ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МУЗЕЮ ЯК СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО ЦЕНТРУ

LATEST NEWS

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

THE LAST FEEDBACK

Получил заказанную диссертацию очень быстро, качество на высоте. Рекомендую пользоваться их услугами. Отправлял деньги предоплатой.
Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!


title:
ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МУЗЕЮ ЯК СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО ЦЕНТРУ
Альтернативное Название: Педагогические ОСНОВЫ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ МУЗЕЯ КАК СОЦИАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО ЦЕНТРА
Тип: synopsis
summary:

У вступі обґрунтовано актуальність теми, охарактеризовано ступінь її розробленості, визначено мету і завдання дисертаційної роботи, окреслено об¢єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну, показане практичне значення.


У першому розділі “Музей як соціально-культурний центр” розглядаються фактори, що обумовлюють необхідність перетворення музею з закладу культури, спрямованого переважно на культурно-просвітню діяльність, на своєрідний соціально-культурний центр.


Ретроспективний аналіз особливостей функціонування музеїв на різних етапах культурно-історичного розвитку суспільства доводить, що музей пройшов тривалий еволюційний шлях розвитку, у ході якого змінювалася соціальна роль і суспільне призначення музею: від “храму муз” до науково-дослідного інституту, культурно-освітнього закладу, центру соціально-культурної діяльності.


Аналіз праць О.Г.Ванслової, М.Б.Гнєдовського, В.Ю.Дукельського, А.Н.Дьячкова, І.В.Іксанової, Н.Г.Макарової, Д.А.Равіковича, А.І.Фролова дає достатні підстави зробити висновок про те, що розширення соціальних функцій музею уможливило і сприяло перетворенню цього культурно-освітнього закладу у поліфункціональний соціокультурний центр.


Дослідження генезису та еволюції функцій музею дозволяє зрозуміти закономірність зростання суспільного значення цього закладу, виявити його місце та роль у культуротворенні. Соціальні функції музею відображають конкретно-історичне покликання музею, його місце у системі закладів науки, культури, освіти і виховання.


Дослідженням доведено, що найбільш інтенсивний розвиток музеїв припадає на другу половину ХХ ст. Динамізм соціокультурних процесів  (загальна тенденція до збільшення вільного часу населення  і розширення дозвіллєвої сфери; процеси децентралізації системи соціально-культурних інститутів; активізація туризму і розвиток туристичної індустрії; культурна диференціація; застосування маркетингових технологій і реклами; використання приватних колекцій у демонстраційних залах музеїв; організація недорогого відпочинку на базі музею тощо) обумовив розширення музейної мережі у більшості країн світу, сприяв підвищенню інтересу до музеїв та інтенсифікував їх діяльність.


Функціонування сучасного музею музеєзнавцями прийнято розглядати  у різних системах координат:


§  у системі відносин “музей « культура” (функція документування: комплектування, облік, збереження, консервація, реставрація, визначення музейної цінності предмета; науково-дослідна функція);


§  “музей « суспільство” (освіта й виховання; організація вільного часу; науково-дослідна функція);


§  “музей « особистість” (навчальна; виховна; розвиваюча; гносеологічно-аксіологічна; адаптаційно-корегуюча; комунікативна; інтеграційна; рекреаційно-розважальна функції).


Подібне розмежування досить умовне, тому що особистість – це частина соціуму, але функції музею у системі “музей « особистість” акцентують його покликання вирішувати завдання, пов¢язані із формуванням внутрішнього світу людини, її світоглядом, розвитком здібностей і формуванням культури поведінки.


У плані нашого дослідження на особливу увагу заслуговує функція організації вільного часу людей і змістовного наповнення дозвілля в умовах музейного середовища. Діапазон розуміння цієї функції серед музеєзнавців досить широкий: від надання їй виняткового значення (Й.Аве, Є.Г.Ванслова, В.Ю.Дукельський, Н.М. Коссова, А.К.Ломунова, Д.А.Равікович, АХаттон) до повного її заперечення. Так, А.Б.Закс вважає, що відвідування музею, окрім навчальних спеціальних занять (наприклад, за рахунок шкільних уроків або в рамках розкладу занять училища чи вузу), взагалі відбуваються у часи дозвілля громадян; тому він пропонує не виділяти функцію організації вільного часу як окрему, а лише уточнити, наповнити новим змістом, розширити розуміння саме функцій освіти та виховання.


