ЛІСОСТЕПОВІ ПОЛІССЯ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ: СТРУКТУРА, КЛАСИФІКАЦІЯ ТА РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ

summary

1. Теоретичне обґрунтування ландшафтознавчих досліджень Лісостепових полісь. Проведено лінгвістичний та ландшафтознавчий аналіз понять “Полісся” й “Лісостепові полісся”. Встановлено, що поняття “Лісостепові полісся” вперше використано в географії та ландшафтознавстві лише наприкінці ХХ ст. (Г.І. Денисик, 1997). Його попередником було поняття “Подільське Полісся” (А.Л. Анджейовський, 1855). Проте, якщо поняття “Подільське Полісся” за змістом є вузько регіональним, то “Лісостепові полісся” – типологічне і включає в себе всі ділянки полісь в межах лісостепу.

Лісостепові полісся – це виокремлені ділянки лісостепу із своєрідною азональною (поліською) природою. Хоча їх детальні ландшафтознавчі дослідження розпочалися лише наприкінці ХХ – початку ХХІ ст., природа Лісостепових полісь привернула до себе увагу вчених значно раніше. Це дало можливість в історії їх досліджень виділити три періоди:

– часткового пізнання окремих компонентів природи (середина ХІХ – початок ХХ ст.). Для нього характерно виділення Подільського Полісся як аналогу Волинського й часткові дослідження окремих компонентів природи. Протягом періоду А.Л. Анджейовський (1855) описав рослинність Поділь­ського Полісся, але помилково стверджував про його генетичний зв’язок з Волинським. В.Д. Ласкарєв (1914) виправив цю помилку і вперше показав, що Подільське Полісся – виокремлена “понижена територія” тектонічного походження із своєрідною геологічною будовою. Мале Полісся частково вивчали польські дослідники та вчені Львівського університету, відомості про природу подільських, придніпровських та лівобережних полісь є в працях вчених Київського університету та інших установ: В.Г. Бессера, І.Ф. Шмаль­гаузена, В. Монтрезора, П.А. Тутковського. В.В. Докучаєва та А.І. Набокіх, які у межах Подільського Полісся вперше дослідили своєрідні ґрунти – сіроземи (сірі лісові) й показали їх на карті ґрунтів Подільської губернії (1906).

– детальних геолого-геоморфологічних і геоботанічних досліджень (30-60 ті роки ХХ ст). Подальше виокремлення та пізнання своєрідної природи Лісостепових полісь протягом цього періоду належить переважно геологам В.І. Крокосу, О.К. Каптаренку, Б.Л. Лічкову, П.К. Заморію, В.Г. Бондарчуку, М.Ф. Векличу та іншим і геоботанікам І.К. Пачоському, П.С. Погребняку, О.О. Севастянову та В.В. Осичнюку. Власне Лісостепових полісь у їх працях не виділено. Проте, проведені ними дослідження дали змогу пізнати просторовий розподіл Полісь в межах Лісостепу, їх генезис, структуру, властивості окремих компонентів. Особливо виділяються праці П.К. Заморія стосовно четвертинних відкладів та П.С. Погребняка – ґрунтового та рослинного покривів територій, до складу котрих входили й Лісостепові полісся.

– комплексних, ландшафтознавчих досліджень (70-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.). Сформувались чотири головних напрями досліджень Лісостепових полісь: 1) детального вивчення мало досліджених раніше геокомпонентів: геологічної будови й підземних вод, ґрунтів і тваринного світу; 2) комплексних фізико-географічних досліджень Малого Полісся – львівськими, Подільських полісь – чернівецькими й вінницькими, Придніпровських та Лівобережних – київськими географами; 3) ландшафтознавчого картографу­вання – К.І. Геренчук, П.Г. Шищенко, Б.П. Муха, В.С. Давидчук та ін.; 4) досліджень специфічних особливостей природи виділених територій Лісостепових полісь, впливу на неї господарської діяльності людей.

Загальним результатом досліджень Лісостепових полісь є поступове їх виокремлення як своєрідних азональних утворень в структурі широколистолісових і лісостепових (тепер лісопольових) ландшафтів України.

