ВПЛИВ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА НА ІНДУСТРІАЛЬНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади дослідження індустріальних перетворень у вітчизняному господарстві" виокремлено концепції та окремі положення, які прийняті за теоретичну основу дисертаційного дослідження; проаналізовано вітчизняну та зарубіжну історико-економічну літературу та здійснено оцінку стану розроблення проблеми; охарактеризовано джерельну базу дослідження.

На основі критичного аналізу та узагальнення наявних у сучасній літературі підходів до розуміння сутності індустріальних перетворень у дослід-женні розглянуто процес індустріалізації в широкому та вузькому значенні цього слова. Індустріалізація у вузькому значенні – це певний історичний відрізок розвитку суспільства, протягом якого відбувається становлення промислової організації суспільного виробництва на основі заміни ручної праці машинною, і ця остання домінує в суспільному виробництві. Під індустріалізацією в широкому значенні розуміється перманентний процес прогресуючого промислового розвитку, що супроводжується технологічними і структурними змінами. Відповідно запропоновано трактування індустріальних перетворень як процесу техніко-економічних змін, що відбуваються в рамках індустріальної парадигми суспільного розвитку та супроводжуються становленням і розвитком другого, третього та четвертого технологічних укладів.

Концептуальною основою дослідження слугує теорія модернізації як комплексного процесу економічних, соціальних, політичних і культурних змін, початковим імпульсом яких є прискорений індустріальний розвиток. Для вирі-шення завдань, поставлених у роботі, продуктивним є підхід, що розглядає модернізацію як системне оновлення суспільства, що передбачає відповідність між перетвореннями у різних сферах життя суспільства. Таким чином, індустріалізація розглядається як необхідна, але недостатня умова модернізації, розмежовуються поняття модернізації та індустріалізації, поглиблюється розуміння впливу зовнішніх чинників на процеси технологічних, організаційно-господарських, соціально-політичних, культурно-ментальних змін суспільства та їхнє динамічне співвідношення.

Особливості соціально-економічного розвитку української економіки в складі Російської імперії та Радянського Союзу, прийнята царським, а пізніше – радянським урядом стратегія індустріальних перетворень обумовлюють використання в дослідженні теорій економічного розвитку, запропонованих економічною наукою у ХХ ст., зокрема, концепцій "наздоганяючого розвитку", "початкового поштовху", "депендьєнтизму" (залежності), "особливого шляху", "держави, націленої на розвиток" (development state), мобілізаційного розвитку тощо. Разом з тим, беручи до уваги сучасні завдання модернізації економіки, виклики, обумовлені динамізмом і суперечностями світового господарства, за теоретичну основу дослідження прийняте положення про стійкий само-підтримуючий розвиток як основу конкурентоспроможності національного господарства.

Вплив міжнародного економічного співробітництва на розвиток вітчизняного господарства та процес індустріальних перетворень розглядається в контексті теорії технологічних укладів і концепції взаємозв’язку інституційних і технологічних змін. У концепціях М. Кондратьєва, Й. Шумпетера, Р. Менша, Дж. Досі, Ч. Фрімена, А. Клайнкнехта, К. Переса впровадження базисних технологічних інновацій трактувалось як чинник зміни технологічних укладів. Певні щаблі еволюції технологій, що формуються на основі досягнутого рівня продуктивних сил, використання певних видів енергії та детерміновані принципами, визначеними природничими науками, утворюють технологічну парадигму як модель і зразок вирішення селективних технологічних проблем. Історико-теоретичні аспекти зміни технологічних укладів, які розроблялися в працях Ю. Бажала, С. Глазьєва, С. Єрохіна, Ю. Яковця, Б. Кузика стали теоретичним підґрунтям аналізу індустріальних перетворень вітчизняного господарства на різних етапах його розвитку.

У другому розділі – "Використання іноземного капіталу та технологій на етапі ринкової модернізації економіки" – досліджуються особливості індустріальних перетворень вітчизняного господарства в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. та теоретичне розроблення питань залучення іноземного капіталу в тогочасній економічній літературі.

