ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми, охарактеризовано ступінь її наукового опрацювання, визначена мета і завдання дослідження, його об’єкт, предмет, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, встановлено їх теоретичну і практичну значущість.

Перший розділ – “Еволюція виховної парадигми вищої школи та наукові засади її дослідження” – містить два підрозділи. У першому підрозділі – “Теоретичні та методологічні засади соціологічного аналізу виховання у вищому навчальному закладі” – розкриваються основні підходи до аналізу виховання.

Сучасні концепції виховання базуються на мультидисциплінарному підході, який поєднує здобутки аналізу цього феномену з погляду педагогічної, філософської, психологічної та інших наук. Так, з погляду педагогічної науки, важливими аспектами аналізу процесу виховання виступають аспекти побудови ефективної технології взаємодії між суб’єктами соціокультурного простору взагалі та освітянського простору зокрема.

З погляду філософії, світовий досвід дає можливість визначити головну мету виховання як формування гармонійно і всебічно розвиненої особистості, підготовленої до ініціативної соціальної та професійної діяльності в сучасному суспільстві, особистості, здатної сприймати й примножувати його цінності. Таким чином, філософське осмислення виховання акцентує увагу на значенні виховних практик для особистості та суспільства, на їх місці в загальному просторі культури та історичних традицій.

Виховання з погляду психологічної науки – процес цілеспрямованого впливу на людину з боку інших людей, формування певної системи особистісних властивостей. Саме тому найважливішою проблемою забезпечення ефективності виховання є виділення факторів, що визначають істотні риси і спрямованість соціалізації особистості, для того, щоб їх максимально використати у виховному процесі.

Завдяки значним пластам педагогічного, філософського, психологічного осмислення феномену виховання поява наприкінці ХІХ ст. соціологічних підходів до його аналізу стала закономірною. Особливий пласт соціологічних розробок проблеми виховання належить класикам соціології. Так О. Конт визначив завдання виховання у стримуванні егоїстичних інстинктів, у пошуку їх цілеспрямованого поєднання із загальним нормами та інтересами. Е. Дюркгейм вважав, що виховання спрямоване на формування готовності особистості бути членом суспільства. Відповідно до своєї концепції Е. Дюркгейм розглядає освіту та виховання у тісному взаємозв’язку з потребами соціального розвитку, суспільного розподілу праці і досягнення органічної солідарності в суспільстві.

Проведений у дисертації розгляд теоретичних і методологічних засад виховання у ВНЗ показав, що сучасне розуміння процесу виховання базується на багатомірному вимірі цього явища, що дає змогу визначити його, у першу чергу, як соціальний процес, що спрямований на розвиток особистості і відображає соціальне замовлення суспільства, яке формулюється у соціальних нормах та реалізується певними соціальними інститутами у вигляді цілеспрямованих дій на людину у процесі її соціалізації.

Найбільш ефективним для дослідження виховання є соціокультурний підхід, який спирається на врахування у вихованні трьох складових: особистості, соціуму і культури. За своїми пізнавальними можливостями соціокультурний підхід наближається до системного підходу. Їх застосування дає можливість стверджувати, що процес виховання здійснюється за допомогою різних соціальних регуляторів, інтенсивність яких відрізняється в різних типах суспільства. Саме тому на особливу увагу, на наш погляд, заслуговує аналіз стану сучасного українського суспільства та тих регуляторів виховання, які є найбільш дієвими в ньому.

У другому підрозділі – “Соціальна регуляція виховного процесу в системі вищої освіти в умовах трансформацій українського суспільства” – викладено основні механізми соціальної регуляції процесу виховання та трансформаційних змін у суспільстві.

Виховання у вищому навчальному закладі безпосередньо пов’язане із соціокультурним середовищем, що формується суспільством взагалі. Воно набуває особливих рис на сучасному етапі розвитку українського суспільства, яке характеризується процесами трансформації, модернізації та постмодернізації, що суттєво впливає на характер і зміст механізмів виховання.

У процесі трансформації суспільства неминуче ініціюються соціальні нововведення, які вступають у контакт із попередніми структурами й продукують кінцевий результат як компроміс між дійсним і можливим, між прогресом і консерватизмом. Нововведення як компонент трансформації підкоряються загальним закономірностям їх виникнення й функціонування.