Однією із своєрідних і характерних ознак Лісостепових полісь є їх чітка просторова прив’язка: розташовані компактно групами на південь від Головного ландшафтного рубежу Східно-Європейської рівнини, переважно у межах північного лісостепу і приурочені до прадавніх долин стоку льодовикових вод, або долин сучасних річок. Об’єднують Лісостепові полісся генезис, літологічний склад порід, рівнинність території, ґрунти (дерново-підзолисті та ясно-сірі лісові), неглибоке залягання ґрунтових вод і наявність боліт, мішано-лісова рослинність. Разом з тим, кожне Лісостепове Полісся має лише йому притаманні індивідуальні ознаки, що чітко виокремлюють їх на фоні зональних. Ці ознаки уже частково розглянуті в спеціальній літературі і детальніше в дисертації. Разом з тим, виокремлення Лісостепових полісь лише наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. не сприяло врахуванню їх своєрідної природи (крім Малого Полісся) при складані схем фізико-географічного районування України. Запропоновано спочатку замінити назви окремих фізико-географічних районів, зокрема Хмільник-Летичівського на Подільське Полісся, Дніпровського заплавно-борового на Придніпровське Полісся. Відповідно до цього, не лише характеристики їх природи й ландшафтів будуть іншими, але й господарське освоєння полісько-лісопольовим, а не типовим лісопольовим.

Взаємодіючи з прилеглими ландшафтами, Лісостепові полісся в смузі лісостепу формують своєрідну ландшафтну стрічку Лісостепових полісь, котра разом з Головним ландшафтним рубежем і Опільсько-Поліською ландшафтною стрічкою (“правило тріади”) є складовими Серединного ландшафтного поясу Східно-Європейської рівнини в межах України (рис. 1).

2. Порівняльний аналіз природи Лісостепових полісь й прилеглих регіонів лісополя. Проведено на прикладі Подільського Полісся, що включає в себе чотири генетично однорідних, але просторово виокремлених ділянки – Летичівське, Прибузьке, Десенське, Собське полісся та прилеглих до них регіонів лісополя (3-5 км). Встановлено, що в тектонічному відношенні Подільські полісся відповідають пониженням УКЩ, прилеглі регіони – підвищенням, в геоморфологічному – представлені долинами стоку льодовикових вод – Хмільницько-Лукашівською та Летичівсько-Літинською. Прилеглі території – лесові рівнини-плато Подільської й Придніпровської височин. Просторове розташування Подільського Полісся в широкому коритоподібному понижені між названими височинами, “відкритість” цього пониження на північний захід та інші чинники сприяють формуванню тут своєрідного мікроклімату (табл. 1).

У межах Подільських полісь є чотири водоносних горизонти, в прилеглих територіях – два. Найбільше виокремлюють Подільські полісся ґрунти й рослинність. До азональних тут відносяться дерново-підзолисті оґлеєні ґрунти, фоновими є ясно-сірі й лучно-болотні. Рослинний покрив представлений поліським субором й борами, в підліску зустрічаються костяниця, грушанка, верес; серед трав – гвоздика розкішна, півники сибірські, валеріана, трава личка, північний торфовий мох тощо.

Для порівняльного аналізу структури сучасних ландшафтів вибрано шість ключових ділянок – три в межах Лісостепових полісь, три – в прилеглих до них регіонах лісополя. На всіх порівняльних картосхемах чітко простежуються відміни в ландшафтній структурі, зокрема Подільських полісь і прилеглих до них територій лісополя. В ландшафтній структурі Лісостепових полісь немає ландшафтних комплексів ерозійного та карстового походження, плоских вододільних височинних та схилових місцевостей, значних площ степових (польових) ділянок тощо. Тут наявні ландшафтні комплекси, пов’язані з еоловою акумуляцією (дюни, піщані горби) та суфозією (западини, пониження). У межах Лісостепових полісь переважають заплавні, надзаплавно-терасові місцевості й місцевості прохідних долин стоку льодовикових вод. Характерними є заболочення та перезволоження ландшафтних комплексів (до 37 %), підвищена лісистість (18-28%) тощо. Усе разом свідчить про те, що в межах Лісостепу сформувались своєрідні території з азональними ландшафтами: в натуральному стані – мішано-лісовими, в антропогенному – поліськими лісопольовими.

