РОЗРОБКА СКЛАДУ ТА ТЕХНОЛОГІЇ КОМБІНОВАНОЇ МАЗІ АНТИСЕПТИЧНОЇ ДІЇ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ

summary

У вступі обговорюється актуальність теми, формулюється мета та основні завдання досліджень, відзначається наукова новизна і практична цінність отриманих результатів.

У першому розділі проаналізовано дані літератури з питань сучасних аспектів терапії місцевої ранової інфекції, асортименту закордонних і вітчизняних препаратів у формі мазей на ринку України, що використовуються для  лікування ранового процесу. Показано перспективи створення комбінованої мазі з гексаметилентетраміном і фенілсаліцилатом як антисептиками з антимікробною активністю, пропорційно залежною від показників закислення або залуження рани відповідно до стадії ранового процесу. Обгрунтовано доцільність розробки нової комбінованої мазі антисептичної дії, що містить гексаметилентетрамін, фенілсаліцилат та тіотриазолін як діючі речовини і може бути використана для лікування ран у другій та третій фазах ранового процесу внаслідок реалізації антисептичних властивостей залежно від рН рани.

У другому розділі наведено інформацію щодо об’єктів і методів досліджень.

У третьому розділі наведено результати органолептичних, фізико-хімічних та біофармацевтичних, мікробіологічних, біологічних, технологічних досліджень щодо розробки комбінованої мазі антисептичної та  репаративної дії.

На сьогоднішній день одним з актуальних питань,  які стоять перед фармацевтичною наукою, є розробка мазей на основах, що відповідають вимогам, висунутим до характеру ранового процесу залежно від фазності. Однією з таких вимог є осмотична активність препаратів. Чітко визначена осмотична активність мазевих основ набуває особливого значення при лікуванні ранового процесу відповідно до стадії його перебігу. У цьому випадку помірний рівень осмотичної активності є додатковим лікувальним фактором, що не перешкоджає процесу загоєння пошкоджених тканин у другій та третій фазах. При створенні мазей для лікування ран у другій та третій фазах ранового процесу використання гідрофобних основ не є доцільним у зв’язку з відсутністю у них осмотичної активності та створенням оклюзивного ефекту.

Гідрофільні поліетиленоксидні основи докладно не досліджувались через їх високу осмотичну активність, відображену в літературі, внаслідок чого можливий негативний вплив на процес загоєння рани.

При створенні мазей для лікування гранулюючих ран найбільший інтерес представляють основи, які забезпечують високе вивільнення лікарських речовин, що посилює їх стимулювальну дію, а також основи, які створюють в рані помірний рівень дегідратації. Цим вимогам особливо повно відповідають два види основ: в’язкопластичні емульсії I роду, що містять низькомолекулярні неводні розчинники, і в’язкопластичні гелі, що містять поверхнево-активні речовини (ПАР), а також осмотично активні гідрофільні розчинники і полімери.

Таким чином, вищевказані емульсії типу олія/вода та емульсійні гелі перспективні для створення основ препаратів, що призначені для місцевого застосування при лікуванні ран у другій фазі ранового процесу. Підбір допоміжних речовин у мазі робився цілеспрямовано, маючи за кінцевий результат створення емульсійної або емульгелевої основи.

Було виготовлено досліджувані зразки із різними мазевими основами: зразок з емульгелевою основою (із карбомером як основним гелеутворювачем) і зразок з емульсійною основою (типу олія/вода).

На кафедрі фізіології під керівництвом проф. Малоштан Л.М. проводились фармакологічні дослідження олії соєвої. Надійна сировинна база й унікальність біологічних властивостей олії соєвої дозволяють розраховувати на одержання з неї перспективного засобу з репаративними властивостями. Таким чином, олія соєва була використана при розробці складу комбінованої мазі для місцевого лікування ранового процесу у другій та третій фазах.

Соєва олія належить до категорії олій, що напіввисихають, оскільки містить у своєму складі похідні ненасичених жирних кислот. Наявність подвійних зв'язків призводить до того, що в процесі зберігання олія окиснюється. Це викликає погіршення якості препарату. Для запобігання окиснення варто використовувати речовину, що служить стабілізатором-антиоксидантом. З літературних джерел та світової практики як стабілізатор найчастіше використовують токоферол (вітамін Е) у вигляді різних похідних, а саме токоферолу ацетат у концентрації 1%, який було обрано як стабілізатор-антиоксидант розроблюваної мазі.

Як гідрофільний неводний розчинник використовували пропіленгліколь, який активно проникає крізь біологічні мембрани і може бути носієм активних речовин. Концентрація пропіленгліколю обрана на підставі літературних даних, виходячи з того, що максимальне порушення просторової структури водно-гліколевого розчинника настає при певному співвідношенні вода – пропіленгліколь.

Враховуючи розчинність обраних субстанцій (гексаметилентетрамін і тіотриазолін, які легко розчинні у воді і пропіленгліколі, а фенілсаліцилат практично не розчинний у воді, але розчинний в олії), до складу всіх композицій  фенілсаліцилат вводили з олією соєвою, а гексаметилентетрамін і тіотриазолін розчиняли у воді.

Концентрації гексаметилентетраміну та фенілсаліцилату в м’яких лікарських формах були обрані на підставі попередніх мікробіологічних досліджень, проведених на базі кафедри мікробіології, вірусології та імунології НФаУ під керівництвом проф. Дикого І.Л. Вони склали по 10%.

Концентрація тіотриазоліну в модельних препаратах обрана на підставі попередніх фармакологічних досліджень, проведених на базі кафедри фізіології НФаУ  під керівництвом проф. Малоштан Л.М. Вона склала 1%.

Для стабілізації модельних емульсійних композицій використовували комплексний емульгатор – спирт цетостеариловий емульгуючий (тип А) (емульгатор № 1 або Lanette SX, фірма Cognis) у концентраціях, необхідних для утворення стабільної консистентної емульсії. Для приготування емульгелів  як гелеутворювач використовували карбомер 980 (Carbomer 980, фірма ISP).  Для нейтралізації гелеутворювача застосовували лужний загущувач триетаноламін. У процесі досліджень концентрації гелеутворювача  і регулятора рН варіювалися.

Для вивчення структурно-механічних властивостей розроблюваної мазі були виготовлені дослідні зразки на емульгелевих та емульсійних основах з різними концентраціями компонентів мазевих основ.

Визначення реологічних параметрів здійснювали на реовіскозиметрі «Rheotest-2» (Німеччина).