ПРОТИДІЯ І ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЙНИМ ЗЛОЧИНАМ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ПОВ’ЯЗАНОЇ З НАДАННЯМ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, зв’язок з науковими програмами, планами, темами, розкрито завдання, методи дослідження, схарактеризовано методичну й теоретичну основи, з’ясовано наукову новизну й практичне значення, вірогідність результатів, надані відомості про апробацію й упровадження основних положень дисертації.

Розділ 1 „Кримінологічна характеристика корупційних злочинів у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг” складається із трьох підрозділів і висновків.

У підрозділі 1.1. „Соціальна обумовленість криміналізації корупційних правопорушень і поняття корупційних злочинів у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг” зазначається, що недосконалість нормативно-правового забезпечення діяльності щодо протидії та запобігання корупції, невідповідність національного законодавства міжнародним зобов’язанням України, поява нових видів корупційних правопорушень і їх поширеність у різних сферах життєдіяльності суспільства стало необхідною соціальною підставою розроблення й прийняття нового антикорупційного законодавства, спрямованого на посилення протидії корупції в державі.

Зроблено висновок про те, що криміналізація суспільно небезпечних діянь у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, відповідає основним тенденціям кримінальної політики держави, стану суспільної свідомості і громадської думки.

Факторами, що обумовлюють криміналізацію корупційних правопорушень, визнаються характер і ступінь суспільної небезпечності діяння, його поширеність, важливе значення при цьому має дотримання відповідних принципів криміналізації. З-поміж них у роботі виділені: конституційна адекватність, системно-правова несуперечливість, міжнародно-правова допустимість і необхідність, можливість доказування й кримінального переслідування, визначеність і єдність термінології. При цьому зазначено, що окремі склади злочинів сформульовано з порушенням вказаних принципів. Це породжує суттєві труднощі у правозастосовній практиці, знижує ефективність застосування кримінального закону у протидії корупції в цілому.

Поняття „корупційний злочин” у законі системно не визначено й є оціночним, а розуміння його видів і облік здійснюється відповідно до відомчих нормативно-правових актів. У зв’язку з цим запропоновано авторське визначення поняття „корупційного злочину” і „корупційної злочинності”. На підставі аналізу статей КК України проведено класифікацію корупційних злочинів, виділені окремі їх види.

У підрозділі 1.2. „Кримінологічна характеристика злочинів у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг” наведено дані про кількість виявлених злочинів та їх структуру, географію та ціну, питому вагу у структурі службових злочинів, кількість виявлених і засуджених осіб, коефіцієнти злочинності.

Службові злочини загалом і корупційні зокрема мають невисокий рівень і незначну питому вагу в загальній структурі злочинності, яка протягом 2002–2012 років у середньому становила 3,7%. З 2001 року по 2011 рік спостерігалася неухильна тенденція до зменшення кількості виявлених злочинів у цілому на 15,7% при незначних коливаннях у деяких періодах. Що стосується застосування нових антикорупційних статей КК України, то в 2011 році кримінальні провадження за ними не проводилися, а 2012 року було розглянуто майже 200 справ цієї категорії. Вивчення 123 кримінальних справ про такі злочини свідчить, що за ст. 364-1 проводилось кримінальне провадження щодо 9% справ, ст. 365-1 – 4,0%, ст. 365-2 – 3,2%, ст. 368-2 – 10,5%, ст. 368-3 – 30%, ст. 368-4 – 10,5%, ст. 369-2 – 32,8%. Упродовж 2001–2011 років простежується неухильна тенденція до зменшення рівня судимості за винятком одержання хабара. Найбільшу кількість засуджених зареєстровано у Дніпропетровській, Луганській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим. У 2011 році за закінченими розслідуваннями кримінальних справ відшкодовано лише 10,1% збитків.

Корупційна злочинність належить до високолатентних злочинів. Залежно від причин і механізмів набуття ознак латентності виділено п’ять основних груп латентних корупційних злочинів: замаскованих під благодійну допомогу; злочини, про які потерпілі не повідомляють з різних мотивів правоохоронним органам; в яких немає персоніфікованої потерпілої сторони; відомі обмеженому колу осіб; злочини, приховані правоохоронними органами.

