КРОВОСИСНІ МОШКИ В УМОВАХ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ УКРАЇНИ ТА РОЗРОБКА МЕТОДІВ БОРОТЬБИ З НИМИ

summary

Дослідження проводились протягом 2001 – 2005 років у лабораторії паразитології Інституту епізоотології УААН, тваринницьких господарствах і природних біотопах мошок Рівненської та Волинської областей.

Цілорічні спостереження, збори та експериментальне вивчення кровососів проводили як на стаціонарних пунктах, так і маршрутним методом. Збір водних фаз, імаго мошок виконували в основному за методикою І.А. Рубцова (1956), З.В.Усової (1961), частково застосовували методику W. Rühm, M. Pegel (1985). Щільність преімагінальних фаз визначали шляхом підрахунку личинок і лялечок на природному субстраті площею 1 дм². З березня по жовтень матеріал збирали щодекади, а з листопада по лютий – один раз на місяць.

Індивідуальне виведення імаго з лялечок проводили за загальноприйнятою методикою (Рубцов И.А., 1956), а також із використанням мішалки магнітної (ММ-5) та мікрокомпресора (МК-Л2) протягом усього циклу досліджень (Катюха С.М., 2004). При цьому звертали увагу на ступінь зараження біологічними антагоністами, визначаючи у кожній пробі екстенсивність ураження. Мікроспоридіоз мошок вивчали за методикою І.В. Іссі (1990), мермітидоз – за І.А. Рубцовим (1977).

Для вивчення активності нападу мошок проводили обліки комах шляхом 5-хвилинного збору під пологом на тварині, яку запропонували фіксувати в станку. Їх кількісне співвідношення визначали за В.М. Беклемішевим (1970), вказуючи індекс домінування (ІД), вираженого у відсотках.

Прогноз масового вильоту і нападу мошок розробляли за допомогою аналізу чисельності їх водних фаз та гідрометеорологічних умов, беручи за основу теорію циклічності сонячної активності (Szidat L., 1968).

З метою з’ясування механізмів патогенного впливу мошок на організм великої рогатої худоби, уточнення симптоматики симуліїдотоксикозу, вибору засобів лікування та профілактики проведено дослідження спонтанно хворих тварин у 4 стаціонарах. Усього в дослідах було використано 380 голів великої рогатої худоби різного віку та фізіологічного стану.

За дослідними (які підлягали впливу кровососів) і контрольними (ізольованими в приміщенні) групами тварин було встановлене постійне клінічне спостереження з урахуванням показників фізіологічного стану та проведенням гематологічних досліджень.

Вивчення морфологічних змін крові при симуліїдотоксикозі проводили на 20 телицях 12 – 14-місячного віку, із яких 10 тварин були хворі і 10 – клінічно здорові (контрольна група). У процесі експерименту через 4, 8, 12, 24, 48 год у дослідних і контрольних тварин із яремної вени відбирали кров. Кількість еритроцитів і лейкоцитів визначали в камері Горяєва, вміст гемоглобіну – за допомогою гемометра. Дослідження крові також проводили на автоматичному гематологічному аналізаторі “PCE-170”. Лейкограму виводили за загальноприйнятими методиками морфологічного дослідження формених елементів крові з диференційним підрахунком лейкоцитів (Чумаченко В.Е. и соавт., 1990). 

Патолого-анатомічні зміни вивчали на 7 телицях 12 – 14-місячного віку і 5 коровах 5 – 8-річного віку, які загинули від нападу мошок, а також на 8 телицях, які були вимушено забиті з тяжким і середнім ступенем перебігу симуліїдотоксикозу.

При застосуванні лікарських препаратів вивчали вплив їх на організм тварин шляхом з’ясування динаміки морфологічного складу крові.

У 1-й серії дослідів, виконаних на 20 телицях 12 – 14-місячного віку (10 тварин, хворих на симуліїдотоксикоз, у дослідній групі і 10 клінічно здорових тварин у контрольній), проводили вивчення ефективності 30% розчину натрію тіосульфату, який хворим тваринам вводили внутрішньовенно в дозі 33 см³/100 кг маси тіла (м.т.) – 0,1г/кг за діючою речовиною (ДР).