За умов трансформації та модернізації формування особистості її соціалізація й виховання набувають суперечливого характеру, бо механізми та регулятори цих процесів змінюються різними темпами і не завжди відповідають нагальним потребам суспільства й особистості.

Ці тенденції посилюються постмодердністськими рисами суспільства. Так, важливою є глобалістська свідомість, вихід за національні рамки у сфері інформаційного обміну (розширення мережі Інтернет та інших інформаційних мереж, поява численних факультетів і спеціальностей з інформаційних технологій тощо). Постмодернізація ставить проблему продукування знань, інформації. Зростає інтерес до навчання, що підвищує престиж освіти, прагнення до оволодіння спеціальними навичками, пов’язаними із сучасними соціальними технологіями. Престиж професій також вказує на постмодернізаційний характер сучасних соціальних потреб.

Процеси трансформації, модернізації й постмодернізації, наявні в українському суспільстві, створюють особливі суперечливі умови для формування особистості. До них, на наш погляд, можна зарахувати: культурну невизначеність (яка призводить до аномійного стану суспільства); фрагментарність соціального буття; деканонізацію; поверховість (домінування повсякденності як центру буття) тощо.

В умовах трансформації та модернізації соціальні регулятивні механізми сконцентровані саме в правовій сфері, бо вона є більш універсальною та усталеною порівняно з іншими соціальними регуляторами. Саме тому важливим, на наш погляд, стає аналіз законодавчої бази виховного процесу в системі вищої освіти України.

Аналіз правових, особливо законодавчо-нормативних, документів демонструє, що питанням виховання в Україні приділяється значна увага. Так, на закріплення позитивних змін у сфері вищої освіти та визначення основних вимог щодо її подальшого розвитку спрямований Закон України “Про вищу освіту”, Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, Закон України “Про освіту”, Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти, рішення Колегії Міністерства освіти України “Про концептуальні засади гуманітарної освіти в Україні” та ін.

Аналіз законодавчої бази виховного процесу засвідчив єдність і несуперечливість вже існуючих законодавчих актів, які певним чином регулюють виховний процес у вищій школі, їх гуманістичну спрямованість. Це, у свою чергу, є підтвердженням соціального замовлення з боку держави та суспільства на виховання, значна роль у реалізації якого відводиться вищим навчальним закладам. Однак існуюча система виховної роботи, зокрема у вищих навчальних закладах, поки що залишається неефективною. Частково це пов’язано з тим, що українське суспільство перебуває у стані трансформації; процеси ж модернізації та постмодернізації поки що мають фрагментарний характер.

У другому розділі – “Вищі технічні навчальні заклади як соціокультурне середовище сучасних виховних практик” – проведено аналіз особливостей сучасного вищого навчального закладу як соціокультурного середовища та основних чинників, які впливають на стан його розвитку.

Перший підрозділ – “Вищі технічні заклади в умовах модернізації системи освіти України” – присвячено вивченню стану розвитку ВНЗ залежно від тих процесів, які взагалі відбуваються у вищій освіті і суспільстві в цілому.

Сьогодні наймодерніші держави переконливо демонструють усьому світу значущість освіти для здійснення глибинних структурних змін у суспільному житті. Цим підкреслюється великий модернізаційний потенціал освіти, насамперед вищої.

Україна, яка енергійно переймається сьогодні пошуком значущих для свого розвитку ціннісних орієнтацій, також починає відкривати для себе освіту в такому модерністському розумінні. З освітою пов’язується, наприклад, можливість якісних соціокультурних зрушень, успіхи в державотворенні, збереження та нарощування інтелектуального потенціалу нації. Освіта розглядається як потужне соціокультурне модерністське знаряддя.

Аналізуючи на даному етапі розвиток та реформування освітньої галузі, слід враховувати, по-перше, що освіта – консервативна система. Вона надто обережно сприймає нововведення і надто повільно перебудовується. По-друге, незважаючи на наявність в Україні сильних педагогів і вчених, сучасної теорії та методології освіти ще не створено; існує суто емпіричний характер уявлень про мету та засоби здійснення підготовки спеціаліста, світогляд та фаховий рівень якого були б адекватні сучасним реаліям. Поряд із цим проведений аналіз засвідчив, що не всі етапи реформування освітньої галузі торкнулися вищих технічних навчальних закладів.

