ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі надано загальну характеристику роботи, обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначено її зв’язок з напрямами наукових досліджень, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх упровадження та апробації.

У першому розділі – “Концептуальні засади державного управління територіальним розвитком країни” – подано сучасні парадигми територіального розвитку України, обґрунтовано необхідність формування моделі організаційно-економічного механізму управління регіоном, визначено закономірності, принципи й завдання регіонального управління.

Наукова парадигма реалізації соціально-економічних перетворень передбачає необхідність критичного переосмислення закономірностей суспільного відтворення, визначення найбільш суттєвих зв'язків і залежностей між різними ланками національної економіки у просторовому, часовому і суб’єкт-об’єктному аспектах.

Різноманіття характеристик, властивостей і особливостей, природно, ускладнює відображення сутності регіону в якомусь одному визначенні. Проте узагальнення існуючих дефініцій дало змогу зробити висновок про те, що в них не враховано такої важливої системної складової, як наявність і стан наявного потенціалу, під яким розуміють сировинний, виробничий, енергетичний, фінансовий, інвестиційний, кадровий, науковий, інтелектуальний, організаційно-управлінський та інші складові сукупного потенціалу регіону, які часто залежать як від природно-географічних, історичних, демографічних умов, так і від спеціалізації конкретного регіону, що склалася в процесі суспільного поділу праці і розвитку виробництва, від структури економіки.

На основі вищевикладеного й з урахуванням сучасних досягнень суспільного прогресу в роботі запропоновано авторське визначення категорії: регіон – це адміністративно-територіальна й соціально-економічна підсистема національного господарства та водночас складна багатоаспектна соціокультурна й виробничо-господарська система, що володіє специфічним потенціалом, певним ступенем цілісності, комплексності, єдності внутрішньої структури, взаємозв'язків і функцій, що своєрідно формують відтворювальні процеси і яка характеризується власними ринковими інтересами й особливостями соціально-економічних перетворень, має відповідні органи управління, покликані забезпечувати стійкий розвиток території та підвищення якості життя населення (регіонального співтовариства).

Державне управління на регіональному рівні в роботі трактується як здійснення місцевими органами державної влади організуючих, координуючих і стимулюючих впливів на всі сфери регіональної системи.

Під державним регулюванням регіонального розвитку розуміється створення органами державної влади обмежень, умов і пріоритетів регіонального розвитку у державі загалом та на рівні конкретних регіонів, зокрема.

Державне управління на регіональному рівні та державне регулювання регіонального розвитку тісно переплетені завдяки тому, що вони забезпечують керівні впливи держави на функціонування й розвиток регіональної системи. Водночас між ними є певні відмінності, зокрема, за суб’єктом впливу, масштабом впливу, ресурсним забезпеченням.

Слід відзначити, що держава й бізнес мають принципово різні сфери функціонування та відповідальності при будь-якому рівні зрілості суспільства. І емпірично, і теоретично доведено, що існують сфери суспільної життєдіяльності, де приватна ініціатива багато в чому слабо застосовна через їх природну збитковість. Мова йде про інфраструктурні галузі економіки й соціальний сектор, до якого входить значна частина науки, освіти, культури й охорони здоров’я. У такому разі ми маємо справу з абсолютно визначеними суспільними інтересами, які не зводяться до інтересів окремих індивідуумів. Отже, державна активність і приватна ініціатива в багатьох процесах взаємодоповнювані, причому пов’язує їх інституційне середовище, частина якого теж формується відповідними діями держави.

Державна участь у соціально-економічних процесах реалізується за допомогою відповідної державної політики, державного регулювання, державного управління, причому, кожана із зазначених складових має свої відмінності в інструментах і методах впливу на об’єкт, цілі та задачі.

Необхідність регулювання соціально-економічного розвитку в регіоні зумовлена, перш за все, потребою в координації діяльності господарюючих суб’єктів різних форм власності, розмірів і масштабів функціонування в ринкових умовах і забезпеченням збалансованості відтворювальних процесів. Разом з тим необхідність управління регіоном пов’язана з важливістю повноцінної реалізації державної соціально-економічної політики на територіях країни з урахуванням специфіки кожного конкретного регіону, особливостей різних місцевостей. Також регіональне управління покликане пом’якшувати й усувати “провали” ринку, компенсувати його недоліки, особливо в соціальній сфері.

Ефективність державного управління розвитком регіону передбачає дослідження проблем взаємозв’язку регіональної економіки й регіональної політики. При цьому важливо як теоретичне осмислення різних аспектів регіонального розвитку, так і чітке виділення шляхів, завдань, інструментів, механізмів прогресивного перетворення об’єкта управління – регіонального господарства в усьому його різноманітті, з багатогранним урахуванням реальної дійсності.

На підставі викладеного пропонуємо таке авторське визначення: державним регіональним управлінням є діяльність, що базується на сукупності принципів, функцій, форм, методів та інструментів системного впливу на соціально-економічні процеси в регіоні для забезпечення координації господарської діяльності, реалізації специфічного потенціалу, розширеного відтворення умов життєдіяльності населення, оновлення економіки й соціальної сфери регіону відповідно до сучасних суспільних потреб на основі раціонального використання ресурсів і з різнобічним урахуванням територіальних чинників і місцевих особливостей.

З урахуванням сучасних тенденцій і процесів визначено перелік найбільш актуальних для вітчизняної теорії і практики принципів сталого регіонального управління: збалансованого поєднання централізації й децентралізації; наукової обґрунтованості; стратегічності; інноваційності; державно-приватного партнерства та співпраці; мобільності й адаптованості; субсидіарності; ресурсного забезпечення, закріпленої компетенції.

Регіональне управління багато в чому зумовлено державною соціально-економічною політикою, державним регулюванням суспільного життя й економічної діяльності. Державне регулювання економічної діяльності повинно являти собою грамотно побудовану систему взаємопов’язаних інституційних елементів, що створюються для ефективного функціонування національної економіки, яка забезпечує отримання максимально можливого в існуючих умовах соціально-економічного ефекту.

Система регіонального управління – це складна сукупність компонентів, що включає органи управління, цільові стратегічні установки, принципи, функції, структури, ресурси, методи, технології й інструменти, які тісно взаємопов’язані між собою, створюють інтеграційну цілісність і формують механізм впливу на регіональне господарство, регіональний потенціал, соціально-економічні процеси, умови життєдіяльності населення, організації й домашні господарства з метою підвищення якості життя населення.