ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ СТАЛОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ ЯК УМОВА ЗРОСТАННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і рівень наукової розробленості обраної теми, її зв’язок із науковими програмами; визначено об’єкт, предмет, методи, мету й завдання дослідження, описано наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі – „Теоретичні засади державної політики сталого соціально-економічного розвитку сільських територій” – здійснено критичний аналіз наукової літератури та визначено понятійно-категоріальний апарат у сфері державного управління розвитком сільських територій; розкрито багатофункціональність сільських територій як базову умову життєзабезпечення населення сільських територій; узагальнено теоретичні концепції формування державної політики сталого соціально-економічного розвитку сільських територій.

В останні роки в Україні формується новий напрям державної політики -  сталий розвиток сільських територій, основними завданнями якого є зростання реальних доходів, скорочення відставання від міських показників; скорочення масштабів бідності та соціальних відмінностей, формування груп населення із середніми доходами; справедлива оцінка рівня оплати праці, відсутність затримання всіх видів виплат; зростання та оптимізація структури споживчих витрат сільських домогосподарств; покращення і піднесення соціально-психологічного стану, забезпечення впевненості селян у своєму майбутньому та майбутньому своїх дітей; підвищення якості і рівня доступних для сільських мешканців соціальних послуг, збереження ядра соціальної інфраструктури (заклади освіти, охорони здоров’я і культури); зниження девіантних форм поведінки сільських мешканців, які відображають якість життя; підвищення привабливості сільського способу життя, збереження його етнічної культури.

Доведено, що з точки зору науки державного управління сільські території слід розглядати як соціально-економічну систему, що складається з людських, природних, фінансових, матеріальних і соціальних ресурсів, які забезпечують її функціонування в процесі життєзабезпечення сільського населення. Зазначено, що головним результатом соціально-економічного розвитку села є стійке життєзабезпечення населення, індикаторами якого є показники якості та рівня життя.

На основі узагальнення теоретичних положень різних наукових шкіл у роботі виділено такі специфічні напрями державної політики сталого соціально-економічного розвитку сільських територій: створення умов для активної діяльності соціально-територіальних груп населення та їх участі в інтерактивному плануванні комплексного розвитку території; диверсифікація аграрного ринку праці через розвиток альтернативних форм зайнятості та самозайнятості; забезпечення максимального використання внутрішніх джерел і ресурсів при розв’язанні проблем розвитку території; забезпечення ефективного функціонування об’єктів соціальної сфери та інженерної інфраструктури.

Перехід до сталого соціально-економічного розвитку сільських територій включає два взаємопов’язані етапи: створення моделей, які через важелі та механізми сприяють досягненню цілей регіонального розвитку, і їх широке застосування з урахуванням вчасного виявлення в межах конкретних просторових одиниць потенціалів і факторів, що знижують їх конкурентоспроможність і гальмують соціально-економічний розвиток.

Масштабність і нагальність завдань, розв’язанню яких мають підпорядковуватися орієнтири державної політики сталого соціально-економічного розвитку сільських територій, зумовили виділення основних складових концептуальної моделі державної політики сталого соціально-економічного розвитку сільських територій, серед яких: населення, соціальна сфера, екологія та економіка (рис. 1).

Встановлено, що основні концептуальні положення державної політики сталого соціально-економічного розвитку сільських територій мають бути розроблені з урахуванням багатофункціональності розвитку сільських територій, що передбачає перехід від моделі неоліберального до моделі соціально орієнтованого розвитку сільських територій, де зайнятість і прибутковість сільського населення розглядається як одна з основних цілей держави.

З’ясовано, що багатофункціональність розвитку сільських територій як базова умова відтворення людського капіталу визначає специфіку всього сільського розвитку, що знаходить відображення в методології аналізу, прогнозування та планування розвитку сільських територій. Багатофункціональність розвитку сільських територій слід розглядати  як сукупність суспільно важливих цілей і завдань, системне вирішення яких забезпечують: ефективність аграрної економіки, підвищення рівня життя сільського населення, підтримання природно-екологічної системи життєзабезпечення, трудову та соціальну мотивацію сільського населення, дієвість інтеграційних та інноваційних факторів.

Обґрунтовано, що для розробки теоретико-методологічної концепції державної політики сталого соціально-економічного розвитку сільських територій з урахуванням їх багатофункціональності слід брати до уваги їх базові функції, такі як: життєзабезпечувальна (необхідна умова життєдіяльності сільського населення); виробнича (забезпечення продовольчої безпеки країни); соціально-демографічна; екологічна, природоохоронна (підтримання рівноваги в природі); культурна (збереження національних традицій і звичаїв); рекреаційна.

Виявлено, що державна політика сталого соціально-економічного розвитку сільських територій з урахуванням їх багатофункціонального навантаження визначається сукупністю соціально-економічних і природно-екологічних факторів, а саме: забезпечення сталого, диверсифікованого розвитку сільськогосподарського виробництва на інноваційній основі; збільшення доходів, якості і рівня життя сільського населення; розвиток аграрного ринку праці через альтернативні форми несільськогосподарської зайнятості; стимулювання економічних і соціальних інтересів різних соціально-територіальних груп сільського населення; здійснення проектних заходів з поліпшення і підтримки екологічної ситуації та природно-ресурсного потенціалу в сільській місцевості.