Слід зазначити, що модернізація вищої освіти в Україні поставила вищі технічні навчальні заклади в особливі умови, завдяки чому вони зазнали значних змін. Ці зміни торкнулися напрямів підготовки, кількості студентів, характеристик професорсько-викладацького складу тощо. Так, збереження студентського контингенту у вищих технічних навчальних закладах здійснювалося переважно за рахунок відкриття нових спеціальностей та напрямів підготовки. Науковий вектор вищих технічних навчальних закладів теж зазнав значних змін: завдяки поєднанню науки з практикою вищі технічні навчальні заклади здобули більшої стабільності в системі освіти та змогли розвинути свій потенціал у цій галузі.

Аналіз різноманітних стратегій життєдіяльності вищих технічних навчальних закладів в умовах модернізації вищої освіти засвідчує, що однією із стратегій була стратегія, пов’язана з пошуком додаткових джерел фінансування. Активними джерелами фінансування досить часто ставали гранти, що, поряд з економічною вигодою, сприяло розвитку міжнародних зв’язків вищих навчальних закладів та загальному процесу інтеграції вітчизняної вищої освіти у світове співтовариство. Одним із напрямів у цьому аспекті було встановлення тісних зв’язків із бізнес-середовищем тощо.

Зазнала змін і вузівська науково-технічна інтелігенція. Вона активно підтримувала курс політичних та економічних реформ у державі та більше, ніж інші соціальні групи, обманулася у своїх сподіваннях: суттєво погіршилося її матеріальне становище, понизився соціальний статус і професійний престиж тощо. Ці обставини зумовили посилення критичної спрямованості в поглядах вузівської інтелігенції, зростання соціальної пасивності та апатії в середовищі викладачів і студентів, що найбільш гостро виявляється в поглядах та настроях представників технічних ВНЗ. Все це, безумовно, не тільки знижувало виховний потенціал вищих технічних навчальних закладів, а й узагалі позиціонувало виховання як другорядну функцію в його рамках.

Таким чином, за умов трансформаційних змін в українському суспільстві в ньому активно реалізовувався вектор професіоналізації освіти. Завдяки сукупності факторів зовнішнього та внутрішнього середовища вектор виховання значно зменшив свій вплив як одна із складових освітнього процесу. Але сучасні вимоги розвитку української держави вимагають його активізації, для чого, на нашу думку, необхідна розробка концептуальних основ цієї діяльності.

Другий підрозділ – “Концептуальні основи виховного процесу в сучасному вищому технічному навчальному закладі та проблеми їх реалізації” – розкриває основи побудови концепції виховного процесу та специфіку її реалізації у технічних ВНЗ.

Відновлення у сучасному освітньому просторі системи виховного впливу на особистість стає одним із завдань системи освіти. Але проблемним залишається пошук форм, механізмів, критеріїв результативності такого впливу у вищих технічних навчальних закладах. Факторами, що гальмують розвиток цих процесів, є відсутність системності у виховній роботі ВНЗ, відсутність наступності, неврахування особливих вимог, які висуває до особистості сучасне суспільство тощо.

Подолання суперечностей у реалізації виховних практик у вищих технічних навчальних закладах можливе, на наш погляд, завдяки розробці відповідних концептуальних основ виховної роботи, які мають надати їй системного характеру. У цілому системний аналіз виховної роботи в сучасному вищому навчальному закладі не може бути реалізований без аналізу потенціалу вищого навчального закладу в умовах, що трансформуються.

Реалізація системного підходу до аналізу виховної роботи дає змогу стверджувати, що концептуальні основи її здійснення мають спиратися на такі ключові елементи, як мета, завдання, принципи виховання; зміст виховання за основними напрямами; роль основних суб’єктів освітньої діяльності у здійсненні виховних практик; механізм реалізації та контролю; матеріальні та моральні основи забезпечення навчально-виховного процесу. Ці елементи концептуальної бази виховання мають бути адаптовані чи спеціально розроблені для умов їх реалізації саме у вищому технічному навчальному закладі.

Застосування соціокультурного підходу до аналізу виховання дає змогу стверджувати, що окремі компоненти концептуальних основ виховання в технічному вищому навчальному закладі будуть ідентичними до загальних концептуальних основ виховання в українському суспільстві. Це пов’язано з тим, що вони спрямовані на досягнення загальної мети виховання, виконання соціального замовлення на нього з боку суспільства. На наш погляд, до таких загальних компонентів належать, перш за все, мета та принципи виховання. Головна мета виховання у вищому навчальному закладі – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних відносин, формування у молоді, незалежно від національної належності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, екологічної культури.

