УСТАЛЕНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ В НІМЕЦЬКОМУ ІНСТИТУЦІЙНОМУ ЮРИДИЧНОМУ ТЕКСТІ: ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

summary

Перший розділ під назвою «Теоретико-методологічні засади дослідження усталених  словосполучень у німецькій мові» присвячено теоретичним засадам дослідження. Метою даного розділу є з’ясування системно-структурних кореляцій усталених словосполучень,  що сприяє більш повному виявленню їх семантичних, граматичних та функціональних особливостей.

У першому підрозділі, присвяченому питанню термінології, зазначається, що відсутність єдиного терміна на позначення усталених словосполучень ускладнює фразеологічні дослідження. У різних працях навіть тих самих авторів вживаються такі терміни: фразеологізм (М. Думе, В. Фляйшер, Г. Бургер та ін.), фразеологічна одиниця (М.Ф. Алефіренко, В.В. Виноградов, І.І. Чернишова,     К.І. Мізін,               В. Фляйшер та ін.), фразеологічне словосполучення (Г. Бургер), усталене словосполучення (Г. Бургер, В. Фляйшер), стале словосполучення (В.І. Гаврись,         І. Скворонська),  фразеологічний зворот (вислів, вираз) (Б.Вотяк,  К. Пільц,             Р. Еккерт), усталена конструкція (А. Райхштейн), фразема (Г. Бургер, Б.Вотяк,     Д. Добровольський та ін.).

Ми розглядаємо усталені словосполучення різних типів: як ідіоматичні, так і неідіоматичні, тому для цілей нашого дослідження вважаємо терміни «фразема», «фразеологічна одиниця», «фразеологізм» синонімічними до терміну «усталене словосполучення».

Наступні підрозділи присвячено дослідженню низки ознак, які характеризують усталені словосполучення як такі, що належать до області фразеології (полілексикалізація, усталеність та у певних випадках ідіоматичність).

В окремому параграфі узагальнено вже існуючі класифікації та виокремлено три класифікації з урахуванням специфіки мови права: структурно-семантичну, структурно-синтаксичну, структурно-морфологічну.

У структурно-семантичній класифікації колокації та номінативні стереотипи, а також підгрупа останніх – мовленнєві штампи / кліше, являють собою словосполучення, які чітко закріплені у свідомості мовця як неподільні лексичні одиниці, компоненти яких детермінують один одного.

Однією з невирішених проблем у теорії фразеології є колокації, оскільки через відсутність критерію ідіоматичності та лише відносну стабільність вони вважалися периферійним явищем. Зазначена позиція істотно змінилася в останні роки, коли дослідженням колокацій почали займатися дедалі більше західноєвропейських науковців (Г. Бургер, Г.Вотяк,  К. Штайєр, А. Роткегель,         Г. Файльке, Б. Вотяк, Я. Коргонен, В. Телія).

У вченні про колокації розглядають два рівні: горизонтальний та вертикальний. Горизонтальний рівень містить основу (Basis/Collocates (за Нойбертом)), яка означає, і колокатор (Kollokator/Range (за Нойбертом)), який є означуваним. Наприклад, das Recht ausüben, де das Recht – основа, ausüben – колокатор. Вертикальний рівень має різний ступінь частоти вживаності колокатора, що залежить від ступеня вірогідності його використання у певних конструкціях. Наприклад, das Recht haben (ausüben, verlangen, forde , verschaffen).

Характерною рисою номінативних стереотипів правничої мови є залежність від ситуації, тобто від контексту. З цим тісно пов’язані поняття стандартизації, нормування. Розрізняють «слабку норму» і «сильну норму» (А. К’єр).  При слабкій нормі існують варіанти, серед яких перевага надається словосполученню, яке є стандартним, звичним у певній мовленнєвій ситуації. Наприклад: Deshalb ist Klage geboten, проте це словосполучення можна перефразувати: deshalb ist Klage unerläßlich, notwendig, erforderlich; deshalb ist Klageerhebung geboten.

