ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАТИЧНИХ ТА ДИНАМІЧНИХ ЕЛЕМЕНТІВ В РОМАНО-ГЕРМАНСЬКІЙ ПРАВОВІЙ СІМ’Ї

summary

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються його мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, методологічні засади, наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, наведені дані щодо апробації та публікації результатів проведеного дослідження, структури й обсягу роботи.

Розділ 1. «Романо-германська правова сім’я в контексті поняття категорії «правова система» складається з трьох підрозділів і присвячений теоретичним аспектам вивчення співвідношення інтегративних категорій «правова система» та «правова сім’я», визначенню сукупності статичних та динамічних елементів, які характеризують формування та розвиток правових сімей сучасності, дослідженню питання трансформації елементів романо-германської правової сім’ї на сучасному етапі її розвитку.

У підрозділі 1.1. «Інтегративні категорії «правова система» та «правова сім’я»: підходи до вивчення» дисертантом здійснено науковий аналіз категорій «правова система» та «правова сім’я» та досліджено питання їх співвідношення між собою.

З’ясовано, що термін «правова сім’я» має більш абстрактний характер у порівнянні з терміном «правова система», проте категорія «правова сім’я» також може розглядатися як системне явище вищого рівня з відповідними взаємопов’язаними та взаємодіючими елементами. При цьому елементний склад правової сім’ї як більш широкої категорії екстраполюється на національні правові системи, що її складають, лише в загальних рисах та тенденціях розвитку.

Підкреслюється особлива важливість та значущість інтегративної функції правової системи, яка постійно зростає в сучасних трансформаційних та глобалізаційних умовах, оскільки завдяки реалізації цієї функції забезпечується консенсус відносин різних соціальних груп, подолання криз, поєднання розвитку демократії з відповідальністю, підтримання громадського спокою та соціального миру тощо. У зв’язку із цим, автором обґрунтовується думка, що інтегративну функцію правової системи на сучасному етапі слід розглядати у чотирьох площинах або рівнях: а) як засіб механізму об’єднання внутрішніх елементів всієї соціальної системи суспільства, в тому числі в межах національної правової системи; б) як засіб механізму зближення окремих національних правових систем між собою; в) як засіб механізму зближення правових систем інтегрального характеру (наднаціональних правових систем); г) як засіб механізму зближення правових сімей сучасності.

У підрозділі 1.2. «Сукупність статичних та динамічних елементів як характеристика формування та розвитку правових сімей сучасності» дисертант акцентує увагу на інструментальному підході у визначенні правової системи, згідно із яким вона розглядається як засіб або інструмент вирішення практично значущих завдань суспільства, задоволення інтересів людей тощо.

Враховуючи інструментальний підхід до характеристики правової системи, автор обґрунтовує висновок, що правова система завжди має у своїй структурі дві групи взаємодіючих, взаємозалежних та взаємообумовлених елементів (правових засобів): перші – це стійкі, субстанційні та стабільні елементи (статичні), які складають принциповий стрижень правової системи, мають інформаційний характер, відображають певні юридичні моделі або ідеальні зразки, які тільки в процесі їхнього використання можуть привести до досягнення поставлених цілей, та залишаються відносно незмінними впродовж тривалого періоду часу; другі – це рухливі або динамічні правові засоби (правовідносини, правотворчість, правозастосування та інша юридична діяльність), які перебувають у постійній кількісній та якісній зміні і відображають реальний та конкретний результат функціонування статичної частини правової системи у суспільстві.

Характеризуючи елементи правової системи крізь призму їх статичних та динамічних властивостей, дисертантом зроблено обґрунтований висновок про те, що поділ елементів правової системи на статичні та динамічні відбувається залежно від способу вираження правових засобів, за допомогою яких забезпечується досягнення соціально корисних цілей. У зв’язку із цим та на підставі аналізу загальнотеоретичної юридичної літератури автор обґрунтовує думку про те, що статичні елементи правової системи складаються з нормативної, організаційної та ідеологічної частин, а динамічні елементи – з правовідносин, правотворчості, правозастосування та інших видів юридичної діяльності.

У підрозділі 1.3. «Романо-германська правова сім’я: трансформація її елементів на сучасному етапі розвитку» дисертантом здійснено порівняльно-правове дослідження правових систем сучасності, які належать насамперед до романо-германської правової сім’ї та встановлено, що всі правові системи тією чи іншою мірою взаємопов’язані, взаємозалежні та впливають одна на одну.

