ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. У кінці ХХ століття соціальний захист населення став основним атрибутом соціальної політики будь-якої цивілізованої держави. Завданням більшості систем соціального захисту є підтримка стабільності доходів людей, надання рівного доступу до медичної допомоги, освіти, надання необхідних соціальних послуг. Як організована система вона існує в багатьох країнах світу. В економічно розвинутих державах соціальний захист є найважливішою частиною національної економіки, витрати на яку сьогодні складають більше чверті валового внутрішнього продукту.

Найбільш розвинуті системи соціального захисту мають країни Європейського союзу. Саме в них з’явилися та розвивалися перші соціальні програми. Як свідчить досвід західноєвропейських держав, існування продуманої системи соціального захисту, яка охоплює всіх громадян, не тільки призводить до покращення їх добробуту, розширює і посилює трудові ресурси країни, але й сприяє економічному зростанню та стабілізації політичної та соціальної ситуації в країні. Тим самим соціальний захист чинить позитивний вплив на суспільство, сприяє соціальній згоді та забезпеченню загального відчуття захищеності серед його членів.

У більшості країн процес трансформації соціальної політики, адаптації її до нових соціально-економічних та демографічних реалій відбувається при усталеній системі цінності суспільства та індивіда, самодостатній матеріальній основі. В Україні соціально-економічні перетворювання відбуваються в кризових умовах, в умовах руйнування звичної патерналістської системи захисту населення та системи життєвих цінностей, знецінення трудового потенціалу, недостатності бюджетних засобів на соціальний захист населення від ринкових ризиків.

У найскладнішому становищі опинилися найуразливіші групи населення: діти, пенсіонери, люди з інвалідністю. Їхні конституційні права нерідко порушують, а соціальні гарантії не забезпечені реальними послугами. Відтак, у нових реаліях перед країною стоїть завдання побудови такої системи соціального захисту, яка могла б достатньо швидко та якісно підняти рівень життя вразливих категорій населення і в той же час не здійснювати стримуючого впливу на розвиток економіки. Система соціального захисту має адекватно реагувати на потреби суспільства, а сам захист спрямовуватись на кожну людину з урахуванням її індивідуального стану та потреб.

Вирішення цього завдання може полягати в створенні гнучких, здатних швидко адаптуватися в нових економічних умовах, програм соціального захисту, які ґрунтуються на кращих світових досягненнях та враховують національні особливості розвитку.

Основою для проведення теоретико-методологічного аналізу основних положень державного управління та його механізмів слугували праці таких науковців, як: В. Авер’янов, Г. Атаманчук, А. Балашов, В. Бакуменко, Т. Безверхнюк, О. Валевський, Р. Войнович, Є. Воловікова, О. Дацій, Н. Єсипчук, В. Зінкевічус, О. Іваницька, В. Князєв, М. Корецький, Т. Лукіна, П. Надолішній, Н. Нижник, О. Оболенський, О. Осауленко, Т. Пахомова, В. Плакіда, Л. Приходченко, Я. Різникова, О. Суходоля, В. Токовенко, В. Цвєтков та інші.

Теоретичні засади механізмів державного управління соціальною сферою досліджують у своїх працях такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як: Г. Атаманчук, В. Бакуменко, Д. Бахрах, І. Бачіло, В. Бодров, З. Гладун, С. Зінченко, В. Іванов, В. Князєв, В. Колпаков, О. Кузьменко, П. Надолішній, І. Надольний, Н. Нижник, О. Оболенський, М. Орзіх, В. Патрушев, А. Пікулькин, Л. Приходченко, В. Ребкало, О. Рой, Ю. Старилов, Д. Цабрій та інші.

Окремі аспекти розвитку соціальної сфери на рівні держави та регіонів відображені в роботах таких вчених: З. Балабаєва, Н. Волгін, Е. Гансова, В. Гилко, А. Дегтяр, Н. Драгомирецька, Я. Жовнірчик, О. Іванова, Д. Карамишев, В. Ковальов, Л. Кормич, Е. Лібанова, С. Наумкіна, В. Нікітін, Г. Одінцова, Г. Осадча, П. Павленок, О. Палій, Т. Пахомова, Н. Піроженко, В. Скуратівський, Г. Черкашин та інших, де розглядаються питання соціального спрямування державної соціальної політики в Україні.

Різні фундаментальні підходи, а також особливості соціальної політики української держави досліджувались та розроблялись багатьма вітчизняними вченими. Серед них: В. Бідак, І. Вініченко, В. Воротін, В. Гайдуцький, Л. Гончарук, О. Кірнос, В. Скуратівський, А. Сіленко, С. Сіденко, В. Тертичка. В них запропоновані наявні підходи та спроби розв’язання поставлених державою завдань. Разом з тим, у цих наукових дослідженнях не завжди приділяється значна увага проблемам регіонального рівня реалізації соціальної політики держави.