Сильна норма застосовується тоді, коли слід вжити словосполучення, яке допоможе уникнути сумнівів щодо його змісту. Наприклад: dringend verdächtig, словосполучення zwingend verdächtig було б у даному контексті неправильним не тільки з мовної, а й з юридичної точки зору, і бажаний наслідок міг би не настати.

Окремою групою номінативних стереотипів (типовою для юридичної комунікації) можна виділити мовленнєві штампи / кліше. Такий вид усталених словосполучень часто використовується в судових і нотаріальних документах: In seinem Namen und Auftrag beantrage ich, die Klage abzuweisen (обґрунтування у зустрічній позовній заяві). Im Namen des Volkes … (рішення суду).

Найпоширенішим видом фразеошаблонів у правничій мові є аналітичні конструкції з дієслівним елементом, або вербоїди (Funktionsverbgefüge). Їх значення на семантичному та комунікативному рівнях визначається таким чином: 1) виконання функцій аспекту дієслова (доконаний, недоконаний): in Abhängigkeit kommen/geraten; in Abhängigkeit bringen; 2) заповнення мовних лакун на лексичному рівні: Maßnahmen treffen, Folge leisten; 3) спрощення конструкцій з керуванням дієслова: Wir erheben Klage, Vorwürfe und Beschwerde gegen ihn. (FVG) – Wir klagen ihn an, werfen ihm etw. vor und beschweren uns über ihn; 4) зміна або відтінення перспективи повідомлення: Das deutsche Rechtssystem nimmt eine gute Entwicklung (FVG). – Das deutsche Rechtssytem entwickelt sich gut; 5) досягнення кращого комунікативного ефекту: Eine gute Entwicklung nimmt das deutsche Rechtssystem; 6) уникнення складних пасивних конструкцій: Die technische Ausstattung ist stark vervollkommnet worden. – Die technische Ausstattung hat eine starke Vervollkommnung erfahren (FVG); 7) уточнення виразу: неоднозначним є „klagen“, проте однозначним – „Klage erheben“ – учиняти позов; 8) вираження певних відтінків висловлювання: Ich habe erfahren, dass ... (про звістку я дізнався випадково (не докладаючи зусиль)) – Ich habe in Erfahrung gebracht, dass ... (Завдяки моїм зусиллям, мені вдалося дізнатися...).

Окремий параграф присвячено розгляду ідіоматичних словосполучень, де встановлено, що серед засобів фразеологізації основними і типовими для німецької мови права є метафоризація та лексикалізація

На підставі проведеного аналізу прикладів з німецьких юридичних текстів (проаналізовано 765 сталих словосполучень) ми отримали такі статистичні дані: 94 % (719 словосполучень) з проаналізованих словосполучень  становлять неідіоматизовані або частково ідіоматизовані словосполучення, і лише 6 % - повністю ідіоматизовані (46 словосполучень).

Особливу увагу з точки зору структурно-синтаксичної класифікації приділено «парам слів» або «парним сполученням слів», які, маючи структурну усталеність, виступають як один член речення: in Acht und Bann tun, nach bestem Wissen und Gewissen, mit Fug und Recht.

На рівні структурно-морфологічної класифікації основну групу сталих словосполучень складають іменникові та дієслівні словосполучення – 42 % (323 одиниці) та 46 % (356 одиниць) відповідно. Прислівникові словосполучення становлять 12 % (86 одиниць) від усіх проаналізованих словосполучень.

Метою другого розділу дисертації, який має назву «Усталені словосполучення в німецьких інституційних юридичних текстах як вияв взаємозв’язку мови, права і культури» є дослідження зв’язків між правом і культурою народу, між юридичним текстом та певними національно-культурними факторами, що встановлено у першому підрозділі.

 Окремий підрозділ присвячено розгляду поняття інституційності та інституційних текстів, а також встановленню їх основних характеристик: стислість і уніфікованість, точність формулювань, гранична чіткість висловлювань, логічність і аргументованість викладу, нейтральність (безособовість), відсутність індивідуальних рис, консервативність.