Принципи виховання студентів вищих технічних навчальних закладів визначаються як метою самого виховання, так і його змістом, головними напрямами. На нашу думку, можна виокремити десять принципів виховної роботи в технічних вищих навчальних закладах: принцип єдності навчальної та виховної роботи; принцип єдності національного та загальнолюдського; принцип єдності теорії та практики; принцип демократизму; принцип гуманізації; принцип народності; принцип безперервності; принцип послідовності, систематичності, варіативності форм і методів виховання; принцип природовідповідності; принцип інтегративності.

Особливе місце в системі виховання у вищих технічних навчальних закладах посідають суб’єкти освітнього процесу: педагоги, куратори, студенти, співробітники, адміністрація тощо. Педагог вищої технічної школи, куратор академічної групи – довірена особа суспільства й держави, якій доручено бути наставником студентів у здобутті професіональних знань, збагаченні інтелектуальними, морально-етичними та естетичними здобутками людської цивілізації.

Зміст виховної роботи у вищому технічному навчальному закладі, її головні напрями та завдання визначають ті особистісні риси, які мають бути сформовані у студентів за період їх навчання. Організація виховної роботи в сучасному вищому технічному навчальному закладі на таких засадах передбачає наявність ще однієї важливої складової – самовиховання. В умовах розвитку безперервної освіти саме активна позиція особистості, наявність у неї різних світоглядних потреб, а також умов для їх реалізації, організація культурного середовища за допомогою зовнішніх чинників і культури спілкування як такої, в які включений студент у сучасній системі виховання у вищому навчальному закладі, дають змогу найефективніше досягти результатів життєдіяльності вищих навчальних закладів.

Таким чином, концептуальні основи здійснення виховної роботи у сучасному вищому навчальному закладі мають спиратися як на загальнодержавні позиції в цьому процесі, так і на особливості вищих технічних навчальних закладів. Але в сучасних умовах концептуальні основи, що відповідають таким вимогам, є винятком. Це спричинює коло проблем, які можна охарактеризувати як суперечності у формуванні та реалізації таких концепцій.

На нашу думку, можна виокремити кілька основних напрямів, у рамках яких наявність таких суперечностей є принципово важливою та потребує особливого аналізу. Це, перш за все, позиціонування виховання у системі соціальних взаємодій у вищому технічному навчальному закладі. Мова йде про те, що сприйняття або несприйняття виховання як обов’язкового елементу взаємодій у навчальному закладі детермінує характер виховного впливу.

Аналіз суперечностей у системі реалізацій концептуальних основ виховної роботи у вищих технічних навчальних закладах у сучасних умовах потребує звернення до аналізу тих її форм та методів, які використовуються сьогодні в освітньому середовищі. На наш погляд, суперечності в цьому напрямі можуть торкатися трьох базових компонентів свідомості суб’єктів виховного впливу – когнітивного, оцінного та вольового. Проведений аналіз компонентів свідомості студентів щодо виховної діяльності вищих технічних навчальних закладів дає змогу говорити про те, що найбільш проблемною зоною сьогодні є готовність студентів брати участь у виховних заходах, залучати до неї своїх друзів, разом з адміністрацією та викладачами здійснювати пошук нових форм і методів виховання.

Суперечності, які були виявлені нами в процесі аналізу реалізації концептуальних основ виховання у вищих навчальних закладах, актуалізують такий напрям аналізу, як ефективність реалізації завдань організаційно-виховної роботи у вищих навчальних закладах. У ході досліджень було виявлено, що ефективними формами, напрямами та рисами студенти визнають формування професійних якостей сучасного фахівця (72,1%), участь студентів у науковій роботі (59,7%), розвиток комунікативності у студентів (57,9%), формування навичок організаторської роботи (55,71%), безперервність, послідовність і органічну єдність виховної роботи в академічних групах, на курсах, факультетах (52,1%), виховання у майбутнього фахівця високих моральних якостей (51%). Тобто можна говорити, що система виховання у вищих технічних навчальних закладах дійсно потребує оновлення, бо її ефективність безпосередньо виявляється у загальному рівні вихованості сучасного студентства.

