; факторів абсолютних і порівняльних переваг територіально-локалізованої системи; факторів кон’юнктурної та стратегічної конкурентоспроможності, які, у свою чергу, об’єднані за визначеними класифікаційними ознаками в групи.

В основі запропонованої пірамідальної ієрархії конкурентних стратегій знаходиться закономірність поступального розвитку, загальна спрямованість регіонального розвитку на постійне зростання кон’юнктурної та стратегічної конкурентоспроможності регіону з вектором його руху до інноваційного розвитку (рис. 1).

Обґрунтовано три рівні зв’язків і відносин конкурентного потенціалу: 1) відображення сукупності властивостей, накопичених системою в процесі її становлення і таких, що зумовлюють можливість її функціонування і розвитку (ресурс); 2) рівень практичного використання наявних можливостей, що дає можливість розмежовувати їх на реалізовані та нереалізовані (резерв); 3) орієнтування на майбутній розвиток (прогноз).

У запропонованій ієрархічній системі показників конкурентоспроможності та соціально-економічного зростання регіону показники конкурентоспроможності регіону визначено результативними, а показники конкурентного потенціалу − факторними. Комплексний підхід до формування системи індикаторів передбачає подання її у вигляді взаємопов’язаних підсистем, що розробляються в залежності від прийнятої за основу регіональної концепції (рис. 2).

Доведено, що забезпечення конкурентоспроможності регіону передбачає формування й ефективне використання конкурентного потенціалу, який, у свою чергу, забезпечується трьома основними компонентами: рівнем соціально-економічного розвитку регіону, який відображає досягнутий (вихідний) рівень конкурентоспроможності; конкурентними перевагами, які являють собою фактори диференціації в порівнянні з іншими суб’єктами конкурентних відносин і створюють основу для подальшого формування конкурентоспроможності регіону; соціально-економічним потенціалом регіону, який лежить в основі перетворення потенційних конкурентних переваг в реальні (а також створення нових конкурентних переваг), і формування більш високого рівня регіональної конкурентоспроможності.