МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, визначено його актуальність, ступінь висвітлення, методологічну основу, сформульовано мету та завдання дослідження, висвітлюється новизна й практичне значення досліджуваної теми, подаються відомості про апробацію результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі “Теоретичні засади державного управління охороною здоров’я в контексті євроінтеграції України”, розглянуто теоретичні підходи до державного управління охороною здоров’я в європейських країнах й нормативно-правове та інституційно-організаційне забезпечення СОЗ України.

Дослідження базуються на аналізі 260 джерел, зокрема офіційних документів України, інших держав, що регламентують стан і розвиток системи державного управління охороною здоров’я, наводять їх медико-соціальну характеристику. Серед них праці таких вчених, як А.Авер’янов, Г.Атаманчук, В.Бакуменко, М.Лесечко, О.Лазор, В.Малиновський, А.Мельник, П.Надолішній, Н.Нижник, О.Оболенський, Л.Пал, О.Сушинський, В.Тертичка, В.Цвєтков, О.Шамрай, Ю.Шаров і ін., які зробили вагомий внесок у розвиток теорії державного управління та державно-управлінських відносин, а також науковців, що досліджували прикладні питання та аспекти вдосконалення механізмів державного управління СОЗ України, а саме: Я.Базилевич, В.Вороненко, З.Гладун, О.Голяченко, Н.Гойда, В.Журавель, Н.Кольцова, Б.Криштопа, В.Лехан, Я.Малик, В.Москаленко, В.Парій, Я.Радиш, В.Рудий, І.Розпутенко, І.Солоненко, В.Тронь, О.Худоба, В.Чорномаз, М.Шутов.

З’ясовано, що праці Антонюка С.А. щодо державного управління розвитком приватного сектора в охороні здоров’я, Білинської М.М.- галузевої стандартизації, Виноградова О.В.- багатоканального фінансування, Джафарової Д.М.- первинної медико-санітарної допомоги, Козуліної С.О.- закладів охорони здоров’я (організаційно-правовий аспект), Кризиної Н.П.- політики в галузі охорони здоров’я, Курило Т.М. - підготовки керівників СОЗ в умовах євроінтеграції України,

Мартинюк О.І.- міжгалузевої взаємодії, Мегедь В.П.- медичного забезпечення державної прикордонної служби, Надюка З.О.- регулювання ринку медичних послуг й управління якістю медичної допомоги, Рожкової І.В.- охорони громадського здоров’я на регіональному рівні, Рудого В.М.- регулювання автономізації закладів охорони здоров’я, Солоненко Н.Д.- перебудови галузі охорони здоров’я в умовах обмежених ресурсів, Чеканової Т.Д.- взаємодії адміністративних та політичних механізмів у системі управління охороною здоров’я, Чернишенко Т.І.- освіти фахівців охорони здоров’я в умовах перебудови галузі висвітлюють зазначені аспекти удосконалення державного управління та його механізмів у СОЗ України.

Встановлено при аналізі літературних джерел, що проблема удосконалення механізмів державного управління у СОЗ в контексті євроінтеграції України досліджені недостатньо, оскільки кожна країна ЄС має власну модель, що склалась історично; а система державного управління у СОЗ в Україні має риси як загальної системи державного управління, так і специфічні. Усі особливості сукупно впливають на формування політики та здійснення державного управління у СОЗ за загальноприйнятими принципами і стратегіями європейського бюро ВООЗ.