Крім горизонтальної розглянута висотна диференціація ландшафтів Лісостепових полісь. У межах України Лісостепові полісся віднесені до високого поліського макрорівня, у межах лісостепу виділено три мезорівні Лісостепових полісь: низинний – об’єднує Лісостепові полісся, що займають території з абсолютними відмітками до 100-125 м, здебільшого приурочені до заплав і перших надзаплавних терас річок у межах низовин (Стугненське, Нижньороське, Ірдинське, Нижньотрубізьке та ін.); рівнинний – переважно Лісостепові полісся лівобережної рівнинної частини лісостепу, приурочені до ІІ і ІІІ терас Дніпра з абсолютними висотами 125-175 м: (Козацьке, Ічнянський зандровий острів, Сеймське тощо); височинний – Лісостепові полісся правобережної частини лісостепу з абсолютними відмітками 200-300 м (Мале Полісся, Подільські полісся). В свою чергу, в кожному Лісостеповому поліссі виділено три мікрорівні: заплавний, надзаплавно-терасовий та мікрорівень прохідних долин стоку льодовикових вод. У межах мікрорівнів теж прослідковується висотна диференціація ландшафтних комплексів, зокрема, заплавний чітко поділяється на низьку, середню й високу заплаву.

В результаті висотної диференціації височинні вододіли лісополя піднімаючись (40-60 м) над поліссями, утворюють разом з ними ландшафтні парадинамічні мезосистеми орографічного типу: “Лісостепове Полісся – прилегле лісополе” (“ЛП-ПЛ”). На незначних віддалях тут спостерігається зміна височинних лісопольових ландшафтів з родючими темно-сірими лісовими ґрунтами й чорноземами, рівнинними заболоченими ландшафтами полісь, з бідними на гумус дерново-підзолистими і ясно-сірими ґрунтами. Функціонування ландшафтних парадинамічних мезосистем “ЛП-ПЛ” проходить завдяки зовнішніх природних і соціальних та внутрішніх зв’язків (рис. 2). У межах парадинамічної макросистеми стрічки Лісостепових полісь виділено чотири мезосистеми полісь – Малополіську, Подільську, Придніпровську, й Лівобережну. Кожна з них складається з мікросистем, зокрема в Подільській мезосистемі виділено Летичівську, Прибузьку й Десенську ландшафтні парадинамічні мікросистеми полісь.

3. Аналіз структури й особливостей функціонування антропогенних ландшафтів Лісостепових полісь (на прикладі Подільського Полісся). Аналітичний огляд праць з антропогенного ландшафтознавства свідчить, що на початку ХХІ ст. визнання та широке застосування в практиці наукових пошуків отримали лише дві класифікації антропогенних ландшафтів (АЛ) – за їх змістом і, значно менше, за генезою. Цим зумовлені дослідження ландшафтів Лісостепових полісь, здебільшого на прикладі Подільських полісь, через призму класифікацій АЛ за їх змістом.

Найдавнішими антропогенними ландшафтами Подільських полісь є селитебні (сільські) й лісопромислові. Вони стали основою подальшого сільсько- і лісогосподарського освоєння Подільських полісь та формування у їх межах інших антропогенних ландшафтів. На початку ХХІ ст. селитебні ландшафти Подільських полісь представлені містечковими й сільськими селитебними ландшафтами, які займають відповідно (0,7%) і (8,1%) їх території. Детально розглянута структура ландшафтів містечок Калинівка й Турбів Вінницької області. З’ясовано, що за минулі 20 років ландшафтна структура містечок Лісостепових полісь зазнала суттєвих змін; особливо це стосується промислових, промислово-селитебних та рекреаційних ландшафтів. Зараз площі окремих містечок зростають, тоді як площі сільських селитебних ландшафтів поступово скорочуються, але їхня структура майже не змінюється.

