Титова О.В. Захист майнових інтересів учасників процесу ліквідації на підприємствах Автореферат

Розділ 1. Теоретичні основи захисту майнових інтересів учасників процесу ліквідації на підприємствах складається з двох підрозділів, у яких аналізується поняття та види інтересів учасників процесу ліквідації, поняття захисту майнових інтересів учасників процесу ліквідації. Досліджується поняття майна в сучасних умовах господарської діяльності, проводиться класифікація складу майна підприємств, що ліквідуються.

У підрозділі 1.1. “Поняття та види інтересів учасників процесу ліквідації” міститься загальна характеристика інтересів учасників процесу ліквідації і обґрунтування необхідності реалізації системи заходів, спрямованих на забезпечення майнових інтересів учасників процесу ліквідації.

У сучасних умовах проблема інтересу набула великої практичної значимості у зв'язку з виникненням нових видів інтересів. Серцевиною процесу ліквідації є акумуляція і розподіл майна підприємства, що ліквідується, тому майнові інтереси мають найбільш важливе значення для учасників процесу ліквідації.

При ліквідації підприємства мають місце майнові інтереси таких учасників процесу ліквідації, як кредитори та учасники підприємства, наймані робітники, держава, інтереси самого підприємства, що ліквідується. В окремих випадках процес ліквідації підприємства зачіпає також майнові інтереси територіальної громади (ліквідація гірничих підприємств тощо). Кожен учасник відносин ліквідації має свої об'єктивні майнові інтереси, а їх дотримання і реалізація потребують впровадження відповідних законодавчих механізмів. Відправною точкою при впровадженні таких механізмів має бути збалансування інтересів учасників процесу ліквідації та додаткове забезпечення інтересів найменш захищених учасників процесу ліквідації.

Одним з важливих моментів досягнення балансу приватних та публічних інтересів є врахування інтересів суспільства у сфері детінізації відносин, що виникають при ліквідації суб'єктів господарської діяльності. Чинне законодавство потребує впровадження заходів, здатних припинити застосування тіньових схем учасниками процесу ліквідації, які суперечать суспільним інтересам, шляхом встановлення відповідальності засновників за незаконний вихід заснованих ними підприємств з ринку, за непроведення у передбачених законом випадках процедури ліквідації тощо. Необхідність дотримання балансу інтересів при впровадженні таких заходів вимагає ув'язування їх із спрощенням процедури ліквідації окремих категорій суб'єктів господарської діяльності.

Більш складна, ніж у суб'єктів господарювання інших організаційно-правових форм, система інтересів існує в акціонерних товариствах, що об'єктивно виявляється як у процесі їхнього функціонування, так і у процесі ліквідації. Викликано це наявністю усередині акціонерного товариства різних груп акціонерів, яким притаманні специфічні інтереси, що потребують урахування та захисту.

Забезпечення інтересів різних груп акціонерів у процесі ліквідації має бути пов'язане не тільки зі встановленням у законодавстві черговості розподілу майна, що залишилися після розрахунків із кредиторами, але і з можливістю меншості акціонерів захищати свої інтереси, безпосередньо впливаючи на здійснення процедури ліквідації.

У роботі проаналізовано теоретичне поняття захисту інтересів суб'єктів господарської діяльності та застосування цього поняття у положеннях діючого законодавства України. На основі проведеного аналізу пропонується визначення захисту майнових інтересів учасників процесу ліквідації як введення в дію системи правових заходів, спрямованих на запобігання, ослаблення та усунення несприятливих наслідків для таких інтересів.

У підрозділі 1.2. “Поняття та види майна як об'єкта інтересів учасників процесу ліквідації” проаналізовано поняття “майно”. Відзначено, що в правовій науці і законодавстві воно має кілька значень. Так, майно розглядається як окремий матеріальний об'єкт, як аналог поняття “річ”, як сума належних визначеній особі і виражених у грошовій формі активів. Найбільш широке трактування поняття “майно” включає сукупність речей, майнових прав і обов'язків, тобто актив і пасив у повному обсязі. З цим розумінням майна традиційно в праві пов'язувалося універсальне правонаступництво при спадкуванні та припиненні суб’єкта господарювання внаслідок реорганізації.

