Регіональна екологічна мережа: географічні аспекти формування і розвитку (на матеріалах Тернопільської області)

summary

Перший розділ “Теоретико-методологічні підходи до формування і розвитку екологічної мережі” присвячений визначенню основних понять принципів і підходів до формування регіональних екологічних мереж, історії дослідження природно-заповідних територій Тернопільської області.

Теоретична база проведення географічних досліджень регіональних екологічних мереж висвітлена в працях з проблем соціально-економічного прогресу та якості навколишнього середовища В.Я.Шевчука, С.І.Дорогунцова, Л.Г.Руденка, Б.М.Данилишина, М.І.Долішнього, В.В.Волошина, Ю.Р.Шеляг-Сосонка, П.Г.Шищенка, М.Д.Гродзинського, В.І.Олещенка та інших. Водночас фундаментальним аспектам формування і розвитку екомереж присвячені праці Ю.Р.Шеляг-Сосонка (1999), П.Г.Шищенка, М.Д.Гродзинського (2001), В.А.Барановського (2001), Т.Л.Андрієнко (1991), С.М.Стойка (1995), К.М.Ситника (1995), М.А.Голубця (1997). Враховуючи розвиток концептуальних основ екомереж в руслі міжнародної стратегії узгодженого розвитку, слід зазначити вагомий внесок науковців в обґрунтування його географічних аспектів: Л.Г.Руденка (1999, 2001), І.О.Горленко (2001), Н.Р.Малишевої, В.І.Олещенка (2001), В.М.Пащенка (2000).

Топчієв О.Г. (2004) розглядає формування екологічних мереж як новий напрям обґрунтування концепцій і програм сталого соціально-економічно-екологічного розвитку. На його думку елементи екологічної мережі виконують функцію природних каркасів екологічної безпеки регіонів.

Географічне забезпечення формування екомереж на думку Пащенка В.М. є одним із актуальних напрямів досліджень природи України. Тут перспективними дослідженнями є бачення ландшафтного каркасу екомереж, геоекомплексного і геокомпонентного наповнення природних ядер та екологічних коридорів, буферних зон, територій ренатуралізації.

Проблема формування і розвитку регіональних екологічних мереж не достатньо розроблена, тому в дисертаційному дослідженні здійснена спроба комплексного географічного аналізу мережі територій і об’єктів природно-заповідного фонду і тих природних комплексів, які складають основу майбутньої екологічної мережі. 

Екологічна мережа є комплексною, багатофункціональною природною системою, до основних функцій якої належить збереження біорізноманіття, стабілізація екологічної рівноваги, підвищення продуктивності ландшафтів, покращення стану довкілля, перехід до збалансованого сталого розвитку регіону.

Об’єктами екомережі є території, які багаті на природне, генетичне, популяційне, видове, ценотичне та екосистемне різноманіття, прилеглі до них території з рідкісними видами та угрупованнями, заповідні території різних рангів, потенціальні до заповідання території, озера, річки, прибережні зони морів, самобутні культури землеробства і утворені ними ландшафти, історична і культурна спадщина, головні міграційні шляхи, місця масового розселення видів, території з різного ступеня зміненою рослинністю і навіть знищеною, що придатні для з’єднання центрів різноманіття.

Основними принципами дослідження біорізноманіття при формуванні екомереж є цілісність території, пріоритетність об’єктів дослідження, рівнева неперервність, єдність. Принцип цілісності території передбачає дослідження біорізноманіття всіє сукупності географічних комплексів різних рівнів, від ландшафтів до груп ландшафтів, які є складовими фізико-географічних областей. Принцип пріоритетності передбачає відбір об’єктів з позицій рідкісності, унікальності, типовості, потреб збереження і відновлення, запобіганню загрози зникнення. Принцип рівневої неперервності передбачає вивчення біорізноманіття на всіх рівнях її організації. Принцип єдності орієнтує на дослідження біорізноманітності за єдиними методами з урахуванням факторів ризику.

В історії природодослідження та природозаповідання Тернопільщини можна виділити декілька етапів. Перший етап накопичення відомостей про особливості компонентів природи краю розпочинається зі створення перших картографічних матеріалів (генеральної мапи Поділля, Боплан Г., 1650), і продовжувався до створення перших заповідних ботанічних резерватів “Гостра” та “Любомля” у 1910 році. Другий етап пов’язаний із поглибленим вивченням природних особливостей території і створенням мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду (1910-2000 рр.). В 2001 році розпочинається третій етап у розвитку природозаповідання пов’язаний з прийняттям загальнодержавної програми формування національної екомережі і на її основі програми формування регіональної екомережі Тернопільщини.

У другому розділі “Функціонально-просторовий аналіз та періодизація формування і розвитку територій та об’єктів природно-заповідного фонду” здійснюється аналіз просторового розміщення і функціонування територій та об’єктів природно-заповідного фонду в історичному ракурсі.