У наступному параграфі розглядаються основні підходи до виявлення національно-культурної специфіки фразеологізмів на сучасному етапі, до яких належать лінгвокраїнознавчий (В.Г. Костомаров, Є.М. Верещагін, Р. Ладо, Ч. Фріз), контрастивний (А.Д. Райхштейн, А.В. Кунін), лінгвокультурологічний              (М.Ф. Алефіренко, А.Д. Бєлова, В.М. Телія, В.А. Маслова, К.І. Мізін,                 А.М. Приходько, В.М. Шаклеїн) та лінгвокогнітивний (А.Н. Баранов,                    І.О. Голубовська,  Д.О. Добровольський, В.В. Козловський, В.І. Карасик,            А.М. Приходько, Ю.С. Степанов). У дисертаційному дослідженні беруться за основу лінгвокультурологічний і частково лінгвокогнітивний підходи, оскільки саме вони мають антропологічний характер та розкривають коди культури за допомогою «ментальних утворень» - прецедентних текстів, концептів, які складають структуру національної свідомості, метафор.

 В контексті національно-культурної специфіки фразеологізмів, в окремому підрозділі відстоюється думка, що прецедентними текстами є, зокрема, певні тексти в рішеннях судів. Посилаючись на тезу, висловлену В.М. Телією, про те, що «термін «прецедентні тексти» стосується загальної назви для відтворюваних мовних сутностей», вважаємо, що як прецедентні можна розглядати також юридичні тексти, а саме рішення Європейського суду, Федерального суду Німеччини, суди вищих інстанцій.

Лінгвокультурні концепти в юридичних текстах досліджуються у третьому параграфі. Основна увага зосереджується на аналізі усталеного словосполучення rechtliche Ordnung, зокрема його окремих складників Recht та Ordnung як концептів у лінгвокультурологічному аспекті.

З метою визначення національно-культурного складника зазначених концептів було проведено опитування 98 представників німецької та 62 представників інших національностей, яким було поставлено запитання «Який смисл для Вас має «порядок» та «право» як концепти?». Загалом інформантами було знайдено 58 смислів зазначених концептів з правової або дотичних галузей, не враховуючи повторення. Показово, що ядром концепту Ordnung для німців є «geregeltes System, gesellschaftliche Organisation», до периферії належать: Klassifikation, Reihenfolge, Hierarchie, Regeln тощо, у центрі концепту Recht знаходиться «Gesetz, Anspruch». Причому зазначалося, що «Recht ist Mittel für Ordnung», «Recht ist Vorbedingung zur Ordnung». На периферії концепту Recht перебувають: Rechte und Pflichten, Regeln, Gericht, Vorschriften, Wahrheit тощо. Представниками інших національностей ядром концепту Ordnung було визначено «Regeln, Prinzipien», також зазначалося, що «Ordnung muss dem Gesetz untergeordnet sein», периферією – Hierarchie, Disziplin, Unterordnung dem Gesetz, Verpflichtung, Reihenfolge тощо. Тоді як ядро концепту Recht становлять такі смисли: «Maß des zulässigen Verhaltens, Regelung des Lebens», а його периферію – System der Werte, Säule des Staates, Staat, vom Staat definiertes «Gute» тощо.

Зважаючи на відповіді респондентів і визначення цього поняття в юридичній літературі доходимо висновку, що право розглядається представниками німецької національності у вузькому розумінні нормативного підходу. В такому розумінні право є складником концепту порядок, який розуміється як суспільна система.

Окремий параграф присвячено метафорі як відображенню лінгвокультурного досвіду народу. Як приклад розглядається образ влади як фрагмент концептуальної моделі світу. У більшості наукових визначень влада трактується як багатоаспектне та універсальне явище, що виявляється у різних аспектах соціальної діяльності, у тому числі, правничій: «… ob diese Unte ehmen allein formell privatrechtlich ausgestattet sind oder ob zusätzlich die öffentliche Hand über die jeweilige Anteilsmehrheit ... verfügt...» (BayVBl 1991 Heft 9 S. 734) – … чи ці підприємства тільки формально оформлені як приватноправові, чи (публічна) влада додатково має у своєму розпорядженні відповідно більшу частку...

