ПОКАЗАННЯ ОБВИНУВАЧЕНОГО В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. Прагнення України ввійти до європейської спільноти ставить перед нею ряд завдань, без вирішення яких неможлива інтеграція у європейське співтовариство. Таким завданям є і переорієнтація діяльності держави із забезпечення публічного на забезпечення приватного інтересу, тобто визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю (ст.3 Конституції України). Сферою діяльності, за якою можна судити про стан дотримання прав людини, є кримінальний процес, де на законних підставах можливі істотні обмеження прав і свобод особи. Саме там найрельєфніше проявляються взаємовідносини особи і держави, оскільки зачіпається питання про свободу людини. Тому головним завданням реформи кримінального процесу є відшукання розумного балансу між інтересами держави і суспільства, з одного боку, та особи, що залучається до провадження у кримінальній справі як підозрюваний, обвинувачений, підсудний, – з іншого, щоб забезпечити швидке і справедливе вирішення кримінальних справ з одночасним дотриманням прав людини.

Значення показань обвинуваченого в теорії і практиці кримінального процесу визначається тим, що основним питанням кримінальної справи є питання про винність обвинуваченого (підсудного), а також його покарання. Проблеми, пов’язані з показаннями обвинуваченого, розглядали Н.Акинча, Ю.Алєнін, Я.Береський, В.Берназ, П.Біленчук, В.Васильев, В.Весельський, В.Власіхін, В.Гончаренко, Ю.Грошевий, К.Гуценко, М.Джига, А.Дубинський, В.Камінська, Л.Карнєєва, В.Коновалова, В.Кузьмічов, О.Ларін, В.Лукашевич, В.Маляренко, О.Михайленко, М.Михеєнко, Я.Мотовиловкер, В.Нор, І.Перлов, І.Петрухін, В.Попелюшко, Р.Рахунов, С.Стахівський, М.Строгович, М.Чельцов-Бебутов, С.Шейфер, В.Шибіко, В.Шпільов, М.Шумило, М.Якуб та інші.

Але в науці кримінального процесу України відсутні новітні комплексні дослідження показань обвинуваченого. Показання обвинуваченого потребують ґрунтовного дослідження з урахуванням, зокрема, положень Конституції України 1996р., ратифікованих Україною Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та інших міжнародно-правових актів у галузі прав людини і судочинства, істотних змін і доповнень, внесених до Кримінально-процесуального кодексу України (КПК) в ході проведення “малої судової реформи” у 2001р.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян в Україні” №01 БФ042-01 за третім науковим підрозділом “Спеціально-правові способи захисту прав і свобод громадян України”.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертації є комплексне дослідження теоретичних і практичних проблемних питань, що пов’язані з особливостями, способами отримання і доказовим значенням показань обвинуваченого, і формулювання на цій основі пропозицій по вдосконаленню кримінально-процесуального законодавства України і підвищенню його ефективності.

Для досягнення поставленої мети у дисертації вирішувались наступні завдання:

· визначити зміст поняття обвинуваченого та його правового статусу;

· визначити зміст і значення показань обвинуваченого, розглянути їх види;

· дослідити показання обвинуваченого в історії кримінального процесу;

· дослідити процес формування показань обвинуваченого;

· дослідити особливості показань обвинуваченого на різних стадіях кримінального процесу і в окремих категоріях справ;

· проаналізувати процес перевірки та оцінки показань обвинуваченого;

· сформулювати пропозиції по удосконаленню норм кримінально-процесуального законодавства, пов’язаних з отриманням, перевіркою і оцінкою показань обвинуваченого, і практики їх застосування.

Об'єктом дослідження є інститут показань обвинуваченого в кримінальному процесі України.

Предметом дослідження є історичний аспект і проблемні питання формування, отримання, перевірки та оцінки показань обвинуваченого (підсудного), відповідні наукові джерела, кримінально-процесуальне законодавство України і інших країн, слідча і судова практика.

Методами дослідження є діалектичний метод пізнання соціальних явищ і процесів, інші методи наукового дослідження. Застосування системно-структурного методу дослідження дозволило комплексно розглянути показання обвинуваченого в системі інших процесуальних джерел доказів та інших прав обвинуваченого, сформулювати визначення показань обвинуваченого і дослідити їх зв’язок з іншими інститутами кримінального процесу. Історично-порівняльний метод дав змогу визначити роль показань обвинуваченого на різних історичних етапах кримінального процесу. Формально-юридичний метод застосовувався при оцінці та аналізі різних поглядів на показання обвинуваченого, при визначенні змісту норм кримінально-процесуального закону, формулюванні авторських визначень і пропозицій щодо цих норм. Конкретно-соціологічний метод дозволив шляхом вивчення практики виявити конкретні помилки, виробити пропозиції по їх усуненню. Аналітичний метод застосовувався при доведенні чи спростуванні теоретичних положень.

Теоретичну основу дисертації складають наукові праці з теорії і історії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального права, судоустрою, криміналістики, юридичної психології.