В процесі господарського освоєння Лісостепових полісь не враховувались азональні (поліські) особливості їх природи й ландшафтів. Зокрема Подільські полісся освоювали як типові регіони лісостепу (лісополя). Це призвело до того, що уже в другій половині ХІХ ст. у межах Лісостепових полісь, зокрема Подільських, фоновими стали сільськогосподарські ландшафти. Вони сформувалися на основі підсічної (основна), орної та, частково, вогневої систем землеробства. Неврахування азональних властивостей природи Подільських полісь призвело до формування тут своєрідних полісько-польових сільськогосподарських ландшафтів (62% території). В їх структурі переважають польові – 48%, лучно-пасовищні займають 11%, садові лише 3%,(в смузі мішаних лісів відповідно 55-56%, 37,8%, 18% і 1%). Крім того, сільськогосподарські ландшафти Подільських полісь значно менше “насичені” осушувальними ландшафтно-інженерними системами: тут відсутні польдери, лише 16% території займають чагарники й болота (у смузі мішаних лісів до 40%), що в меншій мірі сприяє дрібноконтурності й мозаїчності сільськогосподарських ландшафтів.

В натуральному стані лісові ландшафти в межах Подільських полісь займали до 87% території. Фонове значення вони втратили наприкінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. і тепер займають лише 18% від загальної площі. Лісові ландшафти повністю антропогенізовані: лісонасадження займають 73% лісових площ, похідні – 21%, умовно-натуральні – 6%. Разом з тим, саме польові сільськогосподарські та лісокультурні ландшафти стануть у майбутньому основою для подальшого розширення площ найбільш оптимальних тут рекреаційних ландшафтів. Їх суттєво урізноманітнять водні, рекультивовані гірничопромислові та дорожні ландшафти. Таким чином, хоча натуральні ландшафти Подільських полісь майже повністю трансформовані, створені на їх місці антропогенні дають можливість в майбутньому розвивати раціональне природокористування, зокрема рекреаційне. Враховуючи це, розроблено заходи щодо поліпшення ландшафтної структури й оптимізації несприятливих процесів у функціонуванні кожного з виділених класів антропогенних ландшафтів.

4. Конструктивно-географічні особливості раціонального використання та охорони природи Лісостепових полісь. Неврахування в процесі господарського освоєння азональних особливостей природи Лісостепових полісь призвело не лише до антропогенізації натуральних ландшафтів, але й до майже повного зникнення унікальних природних об’єктів. Так, у межах Подільських полісь функціонує лише один умовно-натуральний заповідний об’єкт – зоологічний заказник загально­державного значення “Буго-Десенський”, площею 1073 га. Не кращий стан і в інших Лісостепових поліссях. Більше того, природно-заповідний фонд цих своєрідних територій Лісостепу продовжує формуватись стихійно. Прийняття ряду законів щодо охорони природи, земельної реформи, формування національної екомережі унеможливлюють подальший стихійний розвиток природно-заповідного фонду будь-якого регіону або окремо взятої території. Враховуючи це, на прикладі Подільського Полісся розроблено головні напрями раціонального природо­користування й охорони природи:

– формування в межах Лісостепових полісь системи охоронних об’єктів, яка включає в себе як натуральні, так і антропогенні ландшафтні комплекси. Якщо врахувати, що в межах Подільських полісь майже не залишилось натуральних охоронних об’єктів і можливостей розширення їх площ немає, особлива увага звернена на три групи антропогенних: власне антропогенні охоронні об’єкти (обґрунтовано виділення трьох підгруп – літолого-геоморфологічних, гідрологічних та біотичних), ландшафтно-техногенні та ландшафтно-інженерні, що крім традиційних включають в себе й археологічні, історичні, архітектурні, оригінальні інженерні (млини, заводи, майстерні) та інші охоронні об’єкти; складено відповідні картосхеми і обґрунтовано заповідання об’єктів усіх антропогенних груп;