Наказові жести руки завжди асоціюються з силою, владою. Тому образна складова даної метафори дозволяє віднести її до семантичного поля «влада». Оскільки під публічною владою в теорії права мається на увазі держава в особі уповноважених нею органів та органи місцевого самоврядування, у даному випадку можна говорити про концептуалізовану метафору, де, якщо брати до уваги концепт держави як «механізму, машини», слід стверджувати, що орган метафорично розуміється як «важіль» – «Hand» – для управління цим самим «механізмом».

Значна частина інтерпретаційного концепту «влада» в німецькій мові організується архісемами, пов’язаними тією чи іншою мірою з формами впливу: Herrschaft, Einfluss, Einwirkung, Ansehen, Gewalt, Zwang, Kraft. З  наведеного прикладу випливає, що структурування одного концепту через інший розуміється як процес метафоризації.

З метою аналізу метафори з текстів законів та рішень судів (загальна кількість – 446 метафор) розділено на певні групи за вихідними понятійними сферами переносу найменувань: природа, людина, рухи, ієрархія, боротьба, ремесло/професія тощо.

У текстах законів трапляються переважно лексикалізовані метафори, тобто такі, що вже давно увійшли до словникового складу мови та сприймаються як лексичні одиниці загальновживаної мови: schwer wiegender Grund, im Wege der Klage, Anfechten einer Erklärung, die Würde ist unantastbar. Натомість в рішеннях судів трапляються «живі» метафори: eine effektive Lähmung staatlicher Funktionen, seine Einwendungen werden abgeschnitten, dem letzten Glied einer dreigliedrigen Bereicherungskette.

З 446 метафор з текстів законів та рішень суду 377 є візуальними (75,6 %). Вони апелюють до візуального уявлення та надають певної образності тим поняттям, які виражають. Це стосується метафор, наведених під заголовками «природа», «людина», «ремесло», що викликають конкретні візуальні асоціації, а також позначають видимі об’єкти або процеси, наприклад: Früchte eines Rechts, öffentliche Blätter, der verlängerte Arm der Staatsanwaltschaft, verschleiertes Arbeitseinkommen. Крім того, візуальними є також метафори на позначення діяльності, яка виявляється у видимих рухах і створює певний образ: Lasten tragen, Wettlauf der Sicherungsgeber, Rücktritt vom Vertrag.

Візуальність метафор має культурологічне підґрунтя. Одним з пояснень цього можуть слугувати традиційні юридичні церемонії. Наприклад, справжні двобої, які відбувалися в судах у часи Середньовіччя. Саме тому в текстах німецьких законів велику кількість метафор складає семантичне поле «боротьба»: Gerichtlich oder dienstlich verfolgt, Verletzen einer Amtspflicht, Verteidigung gegen die Klage тощо.

Третій розділ «Комунікативно-прагматичні особливості німецьких інституційних юридичних текстів» має на меті встановлення комунікативно-прагматичних характеристик юридичних текстів та виявлення певних типів усталених словосполучень як засобів досягнення комунікативно-прагматичної мети.

В юридичному тексті відображаються два аспекти функції мови, виражені у мовленні: комунікативний аспект мовної діяльності - яку інформацію слід донести до адресата; та прагматичний аспект - якими засобами передати інформацію, щоб справити на адресата вплив, що відповідає задуму адресанта.

Основним комунікативно-прагматичним компонентом, від якого найбільшою мірою залежить успішність юридичної комунікації, є її учасники, а саме: адекватний добір адресантом засобів для створення юридичного тексту, за допомогою яких можна досягти комунікативно-прагматичної мети розпорядження, припису та регулювання, що відповідали б вимогам до текстів офіційно-ділового стилю, а з іншого боку, – володіння адресатом пресупозиційним та комунікативним кодом для адекватної інтерпретації змісту певного юридичного тексту.

Останні два параграфи присвячено вивченню усталених словосполучень як засобів досягнення прагматичної мети в іллокутивних актах німецьких законодавчих текстів та текстів судових рішень.

У даному дослідженні за основу береться класифікація мовленнєвих актів, запропонована Дж. Сьорлем, який розділив усі мовленнєві акти на п’ять основних класів: репрезентативи, директиви, комісиви, експресиви, декларативи. 

