ПАНЧУК ІРИНА ОЛЕГІВНА ПРАВОСВІДОМІСТЬ ЯК ФАКТОР УТВЕРДЖЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНИХ ОСНОВ ДЕРЖАВНОГО ТА СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, охарактеризовано методологію роботи, її наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, викладено відомості про апробацію і публікацію основних положень дослідження.
Перший розділ «Теоретико-методологічні основи дослідження правосвідомості як суспільно-правового феномену» складається з трьох підрозділів.
Підрозділ 1.1. «Питання сутності правосвідомості в контексті основних теорій право розуміння» містить загальнотеоретичний аналіз різних підходів до розуміння явищ права та правосвідомості.
Зазначено, що категорії праворозуміння та правосвідомості є надзвичайно близькими та здійснюють взаємний вплив, адже засновані на процесах людської свідомості. Зважаючи на це, доцільно розглядати праворозуміння в двох аспектах – як частину правосвідомості, яка відповідає за сприйняття і розуміння особою та суспільством явища права і діє в сполученні з іншими компонентами правосвідомості, а також як наукову діяльність по дослідженню явища права.
Передусім, правосвідомість розглянуто у контексті природного, позитивістського, психологічного, соціологічного та комунікативного підходів до розуміння права. Відмічено широкий розвиток теорії правосвідомості у межах природної школи права. Психологічна теорія права лежить в основі дослідження емоційної складової правосвідомості. Найбільш обґрунтованим є дослідження правової свідомості у межах соціологічного та комунікативного праворозумінь, із урахуванням їх основних теоретичних та методологічних положень. У межах даних теорій правосвідомість постає як важлива частина суспільних відносин та комунікативного процесу, а також виступає складовою механізму легітимації норм права.
У підрозділі 1.2. «Поняття правосвідомості, її структура та види» проаналізовано погляди на розуміння сутності правосвідомості, її структуру та види.
Дослідження різних підходів до сутності правосвідомості дає підстави вважати, що дане явище слід розглядати у співвідношенні з правом, суспільними відносинами, моральною та релігійною свідомістю. У процесі дослідження правосвідомості слід також зважати на її водночас суб’єктивний та об’єктивний характер, абстрактну та раціоналізовану форму. Подвійна природа правосвідомості відбивається і на її здатності впливати на суспільну і державну реальність. При формулюванні дефініції правосвідомості варто виходити із її суспільної природи, яка розглядається у межах соціологічного та комунікативного підходів до розуміння права. У зв’язку з цим дано авторське визначення правосвідомості як заснованого на суспільній комунікації пізнання та усвідомлення індивідами права, правових норм та правової дійсності, оцінка ними цих явищ з точки зору особистого та суспільного досвіду та формування власного ставлення до них.
В роботі отримала подальше обґрунтування доцільність виокремлення в межах правосвідомості трьох елементів, а саме правової ідеології, правової психології та поведінкової складової правосвідомості. Правова ідеологія – це структурована та втілена на теоретичному та практичному рівні науково обґрунтована система уявлень суспільства про правову дійсність, що завдяки формуванню правових цінностей та цілей може впливати на правосвідомість людей та на розвиток соціального та державного життя. При цьому допускається існування особливого виду правової ідеології – ілюзорної ідеології, що розвивається поза правосвідомістю і не є її органічною частиною. В той же час, правова психологія є елементом правосвідомості, що найменше піддається регулюванню та є основою для формування позитивного чи негативного ставлення до права. Психологічний аспект суспільної правосвідомості виражається у правовому менталітеті народу. Поведінковий елемент правосвідомості містить мотиви правової поведінки та правові установки, які в результаті зумовлюють та визначають поведінку особи у правовому середовищі.