Проведений аналіз законодавства, що регламентує порядок здійснення господарської діяльності в Україні та інших країнах показує, що подібне широке розуміння категорії “майно” є також найбільш адекватним як для процесу ліквідації, так і для господарської діяльності в цілому. У зв'язку з цим пропонується трактувати це поняття з урахуванням основних тенденцій теоретичного розвитку концепції майна, потреб практики, зарубіжного досвіду. Закріплене у ст. 139 Господарського кодексу України поняття майна у сфері господарювання після слів “сукупність речей, інших цінностей (включаючи нематериальні активи)” пропонується доповнити словами “та майнових обов'язків”.

Проведено класифікацію майна підприємств, що ліквідуються. Зазначається, що з початком процесу ліквідації підприємства зберігає значення розподіл майна на: основні та оборотні засоби; матеріальні активи і нематеріальні активи; рухоме та нерухоме майно; майно, що використовується та майно, яке не використовується у виробничій діяльності; майно вилучене з обігу, обмежене в обігу і те, що може вільно відчужуватися і переходити від однієї особи до іншої.

Також під час ліквідації підприємства виникає специфічний поділ його майна, який є характерним саме для процедури ліквідації. Так, кредиторська заборгованість поділяється на заявлену у встановлений термін; заявлену після закінчення встановленого терміну; таку, що не була заявлена. У свою чергу заявлену заборгованість можна розділити на визнану ліквідаційною комісією і не визнану ліквідаційною комісією. Одним з обов'язків ліквідаційної комісії в процесі консолідації ліквідаційної маси є стягнення дебіторської заборгованості. У межах процедури ліквідації втрачає значення поділ дебіторської заборгованості на поточну дебіторську та довгострокову. Має значення виділення у її складі сумнівного боргу та безнадійної дебіторської заборгованості.

У складі майна підприємства, що ліквідується, окремо виділяється майно, передане в заставу (яке може бути використано лише для першочергового задоволення вимог заставоутримувачів), та майно, яке належать підприємству, що ліквідується, на підставі речових прав, крім права власності і права повного господарського відання (вони не включаються до складу ліквідаційної маси).

Серед закладеного майна пропонується окремо виділити майно, що знаходиться в податковій заставі у зв'язку з установленим законодавством для нього спеціальним правовим режимом.

На підставі проведеного аналізу запропоновано уточнити закріплені в чинному законодавстві визначення поняття “основні засоби” та “нематеріальні активи”.

Розділ 2. Аналіз способів та методів захисту інтересів суб’єктів господарювання у ліквідаційному процесі складається з двох підрозділів. Цей розділ присвячено аналізу способів та методів захисту інтересів учасників процесу ліквідації на різних його стадіях, а також обґрунтуванню пропозицій щодо формування правових засобів захисту інтересів суб'єктів господарської діяльності при виникненні процесу ліквідації, в процесі консолідації та розподілу ліквідаційної маси підприємства.

У підрозділі 2.1. “Способи та методи захисту інтересів суб'єктів господарської діяльності при виникненні процесу ліквідації” аналізується поняття ліквідації та обґрунтовується необхідність закріплення в законодавстві, з метою захисту інтересів суб’єктів господарювання, загального поняття ліквідації як припинення діяльності підприємства без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших осіб, крім випадків, спеціально обумовлених законодавством.

Виходячи з сформульованого визначення захисту майнових інтересів учасників процесу ліквідації, пропонуються способи захисту таких інтересів при ініціюванні ліквідації. Відзначається, що одним із способів захисту інтересів учасників процесу ліквідації є закріплення в законодавстві належних підстав ліквідації. Проводиться аналіз наявних у діючому законодавстві України підстав ліквідації суб'єктів господарської діяльності. Пропонується встановити загальні для всіх суб'єктів господарської діяльності підстави ліквідації та закріпити їх у Господарському кодексі України з одночасним усуненням наявних протиріч і повторювань, що містяться у законодавстві. У зв'язку з необхідністю захисту інтересів учасників процесу ліквідації та недопущення порушень таких інтересів акцентується увага на необхідності встановлення у законодавстві положення щодо здійснення примусової ліквідації винятково на підставі рішення судових органів. Пропонується виключити з діючого законодавства таку підставу ліквідації, як рішення органу державної влади.