У 2-й серії дослідів, проведених на 18 телицях 12 – 14-місячного віку (9 тварин – дослідна група і 9 – контрольна), визначали ефективність рідини за Кадиковим (Rp.: Camphorae tritae – 4,0; Spiritus vini rectificati 95% – 300,0; Glucosi – 60,0; Sol. Natrii chloridi 0,9% – 700,0. M.f. solutio. Sterelisetur! D.S. Для внутрішньовенних ін’єкцій), яку вводили із розрахунку 100 см³/100 кг м.т.

У 3-й серії дослідів на 17 телицях 12 – 14-місячного віку (9 тварин – дослідна група і 8 – контрольна) вивчали ефективність 10% розчину аскорбінової кислоти, яку вводили внутрішньовенно в дозі 20 см³/100 кг м.т. (0,02 г/кг за ДР) у поєднанні з 40% розчином глюкози (100 см³/100 кг м.т.) і 10% розчином кальцію хлориду (100 см³/100 кг м.т.).

Одночасно у кожній серії дослідів застосовували мазь календулову або препарат, виготовлений на її основі, „Фітосепт” (мазь для доїння) виробництва НВФ „Бровафарма”, які злегка втирали в уражені ділянки шкіри.

Оцінюючи ефективність препаратів, враховували швидкість покращення загального стану тварин та час зникнення симптомів хвороби.

Ефективність інсектицидів – бутоксу (ДР дельтаметрин), неостомазану (ДР тетраметрин) та репеленту рослинного походження „Фітореп” – визначали шляхом проведення обліків чисельності мошок, які нападали на дослідних і контрольних тварин, із наступним розрахунком коефіцієнта захисної дії (КЗД) та коефіцієнта дії відлякування (КДВ) за відповідною формулою. Підрахунок кровососів проводили через 2, 4, 6, 12, 24... год після обробки до закінчення захисної дії та дії відлякування. Захист вважався задовільним при КЗД та КДВ не менш як 75%. У дослідах використано 3 групи дійної великої рогатої худоби по 30 тварин у кожній (48 – у контролі не оброблялися), волосяні покриви яких обробляли 0,001% водною емульсією (в.е.) бутоксу, 0,0125% в.е. неостомазану та настоєм препарату „Фітореп” у співвідношенні 1:10. Робочі розчини з нормою витрати 500 – 1000 см³ на тварину наносили методом середньооб’ємного обприскування за допомогою штангових обприскувачів (ШГРУ) (Павлов С.Д., Цапырин Ю.Н., 1989), дезінфекційної установки Комарова (ДУК) та обприскувача „Квазар”.

Економічну ефективність застосування бутоксу і неостомазану вивчали на групах корів чорно-рябої породи молочної продуктивності та телиць м’ясного напрямку абердіно-ангуської породи (по 30 тварин у дослідних і 15 – у контрольних групах). При цьому порівнювали зростання середньодобового надою корів та приросту маси телиць у дослідних і контрольних групах із витратами на препарати.

Статистично-математичну обробку результатів досліджень проводили за допомогою комп’ютерної програми „Exсel-2000”. Для визначення середнього арифметичного (M), його похибки (m) та рівня вірогідності (P) використовували таблицю Т-критеріїв Стьюдента. Значення критерію вірогідності визначали при трьох порогах P>0,01; P<0,01; P<0,05.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Видовий склад та біологічні особливості кровосисних мошок Західного Полісся України. На території Західного Полісся України виявлено 20 видів кровосисних мошок, які належать до 7 родів: Schoenbaueria End. (1 вид), Boophthora End. (2), Wilhelmia End. (2), Odagmia End. (1), Simulium Latr. (5), Eusimulium Roub. (4), Nevermannia End. (1). З них 5 видів: Od. pratorum Fried. (1922); S. dolini Uss. et Such. (1989); S. promorsitans Rubz. (1956); S. verecundum St. et Jamnb. (1955); Nev. volinicum Uss. et Such. (1990) вперше зареєстровані в регіоні. Однією з особливостей розвитку мошок є те, що їх виплід відбувається як у великих швидкоплинних ріках (Прип’ять, Горинь, Случ), так і в численних їх притоках. При наявності порожистих ділянок, де швидкість течії досягає 0,8 – 1,2 м/с, і затоплених на середині русла предметів, поселення личинок траплялися частіше, ніж у плавній течії прибережної зони.