Комунікативно-прагматичною метою директивів є загальний вплив на поведінку (наказ), надання дозволу, висловлення заборони.

Група директивів дозволу (Erlauben) – в німецькій мові представлена низкою дієслів, які в текстах уживаються у певних словосполученнях: erlauben, genehmigen, gestatten; zulassen; gewähren, zubilligen, zugestehen; bewilligen, einwilligen, zustimmen, billigen, einverstanden sein; befugen (Befugnis erteilen), berechtigen, ermächtigen, bevollmächtigen.

Зазначені дієслова на позначення дозволу мають свої прагматичні відмінності, наприклад: zulassen та gestatten стосуються скоріше окремих дій адресата і мають інституційне підґрунтя: Durch den Leihvertrag wird der Verleiher einer Sache verpflichtet, dem Entleiher den Gebrauch der Sache unentgeltlich zu gestatten (§ 598 BGB). Адресант діє з власної ініціативи: вживаючи дієслово zulassen, адресант дозволяє адресатові виконати дію, не надаючи «прямого» та «чіткого» дозволу на її виконання: Die Aufsichtsbehörde kann eine höhere Zahl von Mandaten zulassen (S. 4 Abs. 3 § 12b VAG).

У свою чергу, дієслова gewähren, zubilligen та zugestehen стосуються загального дозволу та мають сильне інституційне підґрунтя: Durch den Mietvertrag wird der Vermieter verpflichtet, dem Mieter den Gebrauch der Mietsache während der Mietzeit zu gewähren (S. 1 Abs. 1 § 535 BGB).

Директиви іншої групи – заборони (Verbot) – виражаються усталеними словосполученнями з дієсловами verbieten, untersagen, versagen: Das Berufsverbot kann für immer angeordnet werden, wenn zu erwarten ist, da  die gesetzliche Höchstfrist zur Abwehr der von dem Täter drohenden Gefahr nicht ausreicht (S. 2 Abs. 1 § 70 StGB).

За допомогою декларативів явища, які існують у реальному світі, матеріалізуються у певні юридичні поняття. Комунікативно-прагматичною метою декларативів є визнання існування певного стану речей або явища: «Eine Gesellschaft, deren Zweck auf den Betrieb eines Handelsgewerbes unter gemeinschaftlicher Firma gerichtet ist, ist eine offene Gesellschaft, wenn bei keinem der Gesellschafter die Haftung gegenüber den Gesellschaftsgläubige begrenzt ist (§ 105 HGB)». 

До класу декларативів можуть належати деякі усталені словосполучення директивного характеру. Це стосується таких колокацій, як Bestimmung (Vorschrift, Verordnung, Gesetz, Befehl) erlassen та Erlaubnis (Genehmigung, Bewilligung, Einwilligung, Zustimmung, Vollmacht, Ermächtigung, Berechtigung, Auflage usw.) erteilen.

Комісивні мовленнєві акти, прикладом яких є погрози (Drohungen), можна знайти у Кримінальному кодексі Німеччини: Der Versuch ist strafbar (Abs. 3 § 259 StGB). Даний тип мовленнєвих актів містить не лише елементи категорії комісивів, а й також директивів, оскільки за допомогою погрози може бути спричинена певна дія або бездіяльність адресата.

Щодо текстів судових рішень можна констатувати таке ж саме розмаїття класів мовленнєвих актів, як і в текстах законів.    

Ми цілком погоджуємося з позицією Е. Фельдера, який основними  прагматичними критеріями при аналізі текстів судових рішень з лінгвістичної точки зору називає  адресування, поліфункціональність та інтертекстуальність. 

Одне й те саме висловлення для різних адресатів може виконувати різні функції та мати різні наслідки завдяки поліфункціональності в тексті. Передумовою для цього є припущення адресантом, що повідомлення спрямовується для гетерогенних адресатів, які як активні реципієнти надають тексту індивідуального значення.  

