Об’єктивна необхідність реструктуризації промислового виробництва

summary

Результатом розвитку науки та високотехнологічних галузей XX ст. стало формування в економіці провідних країн світу нового механізму саморозвитку – національних інноваційних систем, у рамках яких зароджуються і реалізуються інновації. Незважаючи на національні відмінності, загальною ознакою усіх національних інноваційних систем є лідерство у забезпеченні трьох пріоритетів розвитку: науки, освіти та наукоємного виробництва.

Ефективність державної політики саме у сфері управління інноваційними процесами визначає конкурентоспроможність національної економіки. У розвинених країнах до 90% приросту валового продукту забезпечується за рахунок упровадження нових технологій. При цьому роль держави у значно вагоміша, ніж при регулюванні звичайної економічної діяльності.

Україна, яка входила до тридцяти країн світової інтелектуальної еліти, успадкувала від СРСР значний науково-технічний потенціал. За результатами досліджень, проведених ООН на початку XXI ст., вона посідала одне з перших місць у світі за кількістю наукових співробітників. Рівень освіченості українців перевищував середній індекс країн Східної Європи і СНД.

Сьогодні Україна залишається серед світових лідерів за такими напрямами фундаментальної науки, як фізика, математика, інформатика, хімія, фізіологія, медицина; має піонерні напрацювання та прикладні розробки у сфері лазерної, кріогенної, аерокосмічної техніки, засобів зв'язку і телекомунікацій, програмних продуктів; входить до вісімки держав, які мають необхідний науково-технічний потенціал для створення авіакосмічної техніки, та до десяти найбільших суднобудівних країн світу.

Проте, на відміну від розвинених держав, у яких 85–90% приросту валового внутрішнього продукту забезпечуються за рахунок виробництва та експорту наукоємної продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, що оцінюється у 2,5–3 трлн. дол. США, становить близько 0,05–0,1%.