Сформульовано пропозиції стосовно доопрацювання правової основи щодо окремих підстав припинення діяльності підприємств. Зокрема, пропонується включити до норм законодавства такі підстави ліквідації, як неможливість досягнення поставленої при створенні товариства мети; зменшення (перевищення) числа учасників товариства нижче (вище) встановленої законом кількості.

Пропонується закріпити у законодавстві порядок реалізації права учасників господарського товариства на відновлення діяльності товариства у будь-який час до моменту розподілу майна серед учасників.

Ще одним способом захисту майнових інтересів учасників ліквідації при її ініціюванні є визначення кола осіб, які мають право звернутися до судових органів з вимогою про примусову ліквідацію підприємства (крім визнання підприємства банкрутом). Зокрема, запропоновано обмежити коло учасників господарських товариств, що мають право у судовому порядку ініціювати ліквідацію такого товариства, особами, що володіють певним процентом акцій товариства (мають певну частку у капіталі товариства).

У підрозділі 2.2. “Задоволення інтересів учасників у ході ліквідаційного процесу” відзначається, що у ході ліквідаційного процесу запорукою захисту майнових інтересів його учасників є встановлення спеціального правового режиму майна підприємства, що ліквідується, та порядку задоволення інтересів його кредиторів.

Аналізується порядок консолідації майнової маси підприємства, що ліквідується, порядок складання проміжного ліквідаційного та ліквідаційного балансу, а також порядок переходу прав на майно підприємства, що ліквідується, до його кредиторів та учасників.

У роботі відзначається, що з початком процесу ліквідації здійснюється перехід від розподілу майна на окремі фонди до консолідації його в єдиний майновий масив. У період між початком процесу ліквідації і складанням проміжного ліквідаційного балансу важливе значення набуває виділення у складі майна підприємства кредиторської і дебіторської заборгованості. Зобов'язання групуються не за терміновістю погашення, а в залежності від встановленої законодавством черговості їх погашення.

У дисертації відмічається, що діюче законодавство не містить визначення проміжного ліквідаційного балансу та ліквідаційного балансу. З урахуванням зарубіжного досвіду і положень діючого законодавства України проміжний ліквідаційний баланс можна визначити як звіт про фінансовий стан майна підприємства, що ліквідується, який складається після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторів і містить дані про вартість активів (включаючи право вимоги) і боргові зобов’язання, визнані та не визнані ліквідаційною комісією. На підставі проведеного дослідження запропоновано визначення ліквідаційного балансу як звіту про фінансове положення ліквідованої юридичної особи, що відбиває розмір і склад наявних активів після завершення розрахунків із кредиторами. Аналіз літератури та положень чинного законодавства дозволив зробити висновок, що баланс, про який йде мова в Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженій наказом ДПАУ від 19 лютого 1998 року, не відповідає сутності та призначенню ліквідаційного балансу. Запропоновано внести відповідні зміни до п. 8.1.3 Інструкції про порядок обліку платників податків.

Як показує аналіз діючого законодавства України, найбільш істотні відмінності у регламентації майнових аспектів ліквідації та захисту майнових інтересів учасників ліквідації пов’язані з організаційно-правовою формою суб'єкта господарської діяльності. Аналіз порядку акумулювання та розподілу майна суб’єктів різних організаційно-правових форм дозволив сформулювати окремі пропозиції з удосконалення діючого у даній сфері законодавства. Зокрема, пропонується диференціювати відповідальність учасників повного товариства по боргах останнього в залежності від порядку його вступу в товариство. Учасник повного товариства може вступити в товариство після його заснування як у порядку правонаступництва – у порядку передачі частки у зв'язку з прийняттям спадщини, так і в порядку набуття статусу нового учасника. Відповідальність цих двох категорій учасників по боргах товариства, що виникли до їхнього вступу у товариство, повинна бути різною. Так, учасник повного товариства, що вступив у товариство після його створення у зв’язку з передачею частки чи правонаступництвом, повинен відповідати нарівні з іншими учасниками і по зобов'язаннях, що виникли до його вступу у товариство. Учасник повного товариства, що вступив у товариство після його створення як новий учасник, повинен відповідати тільки по зобов'язаннях, що виникли після його вступу у товариство. Учасник, що вийшов зі складу повного товариства в порядку передачі частки іншому учаснику чи третій особі (тобто якщо мало місце правонаступництво), а також спадкоємець померлого, якому було відмовлено в прийомі до товариства, не повинні відповідати по зобов'язаннях товариства у зв'язку з його ліквідацією.