Автор даної дисертації обґрунтовує думку про те, що реалізація функції організації вільного часу і дозвілля для вітчизняного музею є перспективною і містить великі потенційні можливості. Разом з тим, у процесі дослідження виявлені фактори, які ускладнюють, на нашу думку, реалізацію цієї функції: невеликі експозиційні площі, орієнтація працівників вітчизняних музеїв переважно на організацію недовготривалих контактів з відвідувачами; відсутність партнерських зв’язків з іншими закладами освіти, культури, громадськими об’єднаннями; нерозвиненість системи музейно-педагогічних напрямів роботи з аудиторією тощо. Подолання цих завад – запорука більш ефективної реалізації потенційних педагогічних можливостей музею.


Проведений аналіз історичного генезису соціальних функцій музею та функціональних систем “музей « культура”, “музей « суспільство”, “музей « особистість” доводить, що на формування і реалізацію педагогічних можливостей істотно впливають функціональні зміни, насамперед, у системах “музей « суспільство”, “музей « особистість”. Враховуючи відкритий характер кожної з систем та динамічність розвитку суспільства, правомірно вважати, що можливі й подальші якісні і кількісні зміни функцій в системах “музей « суспільство”, “музей « особистість”, що, в свою чергу, призведе до звуження чи, навпаки, розширення і поглиблення педагогічного потенціалу даного соціокультурного центру.


Як показує практика, сучасний музей не обмежується лише функціями просвітництва, натомість актуалізуються його педагогічні функції, що потребує  теоретичного осмислення педагогічних засад соціокультурної діяльності музеїв, розробки адекватних форм, методів, технологій впливу на аудиторію.


Досвід зарубіжжя свідчить, що в умовах загального процесу демократизації суспільства, музеї дедалі більше уваги приділяють роботі з різними категоріями відвідувачів. Встановлення тісного зв’язку між музеєм і його аудиторією – одна з найбільш актуальних потреб сучасних вітчизняних і зарубіжних музеїв у реалізації свого педагогічного потенціалу.


Дослідження сучасного розвитку музейної сфери в країнах Заходу засвідчує тенденцію зростання музеїв як у невеликих містечках, так і помітне збільшення їхньої кількості у мегаполісах. При цьому музеї, зберігаючи диференційований підхід до аудиторії, посилюючи завдяки новому змістовному наповненню педагогічно-виховну діяльність, перетворюються з закладів для еліти на масові культурні центри, не втрачаючи інтересу до них з боку останніх.


 Особистісно-орієнтована спрямованість музейно-педагогічної діяльності можлива за умови виявлення особливостей педагогічного впливу останньої на різні соціальні і демографічні групи. Це, в свою чергу, потребує якомога точнішого визначення мети, завдань і змісту музейно-педагогічної діяльності з кожною категорією відвідувачів.


У дисертації на основі аналізу сучасного досвіду зарубіжних музеологів (Ж.В.Босх, О.Ванслова, М.Вільсон, С.Скрівен, К.Хадсон, М.Шарп, М. Шремп, М.Ямагуші та ін.) і вітчизняних музеєзнавців (В.Р.Герценберг, О.У.Зеленко, Л.В. Розенталь, О.Н.Тюріна, Ф.І.Шміт, Е.М.Штейн, Т.І.Галич, М.Коваль, С.Марінова) розглянуті основні принципи структурування музейної аудиторії. У зв’язку з цим заслуговує на увагу науковий напрям, який отримав у США і Канаді назву “вивчення відвідувача”. Методи дослідження аудиторії, апробовані у межах цього напряму (попереднє, формативне, сумарне, корегуюче оцінювання), було  б доцільно адаптувати до потреб вітчизняної музейної практики.


Як відомо, різноманітність типів та категорій музейних відвідувачів визначається соціально-демографічними (стать, вік, освітній рівень, місце проживання, соціальна група, професія тощо), соціально-психологічними (настанови, норми, цінності, очікування тощо) та загально-психологічними характеристиками (особливості мотиваційно-емоційної сфери, увага, пам’ять, мислення тощо). Привертає особливу увагу досвід роботи зарубіжних музеїв з такою категорією відвідувачів, як інваліди. Індивідуальний  підхід до кожного, вміння спілкуватися з представниками особливих категорій відвідувачів (люди з обмеженими можливостями, “проблемні діти”, пристарілі) розширюють коло потенційних відвідувачів музею, що дозволяє останньому  здійснювати педагогічний вплив на більш широку аудиторію.