Особливу увагу вивченню механізмів активізації соціальної політики на державному рівні приділяють такі відомі вітчизняні науковці, як А. Амоша, Н. Борецька, С. Вовканич, Н. Діденко, Т. Заєць, В. Лобас, А. Крупнік, В. Мандибура, В. Новиков, О. Новікова, У. Садова, Л. Семів, І. Хожило, П. Шевчук.

Правові проблеми соціальної політики, проблеми соціального захисту та соціального забезпечення залишаються предметом дослідження у наукових працях українських вчених, а саме: І. Сироти, В. Жернакова, К. Волинки, О. Скрипнюка, І. Яковюка.

Проте, незважаючи на досить широке коло розглянутих теоретичних та практичних питань, актуальною залишається проблематика, що пов’язана з теоретичними основами зазначеної сфери наукових досліджень, розкриттям сутності, змісту, структури, функцій та рівнів соціального захисту населення, методикою оцінки ефективності системи соціального захисту населення та окремих її складових, напрямами вдосконалення системи соціального захисту та механізмів державного регулювання зазначеною сферою.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до тематики науково-дослідної роботи Донецького державного університету управління: «Підвищення ефективності використання виробничого потенціалу в соціальній сфері» (номер державної реєстрації 0102U001294), у рамках якої визначено систему пріоритетів і механізмів та основні напрями розбудови соціальної політики підприємств; «Розробка науково-методичних основ та інструментальних засобів прийняття управлінських рішень в органах влади та управління використанням сучасних інформаційних технологій» (номер державної реєстрації 0102U001293), у рамках якої автором запропоновано структурну схему формування системи соціального захисту населення України.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є розвиток теоретико-методологічних засад та обґрунтування науково-прикладних рекомендацій щодо удосконалення державного регулювання системи соціального захисту населення в Україні.

Для досягнення мети дослідження було вирішено такі завдання:

- узагальнити основні теоретичні підходи до дослідження соціального захисту населення;

- уточнити суть і зміст державного регулювання системи соціального захисту населення, а також визначити передумови побудови сучасної системи соціального захисту населення в Україні;

- дослідити сучасні форми державного регулювання соціального захисту населення та розробити модель соціального захисту в Україні;

- проаналізувати методи оцінки ефективності системи соціального захисту населення та сформувати модель інтегральної оцінки ефективності системи соціального захисту населення;

- розглянути методологічні підходи до визначення рівня соціальної захищеності населення на основі моніторингу стану системи соціального захисту;

- дослідити еволюцію формування та сучасний стан розвитку системи соціального захисту в Україні, проаналізувати законодавче, інституційне та ресурсне забезпечення системи соціального захисту та її окремих елементів;

- обґрунтувати теоретичні та науково-методичні підходи до дослідження напрямів соціального захисту;

- визначити напрями підвищення ефективності державного управління в соціальному захисті населення;

- дати рекомендації щодо цільових напрямів підвищення ефективності соціального захисту населення з урахуванням регіональних особливостей;

- проаналізувати передумови та напрями побудови ефективної системи надання соціальних послуг, а також удосконалити механізми державного управління зазначеної системи в Україні;

- дослідити сучасні методи регулювання ринку праці і зайнятості, а також сформувати мотиваційний механізм ефективної зайнятості;

- розробити та обґрунтувати механізми соціального партнерства в системі соціального захисту зайнятого населення в Україні;

- дослідити існуючу ситуацію щодо створених умов для працевлаштування осіб з обмеженими можливостями та обґрунтувати стратегічні напрями державної політики щодо підвищення рівня зайнятості даної групи осіб і інших вразливих категорій населення.

Об’єктом дослідження є система соціального захисту населення в Україні.

Предметом дослідження є державне регулювання системи соціального захисту населення України.

Методи дослідження. Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові праці та методичні розробки провідних вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем соціального захисту населення. При проведенні дослідження застосовувались як загальнонаукові, так і специфічні методи. До об’єкта дослідження було застосовано системний підхід, що дозволило вивчити соціальний захист як комплексну систему соціально-економічних відносин, а також виявити її елементи, структуру, функції, цілі, ресурси, взаємозв’язки за допомогою методу структурно-функціонального аналізу. При визначенні комплексу проблем у системі соціального захисту населення використовувалися проблемний та причинно-наслідковий методи наукового дослідження. В процесі формування моделі інтегральної оцінки ефективності системи соціального захисту населення використовувався метод праксеологічного аналізу, при розробці індексу соціального захисту застосувався аксіологічний підхід. В процесі вироблення пропозицій щодо підвищення ефективності системи соціального захисту населення використовувалися рекомендаційний та програмно-цільовий метод. У процесі аналізу стану розвитку системи соціального захисту населення використовувалися метод порівняння, нормативний метод аналізу. Використання методу моделювання дозволило сформувати моделі соціального захисту населення в Україні, модель системи державного управління соціальним захистом, а також модель інтегральної оцінки ефективності. Широко застосувався табличні та графічні форми аналізу.

Інформаційною базою підготовки дисертації слугували офіційні статистичні дані, матеріали моніторингу макропоказників по Україні і регіонах, законодавчі та нормативні документи Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови Уряду України, результати соціологічних досліджень.