У підрозділі 1.3. „Кримінологічна характеристика особи, яка вчинила корупційний злочин у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг” через систему соціально-демографічних, морально-психологічних та кримінально-правових ознак надається кримінологічна характеристика осіб зазначеної категорії, здійснено їх класифікацію та типологію. Корупційний злочин вчинюється переважно особами чоловічої статі, які перебувають у шлюбі, мають високий рівень освіти, є державними службовцями, злочин вчинюється переважно одноособово (82,7%), зазвичай без будь-якої попередньої підготовки (86,3%), раніше не судимими особами, які мають позитивні характеристики (76%). Покарання, як правило, призначається не пов’язане з позбавленням волі. Щире каяття у вчиненні злочину мало місце в 43% випадках.

Особам, які вчинили корупційні злочини, властива значна антисуспільна спрямованість, підвищене почуття незалежності від нормативної системи, правовий нігілізм, орієнтація на задоволення власних потреб і інтересів, чітке усвідомлення протиправності своїх діянь.

За глибиною і стійкістю антисуспільної спрямованості особи, які вчинили корупційні злочини, можуть бути поділені на кілька умовних типів: стійкий, нестійкий, випадковий.

Стійкий тип – це особа, яка систематично порушує службові або професійні обов’язки, розглядає свою посаду винятково як джерело доходів (25%). Нестійкий тип – це особа, яка недостатньо принципова при вирішенні службових завдань, керується принципами практичного корисливого протиставлення доцільності та законності (65%). Випадковий тип – це особа, яка загалом сумлінно ставиться до виконання своїх службових обов’язків, але в певних складних життєвих ситуаціях не змогла проявити достатньої сили волі та принциповості (10%). Особи, які пропонують або надають неправомірну вигоду: злісний і випадковий. Злісний – це особа, яка часто користується наданням неправомірної вигоди для досягнення як законних, так і протиправних цілей. Випадковий – особа, яка зважується на надання неправомірної вигоди після тривалих вагань, використавши усі можливі, на її погляд, законні засоби.

Розділ 2 „Фактори, причини та умови корупційних злочинів у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг” складається із двох підрозділів і висновків.

У підрозділі 2.1. „Фактори, що обумовлюють вчинення корупційних злочинів у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг” обґрунтовується позиція, що в основу вивчення факторів, причин та умов вчинення корупційних злочинів має бути покладена методологія багатофакторного аналізу. Це дає можливість більш раціонально і змістовно провести групування сфер суспільного життя, які детермінують цю злочинність, та виділити економічні, політико-ідеологічні, соціально-психологічні, правові, організаційно-управлінські, технічні фактори і фактори, пов’язані з недоліками правоохоронної, правозастосовної діяльності.

У підрозділі наголошується, що корупційні злочини продукуються складними факторними комплексами, які є виявом найбільш глибоких і гострих деформацій, що протидіють економічному, соціальному й духовному розвитку суспільства, викликають відчуження громадян від цивілізаційної ціннісно-нормативної системи суспільства, деформацію правової свідомості. Фактори діють на макро-, мікрорівні і безпосередньо на рівні особистості. Найбільш криміногенними для вчинення корупційного злочину виявилися економічні та організаційно-управлінські фактори, що найближчі до самого факту вчинення корупційного злочину. Серед них необхідно виділити неефективність управління як один із основних факторів криміналізації суспільства, який стимулює корупційні прояви.

На мікрорівні найбільш впливові такі детермінанти вчинення корупційного злочину: 1) низький рівень вимогливості в колективі до належного виконання службовцями своїх службових обов’язків; 2) поширення правового нігілізму з боку посадових та службових осіб, порушення закону, норм моралі, професійної честі; 3) нерозвиненість у значної частини службовців громадянської свідомості, зокрема усвідомлення нового становища особи в державі, розбудова якої здійснюється на демократичних засадах; 4) професійна та моральна деформація деяких керівників і посадових осіб, які займають відповідальні посади, що виявляється у вчиненні або поблажливому ставленні до виконання службових обов’язків, порушенні службової етики тощо.

