ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ СТАВЛЕННЯ БАТЬКІВ ДО ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

summary

У вступі розкривається актуальність дисертаційного дослідження; визначаються об'єкт, предмет, мета, гіпотеза, задачі, основні методологічні засади, методи, наукова новизна, теоретична та практична значущість роботи, положення, що виносяться на захист; наведено дані про апробацію роботи, впровадження її результатів у практику, публікації.

            Перший розділ “Батьківсько-дитячі взаємини як предмет психологічних досліджень” присвячується теоретичному аналізу батьківсько-дитячих відносин та проблемі впливу батьківського ставлення на хід психічного розвитку дитини молодшого шкільного віку, визначенню соціально-психологічних детермінантів батьківського ставлення. В розділі також обґрунтована та описана нова типологія батьківського ставлення.

Аналіз психолого-педагогічних літературних джерел свідчить, що такі чинники, як тип батьківського ставлення, стиль виховання, характер поводження батьків з дитиною суттєво впливають на особливості розвитку дитини, формування її особистості, рис характеру (Л.І. Божович, Л.В. Венгер, Л.С. Виготський, Ю.З. Гільбух, Т.В. Говорун, Д.Б. Ельконін,                       О.В. Запорожець, Г.С. Костюк, В.К. Котирло, М.І. Лісіна, С.Д. Максименко, В.Ф. Маценко, В.Н. Мясищев, О.Б. Насонова, В.Г. Панок, А.В. Петровський,                     Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва, О.М. Шарган, Т.С. Яценко та ін.).

            Дослідження вітчизняних та закордонних психологів і психіатрів останніх років показали, що порушення батьківського ставлення до дитини сприяє формуванню психопатичних рис особистості, невротичних симптомів (Є.Т. Соколова); виникненню загальної сімейної психопатії та психогенних захворювань (М.І. Буянов, О.І. Захаров); деструктивних форм поведінки   (Т.І. Димнова); емоційних розладів (В.Ф. Маценко, М. Раттер); надмірного витиснення та неврозу (А. Фрейд), невротичних радикалів особистості (В.І. Гарбузов), патологічній фіксації невротичних реакцій (А.С. Співаковська).

            Характер батьківсько-дитячих взаємин впливає не тільки на актуальний розвиток дитини (інтелектуальний розвиток, мовлення, спілкування            (М. Раттер), усвідомлення образу “Я” (В.Я. Титаренко, О.Б. Насонова), ставлення до себе та свого “Я” (Т.В. Архіреєва, Дж. Боулбі), відчуття небезпеки, відчуття власної цінності та компетентності (Г. Филипчук,          М. Раттер), але й на життєві перспективи (В.Я. Титаренко). А саме, на навички соціальної поведінки людини (М. Раттер), уявлення про майбутнє сімейне життя, реалізацію особистісного потенціалу (Г.А. Ковальов), загальний стиль її соціоекологічної адаптації та життєзабезпечення          (Г.А. Ковальов, Н.І. Моісєєв, М. Черноушек, Дж. Оул), насиченість стосунків з однолітками та виконання громадянських обов”язків (П. Сішер, О. Льюїс), ставлення до світу соціальних відносин (Дж. Боулбі).

            Під батьківським ставленням психологічна наука розуміє цілісну систему різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються в поводженні з нею, особливостей сприйняття та розуміння характеру дитини, її вчинків. Характеризуючи поняття “батьківське ставлення”, необхідно відзначити, що воно є складним утворенням, яке підпадає під вплив багатьох змінних, котрі необхідно враховувати і в процесі дослідження, і в процесі психокорекційної роботи. Зокрема, утворення певного типу батьківського ставлення детермінують такі чинники, як: риси та якості особистості батьків; фізичні, психологічні та статеві особливості дитини; особливості подружніх взаємин; соціокультурні фактори; сімейні традиції; етологічний фактор.

У відповідності із завданням нашого дослідження в процесі підготовки до першого (констатуючого) експерименту вирішувалось питання про вибір типології та визначення структурних складових батьківського ставлення, на які було б доцільно спиратись у ході діагностичної та психокорекційної роботи.

Аналіз літератури дозволив розподілити основні типології батьківського ставлення на три види (в залежності того, на яких компонентах взаємин між людьми вони базуються): в основі першого виду лежить поведінковий компонент (С. Броді, С.В. Ковальов, А.В. Петровський,       А.С. Співаковська), в основі другого — емоційний (О.Б. Насонова, А. Рое,  М. Сігельман), третій вид має системний характер і ґрунтується на поєднанні поведінкового, емоційного та когнітивного компонентів (Г.Я. Варга,           В.І. Гарбузов, Е.Г. Ейдеміллер, О.І. Захаров).

            На наш погляд, у вирішенні питання визначення складових батьківського ставлення найбільш перспективним є підхід, що ґрунтується на поєднанні трьох широко відомих компонентів будь-якого ставлення людини до людини, а саме: емоційного, когнітивного та поведінкового. Дані компоненти є складовими частинами типологій батьківського ставлення, які розроблені Г.Я. Варгою, О.І. Захаровим, Е.Г. Ейдеміллером, В.І. Гарбузовим, А.Є. Лічко, О.Б. Насоновою, В.В. Юстицьким, Є.Т. Соколовою та              В.В. Століним, А.В. Петровським та іншими фахівцями. За результатами аналізу даних типологій в дослідженні були виділені чотири узагальнені структурні складові батьківського ставлення:

·         інтегральне емоційне ставлення до дитини (складова “нехтування”);

·         міжособистісна дистанція у спілкуванні з дитиною (складова “симбіоз”);

·         сприймання дитини на когнітивному рівні (складова “інфантилізація”);

·         форма та спрямованість контролю за поведінкою дитини (складова “авторитарна гіперсоціалізація”).

Окрім цього Г.Я. Варга виділила в структурі батьківського ставлення елемент соціально бажаної поведінки (“соціальна бажаність”), до якого ми повернемось в ході експериментальної частини роботи.