У дисертаційному дослідженні розглядається структура судового рішення, де кожна частина має свою комунікативно-прагматичну мету. Вдале досягнення комунікативно-прагматичної мети залежить від обраних лексичних засобів.

Вступна частина рішення завжди починається з усталеного словосполучення im Namen des Volkes, що являє собою, незалежно від адресата, мовленнєвий акт експресив. Комунікативно-прагматичною метою даного акту є налаштування на певний психологічний стан, який є наслідком усвідомлення того, що рішення повинно відповідати волі народу.    

У резолютивній частині єдиний адресант – суд – направляє повідомлення багатьом адресатам – сторонам, виконавчим органам, іншим інстанціям, юристам загалом: Der Antrag der Angeklagten vom 11. Dezember 2006 auf Nachholung rechtlichen Gehörs gegen den Beschluss des Senats vom 8. November 2006 wird auf ihre Kosten zurückgewiesen (BGH, 1 StR 488/06 від 22.12.2006).

Основним у цьому реченні виступають два словосполучення (der Antrag wird zurückgewiesen, auf ihre Kosten), які обрамляють резолютивну частину рішення суду: «Der Antrag … wird auf ihre Kosten zurückgewiesen». Оскільки це – рішення касаційної інстанції, воно має інформативне значення для нижчих інстанцій та для всіх юристів, які вивчають судову практику. Комунікативно-прагматичною метою у даному випадку є доведення до відома того, що якщо заяву відповідача відхилено, то витрати має нести та сторона, яка подала заяву, у цьому конкретному випадку – відповідач. Якщо припустити, що адресатом є юристи або інші судові інстанції, дані словосполучення можна віднести до класу репрезентативів.

Описова частина фіксує факти та події, які були відомі сторонам та які встановив суд по даній справі. Показовим є використання переважно мовленнєвих актів, що належать до класу декларативів та репрезентативів. Починаються такі речення словосполученнями типу: Die Beteiligten streiten über…, streitig ist… Далі, зазвичай, описуються події, які призвели до правопорушення, що є підставою для постановлення певного рішення. З одного боку, метою даної частини є відображення стану справ, з іншого – тут інституціоналізуються факти, наведені сторонами та зібрані судом.

Описова частина закінчується усталеною формулою типу wegen der weiteren Einzelheiten des Sachverhaltes wird auf … Bezug genommen або zur Ergänzung des Tatbestandes wird auf … verwiesen, яка має лише декларативний характер.

Мотивувальна частина рішень починається з рішення попередньої інстанції у певній справі, де також зазначається суть касаційних вимог скаржника та інформація про те, чи задоволено скаргу. Ця інформація надається у вигляді усталених формул типу das Landgericht hat die Angeklagte/den Angeklagten wegen … verurteilt, das Landgericht hat die Angeklagte/den Angeklagten (G)… für schuldig befunden тощо.

Комунікативно-прагматичною метою мотивувальної частини рішення суду є доведення сторонами обставин справи, а також ґрунтовна аргументація тих позицій, яких дотримується суд при ухваленні рішення. Така позиція виражається репрезентативними мовленнєвими актами, що мають скоріше оцінний характер, за допомогою словосполучень типу: das Landgericht hat … zu Recht erwogen, das Landgericht zu der Überzeugung gelangt ist, hat mit tragfähigen Begründungen ve eint тощо.     

ВИСНОВКИ

У дисертації пропонуються теоретичні узагальнення та якісно новий погляд на усталені словосполучення правничої мови з точки зору лінгвокультурологічного та комунікативно-прагматичного аспектів. Основні теоретичні та практичні результати проведеного дослідження дають змогу зробити такі висновки:

1. Усталеними вважаються такі словосполучення, яким притаманні ознаки полілексикалізації та стійкості для неідіоматичних, й ідіоматичності для ідіоматичних (переосмислених) сполучень слів. Досліджувані мовні одиниці можуть складатися з двох і більше слів (необов’язково автосемантичних). Неідіоматичні усталені словосполучення відрізняються від вільних головним чином тим, що мають значно вищий ступінь спаяності компонентів, є відтворюваними та нарізнооформленими. В дисертаційному дослідженні встановлено, що усталені словосполучення належать до фразеологічної системи мови та трактуються в роботі в широкому розумінні.