Отже, вивчення музейної аудиторії – одна з основних умов ефективного функціонування даних соціокультурних установ. Дослідження у цьому напрямі дає можливість виявити динаміку відвідувань різних категорій музейної аудиторії, що сприяє встановленню “зворотнього зв’язку” між відвідувачами і музейними спеціалістами, формуванню “своєї” постійної аудиторії. Музейна аудиторія опосередковано визначає якісні (склад, різноманітність угруповань, ступінь активності) і кількісні (кількість “користувачів” музею) показники ефективності музейно-педагогічної діяльності.


У другому розділі “Напрями теоретичних досліджень у галузі музейної педагогіки” – обґрунтовуються теоретичні і методологічні підходи до розглядання досліджуваної проблеми, визначається предмет музейної педагогіки, її наукові і методологічні принципи; окреслюються основні напрями музейно-педагогічної діяльності.


 У радянському музеєзнавстві до середини 1980-х рр. по суті не вживався термін “музейна педагогіка”, діяльність музею ототожнювалася з культурно-масовою роботою, при цьому не враховувалися індивідуальні, малогрупові форми роботи. Для характеристики освітньо-виховного напряму діяльності музею використовувалися найрізноманітніші поняття: позашкільна освіта, політико-просвітня робота, науково-просвітня діяльність, ідейно-виховна робота. У цьому термінологічному розмаїтті відображена зміна соціальних завдань, які суспільство ставило перед музейним закладом на кожному історичному етапі. На основі проведеного аналізу такі науковці (М.Ю.Юхнєвич) приходять до висновку, що термін  культурно-просвітня роботавтратив своє значення, оскільки діяльність музею виходить за рамки просвітництва. Не поділяючи крайнощів цієї позиції, автор дисертації вважає, що завдання, пов’язані з визначенням педагогічних засад діяльності музею як соціокультурного центру і виявленням педагогічного потенціалу музейної інформації, є справді актуальними.


Вивчення зарубіжного та новітнього вітчизняного досвіду дало можливість науковцям ввести до наукового обігу термін музейна педагогіка як поняття, що відображає новий етап у реалізації освітньо-виховного потенціалу музею. Музейна педагогіка розглядається вітчизняними вченими як нова галузь педагогічної науки, що має міждисциплінарний характер, перебуваючи на “перехресті” музеєзнавства, соціальної педагогіки та педагогіки дозвілля. (О.І.Січкарук).


З огляду на те, що музейна педагогіка належить до галузі соціально-гуманітарних наук, а кожна країна має свої суспільні і національні ідеали, що й визначає специфіку завдань перед наукою, то в різних країнах світу музейна педагогіка має свої особливі риси. Як наслідок, - існують певні відмінності у методології музейної педагогіки різних наукових шкіл: у різних країнах світу методологічною основою виступають різні філософські напрями, школи і концептуальні парадигми. Так, англійська музейна педагогіка базується на емпірико-сенсуалістичній методології, американська школа музейної педагогіки визнає домінування методологічної концепції прагматизму.


Методологічні засади вітчизняної науки формувалися у межах марксистсько-ленінської філософської доктрини і мали діалектико-матеріалістичний характер. Модель взаємодії музеїв з відвідувачами розроблялася на принципах матеріалістичної теорії пізнання із врахуванням партійних документів. Сучасний вітчизняний музей, звільняючись від жорстких ідеологічних догм, намагається розвивати свою діяльність у рамках теорії комунікації з урахуванням національних особливостей, а основою освітньо-виховної діяльності музеїв стає аксіологічна концепція, згідно з якою у відвідувачів формується ціннісне ставлення до культурно-історичної спадщини.


