ГОСУДАРСТВЕННЫЙ МЕХАНИЗМ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ИНВАРИАНТНОГО ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ СУДЕБНОЙ СИСТЕМЫ

summary

Розділ 1. Теоретичні підходи до реформування судової системи України. У розділі розглянуто можливість та доцільність використання зарубіжного досвіду в процесі реформування судової системи України, розглянуто сутність та основні положення системно-синергетичної парадигми як базового підходу до реформування судової системи, виявлено закономірності інваріантного функціонування відкритих систем.

            У розділі констатується, що підходи до процесу реформування того чи іншого об'єкта визначаються ознаками, обумовленими завданнями дослідження. Враховуючи мету та завдання цього дисертаційного дослідження, в якості ознак реформування судової системи виділено характер змін (як буде змінюватися об'єкт) і напрямок змін (кінцевий стан об'єкта після реформування).

            Характер змін будь-якого об'єкта, у тому числі судової системи держави, може бути 1) радикальний, революційний; 2) еволюційний, заснований на удосконаленні його діяльності. Вибір характеру змін у процесі реформування, за законами діалектики, обумовлений ступенем невідповідності форми і змісту об'єкта до реформування: чим більшою є ця невідповідність, тим у більшому ступені виправдані радикальні реформи.       

Напрямок змін об'єкта в процесі реформування визначається на основі способів вибору кінцевого стану, чи „ідеальної точки”, до якої буде рухатися об'єкт, що реформується. Ці способи можуть бути обрані:

1) шляхом запозичення, на основі аналогії з визначеним одиничним об'єктом, який реформувався у подібних умовах за ідентичним алгоритмом;

2) на основі типового підходу до групи об'єктів, об'єднаних по ряду ознак: англо-американська, романо-германська моделі судоустрою;

3) індивідуально для певного об'єкта на основі аналізу його поточного стану й універсального уявлення про його оптимальне функціонування: у цьому випадку - уявлення про справедливе і законне правосуддя.

В результаті короткого огляду напрямків реформування судової системи України зроблено висновок про доцільність дотримання індивідуального підходу до визначення кінцевого, бажаного стану судової системи як „ідеальної точки”. Запозичення одиничних, або типових моделей судоустрою європейських країн визначено неприйнятним для України через відсутність органічно співпадаючих моделей та методологічну некоректність копіювання досвіду будь-яких країн в процесі проведення радикальних реформ.

            В процесі реалізації індивідуального підходу до визначення кінцевого результату реформування судової системи України визначено за доцільне розглянути судову систему: 1)  як гілку державної влади у взаємодії із законодавчою та виконавчою для формування стимулюючої системи стримувань і противаг та забезпечення незалежності судової влади; 2) як сукупність організацій – з точки зору теорії менеджменту – для забезпечення ефективного виконання ними властивих функцій та коректного розподілу повноважень і відповідальності; 3) в контексті ефективного функціонування суддів як елементів судової системи з акцентами на їх професійності та незалежності. Крім того, судова система повинна бути розглянута як соціальний інститут у взаємодії із суспільством як зовнішнім середовищем. Іншими словами, судова система розглядається у дослідженні на трьох рівнях ієрархії та у взаємодії із зовнішнім середовищем.

Індивідуальний підхід до визначення напрямку реформування судової системи потребує залучення сучасного теоретичного базису і практичного інструментарію теорії державного управління, філософії права, соціології,  загальної теорії держави і права, теоретичних основ судоустрою та теорії менеджменту. Об’єднання визначеного теоретичного базису запропоновано реалізувати на основі системно-синергетичної парадигми. Категоріальний апарат синергетики, що включає поняття „відкритість”, „нелінійність”, „нерівноважність”, „флуктуація”, „біфуркація”, „атрактор”, а також методологія досліджень, властива загальній теорії систем, формують системно-синергетичну парадигму, положення якої використано для реформування судової системи таким чином, щоб забезпечити її інваріантне функціонування.