Як свідчить проведений аналіз, подолання суперечностей реалізації концептуальних основ виховання у вищих технічних навчальних закладах, виокремлення механізмів ефективної виховної роботи за умов трансформації українського суспільства є одними з першочергових завдань сучасної вищої школи, їх вирішення має враховувати не тільки існуючі суперечності та особливості. Найскладнішим завданням стає реалізація принципів виховання за умов розвитку безперервної освіти. Їх впровадження в освітню систему України вимагає формувати потребу в молодої людини в постійному всебічному розвитку та створювати належні умови для цього. Важлива роль у цьому контексті відводиться стимулюванню як процесу безперервного самовиховання, так і формування потреби в ньому протягом життя. Враховуючи найбільш вагомі параметри виховної роботи в технічному вищому навчальному закладі, нами була розроблена базова концепція виховної роботи.

У третьому розділі – “Практичні аспекти виховної роботи у вищому технічному навчальному закладі” – проаналізовано виховні практики, застосовані навчальними закладами, які було виявлено за результатами соціологічних досліджень. За умов модернізації системи вищої освіти України технічні навчальні заклади переважно залишили питання виховання на другому плані, оскільки змушені були активно адаптуватися до нових властивостей зовнішнього середовища свого функціонування, у першу чергу фінансово-економічних та організаційних. Проте вітчизняний досвід показує, що цей сектор діяльності вищих навчальних закладів залишається дуже важливим для вирішення ключових завдань освітньої діяльності та потребує вдосконалення згідно з вимогами часу.

У першому підрозділі – “Виховні практики у вищих технічних навчальних закладах України” – показано, що в переважній більшості вищих навчальних закладів існують ради і центри з гуманітарного виховання, які сприяють соціальній спрямованості навчального процесу, підвищенню психолого-педагогічних функцій викладачів і кураторів; проводяться соціологічні та психологічні дослідження. У багатьох вищих навчальних закладах діє психолого-соціологічна служба, працюють відповідні лабораторії, а в разі їх відсутності базою для проведення вказаних досліджень стають кафедри соціально-гуманітарного профілю. У кожному вищому навчальному закладі тематика досліджень відображає специфіку вищих навчальних закладів і водночас торкається загальних проблем суспільного розвитку. Так, у зв’язку зі зміною педагогічного стилю на “суб’єкт-суб’єктний” значна увага приділяється відносинам у діалозі “викладач-студент”, адаптації першокурсників до навчання, вивченню поглядів та інтересів сучасних студентів, виявленню “груп ризику”, психологічним консультаціям із причин негативного емоційного стану тощо.

На наш погляд, це безпосередньо позначається на рівні затребуваності виховних взаємодій у рамках вищих навчальних закладів. Як показують дослідження, лише 58,3% студентів технічного профілю знають про ті заходи, які проводились в їх вищому навчальному закладі (у гуманітарних вищих навчальних закладах частка обізнаних у цьому студентів на 10% більша). Відповідно, у середовищі студентів технічного профілю підготовки менша кількість і тих, кому сподобалися деякі із заходів, що проводилися у вищих навчальних закладах (43,4% при 54,1% серед студентів гуманітарних вищих навчальних закладів). Соціологічні дані дають підставу стверджувати, що в технічних вищих навчальних закладах зі студентами технічного профілю підготовки проводиться менше заходів виховного характеру, їхня підготовка часто не враховує особливості студентського контингенту, їх потреб, мотиваційного ядра тощо.

На особливу увагу в контексті нашого розгляду заслуговує питання про те, до яких саме форм виховної роботи реально залучені студенти технічного профілю і в чому полягає їх відмінність від форм залучення до неї студентів-гуманітаріїв. Студенти технічного профілю, порівняно з “гуманітаріями”, активніше працюють у студентській організації (+14%); практично як і “гуманітарії” беруть участь у роботі клубів за інтересами і організації міжвузівських заходів. Проте недоліком, на наш погляд, залишається те, що ці студенти значно меншою мірою залучені до науково-дослідної роботи і організації факультетських заходів і свят.

Одним із важливих соціальних механізмів, що дає змогу вирішувати у вищих навчальних закладах виховні завдання стосовно формування та розвитку особистих властивостей, є студентська спілка. Про її загальну значущість для студентів свідчить відсутність відмінностей думок між студентами технічного і гуманітарного профілю навчання з питань завдань її діяльності, необхідності, інформованості про способи і форми роботи тощо.