За результатами узагальнення поглядів сучасних науковців (Й.Аве, О.Г.Ванслова, М.Б.Гнедовський, А.Б.Закс, Т.Г.Ігумнова, О.Є.Кузьміна, К.Лазер, Ю.А.Омельченко, Н.І.Решетніков, О.І.Січкарук, М.Ю.Юхнєвич та ін.), автор доходить висновку, що  предмет музейної педагогіки становлять зміст, методи, форми і особливості педагогічного впливу музею на різні категорії населення. Таким чином, до проблемного кола музейної педагогіки входять:


·        особливості здійснення освітньо-виховного процесу в музеї (принципи і закономірності);


·        музейно-педагогічні форми і методи;


·        специфіка видів діяльності відвідувачів у музеї, керівництво нею (специфіка педагогічного впливу музейної інформації на різні соціальні і демографічні групи аудиторії, яка потребує диференційованого підходу до визначення мети, завдань і змісту впливу на кожну з них);


·        експозиційна діяльність (врахування педагогічних аспектів у розробці експозиційного сценарію);


·        прогнозування розвитку музеїв у реалізації ними своїх педагогічних можливостей;


·        моделювання нових напрямів і способів залучення особистості до історико-культурної спадщини.


Отже, у колі наукових зацікавлень музейної педагогіки центральне місце посідає музейно-педагогічний процес у цілому. Враховуючи те, що новітні інформаційні технології призвели до виникнення віртуальних музеїв і до появи нової групи музейних відвідувачів – “віртуальних”, то постає потреба у осмисленні і дослідженні “дистанційного” музейно-педагогічного процесу.


Розробка науково-методичних рекомендацій та їх впровадження у музейно-педагогічний процес вимагає узагальнення досвіду роботи музеїв за різними музейно-педагогічними напрямами. У зв‘язку з цим у дисертаційному дослідженні окреслюються самі напрями музейно-педагогічної діяльності: інформування, навчання, творчість, спілкування, відпочинок (О.Є.Герасименко, О.М.Мастеніца, Л.М.Шляхтіна).


 Встановлено, що виникнення різних музейно-педагогічних напрямів (інформування, навчання, розвиток творчості, спілкування, відпочинок) пов’язано з “музейною політикою” і змінами в її стратегії на різних етапах розвитку суспільства. У сучасних умовах музейно-педагогічна діяльність виявляє тенденцію до орієнтації на особистість потенційного і реального музейного відвідувача.


Тривалий час, обмежуючись функціями просвітництва, вітчизняні музеї сконцентровували свої зусилля переважно на інформаційно-пізнавальній діяльності. Розширення функцій цих закладів спонукає до пошуку нових напрямів та вдосконалення форм і методів роботи з аудиторією, що  значно підвищує соціально-культурну роль музею у суспільстві, перетворює його на своєрідний осередок організації культурного дозвілля, творчості і спілкування. Розширення напрямів роботи музею з аудиторією збагачує педагогічні можливості музею, поглиблює його виховний вплив на особистість.


У третьому розділі – “Шляхи і засоби практичної реалізації педагогічних можливостей музеїв” – розглядаються проектувальні технології у музейно-педагогічній діяльності; обґрунтовується доцільність певних форм і методів роботи музею з урахуванням досвіду музейно-педагогічної діяльності західноєвропейських, американських і вітчизняних музеїв.


У справі реалізації педагогічних можливостей сучасного музею вкрай важливим є використання проектувальних технологій музейно-педагогічної діяльності, зокрема, цільових музейно-педагогічних програм. Цінний, на нашу думку, досвід, нагромаджений музеями Західної Європи, Росії та США.


Цільова музейно-педагогічна програма –  це конкретна система форм і методів роботи з музейною аудиторією, розрахована на досягнення наперед визначеної мети. При підготовці таких програм важливо враховувати профільність музею, тематичну спрямованість його експозиційних залів, потенційний склад аудиторії (більш-менш визначених адресатів педагогічного впливу).


У практиці зарубіжних музеїв  поширена розробка спеціальних музейно-педагогічних програм, розрахованих на “дезадаптованих людей”, що сприяє “поверненню” їх у суспільство. Хоча у музейно-педагогічних програмах можуть переважати освітній, виховний або рекреаційний компонент, – всі вони мають комплексний поліфункціональний характер, спрямований на вирішення завдяки застосуванню різних форм і методів роботи одночасно кількох завдань.


Аналіз ефективності музейно-педагогічних програм американських, західноєвропейських і російських музеїв засвідчує, що вони значною мірою сприяють розширенню культурного світогляду і соціальній інтеграції особистості.