У підрозділі 2.2. „Причини та умови вчинення корупційних злочинів у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг” розглядаються причини й умови індивідуальної злочинної поведінки, конкретні криміногенні ситуації і мотивація вчинення злочину.

Причиною корупційного злочину на індивідуальному рівні є антисуспільна спрямованість особи та її емоційно-психологічні особливості, які стали результатом несприятливих умов морально-психологічного формування особистості, її функціонування у конкретних життєвих ситуаціях, обумовивши її злочинну поведінку. Реалізація мети отримання неправомірної вигоди завжди відбувається в конкретній життєвій ситуації. Під нею розуміється сукупність зовнішніх факторів об’єктивної дійсності та внутрішніх психічних процесів, які безпосередньо впливають на особу в момент вчинення корупційного злочину. В мотивації злочинної поведінки інтелектуальні, емоційні та вольові процеси взаємодіють. Виділені види конкретних криміногенних ситуацій: тривала (20%), короткострокова (44%), епізодична (36%). За суб’єктами створення ситуації поділяються на створені: самим винним, винним і потерпілим, потерпілим, третіми особами.

Зроблено висновок, що причини й умови вчинення корупційного злочину мають декілька криміногенних джерел: свідомість самої винної особи; найближче оточення; суспільна свідомість; свідомість окремих осіб, які пропонують, надають, передають службовій особі неправомірну вигоду.

Проведене дослідження свідчить, що умовами, які сприяють вчиненню корупційних злочинів, переважно є: безконтрольність у діяльності службових осіб, незадоволення існуючою системою просування по службі, низький рівень у системі підбору та розстановки кадрів, низький рівень інформаційно-правового забезпечення службової діяльності, організаційного та матеріально-технічного забезпечення, недостатня соціальна захищеність службовців, недостатність професійних навичок, криміналізація економіки, пасивність правоохоронних та інших державних органів щодо притягнення винних до відповідальності, безкарне вчинення корупційних діянь, суспільна думка про припустимість корупційних зв’язків і діянь.

Розділ 3 „Протидія і запобігання корупційним злочинам у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг” складається із трьох підрозділів і висновків.

У підрозділі 3.1. „Поняття, об’єкти, суб’єкти протидії і запобігання корупційним злочинам у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг” дисертант, спираючись на фундаментальні положення кримінологічної теорії, доводить, що термін „протидія” необхідно розуміти у широкому і вузькому значеннях.

У широкому значенні – це складне, збірне поняття, в якому відображається теорія і практика специфічної державно-управлінської діяльності та приватних ініціатив, спрямованих на недопущення вчинення корупційних злочинів. У вузькому значенні – це кримінально-правове реагування суспільства на вчинені корупційні злочини. Запобігання корупційній злочинності є одним із напрямів протидії, безпосередньо спрямованої на усунення причин і умов вчинення конкретних злочинів.

Об’єктом протидії і запобігання корупційним злочинам є правова аномія у сфері службової та професійної діяльності з надання публічних послуг, фактори, причини та умови вчинення корупційних злочинів, особи, які їх вчинили або які сприяють їх вчиненню, криміногенні ситуації, діяльність органів кримінальної юстиції.

Протидія корупційній злочинності має відповідати певним принципам, серед яких у роботі названі: соціальна справедливість, демократизм, гуманність, законність і верховенство права; наукова обґрунтованість та економічна доцільність; пріоритет запобіжної діяльності над репресивною; правовий та соціальний контроль; координація, плановість, комплексність і диференціація, системність, реальність та конкретність, відкритість і прозорість; участь громадськості у заходах щодо запобігання та протидії корупції; державний захист осіб, які надають допомогу у здійсненні таких заходів; забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів; відшкодування збитків, шкоди, завданої корупційним правопорушенням.

Держава, реалізуючи зазначені принципи, у змозі шляхом застосування комплексу організаційних, управлінських, правових, фінансово-матеріальних заходів мінімізувати рівень корупційної злочинності.

