СУДОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИБОРИ Автореферат

Актуальність теми. Відповідно до Конституції України права та свободи людини визначають зміст та спрямованість діяльності держави (ст. 3 Конституції України). В контексті цього однією з головних і беззаперечних ознак демократичної держави є наявність розвинутого виборчого законодавства, яке забезпечує практичну можливість кожного громадянина реалізувати свої виборчі права, права інших учасників виборчого процесу та наявність судового захисту цих прав.

Виходячи з того, що сфера правосуддя у цивільних справах визначається об’єктом судового захисту, а діюча Конституція України закріпила необмеженість судової юрисдикції, передбачивши, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124), надзвичайно актуальною стає проблема реалізації права на судовий захист стосовно таких фундаментальних прав, якими є виборчі права громадян, а також права інших учасників виборчого процесу.

В Україні за роки незалежності було створено новітнє законодавство про вибори. Виборчі закони визначили основні засади виборчого права, процедури виборчого процесу. Особливістю є те, що у них містяться окремі глави, присвячені судовому порядку розгляду виборчих спорів. Порядок розгляду виборчих справ регламентується і Цивільним процесуальним кодексом України. У зв’язку з цим об’єктивно виникають питання узгодженості процесуальних норм, що містяться в законодавстві про вибори та ЦПК.

У даний час триває судово-правова реформа, спрямована на подальше формування на засадах Конституції України судової системи та процесуального законодавства. 18 березня 2004 р. прийнятий новий ЦПК України, в Верховній Раді України знаходяться проекти Адміністративного процесуального, Господарського процесуального кодексів та Кодексу судової влади. Це актуалізує проблему процесуальної форми судочинства та диференціації судових процедур, яка є за своєю суттю центральною, оскільки виходить на предмет галузей процесуального права. Дослідження питань дисертаційної роботи дає можливість зробити певні висновки і щодо цієї вкрай актуальної і більш загальної проблеми, оскільки дозволяє з’ясувати можливість використання таких фундаментальних інститутів цивільного процесу, як позов, спір про право, позовне провадження тощо у різних формах судочинства.

Крім того, законодавство про цивільне судочинство засновувалося на єдності порядку судочинства при розгляді цивільних справ. Одначе воно завжди передбачало певні види проваджень як автономних процедур для вирішення окремих категорій справ. Так, у чинному ЦПК передбачені позовне провадження, провадження по справах, які виникають з адміністративно- правових відносин, і окреме провадження. ЦПК України 2004 р. передбачає позовне та окреме провадження. У зв’язку з утворенням адміністративних судів законодавець виходив з доцільності прийняття самостійного Адміністративно – процесуального кодексу, хоча не виключив можливість застосування при розгляді справ, які віднесені до юрисдикції адміністративних судів, статей Цивільного процесуального кодексу. Такі законодавчі підходи неминуче призводять до дослідження та вирішення питання про наявність загальних, спеціалізованих та спеціальних норм процесуального права, їх співвідношення у межах загальної моделі судочинства та структури процесуального законодавства. На моделі розгляду справ, які виникають з законодавства про вибори, названа проблема є особливо актуальною, оскільки виборче законодавство, на відміну від інших галузей законодавства, містить блок процесуальних норм, дія яких має відбивати співвідношення загальних та спеціальних норм цивільного процесуального права.

Незважаючи на те, що інститут судового захисту прав громадян у справах, що виникають з публічно- правових відносин, розвивається досить активно у законодавстві і особливо цьому сприяло законодавство про вибори, нажаль відсутні фундаментальні теоретичні напрацювання з процесуальної тематики, які б сприяли його подальшій розробці. В різний час, питанню судового захисту в контексті справ, що виникають з адміністративно- правових відносин приділяли увагу
Г. В. Єрьоменко, Г. М. Гук, В. А. Кройтор, О. Г. Боннер, П. І. Радченко, В. В. Комаров, Д. М. Чечот, М. Й. Штефан, Б. М. Юрков, Є. Г Пушкар та інші.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках державної цільової комплексної програми “Проблеми удосконалення організації і діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (державна реєстрація № 0186.0.099031).