ГОСУДАРСТВЕННЫЙ МЕХАНИЗМ УПРАВЛЕНИЯ ЭКОЛОГИЧЕСКИМИ РИСКАМИ В РЕГИОНЕ

summary

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення екологічних ризиків.

На підставі аналізу динаміки основних показників екологічної ситуації в Донецькій області за період 1998-2001 рр. встановлено, що, незважаючи на покращення деяких показників, екологічна ситуація в регіоні залишається незадовільною. Так, в 2001 р. скинуто зворотних вод у поверхневі водойми 1720 млн. м³, що на 4,4% менше, ніж в 1998 р. (1799 млн. м³). Разом з тим, обсяг скинутих зворотних вод без очищення в 2001 р. порівняно з 1998 р. збільшився на 4,2%. Загальна маса токсичних відходів у сховищах організованого складування в 2001 р. проти 1999 р. зменшилась на 3,4%. Однак в 2001 р. порівняно з 1998 р. збільшилися викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря на 1,7%, в тому числі стаціонарними джерелами забруднення – на 1,8%, пересувними засобами – на 1,2%. Така ситуація потребує прийняття термінових заходів, спрямованих на зниження рівня шкідливих викидів, кількості аварійних забруднень та посилення контролю за ризиковими ситуаціями. 

Перехід до сталого розвитку в регіоні потребує формування відповідного державного механізму. Вивчення та уточнення категорій "сталий", "розвиток" та "регіон" дозволило визначити поняття "сталий розвиток регіону" як безупинний процес взаємодії суб'єктів регіону в різних сферах діяльності, спрямований на задоволення необхідних потреб, забезпечення економічного зростання та підтримку екологічної рівноваги. Однією із важливих складових державного механізму сталого розвитку виступає механізм управління екологічними ризиками в регіоні. Він представляє собою сукупність загальних норм та правил забезпечення державних регуляторів, які дозволяють знизити рівень екологічного ризику в регіоні та прийняти ефективні заходи щодо ліквідації наслідків виникнення ризикових ситуацій. В роботі приведено структуру державного механізму управління екологічними ризиками.

Господарська діяльність регіону пов’язана з екологічним ризиком. Тому в роботі уточнено поняття "екологічний ризик" та запропоновано розглядати його як функцію трьох змінних: ймовірності виникнення ситуації ризику, наслідків для суб'єкта та об'єкта ризику. До об'єктів екологічного ризику належать здоров’я й працездатність людей, цивільна відповідальність за заподіяння шкоди третій стороні, екологічний стан в регіоні. Під суб'єктами ризику розуміється активна сторона, що приймає, передає або управляє ризиком. Як екологічні суб'єкти можуть виступати людина, підприємство, суспільство, окремі соціальні групи, регіон. Іноді деякі особи розглядаються не тільки як суб'єкти, але й як об'єкти екологічних ризиків. Основним джерелом екологічного ризику виступає виробнича система, яка створює відходи виробництва та забруднює водойми й атмосферне повітря шкідливими речовинами.

Екологічний ризик в промисловій діяльності виникає по ряду причин, серед яких виділено зовнішні, внутрішні та людські фактори. Згідно даним факторам в досліджені згруповано основні причини виникнення екологічних ризиків. Їх детальне вивчення має вагоме значення для запобігання повторення ризикових ситуацій в майбутньому та прийняття відповідних управлінських рішень.

Вивчення екологічного ризику як економічної категорії дає можливості до вирішення проблем безпеки регіону. Екологічна безпека регіону визначена в роботі як ступінь адекватності екологічних умов області задачам зберігання здоров'я населення та забезпечення сталого розвитку. Слід підкреслити, що між рівнем економічного розвитку регіону й екологічною безпекою існує взаємозв'язок. З одного боку, економічне зростання повинне забезпечуватися з урахуванням екологічної безпеки, а з іншого боку – рівень екологічної безпеки по можливості повинний враховувати необхідність економічного розвитку. Аналіз динаміки екологічних потреб у регіоні дозволив виділити етапи, що сприяють досягненню сталого розвитку.

Показано, що екологічна безпека виявляється на всіх рівнях розвитку економіки. Тому в роботі виділено національний, регіональний, муніципальний й індивідуальний рівні екологічної безпеки. Структуровано адміністративні та економічні методи забезпечення екологічної безпеки на підприємствах регіону. Адміністративні методи передбачають використання адміністративно-правових й адміністративно-організаційних заходів, а економічні – примусових, заохочувальних, ринкових та відбудовних заходів. Даний розподіл базується на тому, що заходи відрізняються друг від друга ступенем впливу на зниження ризику в конкретній ситуації, а також величиною витрат, необхідних для їхньої реалізації. Найбільш ефективним є комплексне використання різних заходів.

Розділ 2. Дослідження системи управління екологічними ризиками в регіоні.

Екологічний ризик дуже багатогранний, тому стрижневою методологічною задачею є створення системи класифікації екологічних ризиків. Відзначено, що ефективність державного управління екологічними ризиками багато в чому залежить від правильного розташування ризику в такій системі класифікації. У цьому зв'язку запропоновано класифікацію екологічних ризиків, відмінною рисою якої є комплексність розгляду ризиків відповідно до класифікаційних ознак (рис. 1). Вивчення різних аспектів екологічних ризиків, по-перше, дозволяє чітко структурувати сформовану ризикову ситуацію. По-друге, дає можливість  оцінити  величину  екологічного ризику та визначити  його  рівень. Тому використання запропонованої класифікації при прийнятті рішень на державному рівні сприяє ефективній організації процесу управління екологічними ризиками.