Узагальнення досвіду ЄС дає підстави стверджувати, що в умовах браку фінансування, економічної нестабільності, необхідності раціонального використання ресурсів великого значення набуває ресурсо-зберігальний підхід. Це допомагає максималізувати економічну ефективність діяльності окремих лікувально-профілактичних закладів (далі ЛПЗ) і СОЗ. Механізми ефективного використання ресурсо-зберігальних технологій забезпечують близько 20% економії. Багато держав ЄС запровадили фінансування за методом глобального бюджетування, який передбачає отримання ЛПЗ фіксованого бюджету “під обсяг послуг”. Окрім узгоджених у глобальному бюджеті, ЛПЗ отримує кошти через ЛЗП-СМ-фондотримачів, що додатково дає 10-12% економії. Механізм поєднання фінансування через ЛЗП-СМ - фондотримачів з методом глобального бюджетування називається інтегрованою системою медичної допомоги. Аналізуючи процеси реформування СОЗ України, доцільно використовувати досвід країн-членів ЄС.

Встановлено, що міжнародно-правові стандарти СОЗ закріплені в міжнародних правових актах. У цих документах здійснюється опосередковане регулювання СОЗ. З поміж них виділяємо документи, які закріплюють безпосередньо право на охорону здоров’я і регулюють взаємовідносини у СОЗ, прийняті організаціями, що покликані, зокрема, визначати стандарти для СОЗ. Україна регулює питання охорони здоров’я населення власними нормативно-правовими актами. Великого значення набуває адаптація законодавства країни до європейської системи права.

З’ясовано найважливіші напрями досліджень з державного управління СОЗ в українській науці з зазначеної проблематики, в тому числі виявлення особливостей функціонування й реформування управління СОЗ, вдосконалення правової бази, що регламентує діяльність галузі, гармонізації законодавства в цій сфері з правовими стандартами ЄС; запровадженні механізму раціоналізації управління галуззю, зокрема й приватним сектором; місця і ролі громадських організацій в управлінні СОЗ та розвитку з застосуванням сучасних ІКТ відповідних механізмів правового, інформаційного,інституційно-організаційного забезпечення управління СОЗ тощо.

Незважаючи на очевидну соціальну значущість питань охорони здоров’я й управління цією галуззю, згадані питання вченими досліджені недостатньо. Це стосується механізмів державного управління СОЗ, вивчення окремих вузьких місць їх функціонування та законодавства, що їх регулює у контексті євроінтеграції.

У другому розділі “Аналіз стану та реформування системи охорони здоров’я України” проаналізовано механізми державного управління СОЗ, стан та процес її реформування для створення ефективної СОЗ в Україні у контексті євроінтеграції.

З’ясовано, що для забезпечення населення України медичною допомогою в повному обсязі мінімальна потреба державного фінансування галузі становить понад 60 млрд грн. У бюджеті за 2008 р. враховано загальні видатки на охорону здоров’я у сумі 32,1 млрд грн: загальний фонд – 29,0, спеціальний фонд – 3,1. Питома вага видатків з урахуванням спеціального фонду в загальному обсязі ВВП становила 3,6% (3,5% у 2007р). При цьому загальний фонд становив 3,3 % від ВВП. У 2009 році передбачено видатки на охорону здоров’я в сумі 33,4 млрд. грн.: загальний фонд - 29,96 млрд. грн., спеціальний фонд – 3,4 млрд. грн. Дефіцит державного фінансування СОЗ потребує компенсації за рахунок інших джерел. Тобто, з одного боку, необхідно збільшувати частку ВВП на фінансування охорони здоров’я населення з різних джерел, як це рекомендує ВООЗ та визначає Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, а з другого боку, оптимізовувати витрати, здійснюючи їх з розрахунку “на жителя” згідно положень вищезазначеного закону за принципом “кошти – за пацієнтом”.