Відзначається, що особливістю діючого законодавства України є відсутність єдності в правовому регулюванні черговості розподілу майна серед кредиторів у процесі ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності. Наслідком цього є низка істотних невідповідностей між нормами діючого законодавства, що встановлюють порядок розрахунків із кредиторами в процесі ліквідації підприємств. Запропоновано встановити однакову черговість задоволення вимог кредиторів підприємств, що ліквідуються добровільно, а також згідно з рішення суду з підстав, не пов’язаних з банкрутством підприємства. У якості базового закону, що встановлює черговість задоволення вимог кредиторів у процесі добровільної ліквідації, пропонується використати Господарський кодекс України.

Розділ 3. Напрямки підвищення ефективності захисту майнових інтересів учасників ліквідації на підприємствах складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню та врахуванню зарубіжного досвіду правового забезпечення майнових прав і інтересів всіх учасників процесу ліквідації, а також обґрунтуванню пропозицій щодо формування системи заходів захисту майнових інтересів учасників процесу ліквідації підприємств.

У підрозділі 3.1. “Врахування зарубіжного досвіду в процесі вдосконалення законодавства про захист майнових інтересів учасників ліквідації” проводиться дослідження відповідного досвіду правового регулювання у зарубіжних країнах, у тому числі – у контексті його використання для подальшого удосконалення законодавства України.

У дисертації відзначається, що в даний час зберігається специфіка національного законодавства країн–учасниць ЄС, регламентуючого порядок ліквідації суб'єктів господарської діяльності, і питання його гармонізації та уніфікації в цілому не ставиться. У той же час низка положень носить транснаціональний характер і можуть бути корисні з метою удосконалення вітчизняного законодавства.

Аналіз нормативної бази зарубіжних країн показує, що в них застосовуються наступні види ліквідації: добровільна (позасудова), примусова (судова), добровільна ліквідація під контролем суду. Добровільна ліквідація компаній у свою чергу може бути “членською” та “кредиторською”. “Членська” ліквідація компанії має місце тоді, коли збори директорів приймають декларацію про те, що компанія здатна оплатити усі свої борги, включаючи відсотки по них, у період, що не перевищує 12 місяців з моменту початку добровільної ліквідації. При відсутності такої декларації має місце “кредиторська” добровільна ліквідація. У випадку “членської” ліквідації ліквідатори призначаються на загальних зборах компанії. При “кредиторській” ліквідації компанія скликає раду кредиторів, що призначає ліквідаторів.

Правове підґрунтя процесу ліквідації в інших країнах складають як кодифіковані акти (цивільні і торгові (комерційні) кодекси), так і законодавство, що регламентує діяльність окремих видів суб'єктів господарювання (закони про компанії, торгові товариства, сільськогосподарські кооперативи тощо).

У роботі відзначається, що останнім часом для низки країн (Російська Федерація, Республіка Бєларусь тощо) є актуальним питання розробки спеціальних законодавчих актів, присвячених питанням припинення діяльності (ліквідації і реорганізації) господарських (комерційних) організацій. Розгляд зарубіжного досвіду вирішення проблеми зосередження в одному нормативному акті положень про ліквідацію суб'єктів господарської діяльності стосовно України дозволяє додатково обґрунтувати доцільність закріплення таких норм у Господарському кодексі України як акті, що містить найважливіші правові засади господарювання в країні.

Дослідження зарубіжного досвіду показало, що консолідація майна підприємства, формування ліквідаційної маси і подальший її розподіл між кредиторами, а також іншими особами, що мають відповідні права, є центральною частиною процедури ліквідації в усіх країнах.