Згадане поняття „інваріант” вимагає конкретизації. У математичних термінах, інваріант - (фр. іnvarіant - незмінний) - мат. вираження, що залишається незмінним при визначеному перетворенні перемінних, пов'язаних з цим виразом, наприклад, при переході від однієї системи координат до іншої. Інваріантність розуміється як незмінність, незалежність від фізичних умов. Важливість поняття інваріантність обумовлена тим, що з його допомогою можна виділити величини, які не залежать від вибору системи відліку, тобто фундаментальні внутрішні властивості, що характеризують, досліджуваний об'єкт.

            Для соціального інституту процес інваріантного функціонування складається у можливості виконання своїх функцій, незалежно від процесів трансформації суспільства в цілому, або його окремих інститутів, зокрема. Під трансформацією розуміється зміна режиму функціонування інституту. Наприклад, зміна форми державного правління, зміна економічного устрою, зміна політичного режиму. 

            Досягнення умови інваріантного функціонування складається в мінімізації зовнішніх впливів і в концентрації зусиль на виконанні основних функцій, що характеризують його призначення. При цьому мова не йде про зниження рівня адаптивності соціального інституту. Процес сприйняття характеристик зовнішнього середовища і перебудови в зв'язку з цим власної структури і взаємозв'язків між частинами залишається значимим, однак, основні функції соціального інституту при цьому не підлягають корекції. Виходячи з загальноприйнятого розуміння функції як основного напрямку діяльності чи реалізації якого-небудь явища, можна вважати, що функції судової влади - це основні напрямки її реалізації, роль і призначення судової влади в суспільстві.

            Поняття інваріантного функціонування системи тісно пов'язано з поняттям її стійкості. Стійкістю називається здатність збереження якісної визначеності при зміні структури системи і функцій її елементів. На збереження стійкості насамперед  направляються адаптивні можливості системи. Стійкість системи пов'язана з її прагненням до стану рівноваги, що передбачає таке функціонування елементів системи, при якому забезпечується найвища ефективність руху до цілей розвитку. Разом з тим, система ніколи не може досягти стану повної рівноваги. Елементи системи функціонують по-різному в різних умовах і їх динамічна взаємодія постійно впливає на стан системи. Іншими словами, стійка система постійно знаходиться у стані динамічної рівноваги, тобто вона безупинно коливається щодо положення рівноваги, що є не тільки її специфічною властивістю, але й умовою безупинного виникнення протиріч як рушійних сил її еволюції.

Стійкість реалізується через зміну функцій системи. Численні дослідження виявили інваріантні закони функціонування структур (закони організації). Вони відображують властивості, характерні для всіх цілісних об'єктів, мають стійкий і повторюваний характер. До них належать: закон координації зв’язків та відносин, закон сумісності компонентів системи, закон спеціалізації компонентів системи.

            Ці закони забезпечують стійке функціонування системи, однак справді інваріантним воно може стати тільки у випадку погодженості цілей системи з цілями і траєкторією розвитку метасистеми, тобто системи більш високого рівня складності, частиною якої вона є. Тоді під інваріантним функціонуванням розуміється виконання об'єктом своєї функції в метасистемі незалежно від змін зовнішнього середовища. Інваріантне функціонування системи з необхідністю передбачає: 1) збереження її власного гомеостазу; 2) виконання своєї функції в збереженні гомеостазу метасистеми. Другу умову інваріантного функціонування неможливо реалізувати без чіткого усвідомлення місії системи, без корекції функціонування системи у відповідності зі своєю місією.