Встановлено, що в умовах обмеженого фінансування спостерігається надмірне використання стаціонарної й екстреної допомоги. В Україні хворі, розпочавши лікування у дільничного лікаря, лише на 8-26% закінчують його на цьому ж рівні, решта скеровуються до фахівців вузького профілю. Звідси - на поліклінічну допомогу в Україні витрачається 20% коштів з бюджету СОЗ, у тому числі на ПМСД – 5%, а на стаціонарну - 80% консолідованого бюджету СОЗ. ЛПЗ СОЗ України на сучасному етапі розглядають як бюджетні державні і комунальні установи. Їх мережа, відповідно до ст.49 Конституції, не може бути скорочена і тому фінансується за кількістю ліжок і посад бюджетними коштами незалежно від обсягу та якості діяльності. Аналіз літератури засвідчує низьку ефективність використання ресурсів медичної галузі, тривале затягування процесу її реформування висуває проблему якості й ефективності медико-санітарного забезпечення у площину необхідності постійного моніторингу і аналізу якості і вартості медичних послуг.

Доведено, що недостатнє державне фінансування СОЗ сповільнює темпи переведення ПМСД на принципи СМ. З 2000 до 2008 р. розмір фінансування СОЗ зріс в понад шість разів (у 2000 р. – 4,8 млрд грн, у 2008 р. – 32,1 млрд грн). При цьому населення не відчуло збільшення фінансування охорони свого здоров’я стосовно доступності та якості медичної допомоги, як і медпрацівники стосовно рівня оплати та умов праці. Згідно з останніми соціологічними дослідженнями більшість населення України не задоволена доступністю та якістю медичного обслуговування. Більше половини характеризують особисті витрати на медичну допомогу як непосильні. Для держав ЄС з 2000 р. за національні стандарти було визнано обов’язковими стандарти ISO 9000. В Україні цю роботу ще не завершено.

Виявлено, що заходи, спрямовані на вдосконалення механізмів управління СОЗ в Україні не дають значного ефекту. Неефективне, нераціональне використання бюджету, посилене економічним спадом, поставило ЛПЗ на межу виживання, що позначилось на падінні авторитету СОЗ, зростанні соціальної напруги. Зміна системи фінансування на поособовий норматив “на жителя” дає змогу розраховувати ціни на послуги та запровадити прозорі і зрозумілі взаєморозрахунки, впровадити економічні форми управління й інтенсифікувати розвиток СОЗ.

Доведено, що виведення СОЗ України з кризового стану вимагає нових підходів, які б дали змогу ширше застосовувати економічні методи управління й ефективніші механізми фінансування ЛПЗ, оплати праці медичних працівників за обсягом і якістю праці, що могли б стимулювати їхню діяльність, сприяти інтенсифікації лікувально-діагностичного процесу, ефективному використанню ресурсів.

Виявлено, що сучасні ІКТ, які широко застосовуються в ЄС для управління ресурсами ЛПЗ, в Україні - лише в інформаційно-статистичній звітності органів управління СОЗ. Перебудова пов’язана не лише з кризовою ситуацією в економіці, а й проблемою раціонального використання коштів, що є актуальним для розвинутих держав світу.

Третій розділ “Удосконалення механізмів державного управління у сфері охорони здоров’я України в контексті європейської інтеграції” присвячено дослідженню можливостей удосконалення цих механізмів й інформаційному забезпеченню як основі підвищення ефективності державного управління СОЗ.

Встановлено, що оптимізувати механізми управління СОЗ можна через поособове фінансування та фондотримання ЛЗП-СМ при забезпеченні їх АРМ-ми інтегрованої АСУ на основі персоніфікованих розподілених банків даних про ресурси системи з розширенням функцій середнього медичного персоналу і соціальних служб. Оскільки основою ЄС є громадянське суспільство, то пріоритетом стає забезпечення потреб територіальної громади, наближення до неї якісних послуг СОЗ, і це торкається перерозподілу фондів та обсягів медичних послуг за рівнями медичної допомоги з урахуванням пріоритету ПМСД через собівартість медпослуг й зміни оплати праці медиків, а головна вимога до СОЗ в контексті європейської інтеграції – організація раціонального управління медичною допомогою на засадах медичної й економічної доцільності.