Ефективність соціально-культурної діяльності, як відомо, великою мірою залежить від умілого використання соціальних технологій, зокрема, –  технології духовного виробництва.


Технологія розробки музейно-педагогічних програм належить саме до останньої. Технологічний процес загалом передбачає наявність формального ряду структурних компонентів. Щодо соціальних технологій, характерними з них є такі: врахування соціального замовлення; чітке визначення кінцевої мети; постановка конкретних завдань (проміжних та кінцевого), що дає можливість розробляти об’єктивні методи контролю за досягненням мети, можливість мінімізації кількості випадків, коли суб’єкт діє у нестандартній ситуації та ін. (В.П. Беспалько, А.Д.Жарков, І.Б.Котова, С.А.Смирнов, Є.Н.Шиянов).


Технологія створення музейно-педагогічних програм базується на трьох змістовних структурних компонентах: “організаційному”, “методичному” і “психологічному”, єдність яких надає програмі цілісності і завершеності. Виходячи з того, що музеї різноманітні за своїм профілем, така технологія не повинна бути “догмою”. Формалізація основних етапів, хоча й полегшує до певної міри процес створення музейно-педагогічної програми, однак не обмежує творчої активності музейних працівників.


Найголовніші складові організаційного компоненту технологічного процесу – фінансування, управління, реклама, структурні підрозділи музею, кадровий склад, посадові інструкції.


Наступний структурний компонент технології розробки музейно-педагогічних програм – методичний.. Методична діяльність являє собою окремий вид діяльності. Як складова частина цілісного процесу вона є продовженням організаційної діяльності, надаючи творчого характеру технології, виступає її “внутрішнім регулятором”. У ході методичної діяльності визначається і розробляється “тактика” підготовки і реалізації  музейно-педагогічної програми, яка трансформує і переводить у конкретну форму змістовний матеріал.


До найголовніших методичних принципів створення музейно-педагогічних програм можна віднести такі:


·     нерозривний зв’язок з соціальними і культурологічними завданнями;


·     необхідність врахування особливостей музейного середовища (експозиції і всіх типів музейної комунікації);


·     використання музейних предметів як джерела знань і засобу виховного впливу;


·     структурна цілісність (послідовність у підготовці і реалізації програм від задуму до втілення);


·     відповідність змісту і форми (визначення форми адекватної задуму);


·     активно-діяльнісний підхід до учасників програми (активізація музейної аудиторії через застосування відповідних методів впливу на особистість);


·     принцип діалогічності (забезпечує “перевтілення” відвідувачів з об’єкта музейно-педагогічної програми на суб’єкт – активного “споживача” музейних цінностей);


·     поступове ускладнення видів діяльності учасників.


Методика музейно-педагогічної діяльності може бути ефективною при дотриманні зазначених принципів за умов обов’язковості, комплексності, рівнозначності.


Третій структурний компонент технології створення музейно-педагогічних програм – психологічний – складають: мотивація відвідування музею, структура особистості відвідувача (соціально-психологічні особливості кожної вікової категорії, особливості мислення, пам’яті, уваги, сприйняття тощо), відносини між співробітниками, професійна культура тощо. Ігнорування даного компоненту ускладнює технологічний процес і призводить до помилок вже з самого початку, адже однією з перших і обов’язкових цілей будь-якої програми є задоволення потреб відвідувачів. У даному випадку знання психологічної установки особистості особливо важливе, тому що така установка виступає одночасно і потребою, і мотивом участі індивіда у музейно-педагогічній програмі, яка в умовах масової дії може перетворити відвідувача з глядача на активного учасника, “користувача”.


Розробка цільової музейно-педагогічної програми передбачає такий алгоритм: створення експозиції; вибір аудиторії (складання психолого-педагогічного портрету аудиторії); визначення теми і назви програми з обов’язковим добором бібліографії з теми; формулювання мети і окреслення завдань; розробка календарно-тематичного плану на рік (обґрунтування вибору основних методів педагогічного впливу, методичні розробки форм); характеристика можливих способів перевірки ефективності програми.