Суб’єкти протидії поділяються на три групи: суб’єкти із загальними повноваженнями; суб’єкти зі спеціальними повноваженнями; суб’єкти з повноваженнями учасника антикорупційних заходів. До суб’єктів із загальними повноваженнями віднесені Президент України, Верховна Рада України, Генеральна прокуратура України в частині реалізації свого конституційного статусу, Кабінет Міністрів України. До суб’єктів зі спеціальними повноваженнями належать спеціальний уповноважений орган із питань антикорупційної політики, створений Президентом України, і спеціальні уповноважені органи, які безпосередньо здійснюють заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень. У діяльності із запобігання і протидії корупційній злочинності мають право брати участь уповноважені органи державної влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації та будь-які інші фізичні та юридичні особи (за їх згодою). Система суб’єктів протидії корупційним злочинам має діяти динамічно і координуватися із кількох центрів, реагуючи на будь-які корупційні правопорушення.

Аналіз повноважень суб’єктів протидії корупції дав змогу дійти висновку, що прокуратура є провідним антикорупційним органом в Україні, оскільки згідно з антикорупційним Законом на неї покладено найбільше обов’язків: здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції взагалі; виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень; здійснення координації діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції. В процесі здійснення процесуального керівництва прокурор може вживати заходів щодо запобігання корупційним злочинам шляхом застосування широкого кола кримінально-правових і кримінально-процесуальних заходів.

У підрозділі 3.2. „Протидія і запобігання корупційним злочинам у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг на загальносоціальному рівні” серед основних завдань реалізації заходів корупційної злочинності на загальносоціальному рівні слід зазначити: у політичній сфері – провадження демократичних засад управління у різні сфери життєдіяльності держави; в економічній сфері – розроблення реальних механізмів обмеження обсягу тіньової економіки; у соціальній сфері – запровадження дієвих механізмів задоволення окремих потреб державних службовців; у правовій сфері – здійснення ревізії чинного законодавства на предмет виявлення та вилучення положень, які сприяють проявам корупційної злочинності; у сфері удосконалення державного управління – приведення структури державних органів та кількість державного апарату у відповідність до рекомендацій та стандартів держав – членів Європейського Союзу.
У підрозділі запропоновано низку заходів, спрямованих на удосконалення законодавства, що регламентує службову діяльність, для чого необхідне попереднє розроблення концепції розвитку законодавства. Важливе значення має розроблення і прийняття Закону України „Про лобізм”.

Запобігання корупційній злочинності на загальносоціальному рівні має становити узгоджену систему заходів політичного, економічного, соціального, правового, управлінського характеру, спрямованих на запобігання корупції як соціального явища, що сприятиме випередженню появи передумов цих злочинів, їх послаблення, нейтралізацію та усунення. Здійснення таких заходів сприятиме реалізації антикорупційного потенціалу суспільства, всіх його інститутів і становитиме підґрунтя спеціальної роботи із запобігання корупційним злочинам.

У підрозділі 3.3. „Спеціально-кримінологічні заходи протидії і запобігання корупційним злочинам у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг” визначено наступні напрями вдосконалення діяльності щодо протидії і запобігання корупційним злочинам: проведення аналізу діяльності спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції та вжиття за його результатами заходів щодо підвищення ефективності їх роботи; формування єдиної правозастосовної практики правоохоронних та судових органів у справах, пов’язаних із корупцією; запровадження спеціалізації прокурорів та слідчих у справах про злочини у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних функцій; розвиток співробітництва правоохоронних органів із громадськими організаціями і засобами масової інформації; підвищення кваліфікації суддів, працівників прокуратури та правоохоронних органів: розроблення і впровадження системи навчання на постійній основі професійних суддів та кандидатів на посаду професійного судді, особового складу правоохоронних органів та органів прокуратури щодо застосування нового антикорупційного законодавства; проведення інституційної реформи органів, що здійснюють досудове розслідування; удосконалення системи професійного добору і підготовки кадрів правоохоронних органів, які здійснюють протидію корупції; зміна критеріїв оцінки ефективності роботи правоохоронних органів із кількісних показників на якість отриманих результатів; розроблення системи заходів для забезпечення ефективного й об’єктивного нагляду прокуратури за діяльністю правоохоронних органів.