Отже, слід створити систему управління, що давала б змогу надати найраціональніший (з медичного) та найменш затратний (з економічного погляду) обсяг медичної допомоги на будь-якому рівні, і розвиток економічних методів управління СОЗ вимагає впровадження сучасних механізмів розподілу фондів та обсягів медичної допомоги за рівнями її надання з урахуванням пріоритету ПМСД як найменш затратної. Впровадження поособових нормативів фінансування та персоніфікованих методів управлінського обліку розгортає логіку управління охороною здоров’я в належному ракурсі ще й тим, що зосереджує турботу про здоров’я пацієнта не на лікуванні, а на підтриманні здоров’я конкретних осіб.

Розроблено в експерименті інноваційний продукт з комп’ютеризованими технологіями та методами покрокового й персоніфікованого обліку і аналізу

управлінської інформації та поособового фінансування медичної допомоги з віртуальним фондотриманням на рівні сімейно-територіальних дільниць ЛЗП-СМ як організатора охорони здоров’я з АСУ керованою медичною допомогою, що дозволяє зберегти складну систему бухгалтерського обліку й звітності, як вона склалась, запроваджуючи “медичну послугу” як медико-економічну категорію на усіх рівнях СОЗ. Запроваджені технології уможливлюють управління собівартістю медичних послуг, зміну системи оплати праці медиків. Цей інноваційний продукт як модель удосконаленого управління у СОЗ було рекомендовано для впровадження Рішенням Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я від 14 травня 2008 р. № 04-24/4-17, який спільно з МОЗ у 2008 році проводив виїзне засідання в м.Вознесенську. У цій моделі, що дозволяє удосконалити державне управління охороною здоров’я надавачі медичних послуг мають можливість постійно відстежувати і обліковувати персоніфіковані їх обсяги, надані пацієнтові впродовж усього його життя. При цьому важливо, що дані про застосування ресурсів і результати лікування можна використовувати для інформування пацієнтів стосовно медичної допомоги, яку вони отримують. Ця модель дає змогу запровадити в ЛПЗ методи обліку вартості й визначення собівартості послуг з поособовим фінансуванням і персоніфікованою їх оплатою.

Встановлено, що важливою умовою удосконалення СОЗ є запровадження медико-економічної категорії - “медична послуга”, що охоплює медичну й економічну складові незалежно від обраної моделі - бюджетної або ОМС. Перехід до “медичної послуги” дає змогу забезпечити персоніфікацію медичної допомоги і витрат на її надання; оцінити якість меддопомоги і порівняти її із стандартами у кожному випадку; гнучко керувати об’ємами медичної допомоги та фінансовими потоками; виділити групу пацієнтів з високими витратами, усунути необґрунтовані витрати; розрахувати і обґрунтувати реальну величину поособового нормативу, об’єднуючи медпослуги у їх діагностично-затратні групи; застосування медико-економічної категорії “медична послуга” дасть можливісь створити гнучку систему управління, в якій буде максимально враховано і медичну, і економічну складові.

Доведено, що для роботи в системі керованої медичної допомоги необхідне сучасне інформаційно-технологічне забезпечення, яке допоможе організувати роботу всіх структурних підрозділів медичного комплексу в єдиному інформаційному полі, що, в свою чергу, забезпечить наступність у роботі всіх ланок, усуне фрагментарність в їх відносинах, уможливить безперервність спостереження пацієнтів, дасть змогу в режимі реального часу ефективно керувати обсягами медичної допомоги і фінансовими ресурсами. Розробляючи проект інформаційного забезпечення, ми заклали декілька основних вимог до організації такої системи. Насамперед, це оперативність і доступність інформації для всіх рівнів управління. Друге - можливість накопичення медичної й економічної інформації в єдиному місці. Третє - персоніфікація базової інформації. І, нарешті, четверте - можливість обміну інформацією між медичними базами даних різних рівнів на основі клієнт - серверних технологій. Водночас сучасні технології допомагають зробити “прозорими” фінансові потоки, потоки пацієнтів, інших ресурсів.