Способи перевірки ефективності музейно-педагогічної програми вкрай важливі, адже здійснювана музейно-педагогічна діяльність передбачає вивчення її результативності, наявності зворотнього зв’язку між відвідувачем і музеєм. Відомо, що процес засвоєння музейної інформації досить складний, поетапний. Враховуючи це, варто на кожному з етапів застосовувати певні способи контролю (спостереження, тести, анкети, інтерв’ю, творчі роботи, книга відгуків тощо). Крім того, при оцінці музейно-педагогічної програми слід враховувати інтерес, виявлений до програми закладами системи освіти і культури, а також можливість використання їх в інших умовах та обставинах.


Визначальне місце у технології створення музейно-педагогічних програм належить експозиції. На нашу думку, створення експозиції – вирішальний момент кожного з трьох змістовних компонентів технології музейно-педагогічної діяльності, адже саме вона виступає своєрідною базою для музейно-педагогічного процесу. По-перше, її зміст, характер, композиція визначають необхідність тих чи інших організаційних заходів. По-друге, експозиція є вихідним пунктом для розробки методичного компоненту технологічного процесу, оскільки вона має свою сценарно-композиційну побудову, особливості якої належить враховувати музейним педагогам під час проектування адекватних методів, способів і форм музейно-педагогічного впливу. І, нарешті, експозиція певним чином  перетинається з “психологічним” компонентом, оскільки особливість спілкування у музеї – це спілкування через музейний предмет, експонат-оригінал, який перебуває у центрі педагогічного процесу.


Кожний із напрямів музейно-педагогічної діяльності практично реалізується через різноманітні форми, які не обов’язково мають бути закріпленими лише за одним з них. Виявлення найбільш ефективних і оригінальних форм та методів і становить основу педагогічної майстерності музейного працівника.


Музейні форми роботи з відвідувачами складалися десятиліттями і змінювалися з часом під впливом історичних подій, наукового пошуку і, звичайно, суспільного попиту. Форми роботи визначаються також кількісним складом музейної аудиторії: вони можуть бути індивідуальними, груповими, масовими. Деякі форми, що стали історично стійкими і використовуються в роботі музеїв різних профілів, мають загальне означення традиційних. Форми, запозичені з інших сфер культури, освіти і науки або ті, виникнення яких обумовлене розвитком технологій, належать до категорії нетрадиційних (музейні олімпіади, конкурси, вікторини, КВК, “весілля у музеї”, новорічна ялинка, музейні концерти, музейні уроки тощо).


В арсеналі музейної педагогіки налічується понад 100 різних форм роботи з відвідувачами, більшість з яких визначаються як клубні: комплексні тематичні заходи, зустрічі, музейні уроки, профорієнтаційні заходи, факультативи, усні журнали, університети культури і т.п. Встановлено, що деякі з них (гуртки за інтересами, аматорські об¢єднання, музейні клуби, майстерні, музейні свята, театральні і музичні студії тощо) активно сприяють розвитку творчих здібностей, гармонійному становленню особистості.


 Чимало з названих форм застосовувалися у музеях ще у перші роки радянської влади з метою формування “нової людини”.  Спочатку цей процес проходив певною мірою стихійно, без чітко розробленої методики, але при великому ентузіазмі з боку музейних працівників. Однак важливим було й те, що в організації подібних форм роботи активну участь брали й вчителі шкіл.


Створення музейних гуртків і клубів дозволяє музеям формувати відносно постійну аудиторію – це те, до чого прагнуть сьогодні зарубіжні музеї. Адже педагогічний вплив на людей, які неодноразово відвідують музей, значно сильніший. Клубні форми роботи, які можуть бути адаптовані до музейних умов, можна розглядати як дозвіллєві. Але всі вони, оскільки спираються на інформативність і аттрактивність музейного предмета, що лежить в основі всієї діяльності музею, вирішують освітні, виховні, загальнокультурні завдання.


Розширенню педагогічних можливостей вітчизняних музеїв, як засвідчує світовий досвід, може сприяти запровадження прогресивних форм роботи з аудиторією. У 1970 – 1990-і роки під впливом ідей американських музеєзнавців про комунікативну модель музею пошук музейних педагогів Західної Європи був спрямований головним чином на розвиток тих форм, що орієнтуються на розуміння відвідувача як активного учасника музейної комунікації: елементи театралізації і рольової гри, спеціалізовані виставки для дітей, інвалідів, використання нетрадиційних для музею методик (концерти в музейних залах, костюмовані бали, відтворення традиційних народних обрядів, влаштування дитячих свят тощо). В практиці вітчизняних музеїв подібні форми роботи поки що, на жаль, не набули належного поширення.