Емпіричну базу дослідження становлять: а)статистичні дані та матеріали узагальнень практики Верховного Суду України за 2003-2006 рр.; б)результати вивчення автором 211 кримінальних справ, розглянутих місцевими та апеляційними судами Вінницької і Київської областей у 2003-2006 рр.

Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, ратифіковані Україною міжнародно-правові акти, КПК України, інші кодекси та закони України, історичні пам’ятки права України, постанови Пленуму Верховного Суду України, підзаконні нормативно-правові акти, законодавство зарубіжних країн: Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в роботі вперше у науці кримінального процесу України на основі положень Конституції України 1996р., міжнародно-правових актів у галузі прав людини і судочинства, змін, внесених у 2001р. у межах “малої судової реформи” до чинного кримінально-процесуального законодавства, відповідних рішень Конституційного Суду України, постанов Пленуму Верховного Суду України з питань кримінального судочинства здійснено комплексний аналіз суті, значення, змісту, проблемних теоретичних і практичних питань отримання, перевірки й оцінки показань обвинуваченого у кримінальному процесі України і сформульовано пропозиції щодо удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства про показання обвинуваченого та практики його застосування.

У результаті проведеного дослідження сформульовано і винесено на захист такі положення, які відповідають вимогам наукової новизни:

- З урахуванням особливостей, що є в окремих категоріях справ, вдосконалено поняття обвинуваченого – це фізична осудна особа, яка на час вчинення діяння, передбаченого кримінальним законом, досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння, і щодо якої слідчим винесено постанову про притягнення як обвинуваченого або прокурором складено обвинувальний висновок у справі з протокольною формою досудової підготовки матеріалів, або суддею винесено постанову про порушення за скаргою потерпілого справи приватного обвинувачення і призначення її до судового розгляду.

- Вперше обґрунтовано висновок, що обвинувачений в широкому розумінні – як учасник процесу і суб’єкт права давати показання, – існує в певних часових параметрах – з моменту винесення зазначених вище процесуальних рішень слідчим, прокурором чи суддею і до моменту набрання законної сили постановленим щодо неї судом першої чи апеляційної інстанції вироком (якщо особа не припинила перебувати у процесуальному становищі обвинуваченого раніше – наприклад, через закриття справи внаслідок акту амністії).

- З урахуванням всіх особливостей показань обвинуваченого вдосконалено поняття цього джерела доказів: показання обвинуваченого (підсудного) – це джерело фактичних даних (доказів), які повідомлені обвинуваченим (підсудним) на допиті чи очній ставці, проведених в ході досудового розслідування або в суді першої чи апеляційної інстанцій відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

- З урахуванням змін у КПК України вдосконалено класифікацію показань обвинуваченого.

- Систематизовано об’єктивні та суб’єктивні чинники, що впливають на формування показань обвинуваченого.

- Обґрунтовано висновок про те, що законодавець, на порушення комплексного підходу до внесення змін до КПК України, при регламентації скороченого судового слідства з обмеженням його лише допитом підсудного допустив відступ від загальних правил оцінки доказів, – зокрема про те, що ніякі докази для суду не мають наперед встановленої сили.

- Уточнено особливості показань неповнолітнього обвинуваченого.

- Вперше досліджено особливості показань обвинуваченого (підсудного) в справах приватного обвинувачення. З’ясовано, що у справах приватного обвинувачення із зустрічними обвинуваченнями показання обвинувачених (підсудних) є одночасно засобом доказування (як джерело доказів), засобом захисту від обвинувачення іншої сторони, і засобом обвинувачення, спрямованим на доведення вини іншої сторони.

- Вперше з’ясовано значення показань обвинуваченого та їх особливості при вирішенні питання про обрання суддею щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

- Сформульовано конкретні пропозиції з удосконалення процесуального закону щодо показань обвинуваченого в кримінальному процесі України.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки дисертації поглиблюють знання правової науки щодо поняття, процесуальної природи, видів і доказового значення показань обвинуваченого і можуть бути використані у подальших дослідженнях проблемних питань доказового права і принципів кримінального процесу. Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі: лекціях і практичних заняттях з курсів “Кримінально-процесуальне право України”, “Порівняльне кримінально-процесуальне право”, “Теорія судових доказів”, а також для підготовки підручників і посібників (окремих розділів).

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у правозастосовчій діяльності суддів, прокурорів, слідчих, інших учасників кримінального процесу, а також у законотворчій діяльності. Пропозиції автора до проекту Кримінально-процесуального кодексу (реєстр.0952 від 25.05.06р.) отримали позитивну оцінку Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя (Акт впровадження № 06-26/18-587 від 15.11.06р.)

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, використовувались автором під час проведення практичних занять на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з курсу “Кримінально-процесуальне право України”, доповідалися і обговорювалися на науково-практичних конференціях студентів і аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ, 2004р.; 2005р.; 2006р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2005 р).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано у 3 наукових статтях у фахових виданнях ВАК України і тезах виступу на науковій конференції.

Структура дисертації обумовлена предметом, метою та завданнями дослідження і складається із вступу, чотирьох розділів, що містять десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації – 222 сторінки: основний текст – 182 сторінки, список використаних джерел – 20 сторінок (281 найменування), додатки – 20 сторінок.