ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ГАРАНТІЙ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Розбудова громадянського суспільства в Україні неможлива без належного гарантування на її території прав і свобод людини та громадянина. Як свідчить міжнародний досвід, ефективність гарантій основних прав і свобод людини та громадянина залежить від рівня розвитку правових інститутів демократії, стану економіки, засобів розподілу життєвих благ, правотворчої діяльності в суспільстві, рівня правового виховання і культури населення, ступеня суспільної злагоди, належного функціонування державної влади та інше. Таким чином, гарантії прав і свобод людини та громадянина, їх обсяг, реальність, здійсненність виражають не тільки фактичний та юридичний статус особи в суспільстві, а й суть існуючої в країні демократії, соціальні можливості, які закладені в суспільному ладі. Вони – показники зрілості суспільства, його досягнень, тим більше, що, перш за все, на державу та її органи Конституція і закони України покладають обов’язок забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

З утворенням незалежної України права людини були продекларовані як основні пріоритети нашої держави. Проявом прагнення України інтегруватися в загальносвітовий правовий простір, розбудувати громадянську, правову державу стало прийняття нової Конституції України, де знайшли втілення проголошені Загальною декларацією прав людини загальновизнані фундаментальні права і свободи людини.

Саме Конституція України гарантувала кожному на території країни широкий спектр політичних, економічних, соціальних прав і свобод, які згідно зі ст. 64 Основного Закону України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Крім того, Основний Закон України гарантує невідчужуваність та непорушність гарантованих ним конституційних прав і свобод (ст. 21 Конституції України). Забороняється змінювати Конституцію України, якщо такі зміни спрямовані на скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (ст.157 Конституції України), а сам Основний Закон забороняє при прийнятті нових законів або при внесенні змін до чинних законів звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод (ст. 22 Конституції України).

Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган держави покликана через прийняті нею закони визначати права і свободи людини та їх гарантії. Адже у ст. 22 Конституції України зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені нею, не є вичерпними. До того ж через свого Уповноваженого з прав людини Верховна Рада України здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (статті 82 і 101 Конституції України).

Згадана вище конституційна гарантія є надзвичайно важливою, оскільки дозволяє законом дещо розширяти права і свободи людини. Конституція ж, давши змогу законодавцеві постійно створювати або розширювати існуючі права та свободи, визначила основний зміст самого інституту прав людини.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні у статті 5 Конституції України проголошується Український народ. При цьому слід зазначити, що всі положення Конституції України, що встановлюють загальні права та свободи та їх гарантії, цілком відповідають світовим, у тому числі європейським, стандартам, а конституційні положення в соціальній та гуманітарній сферах навіть в окремих моментах перевищують ці стандарти.

Важливим надбанням правозахисної системи України є також поява нових для неї інституцій, таких, зокрема, як Конституційний Суд і Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Епохальним для формування демократичних систем судового та позасудового захисту прав людини і реалізації на практиці системи їх гарантій стало визнання Україною обов'язковості юрисдикції Європейського суду з прав людини.

З прийняттям Україною нової Конституції, набуттям нею членства в Раді Європи, запровадженням цілої низки кодексів та законів, які на розвиток Основного Закону України закріпили увесь можливий на сьогодні перелік прав та свобод людини, було як сформовано законодавчу базу функціонування правозахисної системи і системи гарантій забезпечення та захисту прав та свобод людини, так і створено необхідні передумови здійснення правової реформи з метою забезпечення на практиці належного захисту прав і свобод людини. Адже, як свідчить історичний досвід, про справжній демократизм держави можна говорити лише в тому разі, якщо принципи пріоритетів людського фактора в житті суспільства і держави не тільки визначені в її Конституції, а й реально будуть головною складовою політичного, соціального та економічного життя країни, основою її законодавчої діяльності.

На жаль, у реальному житті закріплені в актах законодавства положення щодо забезпечення прав і свобод людини та встановлена для їх реалізації і захисту система гарантій або зовсім не «спрацьовують», або знаходяться далеко не на належному рівні. Існує безліч фактів, що вказують на численні порушення на практиці конституційно гарантованих прав людини в Україні і саме тими органами держави та їх посадовими особами, які покликані гарантувати та забезпечувати дотримання прав людини, це свідчить про неефективність і слабкість національних систем судового та позасудового захисту прав та свобод людини. Належним чином також “не спрацьовують” правові механізми відповідальності. Конституційний принцип рівності всіх перед законом залишається поки тільки декларацією, що на практиці повністю ігнорується.