Усталені словосполучення з інституційних юридичних текстів розподілено за трьома типами класифікації: структурно-семантичною, структурно-синтаксичною та структурно-морфологічною. Відповідно до кожної з них встановлено основні функціональні ознаки певних типів словосполучень, характерних для мови права.

               2. Визначено поняття інституційного юридичного тексту. Виділені ознаки зазначених текстів доводять провідну роль усталених словосполучень у процесі створення текстів. Зокрема, стислість та уніфікованість проявляється у використанні усталених словосполучень, які сприймаються як звичайні обов’язкові компоненти, що спрощує процес укладання текстів і забезпечує однотипність засобів в однакових ситуаціях. Ефект точності тексту набувається за допомогою використання номінативних стереотипів як лексикалізованих мовних одиниць, що мають термінологічний та номінативний характер. Нейтральність і відсутність індивідуальних рис забезпечується використанням абстрактно-узагальненої лексики, передусім дієслівних усталених словосполучень в неозначеній формі та пасивному стані, аналітичних конструкцій з дієслівним елементом (вербоїдів).

               3. Основними підходами до виявлення національно-культурної специфіки усталених словосполучень на сучасному етапі є: лінгвокраїнознавчий, контрастивний, лінгвокультурологічний та лінгвокогнітивний. Зважаючи на те, що методологічною основою є розуміння онтологічної сутності мови як соціального явища й антропоцентричний підхід, який передбачає синтез когнітивізму та функціоналізму, в дисертаційному дослідженні беруться за основу лінгвокультурологічний і частково лінгвокогнітивний підходи.

4. Спираючись на визначення смислів, що  становлять етнокультурні концепти «порядок» і «право», доведено, що право розглядається представниками німецької національності у вузькому розумінні, а саме як система законодавства або нормативно-юридичних актів. В такому розумінні право є складовою концепту порядок, який розуміється як суспільна система.  Тому національно-культурною особливістю є надання вагомого значення концепту «порядок», який виступає для німців макроконцептом відносно поняття «право». Дослідження зазначених концептів показало, що системоутворювальними цінностями у німецькій лінгвокультурі, які безумовно відображаються на системі права, є такі: порядок, право, закон, справедливість, влада.

Лінгвокультурологічна роль метафор в німецьких інституційних юридичних текстах, зокрема у текстах законів та судових рішень, полягає у вкрапленні в поняття нового знання про світ на підставі вже пізнаної дійсності, що приводить до створення нового, зрозумілого поняття.

5. Для законодавчих текстів комунікативно-прагматичною метою директивів є загальний вплив на поведінку, надання дозволу, висловлення заборони;  комісивів – висловлення погрози; декларативів – визнання існування певного стану речей або явища. Для текстів судових рішень комунікативно-прагматичною метою у декларативах є визнання факту скасування рішення, припинення провадження у справі, розподілу судових витрат тощо; визнання фактів існуючими; оцінка класифікації обставин справи судом нижчої інстанції; у репрезентативах – доведення до відома певних фактів; класифікація; у директивах – спонукання до скасування рішення, припинення провадження у справі, розподілу судових витрат тощо.

Одним із засобів досягнення комунікативно-прагматичної мети є вживання усталених словосполучень: в законодавчих текстах на семантичному рівні переважають аналітичні конструкції з дієслівним елементом (вербоїди), колокації, номінативні стереотипи (для визначення понять); в текстах судових рішень перевага віддається колокаціям, номінативним стереотипам, а також різновиду останніх – мовленнєвим штампам/кліше, які створюють ефект офіційності та стандартизованості.

6. Особливістю юридичних інституційних текстів є те, що одними й тими ж лексичними засобами – усталеними словосполученнями – можуть виражатися декілька мовленнєвих актів. Цей факт пояснюється особливістю законодавчих текстів та судових рішень, де наявний один адресант – законодавчий орган або суд, і декілька адресатів. Таким чином, в німецьких юридичних інституційних текстах констатуємо наявність феномену поліфункціональності.