У працях науковців періоду ринкової індустріалізації вітчизняного господарства були розглянуті актуальні положення щодо шляхів подолання економічного відставання країни в частині обґрунтування необхідності запозичення закордонних технологічних досягнень і підприємницького досвіду та їхньої адаптації до вітчизняних умов (Б. Брандт, В. Вітчевський, В. Воронцов, С. Вітте, А. Ісаєв, В. Каразін, Й. Кулішер, М. Соболєв, П. Струве, М. Туган-Барановський, A. Фінн-Єнотаєвський, І. Янжул), регуляторної політики уряду щодо розвитку ключових галузей промисловості та діяльності іноземних компаній (М. Алексєєнко, П. Мігулін, О. Миклашевський), теоретичного осмислення нових явищ економічного розвитку, пов’язаних із індустріальними та ринковими перетвореннями господарства (М. Туган-Барановський, М. Цитович, В. Желєзнов, П. Соболєв). Виявлено внесок окремих дослідників у розкриття суперечливого характеру взаємозв’язку технологічних змін та економічного розвитку, а саме: трактування технологічного прогресу як постійного джерела порушення економічної рівноваги, зміни структури попиту, спрямування інвестицій, співвідношення та динаміки розвитку окремих галузей (М. Туган-Барановський, Є. Слуцький); виявлення зв’язку між структурно-технологічними змінами господарства та розвитком монополістичних тенденцій в економіці (А. Антонович, Д. Піхно, П. Фомін, С. Фармаковський); характеристика трансформації конкурентного середовища внаслідок посилення концентрації виробництва та збуту, збільшення масштабів ринку (В. Желєзнов, М. Назаревський); визначення внутрішніх інституційних бар’єрів технологічних та організаційно-економічних запозичень (В. Желєзнов, М. Туган-Барановський, С. Фармаковський, І. Янжул).

Аналіз міжнародного економічного співробітництва другої половини ХІХ – початку ХХ ст. дозволив виокремити основні етапи та встановити їх характерні риси: перший етап характеризується залученням із-за кордону майстрів, техніків, імпортом машин та інших знарядь для організації промислових підприємств (1840–1850-і рр.); для другого етапу характерними були фінансові запозичення для розбудови залізничної мережі (1860–1870-і рр.); на третьому, найбільш плідному, етапі відбулося широке залучення іноземних підприємців для організації та розбудови вітчизняної індустрії (остання третина ХІХ – початок ХХ ст.).

На першому етапі промисловий переворот в Україні, що відбувся на основі розвитку цукробурякової галузі, спирався на власні інвестиційні та запозичені технологічні ресурси. Науково-технічне співробітництво з іноземними фірмами виявлялося у таких формах: залучення фахівців і підготовка ними місцевих кадрів, імпорт машин та обладнання, використання іноземних технологій і форм організації виробництва, навчання за кордоном.

В умовах розвитку капіталістичних відносин на перший план вийшла транспортна проблема, тож зростання продуктивних сил у сільському господарстві та промисловості потребували будівництва розгалуженої залізничної мережі. Величезні простори країни вимагали спорудження тисяч кілометрів колій, однак у вітчизняного підприємництва, яке тільки набирало обертів, було обмаль ресурсів для такої масштабної справи. До того ж централізація капіталу була на низькому рівні, а система капіталістичного кредиту та грошовий ринок лише формувались. Малоймовірним було й широке розгортання державного будівництва залізниць, бо бюджет зводився з дефіцитом, а для своєчасного розрахунку за кредитами брали додаткові іноземні позики. Необхідні фінансові ресурси знайшли, реалізувавши за кордоном облігаційні позики приватних товариств за умови урядової гарантії. Це була замаскована позика, яку російським підприємцям надавали не великі західні банки, а маса дрібних рантьє. Обсяг вітчизняного капіталу в залізничних інвестиціях становив 157 млн руб., з яких 109 млн руб. акціонерного капіталу належало приватним особам. Якщо порівняти цю цифру із загальними витратами на залізничне будівництво – 1 619 млн руб., то частка вітчизняних вкладів становила менше 10%. За використання цих залізничних позик царський уряд протягом 1877–1885 рр. виплатив 482 млн руб. В умовах слабкого розвитку вітчизняної металургії та машинобудування залучені іноземні капітали спрямовувалися на купівлю за кордоном рейок, локомотивів та інших комплектуючих для потреб залізничного будівництва.