Численні акти законодавства, прийняті відповідно до Конституції України, де знайшли подальший розвиток і юридичне закріплення права і свободи людини, гарантовані Основним Законом України і міжнародними актами з прав людини, ціла низка правозахисних кодексів (Цивільний, Сімейний, Господарський, Земельний, Кримінальний) та законів, наприклад, про громадянство, про біженців, про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, про захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та багато інших, покликані забезпечувати дію конституційних гарантій у різних сферах життєдіяльності суспільства, на практиці фактично не діють або діють неефективно. Крім того, що вони мають дуже багато прогалин, які вимагають нагального їх усунення, вони ще потребують й доповнень їх належними правозахисними механізмами.

До того ж в Україні зберігається надзвичайно низький рівень правової культури, характерний для всіх верств населення і, напевно, в першу чергу, для посадових осіб, які мають дотримуватися законів і забезпечувати їх виконання. Факти реального життя свідчать про те, що не тільки норми законів, а й навіть Рішення Конституційного Суду України органами державної влади, які мають неухильно їх виконувати, переважно не тільки не виконуються, а й грубо порушуються.

Отже, зазначене вище, а також досвід застосування нової Конституції щодо захисту прав людини за весь період її існування підтверджують, що проблема забезпечення конституційних гарантій у державі залишається надзвичайно актуальною і є нагальна потреба не лише удосконалити діючі механізми забезпечення цих гарантій, а й створити відповідні нові ефективні правові механізми їх практичної дії.

Все це зумовлює необхідність створити нові наукові розробки та практичні рекомендації у досліджуваній сфері.

Слід відзначити, що загальнотеоретичні аспекти забезпечення конституційних гарантій прав та свобод людини досліджувалися в наукових працях зарубіжних вчених: Ж.-Л. Бержель, Д. Гом’єн, Р. Давид, М. Дженіс, Р. Кей, Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо та ін.

Цим питанням займалися також українські та російські вчені: С.Алексєєв, Т. Андрусяк, З. Антонюк, С. Бобровник, М. Буроменський, Ф.Бурчак, В. Буткевич, К. Волинка, З. Гладун, В. Головченко, С.Добрянський, Г. Дутка, В. Євінтов, В. Забігайло, А. Заєць, А. Задніп-ровський, Б. Кистяківський, М. Козюбра, А. Мацко, С. Меленко, О.Наливайко, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко, О. Панкевич, П. Рабінович, О.Рогач, А. Селіванов, Н. Стецюк, Ю. Тихомиров, Є. Тихонова, В. Шаповал, С. Шевчук, М. Ентін та ін.

Незважаючи на значну кількість публікацій з цього питання проблема гарантування прав людини в Україні та функціонування практикозастосовних механізмів забезпечення гарантій конституційних прав та свобод так і залишається всебічно не дослідженою. Відсутність належного теоретичного осмислення саме проблеми гарантування прав та свобод людини, її практичної реалізації робить існуючу правову систему декларативною і нерезультативною. Крім того, існує ще багато прогалин щодо вирішення питань формування національної системи конституційних гарантій захисту прав людини, дослідження впливу національного законодавства, а також правозахисних міжнародно-правових актів та інституцій на формування правових систем конституційних гарантій захисту прав людини в Україні, питань імплементації основних положень міжнародного та європейського права з питань захисту прав людини в національне право України.

Необхідно відзначити й те, що останнім часом в Україні захищено ряд дисертацій, де є науковий аналіз окремих аспектів забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Проте вони не містять комплексного, наукового підходу до гарантій прав і свобод як самостійного інституту. Тому дане дослідження органічно їх доповнює, а наявність вказаних робіт не позбавляє його актуальності. Особливої значущості дана тема набуває в сучасний період становлення України як демократичної, соціальної та правової держави, а також у зв’язку з її євроінтеграційними прагненнями.

Саме створенню оптимальних практикозастосовчих механізмів реалізації гарантованих Конституцією України заходів та засобів захисту прав людини присвячене це дисертаційне дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р.

Тема дисертації «Проблеми забезпечення конституційних гарантій захисту прав і свобод людини в Україні» обговорена та затверджена вченою радою Інституту законодавства Верховної Ради України. Зазначена тема обрана автором з урахуванням високого рівня її актуальності та недостатньої наукової дослідженості. Дисертація виконана як частина загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України. Зокрема, тема дисертаційного дослідження є основною частиною програми "Стратегія розвитку законодавства України" (державний реєстраційний №0103U008723).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне, системне дослідження засад формування і розвитку системи конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина в Україні, їх забезпечення державою, функціонування правових інститутів контролю та захисту гарантованих Конституцією України прав та свобод людини на сучасному етапі розвитку суспільства.