У роботі відзначається доцільність урахування зарубіжного досвіду забезпечення майнових прав і інтересів кредиторів ліквідованої комерційної організації, зокрема, у частині закріплення підстав ліквідації, практичної реалізації забезпечувальної функції статутного фонду; встановлення відповідальності ліквідаторів за заподіяні збитки; закріплення положень щодо передачі до депозиту (капіталізації) коштів відомих кредиторів, які не заявили вимоги, або не прийняли виконання; правового статусу ліквідаційної комісії, захисту інтересів меншості акціонерів у процесі ліквідації тощо .

У підрозділі 3.2. “Напрямки вдосконалення законодавства про захист інтересів учасників ліквідації на підприємствах та практики його застосування” обґрунтовується доцільність вдосконалення діючого законодавства з метою забезпечення захисту майнових інтересів усіх учасників процесу ліквідації на підприємствах.

Обґрунтовано, що визначення конкретних напрямків удосконалення законодавства про ліквідацію необхідно проводити з урахуванням необхідності закріплення заходів щодо захисту прав і законних інтересів всіх учасників процесу ліквідації. А саме запропоновано:

забезпечити наявність у підприємства, що ліквідується, майна в обсязі, що гарантує задоволення вимог кредиторів;

удосконалити правове забезпечення процедури ліквідації підприємства, з урахуванням повного задоволення в процесі ліквідації майнових інтересів усіх її учасників.

встановити відповідальність за порушення майнових прав і інтересів учасників процесу ліквідації.

запровадити застосування спрощеної процедури ліквідації.

Доцільно протягом певного часу зберегти в законодавстві України положення про ліквідацію АТ і ТОВ у зв'язку зі зменшенням розміру їхніх чистих активів нижче закріпленого законом мінімуму статутного капіталу. Дану процедуру пропонується удосконалити, установивши конкретний термін і чіткий порядок ініціювання ліквідації, надавши АТ і ТОВ термін для відновлення капіталу до необхідного розміру.

Відзначається також, що одним з важливіших обов'язків ліквідаційної комісії (ліквідаторів) повинен стати обов'язок вжиття належних заходів по забезпеченню збереження майна підприємства, що ліквідується. Його треба закріпити у законодавстві як окремий обов'язок ліквідаційної комісії при ліквідації усіх видів господарських організацій в Україні.

Удосконалення правового забезпечення процедури ліквідації має передбачити більш чітке закріплення в законодавстві правового статусу ліквідаційної комісії. У дисертації обґрунтовується доцільність використання зарубіжного та вітчизняного історичного досвіду і введення в чинне законодавство України положення про те, що ліквідатор (ліквідаційна комісія) акціонерного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю має ті ж правомочності та обов'язки, що і виконавчий орган (правління), у тій мірі, у якій вони сумісні з діяльністю ліквідатора. З урахуванням тієї обставини, що ліквідація може здійснюватися протягом тривалого терміну, пропонується зберігати повноваження спостережної ради та ревізійної комісії стосовно контролю за діяльністю ліквідатора (ліквідаційної комісії), схвалення значних угод, угод, щодо яких є зацікавленість та ін. Пропонується закріпити у законодавстві обов’язок ліквідаційної комісії у встановлений термін звітувати перед органом (особою), що її призначив.

Відзначається також необхідність впровадження механізмів, що забезпечують додатковий захист інтересів меншості акціонерів у процесі ліквідації, надавши їм право впливати на призначення та відкликання ліквідаторів (членів ліквідаційної комісії), а також додаткові можливості контролю над проведенням процесу ліквідації. Для забезпечення прав акціонерів на здійснення контролю над процедурою ліквідації пропонується надати акціонерам, що володіють у сукупності не менш ніж 5% капіталу, право призначити додаткового ліквідатора.

З метою упорядкування фінансування процесу ліквідації запропоновано встановити за обов’язок ліквідатора (ліквідаційної комісії) складання кошторису витрат на процес ліквідації із затвердженням його органом, уповноваженим затверджувати ліквідаційний баланс підприємства. Витрати на проведення процесу ліквідації запропоновано включити до встановленої законодавством черговості розподілу коштів підприємства серед його кредиторів.