У цілому проблемні моменти, відзначені нами у виховній роботі зі студентами технічного профілю підготовки при порівнянні зі студентами-гуманітаріями, мають як першопричину декілька основних чинників. Їх, на наш погляд, можна розділити на три основних групи: макрофактори, мезофактори та мікрофактори. Перші відображають особливості позиціонування вищої технічної освіти в умовах трансформації українського суспільства. Другі стосуються особливостей вузівського освітнього середовища, у якому завдяки використанню (чи не використанню) відповідних виховних заходів здійснюється формування та розвиток особистості студента. Треті фактори пов’язані з тими якостями та характеристиками студента і його найближчого оточення, які відображають їх унікальність. У цьому аспекті, за результатами проведених нами глибинних інтерв’ю з проректорами вищих технічних навчальних закладів, можна відзначити, що студенти, які вступають на гуманітарні та технічні спеціальності мають різні індивідуально-психологічні особливості. На думку опитаних, “технарі” налаштовані на чіткі конкретні завдання та віддають перевагу відповідним навчальним дисциплінам (математика, фізика тощо). “Гуманітарії” ж віддають перевагу історії, філософії, етиці тощо. Очевидно, що цей факт стає й фактором диференціації виховного впливу.

У другому підрозділі третього розділу – “Виховна складова у моделі сучасного фахівця технічного ВНЗ” – зроблено спробу виокремити виховну складову у формуванні моделі сучасного фахівця технічного спрямування. Модель фахівця, відповідно до якої випускник вищого навчального закладу може бути успішним у сучасному соціумі, має у своїй основі ряд компетентностей як інваріантних вимог до особистості в ситуації змін. Найчастіше фахівці виокремлюють декілька груп ключових компетенцій. До них зараховують соціальні та політичні компетенції, міжкультурні, комунікативні, професійні тощо. Саме формування системи компетенцій та наповнення їх відповідним змістом стає завданням вищого навчального закладу.

Як показав проведений нами аналіз освітньо-кваліфікаційних характеристик фахівців технічних спеціальностей, сучасна система вимог до якостей та характеристик фахівців складається з двох основних модулів: професійно спрямованого та загальнокультурного. При цьому виховна складова, на наш погляд, активно впливає на формування всіх компонентів. У рамках першого модуля вона сприяє формуванню професійної культури, професійної етики та набуттю майбутніми фахівцями відповідних професійних якостей.

Соціологічний аналіз позицій студентів вищих технічних навчальних закладів засвідчив, що найбільш значущими для своєї майбутньої професійної діяльності вони вважають цілеспрямованість (52%), працездатність (46%), комунікабельність (41%), уміння працювати в команді (40%), відповідальність (39%) тощо. Більшість із цих якостей відповідають сучасним характеристикам фахівців, відображених у моделях фахівців.

Поряд із цим сучасна модель фахівця вищого технічного навчального закладу не обмежується професійним блоком вимог до спеціаліста. Значний пласт вимог торкається його загальнокультурних характеристик. На наш погляд, особливе місце серед них посідають цінності та ціннісні орієнтації.

Система цінностей особистості становить основу її ціннісних орієнтацій і ціннісних установок, які, у свою чергу, виступають як критерій вибору варіантів діяльності, поведінки, прийняття рішень. Як показує соціологічний аналіз, найбільш важливими для студентів вищих технічних навчальних закладів є здоров’я (56%), любов (43%), матеріальний достаток (37%). Важливими також є сімейне життя (30%), хороші та вірні друзі (29%), свобода (27%), освіта (21%) тощо. У цілому цей набір цінностей є типовим для студентського середовища.

Система ціннісних пріоритетів формується під впливом різних складових. Найбільш впливовими, на думку студентів вищих технічних навчальних закладів, є сім’я, релігійні організації, історичні приклади, суспільство в цілому. Важливими у формуванні цінностей особистості є також політичні партії та суспільні рухи, література та мистецтво, навчально-виховні заклади, творчі та професійні об’єднання, засоби масової інформації. Цікаво, що в оцінках студентів технічних вищих навчальних закладів акценти на суб’єктах формування цінностей дещо відрізняються від загальних уявлень, що ще раз підтверджує наявність особливостей свідомості студентів технічних вищих навчальних закладів та, відповідно, необхідності формування особливої системи виховної роботи з ними.