Для досягнення зазначеної мети необхідно було вирішити такі завдання:

– з’ясувати правову природу, визначити і конкретизувати поняття та зміст гарантій прав і свобод людини та громадянина, а також дослідити теоретичні засади цих гарантій;

– окреслити основні теоретичні положення про сутність гарантій прав і
свобод людини та громадянина та запропонувати практичні засоби та способи
забезпечення цих гарантій;

– розкрити зміст основних складових системи гарантій прав і свобод людини та громадянина, а саме політичних, економічних, соціальних, юридичних і обґрунтувати їх науково-теоретичну, правову структуру;

– дослідити практику застосування та захисту конституційних гарантій прав і свобод людини, виявити недоліки у правовому регулюванні їх здійснення та запропонувати шляхи усунення цих недоліків;

– проаналізувати й систематизувати основні підходи до розуміння правової системи гарантій прав і свобод людини та громадянина, механізмів по їх впровадженню у реальну дійсність;

– виявити фактори, що впливають на подальший розвиток правової системи гарантій прав і свобод людини, та сформувати механізми вдосконалення цієї системи;

– обґрунтувати необхідність оптимального правового забезпечення системи гарантій прав і свобод людини та громадянина на сучасному етапі;

– здійснити правовий аналіз формування та функціонування правозахисних інститутів та визначити рівень ефективності інституту гарантій прав і свобод людини та громадянина;

– обґрунтувати самостійність кожної групи гарантій та продемонструвати
їх взаємну єдність, необхідні для повного здійснення та забезпечення прав і
свобод людини та громадянина;

– внести пропозиції стосовно усунення недоліків в правовому забезпеченні гарантій прав і свобод людини та громадянина, показати напрямки реформування і вдосконалення у подальшій їх реалізації на сучасному етапі розвитку соціальної правової держави та громадянського суспільства.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які склалися в процесі становлення й розвитку прав і свобод людини та громадянина і їх гарантій як соціально-правового явища.

Предметом дослідження є комплекс правових норм та організаційно-правових форм гарантування прав і свобод людини та громадянина, засади правової діяльності держави у сфері гарантування, забезпечення і контролю за забезпеченням гарантій прав людини.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження у роботі використано сукупність методів наукового пізнання. Так, порівняльно-історичний метод дозволив покращити світоглядне розуміння та відтворення гарантій прав і свобод людини. Метод порівняльного правознавства вплинув на розробки напрямків подальшого вдосконалення механізму забезпечення гарантій прав і свобод людини та громадянина. Системний метод надав можливість розглянути механізм реалізації прав і свобод людини та громадянина як єдину, злагоджену систему гарантій. Діалектичний метод забезпечив використання відповідних категорій діалектики, зокрема таких як форма і зміст, можливість і дійсність, простір і час, тощо. Застосування структурного методу дозволило виявити в процесі дослідження стійкі взаємозв’язки складових елементів як невід’ємних частин системи гарантій прав і свобод. Функціональний метод дав змогу виявити основні властивості і призначення механізму гарантій прав і свобод, а формально-правовий – з’ясувати роль формальної визначеності правових норм у забезпеченні прав і свобод, дослідити основні форми їх здійснення. У даному дослідженні має місце широке застосування таких категорій формальної логіки як “поняття”, “визначення”, “аналіз”, “докази”, “порівняння”. Спеціально-юридичний метод був використаний для встановлення зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності одна від одної, формулювання визначень про них, тощо.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що воно є одним із перших в Україні комплексних досліджень гарантій прав і свобод людини і громадянина як самостійного соціально-правового явища, формування моделі та механізму функціонування правової системи конституційних гарантій прав та свобод людини.

Автор виявив витоки основних теоретико-правових підходів щодо розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина, а також на цій основі визначив їх поняття, сутність, види системи гарантій прав і свобод людини та громадянина.

У результаті проведеної дослідної роботи сформульовані та обґрунтовані підсумкові положення, що виносяться на захист і відображають науковий внесок дисертанта у висвітлення даної проблеми. Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях та висновках:

1) окреслено витоки еволюції становлення та розвитку національної правової системи гарантій прав і свобод людини та громадянина;

2) досліджено основні закономірності процесу розвитку вітчизняної теоретико-правової думки щодо прав і свобод людини та громадянина, їх гарантій, створення практикозастосовчих механізмів забезпечення гарантій прав та свобод людини;

3) проаналізовані існуючі визначення поняття та змісту гарантій прав і свобод людини та громадянина;

4) вивчено основні теоретичні положення про сутність гарантій прав і свобод людини та громадянина;

5) досліджено систему засобів та способів забезпечення гарантій прав і свобод людини;