– поліпшення структури антропогенних ландшафтів Подільських полісь. Одночасно з формуванням системи охоронних об’єктів доцільним і необхідним є перебудова структури антропогенних ландшафтів, підвищення їх стійкості до подальших навантажень. В першу чергу це стосується поліпшення структури і функціонування селитебних, сільськогосподарських, лісових антропогенних, рекреаційних і дорожніх ландшафтів. Так, в структурі селитебних ландшафтів Подільських полісь на особливу увагу заслуговують містечкові та примістечкові ландшафти, де протягом минулих 20 років вивільнилось від 12 до 18% територій в результаті занедбання заводів, фабрик, кар’єроуправлінь тощо. Запропоновано й обґрунтовано створення в м. Турбів (Десенське Полісся) на базі не – або частково діючих машинобудівного, цукрового, склоробного, каолінового заводів, двох кар’єроуправлінь з видобутку гранітів і каолінів, ряду інших об’єктів, розташованих компактно на південно-західній околиці, створити оригінальний музей під відкритим небом “індустріальної культури” ХХ ст. Не менша увага приділена й формуванню примістечкових та приселищних ландшафтних комплексів – як територій подальшого селитебного та рекреаційного освоєння. Зокрема розглянута проблема формування й функціонування в околицях с. Мала Стадниця (Десенське Полісся) смітника м. Вінниці площею в 16 га, де зосереджено 5 млн. м³ відходів.

Поліпшення сільськогосподарських ландшафтів Подільських полісь запропоновано шляхами суттєвого зменшення їх площ з 62% до 32-36% та зміни структури: враховуючи індивідуальні особливості кожного полісся, зокрема зменшення на 50-60% площ польових ландшафтів та відведення їх під лісові насадження (2/3) й лучно-пасовищні (1/3) ландшафти; запровадження поліської системи землеробства й поступове відновлення мікрокліматичних та гідрологічних умов. Складено ландшафтно-меліоративні проекти відновлення раціональної структури ландшафтів трьох сільських громад у межах Прибузького й Десенського полісь. Проведення таких заходів призведе до збільшення площ лісових антропогенних ландшафтів з 16-18% до 24-26; а через 10-15 років до оптимальних для Подільських полісь 32-35%. В результаті зменшиться дрібноконтурність лісових ландшафтів та відбудеться їх об’єднання в суцільні лісові масиви, особливо в межах Прибузького та Десенського полісь. Оптимізація інших антропогенних ландшафтів – промислових, водних, дорожніх враховує їх подальше рекреаційне освоєння.

Єдина мережа заповідних об’єктів та реконструкція антропогенних ландшафтів Подільських полісь дасть можливість в найближчому майбутньому створити національний природний парк (НПП) “Подільське Полісся”. Необхідність створення такого парку зумовлена не лише своєрідною природою самих полісь, але й територій, що розташовані між ними та оточують їх. Саме тут, на вододілах Подільської та Придніпровської височин знаходяться типові подільські діброви, котрі поступово стають рідкістю.

Розроблено два варіанти створення НПП “Подільське Полісся” – початковий загальною площею 46 тис. га, що розташований лише частково в межах Прибузького Полісся та основний – який охоплює три Подільських полісся – Летичівське, Прибузьке і Десенське (рис. 3), досліджені наявні та можливі чинники їх дестабілізації та можливості оптимізації. Проведені дослідження свідчать про те, що уже в найближчі 10-15 років пропонований НПП “Подільське Полісся” раціонально “впишеться” не лише в приміську зону міста Вінниці, але й національну екологічну мережу України.

ВИСНОВКИ

1. Наукове обґрунтування виокремлення Лісостепових полісь розпочато лише наприкінці ХХ ст. Проте аналітичний огляд матеріалів (літературних, картографічних, фондових) стосовно пізнання їх природи показує, що спонтанно Лісостепові полісся досліджували протягом тривалого часу. Це дало можливість в історії їх вивчення виділити три періоди: часткового пізнання окремих компонентів природи (середина ХІХ – початок ХХ ст.), детальних геолого-геоморфологічних і геоботанічних досліджень (30-60-ті роки ХХ ст.) і комплексних ландшафтознавчих досліджень (70-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.). Сучасні дослідження Лісостепових полісь мають чітко виражене конструктивно-географічне спрямування і направлені на їх лісогосподарське й рекреаційне освоєння.