Наступним напрямком удосконалення правового забезпечення процедури ліквідації має стати оптимізація порядку розподілу майна підприємства, що ліквідується, серед його кредиторів. Обґрунтовується положення, у відповідності до яких у процесі добровільної ліквідації повинні бути захищені інтереси усіх відомих кредиторів, а не тільки тих, хто заявив свої вимоги. Діюче законодавство повинне виходити з положення, згідно з яким, якщо кредитор відомий ліквідаційній комісії, то виконання йому не повинно залежати від подачі таким кредитором відповідної вимоги. Для задоволення вимог таких кредиторів пропонується закріпити у законодавстві порядок, згідно з яким, якщо відомий кредитор не заявив про себе в зазначений термін чи не з'явився для прийняття виконання, належна йому сума депонується на певний строк в установах банку на спеціальних рахунках. Введення в законодавство такого положення буде сприяти забезпеченню стабільності господарського обороту і дозволить максимально захистити майнові права кредиторів підприємства, що ліквідується.

Відзначається, що встановлена чинним законодавством заборона на розподіл майна товариства серед його учасників у випадку існування спору по виплаті заборгованості (до її вирішення чи одержання кредиторами відповідних гарантій) захищає права кредиторів щодо спірних вимог лише у випадку сумлінних дій ліквідаційної комісії і засновників. Зазначається, що необхідно регламентувати також відносини, коли має місце зловживання членів ліквідаційної комісії або учасників господарського товариства у випадку існування спору стосовно виплати заборгованості, і вимоги кредиторів не забезпечені гарантією, однак майно розподілене між учасниками товариства. Пропонується закріпити право кредиторів звертатися з вимогами до таких учасників, які повинні нести відповідальність у межах отриманого ними майна після ліквідації господарського товариства.

Запропоновано закріпити в чинному законодавстві положення щодо накладення штрафу на власника (засновників, учасників) підприємств, що уникають прийняття рішень про ліквідацію підприємства і здійснення заходів щодо його ліквідації. Крім цього в законодавстві може бути закріплена заборона на зайняття підприємницькою діяльністю для таких власників (засновників, учасників), що є фізичними особами, протягом визначеного терміну (наприклад, рік чи два) з моменту, коли судом (господарським судом) було прийняте рішення про ліквідацію “покинутого” засновниками підприємства.

Запропоновано закріпити в законодавстві міри відповідальності за порушення майнових прав учасників процесу ліквідації, а саме положення, що передбачають солідарну майнову відповідальність ліквідаційної комісії (ліквідатора) за шкоду, заподіяну винним невиконанням (неналежним виконанням) нею своїх обов'язків. Передбачити звільнення від відповідальності для членів ліквідаційної комісії, що голосували проти рішення, що спричинило збитки, чи не приймали участь у голосуванні.

При формуванні системи спрощеної добровільної ліквідації пропонується чітко визначити коло суб'єктів, до яких може бути застосована спрощена система ліквідації. До них доцільно віднести підприємства, що відносяться до категорії малих, згідно з п.7 ст. 63 Господарського кодексу України. При цьому можуть бути встановлені виключення для суб'єктів, що займаються окремими видами господарської діяльності (наприклад, діяльністю у сфері ігорного бізнесу і т.п.), а також обмеження за строками функціонування (не більше 5 років). Дану процедуру недоцільно також застосовувати до підприємств, що мають на момент початку ліквідації дочірні підприємства, філії, або є учасниками господарських товариств, об'єднань підприємств. Ліквідований у спрощеному порядку суб'єкт не повинен мати на момент ліквідації кредиторської заборгованості, бути позивачем чи відповідачем по справах у загальних або господарських судах.

Специфікою спрощеної процедури повинні стати: скорочені терміни ліквідації; спрощений характер перевірок з боку органів державної влади (введення комплексної перевірки).

Повинна бути встановлена більш сувора (у порівнянні з загальною) відповідальність за порушення у процедурі добровільної ліквідації.