6) проаналізовано вплив таких факторів як систематизація, консолідація, кодифікація законодавства про права і свободи на результативність та ефективність національної правової системи гарантій прав і свобод людини;

7) висвітлено значущість якісної і професійної законотворчості, якісного закону для забезпечення гарантованих Конституцією України прав та свобод людини;

8) розкрито зміст основних складових системи гарантій прав і свобод людини та громадянина, а саме: політичних, економічних, соціальних, юридичних і обґрунтовано їх науково-теоретичну, правову структуру;

9) досліджено механізм системи гарантій прав і свобод людини та громадянина по їх впровадженню у реальну дійсність, що являє собою комплекс взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно-правових засобів та способів, якими охоплюється вся сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, спрямованих на реальне здійснення кожним його прав і свобод;

10) обґрунтовано самостійність кожної групи гарантій, їх взаємну єдність для повного забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

11) вносяться пропозиції автора стосовно усунення недоліків у правовому регулюванні гарантій прав і свобод людини та громадянина, напрямків реформування і вдосконалення щодо подальшої їх реалізації на сучасному етапі розвитку соціально-правової держави та громадянського суспільства;

12) визначено комплекс взаємопов’язаних заходів політичного, економічного, соціального, правового характеру, що є фактичним середовищем реальності гарантування прав і свобод людини та громадянина;

13) досліджено місце і роль права та закону у становленні демократичної, правової держави, в якій панує верховенство права та закону;

14) обґрунтовано важливість гарантування соціальних прав при розбудові соціальної, правової держави;

15) сформульовано дефініцію конституційних гарантій прав людини, а саме визначено, що „конституційні гарантії прав людини – це встановлені законодавцем і закріплені в Конституції країни обов’язки держави забезпечувати і захищати проголошені в Основному Законі права та свободи людини”;

16) вивчено та проаналізовано причини порушення у всіх сферах життєдіяльності українського суспільства конституційно гарантованого принципу рівності кожного перед законом, а також досліджено правові механізми подолання негативної практики ігнорування зазначеного принципу уповноваженими виконавцями захисту прав людини;

17) доведено важливість активізації діяльності громадських правозахисних організацій як запоруки формування в Україні громадянського суспільства;

18) обґрунтовано необхідність зосередження уваги відповідних органів держави та органів місцевого самоврядування на проблемах правового виховання та набуття правової культури не тільки щодо населення, а й до численного корпусу посадовців.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здобуті автором результати та сформульовані при цьому теоретичні положення, пропозиції, рекомендації і висновки мають наукове і певне прикладне значення.

Отримані результати можуть бути застосовані у науково-дослідній діяльності з метою подальших теоретичних розробок проблем функціонування гарантій прав і свобод людини та громадянина, при підготовці проектів законів, спрямованих на поліпшення реалізації, охорони, захисту прав і свобод людини та громадянина.

Крім того, теоретичні доробки можуть використовуватись у навчальному процесі при викладанні таких навчальних дисциплін як “Теорія держави і права”, “Конституційне право України”, “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, а також знайти застосування при підготовці окремих розділів підручників, навчальних посібників з відповідних правових дисциплін, навчально-методичних матеріалів.

Практичне застосування дані результати можуть мати у просвітницькій діяльності, а саме для правового виховання населення, підвищення рівня його правосвідомості та правової культури.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення дисертаційного дослідження були апробовані на різних конференціях, симпозіумах, “круглих столах” і теоретичних диспутах. Серед них:

1) міжнародна конференція “Права людини в сучасній Україні” (м.Одеса, 1999 р.);

2) міжнародна конференція “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (м.Одеса, 2001 р.);

3) ІХ регіональна науково-практична конференція “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 13–14 лютого 2003 р.);

4) семінар „Права людини та механізми їх захисту” (м. Луганськ, 17–23 вересня 2003 р.);

5) семінар "Європейська система захисту прав людини" (м. Київ, 19–24 липня 2003 р.);

6) науково-практична конференція "Європейський суд з прав людини: рішення Європейського суду як санкція і гарантія захисту прав людини" (м.Київ, 5 листопада 2004 р.);

7) семінар „Моніторинг прав людини” (м.Луганськ, 19–25 березня 2005р.);

8) семінар "Захист прав людини та активна громадянська позиція" (м.Вінниця, 18 січня 2006 р.);

9) науково-практичний семінар "Міжнародні механізми захисту прав людини" (м. Харків, 28 квітня 2006 р.);

10) семінар „Права людини та механізми їх захисту” (м.Київ, 13 серпня 2006 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у наукових публікаціях автора, у тому числі чотирьох наукових статтях, надрукованих у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані його мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладу матеріалу.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (327 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 202 с., з яких основного тексту – 173 с.