Встановлено, що мошки мають 1 – 3 генерації на рік. Найбільш ранній виліт спостерігався у видів, які зимують у фазі личинки: B. erythrocephala De Geer (ІД-35,7), Sch. nigra Mg. (ІД-18,5), W. equina L. (ІД-13,3), B. sericata Mg. (ІД-5,1), S.morsitans Edw. (ІД-7,8), Od. o ata Mg. (ІД-4,8). У роки з холодною весною (2004, 2005) розвиток преімагінальних стадій затримувався до 12 діб. Масове заляльковування та виліт відбувалися в кінці квітня – на початку травня, коли вода прогрівалась до 18 °C. Виплід другого покоління проходив у кінці червня – на початку липня при температурі води 20 °C; третього – в серпні при температурі води 22 °C.

В цілому відзначено, що кількість генерацій і терміни розвитку залежать від генетичних особливостей виду, гідротермічних умов водотоку та погодних факторів сезону.

Для зручного, більш точного проведення обліку та достовірного визначення видового складу кровосисних мошок запропоновано метод збору комах під пологом на тварині, яка фіксується в станку. В результаті проведення 32 добових зборів B. erythrocephala виявляли у 21, Sch. nigra – у 10, W. equine – у 3, S.argyreatum Mg. – у 3, Od. o ata – у 3, S. morsitans – у 2, E. angustitarse Lundstr. – у 2, S. galeratum Edw. – в 1 зборі.

Таким чином, за частотою виявлення на тварині червоноголова мошка переважала чорну у 2 рази й у 7 – 10 разів інші види.

Сезонна і добова динаміка чисельності мошок та вплив екологічних факторів на активність їх нападу. Приуроченість окремих видів кровосисних мошок до різних типів водотоків та природних зон обумовлює характер сезонної динаміки чисельності популяцій, що нападають. Відмічено два підйоми активності нападу мошок. Перший – при вильоті їх із невеликих водойм, які порівняно добре та швидко прогріваються. Другий – за рахунок вильоту популяцій з великих річок із повільним прогріванням, що саме і характеризує динаміку їх відродження. Перший підйом активності нападу починається переважно в І – ІІ декаді травня, інколи затягується до червня. Він буває вищим, ніж другий, і здебільшого зумовлює захворювання тварин на симуліїдотоксикоз. Другий підйом активності мошок (перша половина червня) буває не щорічно і, як правило, ніколи не супроводжується масовим захворюванням тварин.

У період високої активності мошок одночасно простежується виліт інших компонентів гнусу. Окрім симуліїд весняного покоління (1500 екз./5-хв. облік), на тварині виявляли комарів (130 екз./5-хв. облік) і мокреців (20 екз./15-хв. облік). У літній період виліт мошок збігався з активністю нападу ґедзів (9 екз./15-хв. облік) та мух-жигалок (50 екз./15-хв. облік). Найвищу активність нападу кровососів спостерігали у ландшафтах із більш різноманітними умовами для розвитку преімагінальних фаз – лісові масиви та заплавні луки.

Добовий ритм активності мошок залежить від сезону року і належить до короткочасного ранково-вечірнього типу. У весняний і ранньолітній періоди основним фактором, який визначає добовий ритм активності мошок, є температура, в літній період – освітлення, а в осінній, коли збільшується кількість днів із похмурою погодою, кровососи нападають впродовж усього світлового дня.

Загалом встановлено, що сезонна і добова динаміка кровосисної активності мошок визначається термінами вильоту видів, кількістю генерацій, їх чисельністю та погодними умовами.