Заслуговують на особливу увагу ті механізми, що, на думку студентів, найефективніше впливають на формування їх ціннісних орієнтацій. Це, перш за все, семінари та практичні заняття, бесіди з викладачами, спілкування в студентській групі, лекції та особистий приклад викладача. Очевидно, що виховна складова у сприйнятті студентів вищого технічного навчального закладу представлена як в аудиторній, так і позааудиторній формі. Але, як показує попередній аналіз, виховний потенціал аудиторної роботи не достатньо використовується в цьому типі вищих навчальних закладів.

У цілому вищий навчальний заклад виступає потужним механізмом формування ціннісної системи особистості студента. Його дія має багатоканальний характер. Поєднуючи у своїй суті і навчальні, і виховні складові, він може досягати значних результатів у розвитку особистості та її вдосконаленні впродовж усього життя.

Взагалі виховна робота зі студентами у вищій школі є найважливішою складовою якості підготовки фахівців і проводиться з метою формування в кожного студента свідомої громадянської позиції, прагнення до збереження й збільшення моральних, культурних і загальнолюдських цінностей, а також вироблення навичок конструктивної поведінки в нових економічних умовах. Урахування європейських тенденцій становлення молодої людини, а також особливих, загальноукраїнських, пов’язаних із розвитком національної самосвідомості й окремих, регіональних, дає можливість вищій школі сформувати особистість сучасного фахівця, що керується знаннями, усвідомлює відповідальність за себе й свою державу, постійно прагне до саморозвитку й самовдосконалення.

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційному дослідженні здійснено аналіз наукових підходів до визначення сутності виховного процесу у вищих навчальних закладах і отримано обґрунтований висновок, що найбільш ефективним для дослідження виховання є соціокультурний підхід, який спирається на урахування у вихованні трьох складових: особливості, соціуму і культури. Процес виховання здійснюється за допомогою не тільки культурних систем, а й правових серед множини різних соціальних регуляторів, ефективність яких не є однаковою в суспільствах різних типів.

2. У процесі аналізу виявлено чинники трансформаційних процесів в українському суспільстві на сучасному етапі його розвитку та виокремлено їх вплив на формування соціокультурних цінностей особистості. Вперше здійснено аналіз законодавчої бази виховного процесу, показано роль соціальних інститутів у процесі формування відповідних законів. Практична недорозвиненість принципів виховання у вищій школі вимагає впровадження в законодавство чіткого та ефективного механізму забезпечення виховного процесу. З проведеного аналізу законодавчої бази виховання у вищій школі стає очевидним той факт, що законодавчі зусилля влади здебільшого спрямовані на розробку методологічних, концептуальних, стратегічних законодавчих актів, тоді, як стан суспільної свідомості, особливо молодіжної, вимагає прийняття конкретних рішень з урахуванням синдрому “сучасної особистості”.

3. Нами встановлено місце та роль вищих технічних навчальних закладів в системі вищої освіти, з’ясовано модернізаційні зміни в цій системі. Серед різноманітних стратегій діяльності вищих технічних навчальних закладів в умовах модернізації можна виділити стратегію пошуку додаткових джерел фінансування. Ця стратегія була пов’язана з пошуком позабюджетних джерел, у тому числі грантів, що поряд із економічною вигодою сприяло розвитку міжнародних зв’язків вищих навчальних закладів та загальному процесу інтеграції вітчизняної вищої освіти у світове співтовариство. Завдяки цьому, на наш погляд, здійснювалась і підтримка наукових досліджень. Одним із напрямів у цьому аспекті було встановлення тісних зв’язків із бізнес-середовищем тощо.

Завдяки сукупності факторів зовнішнього та внутрішнього середовища вектор виховання значно зменшив свій вплив як однієї зі складових освітянського процесу. Але сучасні вимоги розвитку української держави вимагають його активізації, для чого, на нашу думку, необхідна розробка концептуальних основ цієї діяльності.

Застосування соціокультурного підходу до аналізу виховання дає змогу стверджувати, що окремі компоненти концептуальних основ виховання в технічному вищому навчальному закладі будуть ідентичними до загальних концептуальних основ виховання в українському суспільстві. Це пов’язано з цим, що вони спрямовані на досягнення загальної мети виховання, виконання соціального замовлення на нього з боку суспільства. На наш погляд, до таких загальних компонентів належать, перш за все, мета, завдання та принципи виховання.

