Вплив антимонопольної політики держави на діяльність суб’єктів господарювання

summary

Монополією в економічній теорії називають такий тип ринку, в якому існує тільки один продавець певного товару. [14, c.38] Існують навіть кількісні параметри:  монопольним називається таке підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Проте антимонопольний комітет України своїм рішенням може визначати монопольним підприємство,  частка якого на ринку відповідного товару менша, ніж 35% [5].

Процес монополізації національної економіки має суттєві негативні соціально-економічні наслідки. Однак, мають місце і позитивні моменти. Внаслідок присвоєння високих доходів монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково-дослідні роботи, впроваджувати нову техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію персоналу. Ефект «масштабу виробництва» великих підприємств дає можливість їм виробляти більш дешеву і якісну продукцію. Великі підприємства більш стійкі в умовах кризи, що зменшує рівень безробіття та соціальну напругу в суспільстві.

Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу –  диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію та здійснює інші негативні дії. Саме з метою запобігання зловживанню монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику. Реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополій на державний контроль. Для цього створюються антимонопольні служби. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства, але всі інші їх рішення є обов’язковими для виконання, оскільки інакше накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. Крім здійснення процесу демонополізації, антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективною тільки за активної участі споживачів. Тому широкі маси населення мають розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті.  Допомогти в цьому має насамперед преса й інші засоби масової інформації. [5]

Ще однією функцією держави в цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку  [12, с.81].

В Україні єдиною монопольною службою, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України. Згідно із Законом України “Про Антимонопольний комітет України” завданнями комітету є:

-       здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

-       захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;

-       сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки [1].

Антимонопольний комітет України провадить свою діяльність на основі нормативно-правової бази, яка включає Закони України «Про захист економічної конкуренції» [2], «Про Антимонопольний комітет України» [1], «Про захист від недобросовісної конкуренції» [3] та інших нормативно-правових актів.

Із аналізу чинного українського антимонопольного законодавства випливає, що Антимонопольний комітет України і його органи мають право відмовити у наданні згоди, якщо у результаті аналізу спрогнозованих наслідків концентрації вони дійдуть висновку, що ці наслідки матимуть несприятливий характер для конкурентного середовища. Варто законодавчо встановити, що у рішенні Антимонопольного комітету чи його органа щодо згоди на концентрацію може бути передбачено виконання суб’єктами господарювання визначених вимог, спрямованих на забезпечення конкуренції. Крім того, потрібно розробити перелік цих вимог і критерії їх встановлення. Також потрібно передбачити обов’язок антимонопольних органів у рішенні вказувати конкретні вимоги, їх обґрунтування і терміни виконання.

Комітет контролює дотримання антимонопольного законодавства суб’єктами господарювання, органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського контролю та управління, зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб’єктів та в усіх інших випадках економічної концентрації. Адже значно легше попередити появу нового монопольного утворення на ринку, ніж у подальшому боротись з його зловживаннями.

Якщо повернутися безпосередньо до антимонопольного регулювання, то можна сказати, що об’єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб’єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади. А метою для антимонопольного регулювання слугує захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних ефектів монопольної діяльності окремих (конкретних) суб’єктів господарювання.