Філіпенко А.С. Адміністративно-правове регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність та ступінь дослідження; наголошено на зв’язку роботи з науковими планами та програмами; окреслено мету та основні завдання дослідження; вказано на його наукову новизну, теоретичне та практичне значення; визначено основні методологічні засади роботи; наведено інформацію про апробацію результатів, а також висвітлено положення, що виносяться на захист.

Розділ перший “Загальнотеоретичні основи адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” складається із трьох підрозділів, присвячених дослідженню ключових питань, що характеризують зміст поняття “надзвичайна ситуація”, класифікаційні ознаки техногенних та природних надзвичайних ситуацій, а також тенденції розвитку адміністративно-правового регулювання відносин у цій сфері на національному та міжнародному рівнях.

У підрозділі 1.1 “Генезис адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” проводиться дослідження історичних причин виникнення адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У результаті осмислення праць вчених-адміністративістів та істориків автор по-новому підійшов до питання юридичної оцінки організаційно-правових основ становлення і розвитку системи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій як цілісної системи. Дисертант акцентує на тому, що труднощі у розвитку сучасної системи адміністративно-правового регулювання відносин у досліджуваній сфері багато в чому обумовлюються тими самими обставинами, які не враховувалися і в минулому – це неузгодженість законодавства, невиконання виконавчою владою законів і навіть власних постанов. Наголошується на важливості використання історичного досвіду для того щоб створити якісно досконалу систему захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

У підрозділі 1.2 “Поняття, зміст та класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” здійснюється понятійно-категоріальний аналіз поняття “надзвичайна ситуація” і характеристики класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

На основі узагальнення чинного законодавства та у результаті осмислення праць вчених-адміністративістів автором визначено поняття надзвичайна ситуація як обстановка, що призводить до порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території, об’єкті або на водному об’єкті, в результаті виникнення обставин природного, техногенного, воєнного та соціально-політичного характеру, яке призводить або/та може призвести до неможливості проживання населення на території чи об’єкті, загибелі людей та/або до значних матеріальних втрат.

Дисертант обґрунтовує думку, що у значній кількості нормативних актів досить довільно вживаються поняття, терміни та класифікаційні ознаки, тому чітко визначена за допомогою класифікаційних ознак надзвичайна ситуація, буде мати свій особливий ступінь суспільної небезпеки, що в свою чергу на практиці дозволить оцінювати масштаб надзвичайної ситуації, визначити сили та засоби, які необхідні для її подолання, а також органи управління, які відповідають за організацію аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт. Від чіткого визначення класифікаційних ознак, залежать не тільки певні дії чи то на стадії запобігання, чи реагування або ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а й порядок їх підготовки. Таке ставлення до теоретичних основ щодо визначення поняття “надзвичайна ситуація”, класифікаційних ознак техногенних та природних надзвичайних ситуацій говорить не тільки про теоретичне значення цього питання але й про його особливу практичну значимість.

Підрозділ 1.3 “Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” присвячений вивченню та можливості застосування позитивного досвіду адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій зарубіжних країн.

Вивчення законодавства, спеціальної літератури та практики діяльності зарубіжних державних органів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій дозволило дисертанту обґрунтувати висновок, що ефективне використання досвіду організації та функціонування органів МНС Російської Федерації та Республіки Білорусь у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру допоможе при складанні міждержавних планів реагування на надзвичайні ситуації транскордонного характеру. В Україні доцільно використовувати модель функціонування системи планування заходів захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій, досвід якої є у США, Німеччині, Франції та в деяких інших країнах Західної Європи. Дисертант підкреслює, що потрібно деякі функції передати неурядовим організаціям, які б надавали необхідну допомогу при виникненні надзвичайних ситуацій, як це зробив Уряд Німеччини. Належне місце у системі захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, на думку автора, повинні посісти місцеві органи влади, тому що саме на них покладається більшість організаційних та відновлювальних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Розділ другий “Елементи адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню функцій, принципів, суб’єктів, методів та форм адміністративно-правового регулювання у вказаній сфері.

У результаті осмислення праць вчених-адміністративістів сформульовано авторське визначення поняття адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій як діяльність, здійснювана у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, переважно органами виконавчої влади, виконавчими органами місцевого самоврядування (при впливі на поведінку людей і діяльність юридичних осіб, що не знаходяться з ними у субординаційному підпорядкуванні), а також посадовими особами, які входять до єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

Підрозділ 2.1 “Мета, завдання, функції та принципи адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” присвячений вивченню складових адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Наголошено, що зміст адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру реалізується через його функції, кожна з яких детально проаналізована автором.

Автором обґрунтовано висновок, що підґрунтям системи адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є визначене коло як загальних так і спеціальних функцій та принципів адміністративно-правового регулювання.

У підрозділі 2.2 “Система суб’єктів адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” йдеться про правовий статус, завдання та функції суб’єктів адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Дисертантом проаналізовано основні повноваження та функції Верховної Ради України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій; підкреслено важливість надання повноважень парламенту, щодо здійснення контролю за реалізацією законодавства в цій сфері. Підкреслюється, що головна функція Верховної Ради України – законотворча.

Автором розглянуто повноваження Президента України, наділеного управлінськими повноваженнями у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, що реалізуються у законотворчому процесі.

Дисертантом досліджено адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, розкриті їх структура, завдання, функції та повноваження.

У підрозділі досліджено адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування, яким делеговані повноваження щодо управління у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Автором обґрунтовано висновок, що слід детально і чітко розмежувати повноваження між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, виключити можливість дублювання функцій та повноважень, виходячи виключно з меж їх компетенції.

У підрозділі 2.3 “Форми та методи адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” акцентується увага на важливості та особливостях методів адміністративно-правового регулювання у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, охарактеризовано їх типові ознаки, які досліджуються через поняття “форма”.

Дисертантом акцентовано увагу на те, що сукупність форм і методів, які використовують суб’єкти адміністративно-правового регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій у своїй повсякденній діяльності не є однаковою для всіх суб’єктів. Можливість застосування тих чи інших форм і методів залежить від правового положення останніх і визначається для кожного суб’єкта окремо його компетенцією. Обсяг компетенції, поряд із правами, обов’язками, відповідальністю та іншими елементами правового статусу, обумовлює види і характер форм і методів, які використовуються для реалізації функцій та досягнення мети та завдань, що стоять перед конкретними суб’єктами системи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.