2. Лісостепові полісся мають чітку просторову прив’язку: вони знаходяться на південь від Головного ландшафтного рубежу Східно-Європейської рівнини, компактно в межах північного й, частково, центрального лісостепу, що дало можливість виділити чотири групи Лісостепових полісь: Мале Полісся – уособлене, Подільські полісся (4 ділянки), Придніпровські полісся (8 ділянок), Лівобережні полісся (4 ділянки). Разом з прилеглими до них територіями лісостепу (лісополя) утворюють ландшафтну стрічку Лісостепових полісь своєрідний аналог Опільсько-Поліській ландшафтній стрічці розташованій на північ від Головного ландшафтного рубежу Східно-Європейської рівнини.

3. Разом з Головним ландшафтним рубежем і Опільсько-Поліською ландшафтною стрічкою, стрічка Лісостепових полісь формує ще мало досліджений Серединний ландшафтний пояс Східно-Європейської рівнини. Головні ознаки природи Полісь як загалом Серединного ландшафтного поясу, так і його структурних частин, зумовлені їх висотною диференціацією. Застосування “правила тріади” дало можливість у межах Серединного ландшафтного поясу виділити три поліських макрорівні: низький, середній, високий; у межах стрічки Лісостепових полісь три мезорівні: низовинний (100-125 м), рівнинний (120-175 м), височинний (200-300 м); у межах кожного Лісостепового Полісся три мікрорівні: заплавний, терасовий і долин стоку льодовикових вод.

4. Порівняльний аналіз природи й ландшафтів Лісостепових полісь та прилеглих до них регіонів лісостепу (лісополя) показав, що існуючі між ними відміни, особливо орографічні (різниця висот 50-70 і більше метрів), мікрокліматичні, ґрунтово-рослинні й, загалом, ландшафтні (поліські й лісопольові) призвели до формування у межах стрічки Лісостепових полісь парадинамічної ландшафтної макросистеми, котра в свою чергу поділяється на чотири мезосистеми (Малополіську, Подільську, Придніпровську й Лівобережну), в структурі яких функціонують парадинамічні ландшафтні мікросистеми кожного Лісостепового Полісся.

5. В процесі господарського освоєння Лісостепових полісь не враховувалась їх азональна, поліська природа. Освоєння проходило типовими для лісостепу (лісополя) способами, прийомами й засобами, що призвело до переважання в межах Лісостепових полісь польових сільськогосподарських (друга половина ХІХ ст.) й вторинних лісових та лісокультурних ландшафтів (початок ХХ ст.). На початку ХХІ ст. поступово збільшуються площі лучно-пасовищних і рекреаційних ландшафтів. Зараз коефіцієнт антропогенного навантаження Лісостепових полісь і прилеглих регіонів лісополя України складає відповідно 6,8 і 8,7, що явно не є виправданим. Нівелювання різних типів ландшафтів (поліських і лісостепових) призвело до того, що Лісостепові полісся не брали до уваги (крім Малого Полісся) у розробці схем районувань лісостепу й лісополя України.

6. В обґрунтуванні проектів сучасного та майбутнього раціонального використання й охорони природних ресурсів Лісостепових полісь доцільною є така послідовність: 1) обґрунтування й створення системи заповідних об’єктів, що включає в себе натуральні, натурально-антропогенні й  антропогенні (власне антропогенні, ландшафтно-інженерні та ландшафтно-техногенні) комплекси; 2) оптимізація структури сучасних ландшафтів Лісостепових полісь з поступовим пріоритетом лісогосподарських та рекреаційних і, як допоміжних, сільськогосподарських та дорожніх; 3) створення на основі Лісостепових полісь національних природних або регіональних ландшафтних парків. Один з них –  національний природний парк “Подільське Полісся” котрий оптимально “впишеться” в приміську зону міста Вінниці й національну екологічну мережу України.