Головна мета виховання у вищому навчальному закладі – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних відносин, формування у молоді, незалежно від національної належності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, екологічної культури.

Принципи виховання студентів технічних вищих навчальних закладів визначаються як метою самого виховання, так і його змістом, головними напрямами. Виділено десять принципів виховної роботи в технічних вищих навчальних закладах і підкреслено, що важливою складовою організації виховної роботи є самовиховання.

4. Встановлено основні риси виховного процесу у вищому технічному навчальному закладі та з’ясовано, що виховання у вищих навчальних закладах – це система, що поєднує виховання студента як людини, фахівця і громадянина; система, що поєднує копітку виховну роботу протягом п’ятирічного терміну навчання у вищих навчальних закладах (у перебігу навчання, у процесі виробничої практики, в умовах побуту, занять фізичною культурою й під час засвоєння духовних цінностей) і система, що інтегрує теоретичне навчання і професійну працю, освіту і ринковий попит на освічених фахівців, вищу освіту та післядипломне навчання.

Реалізація програм і завдань виховної роботи в сучасних умовах розвитку українського суспільства, пошук найефективніших форм і методів роботи, наповнення їх адекватним змістом у сучасному українському суспільстві повинні корелювати, на наш погляд, із тими завданнями, які постають перед майбутніми фахівцями в подальшій професійній діяльності.

5. Проведено аналіз виховних практик у гуманітарних і технічних ВНЗ та виявлено, що в технічних вищих навчальних закладах зі студентами технічного профілю підготовки проводять менше заходів виховного характеру, а їх фахова підготовка часто не враховує соціальних особливостей студентського контингенту, їх потреб, мотиваційного ядра тощо.

Порівняння позицій студентів технічного профілю підготовки і студентів-гуманітаріїв щодо завдань організаційно-виховної роботи показує, що деякі з названих аспектів реально є проблемними зонами. Якщо брати до уваги якість складання сесій, то студенти технічного профілю мають гірші показники, ніж студенти-гуманітарії.

Загалом проблемні зони, відзначені нами у виховній роботі зі студентами технічного профілю підготовки при порівнянні зі студентами-гуманітаріями, мають як першопричину декілька основних чинників. Їх, на наш погляд, можна поділити на три основних групи: макрофактори, мезофактори та мікрофактори. Вплив цих факторів детермінує зміст моделі фахівця технічного ВНЗ.

Модель фахівця, відповідно до якої випускник вищого навчального закладу може бути успішним у сучасному соціумі, має у своїй основі коло компетенцій як інваріантних вимог до особистості в ситуації змін.

Як показав проведений нами аналіз освітньо-кваліфікаційних характеристик фахівців технічних спеціальностей, сучасна система вимог до властивостей та характеристик фахівців складається з двох основних модулів: професійно спрямованого та загальнокультурного. При цьому виховна складова, на наш погляд, активно впливає на формування всіх компонентів. У рамках першого модуля вона сприяє формуванню професійної культури, професійної етики та набуттю майбутніми фахівцями відповідних професійних якостей.

6. За результатами аналізу концепцій виховного процесу вищих навчальних закладів Дніпропетровського регіону та м. Донецьк розроблена концепція виховного процесу Дніпродзержинського державного технічного університету, яка враховує специфіку конкретного ВНЗ та затверджена вченою радою університету.

Таким чином, на основі аналізу становлення та розвитку теоретичних засад виховного процесу можна зробити висновок, що виховна робота зі студентами у вищій школі є найважливішою складовою якості підготовки фахівців і проводиться з метою формування в кожного студента свідомої громадянської позиції, прагнення до збереження й збільшення моральних, культурних і загальнолюдських цінностей, а також вироблення навичок конструктивної поведінки в нових економічних умовах. Врахування європейських тенденцій становлення молодої людини, а також особливих, загальноукраїнських, пов’язаних із розвитком національної самосвідомості й окремих, регіональних, дає можливість вищій школі сформувати особистість сучасного фахівця, що керується знаннями, усвідомлює відповідальність за себе й свою державу, постійно прагне до саморозвитку й самовдосконалення.