            Місія, відповідно до визначення теорії менеджменту, - це основна загальна мета організації - чітко виражена причина її існування. Усі цілі організації виробляються для її здійснення. Формулювання місії системи завжди пов'язане з аналізом причин і тенденцій розвитку метасистеми. У випадках кардинальних змін стану метасистеми забезпечення інваріантного функціонування системи в нових умовах зовнішнього середовища можливо тільки шляхом реалізації кардинальних змін свого стану, для чого одних негативних зворотних зв'язків виявляється недостатньо. Таким чином, забезпечення інваріантного функціонування системи протягом  еволюції метасистеми, з урахуванням адаптаційних і біфуркаційних періодів її розвитку, потребує від системи погодженого проходження еволюційних станів: від стану динамічної рівноваги - через нестійкість - до нового стану динамічної рівноваги.

Далі у розділі представлено дві моделі: стійкого та інваріантного функціонування судової системи як соціального інституту, тобто у взаємодії із зовнішнім середовищем.

             Визначено, що функція судової системи складається в забезпеченні стійкості суспільства шляхом усунення відхилень його елементів і груп від формально заданого ціннісно-нормативного порядку. Судова система як соціальний інститут орієнтована на забезпечення контрольно-відбудовного компонента механізму соціальної регуляції, що приводить до актуалізації негативних зворотних зв'язків у суспільстві як системі.

Стійке функціонування характеризується збереженням гомеостазу судової системи шляхом виконання своєї основної функції: повернення елементів метасистеми до існуючого порядку, тобто відновлення ціннісно-нормативного порядку в суспільстві. Стійке функціонування судової системи можливо в умовах, коли саме суспільство знаходиться в стані динамічної рівноваги, у зоні дії адаптаційних механізмів. Тоді сутність задачі, яка складається у збереженні гомеостазу судової системи, полягає: 1) у забезпеченні її необхідними для належного функціонування ресурсами; 2) у формуванні ефективної внутрішньої структури її елементів відповідно до вищенаведених законів організації.

Коли ми маємо справу зі змінами, еволюцією ціннісно-нормативного порядку, тоді порушується стійкість метасистеми, вона входить у зону дії біфуркаційних механізмів. У цей період відбувається становлення нового ціннісно-нормативного порядку. Діяльність судової системи в таких умовах у колишньому режимі неможлива, тому що становлення нового ціннісно-нормативного порядку супроводжується ревізією колишніх норм і обумовлено неадекватністю формальних, законодавчих норм вимогам громадян, що змінилися, та суспільства в цілому. У подібних умовах для судової системи можливі два варіанти поводження:1) орієнтуватися на зміну ціннісно-нормативного порядку, ігноруючи колишні законодавчі норми - це зберігає цілісність суспільства як системи, але приводить до порушення режиму функціонування судової системи; 2) діяти за законом усупереч змінам ціннісно-нормативного порядку - це зберігає стійкість функціонування судової системи як соціального інституту, але приводить до порушення цілісності суспільства як соціальної системи. У підсумку, обидва із зазначених варіантів поводження призводять до конфлікту між суспільством та судовою системою.

Вихід з цієї ситуації складається в погодженій, когерентній зміні ціннісно-нормативного порядку, законодавчих норм і режиму функціонування судової системи. Для реалізації когерентних змін в перехідні періоди розвитку суспільства судова система повинна мати нову функцію – функцію забезпечення відповідності діючого законодавства ціннісно-нормативному порядку суспільства, що формується. Ця функція є „зворотним зв'язком” у взаємодії суспільства і судової системи, і реалізується шляхом посилення взаємодії законодавчої і судової гілок влади в процесі формування діючого законодавства.

            Розділ 2. Основні положення державного механізму забезпечення інваріантного функціонування судової системи. У розділі розглянуто трирівневу модель функціонування судової системи: на рівні гілки державної влади, на рівні судів як організацій, на рівні судді як основного носія судової влади. Формування моделі на кожнім з рівнів включає: 1) розгляд об'єкта як системи і виявлення умов його інваріантного функціонування, що складається з умов стійкого функціонування і функціонування у взаємодії з метасистемой - суспільством; 2) формування основних положень механізму управління визначеним об'єктом, що забезпечує його інваріантне функціонування.