Один із шляхів підвищення ефективності роботи вітчизняних музеїв полягає у включенні їх в інтеграційні процеси на зразок тих, що мають місце у практиці зарубіжжя: створення комплексів “музей-бібліотека”, “музей-клуб”, “музей-парк-кафе”, “музей-театр” тощо, які мають єдине керівництво та спільну програму діяльності і покликані виконувати, окрім суто культурних функцій, ще й певні соціальні. Подібна тенденція виявлена і в Україні: трансформація існуючих моделей закладів культури часом приводить до створення культурно-дозвіллєвих комплексів, іноді із включенням в їх структуру музеїв.


У музейно-педагогічній діяльності, як відомо, використовуються найрізноманітніші методи. В залежності від визначених цілей вони можуть мати навчальний, виховний і розвиваючий характер (О.Є.Герасеменко, О.М.Мастеніца, Л.М.Шляхтіна). Для вирішення завдань, пов’язаних переважно з навчанням, виявляється доцільним застосовувати методи самостійного оволодіння знаннями і творчої пізнавальної активності. Ці методи дозволяють практикувати такі форми як самостійна робота з “робочими листками”, музейний урок, музейне заняття, “експозиція з участю” та ін. Музейний предмет в даному разі виступає, з одного боку, об’єктом дослідження для відвідувачів різного віку, з різним рівнем підготовленості, а з іншого – знаряддям наукового пізнання суспільства і природи. Окрему категорію серед останніх складають інтерактивні методи.


Практичні методи музейно-педагогічної діяльності представлені  інструментальним методом і методом експериментального навчання. Якщо перший базується на ручній праці і має дещо схематичний характер, то другий – заснований на експерименті і вимагає творчого підходу до вирішення поставленої проблеми.


Серед виховних методів слід виділити дві підгрупи: методи формування світогляду і методи формування поведінки. До першої підгрупи належать такі найбільш поширені у музеях методи, як діалогічне спілкування, “рольове заглиблення”, серед тих, що належать до другої, – найбільш поширені у музеї  “метод виховних ситуацій”, “невимушена примусовість” (термін Т.Є.Коннікової).


До методів, що входять до складу групи розвиваючих, відносять метод асоціативного сприйняття, спрямований на створення у відвідувачів цілісної картини світу, культури. Психологічною основою даного методу виступає асоціація (лат. associatio – єднання), сутність якої – встановлення зв’язку між уявними образами, завдяки чому поява одного з них у певних умовах викликає інший, з ним пов’язаний.


Методи з домінуванням емоційно-художньої активності, які також належать до розвиваючих методів, спрямовані на вирішення завдань художньо-творчого розвитку особистості. Серед них можна виділити дві підгрупи методів: імпресивні та експресивні.


Імпресивні методи (лат impressio – враження, переживання, почуття) зводяться до організації сприйняття різними групами відвідувачів (дітьми, молоддю, дорослими) таких форм, як музейний концерт, “свято”, фестиваль, музейний спектакль, обрядодійство, зустріч з цікавою людиною, тобто сприйняття музейної інформації відбувається у більш пасивній формі, адже аудиторія виступає тут у ролі “глядача”.


Експресивні методи (лат. expressio – вираження) засновані на створенні ситуацій, в яких учасники самі беруть участь у ролі “актора”, “сценариста”, “організатора балу”, “ведучого концерту”, – тобто сприйняття інформації відбувається у більш активній формі, адже в даному разі учасники дії стають водночас об’єктами і суб’єктами виховного впливу.


Отже, перспективою для подальшого розвитку вітчизняних музеїв може стати розширення позадидактичних форм роботи через пошук оптимального поєднання освітньо-виховних завдань і розважальних, рекреаційних  можливостей цього унікального соціально-культурного закладу. Успіх втілення конкретної форми у практику значною мірою залежить від правильного вибору методів її реалізації. Саме від методів залежить результативність керівництва процесом сприйняття музейної інформації, а також ефективність її впливу на аудиторію.


 








Перелік науковців наводиться за хронологічним принципом.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины