ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ МУЗИКАНТІВ-ВИКОНАВЦІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт, предмет, і методи дослідження, висвітлено наукову новизну і практичне значення роботи, наведено дані про впровадження і апробацію результатів дослідження, подано інформацію про структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади вивчення професійної самоактуалізації музикантів-виконавців» представлено узагальнені результати аналізу поняття професійної самоактуалізації особистості у психологічній науці, описано специфіку професійної самоактуалізації у музично-виконавській діяльності та психолого-педагогічні особливості розвитку професійної самоактуалізації музикантів-виконавців.

Психологічний аналіз теоретико-методологічних підходів до визначення концепції самоактуалізації особистості, підґрунтя якої було закладено А. Адлером, К. Гольдштейном, А. Маслоу, Г. Олпортом і К. Роджерсом, засвідчив, що у зарубіжній психології (Ш. Бюллер, Е. Еріксон, Х. Кохут, Р. Мей, Г. Олпорт, Ф. Перлс, В. Франкл, Е. Фромм, З. Фрейд, К. Хорні, Е. Шостром, К. Юнг, К. Ясперс та ін.) самоактуалізація досліджується як свідома діяльність людини, спрямована на максимально можливе розкриття та використання свого таланту на благо суспільства і самого себе, як розвиток творчого та духовного потенціалу людини, максимальна реалізація всіх її латентних можливостей передусім у власній професії. В свою чергу, у радянській, російській (К.О. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, Л.І. Анциферова, Л.І. Божович, О.М. Леонтьєв, Д.О. Леонтьєв, Л.С. Рубінштейн, В.В. Столін, та ін.) та в українській психологічній науці (Г.О. Балл, І.Д. Бех, О.І. Бондарчук, А.М. Большакова, М.Й. Боришевський, І.С. Булах, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, І.П. Маноха, В. А. Семиченко, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко та ін.) поняття «самоактуалізація» розглядається як процес саморозвитку та самоствердження особистості, що вимагає від людини освоєння нею смислового виміру дійсності й спрямований на пошуки сенсу життя.

Ідеї самоактуалізації в професії, представлені у сучасній російській і вітчизняній психологічній науці, отримали свій розвиток у працях з акмеології О.О. Бодальова, О.І. Власової, А.О. Деркача, М.І. Дяченка, В.Г. Зазикіна, С.С. Пальчевського, О.П. Сітнікова, О.П. Сергєєнкової та ін. як необхідна форма руху людини до особистісної зрілості та вершин професійної майстерності, актуалізація об’єктивно закладених в онтогенезі властивостей людини. В роботі при аналізі музично-виконавської діяльності ми ґрунтуємось на визначенні професійної самоактуалізації як пошуку себе в професії, власної професійної ролі, образу власного Я, професійного іміджу, індивідуального стилю професійної діяльності, визначення для себе професійних перспектив, досягнення їх та встановлення нових професійних над-цілей, прагнення до гармонійного розкриття і утвердження свого природного творчого потенціалу.

Тенденція до використання ідей та здобутків психологічної науки як у сфері теоретичного музикознавства, так і в сфері музично-педагогічної практики чітко намітилася вже у другій половині ХІХ ст. (Г. Гельмгольц, В. Келер, Е. Курт, М. Майєр, Г. Ріман, В. Штумпф та ін.). ХХ ст. стало етапом становлення методологічних, методичних і емпіричних концепцій музичної психології та психології музики (З. Бімберг, Ч. Дизренс і Х. Файн, Г. Когні, Р. Ландін, Д. Марсель, Г. Ревеш, К. Сішор, М. Шен та ін.). Проте, в роботах вітчизняних та зарубіжних музичних психологів (А.Л. Готсдінер, Дж. Доулінг, Б. Душек, В.В. Медушевський, Є.В. Назайкінський, Г.С. Тарасов, Б.М. Теплов, Г.М. Ципін та ін.) більше приділяється увага сприйняттю музики, психології музичної творчості, а питання самоактуалізації професійних музикантів-виконавців розглядаються лише дотично в межах вивчення проблем психології музичної діяльності (Л.Л. Бочкарьов, Д.К. Кірнарська, В.І. Петрушин, Р.Ф. Сулейманов, Ю.О. Цагареллі). Такий підхід вилучає з процесу дослідження музично-виконавської діяльності актуалізацію її суб’єкта, тому, базуючись на класичних (Л.С. Ауэр, Л.А. Баренбойм, Б. Барток, Є.Ф. Гнесіна, Дж. Енеску, К.Н. Ігумнов, Г.Г. Нейгауз, К. Орф, П.С. Столярський, К. Флеш, Б.П. Юсов, Ю.І. Янкілевич та ін.) і сучасних (Л.С. Гінзбург, В.Ю. Григорьєв, Г.М. Коган, В.Г. Ражніков, Л.В. Школяр та ін.) тенденціях музичної педагогіки та психології, ми свідомо переносимо акцент з аналізу музичного твору та його психологічного впливу на становлення (визрівання) особистості музиканта – особистісну і професійну самоактуалізацію.

Також, приєднуючись до позиції визнаних музичних психологів (Л.Л. Бочкарьов, Б.М. Теплов, К.А. Рамуль та ін.), ми погоджуємося з точкою зору Б.Г. Ананьєва про те, що питаннями психології виконавської діяльності мають займатися тільки спеціалісти, що втілювали у собі одночасно й професійних музикантів, й професійних психологів в одній особі.

У процесі фахової музично-виконавської діяльності виконавець постійно взаємодіє з музичними творами. Згідно з теорією діяльності, що розроблена ще радянською психологічною школою (О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн та ін.), а сьогодні знаходить активне застосування в роботах музичних педагогів і психологів (Л.Л. Бочкарьов, М.А. Давидов, А.Л. Готсдінер, Д.К. Кірнарська, В.І. Петрушин, Р.Ф. Сулейманов, Ю.О. Цагареллі та ін.), характер взаємин музиканта-виконавця з музичним твором можна визначити як цілеспрямовану художню взаємодію, взаємовплив, трансформацію, що відбувається в двох ракурсах: трансформація задуму і художньої ідеї музичного твору в процесі виконавської інтерпретації, з одного боку, і трансформація, самоактуалізація особистості музиканта-виконавця в процесі осягнення культурно-історичної і духовної сутності музичного образу, з іншого. Така взаємодія виражається в готовності до творчого освоєння і художнього виконання твору та ґрунтується на успішному досвіді як сукупності особистісних якостей, здібностей і можливостей, що визначають результативність у професійній реалізації. Як основні складові компоненти фахової музично-виконавської діяльності ми виокремлюємо знання, уміння, навички (ЗУН) і професійно-значущі виконавські якості (ПЗЯ): музикальність; творче музичне мислення, потрібне при інтерпретації музичних творів; технічну оснащеність; артистизм, а також комплекс вольових якостей, необхідних для успішної професійної самоактуалізації музиканта-виконавця у концертному виконавстві (Рис. 1).