Зазначається, що на сьогодні можна говорити про дві основні форми взаємодії правових систем та правових сімей: конвергенцію – характерний процес для більшості правових систем сучасності, який характеризується виникненням подібних та однакових явищ у правових системах різних країн, взаємопроникненням їх окремих частин. Однією з форм прояву конвергенції правових систем є інтеграція як процес, під час якого зберігаються найбільш ефективні та цінні елементи, що для правових систем можуть бути загальними, переходячи в наднаціональний рівень у міру розвитку їх міжнародних відносин та співробітництва; асиміляцію – процес, що виникає при взаємодії відповідних правових систем та під час якого відбувається їх злиття з одночасною втратою однією з них своїх характерних ознак та елементів, що нерідко супроводжується втратою традиційних інститутів та традиційного праворозуміння (при асиміляції правових систем, на відміну від конвергенції, має місце вплив на статичні елементи правової системи, оскільки саме він є базисом, що тісно пов’язаний із способом мислення того чи іншого суспільства та навколо якого вибудовується динамічна частина правової системи).

Дисертантом акцентується увага на тому, що конвергенція романо-германської та англосаксонської правових сімей між собою, як і конвергенція правових систем романо-германського типу, здійснюється на сучасному етапі насамперед за допомогою таких форм як гармонізація законодавства (наприклад, прийняття директив ЄС) та уніфікація правових норм (наприклад, прийняття міжнародних конвенцій).

Розділ 2. «Роль та значення статичних елементів у функціонуванні романо-германської правової сім’ї» включає в себе три підрозділи, в яких поетапно розкривається сутність та зміст нормативного, організаційного та ідеологічного елементів романо-германської правової сім’ї, роль та значення цих елементів у її функціонуванні.

У підрозділі 2.1. «Нормативний елемент романо-германської правової сім’ї» дисертант зазначає, що нормативний елемент романо-германської правової сім’ї представлений сукупністю правових норм, правових принципів та інститутів.

Правова норма як статичний елемент романо-германського права втілюється в науково-формалізованій абстракції завдяки узагальненому характеру її формулювання. Функцією правової норми при цьому є встановлення правових меж та приписів для суб’єкта правозастосування. Вона не передбачає всі конкретні ситуації в юридичній практиці і залишає суб’єктові правореалізації та правозастосування необхідну міру свободи. Саме тому загальна кількість норм права в правових системах романо-германського типу менша, ніж у правових системах англосаксонського типу. А суб’єкт правореалізації та правозастосування (особливо суддя) має чималі повноваження в застосуванні та тлумаченні правових норм, які, як правило, не підлягають обмежувальному тлумаченню.

Дисертант акцентує увагу на тому, що аналіз правових норм у романо-германському праві свідчить про те, що вони покликані підтримувати рівновагу між їх конкретним застосуванням та загальними принципами права.

Крім правових норм, дисертант наголошує на тому, що суттєвий вплив на створення та функціонування права справляють правові принципи, оскільки у жодній з правових систем законодавство чи інші джерела писаного права неспроможні дати відповідь на всі питання, що виникають у юридичній практиці, зокрема в судах. Концепція, яка розроблена у правових системах романо-германського типу, полягає в тому, що правові норми можуть бути виведені не тільки з нормативно-правових актів, а й із загальних принципів права, що дає можливість судам та іншим суб’єктам права застосовувати право навіть в умовах відсутності відповідних правових приписів.

Як правило, правова доктрина формулює принципи права як незаперечні універсальні вимоги, які мають ідеальний та інформаційний характер, що визначає певну юридичну модель, і пред’являються до змісту та сутності правового регулювання, правових відносин, правової поведінки, правової діяльності. Підкреслюється, що принципи права слугують своєрідним юридичним каркасом, на якому засновуються всі інші елементи системи права, а від ступеня їх дотримання залежить рівень ефективності будь-якої правової системи.

Структура системи права романо-германської правової сім’ї умовно поділена на дві підсистеми – публічну та приватну, що означає інтеграцію та диференціацію правових норм за одними і тими ж підставами.

У підрозділі 2.2. «Організаційний елемент романо-германської правової сім’ї» дисертант обґрунтовує думку, що організаційний елемент будь-якої правової системи повинен включати в себе наступні складові: 1) законодавчі, виконавчі та судові органи влади; 2) правові установи юридичного профілю, які здійснюють науково-дослідну діяльність у юридичній сфері, насамперед університети та вищі навчальні заклади.

Щодо виконавчої гілки влади як однієї з складових організаційного елементу романо-германської правової сім’ї, то у всіх країнах романо-германської правової сім’ї органи виконавчої влади утворюють відповідну систему, яка, як правило, складається з трьох ланок. Вищим органом виконавчої влади, який очолює цю систему та має найбільші повноваження, є уряд відповідної країни, середньою ланкою є міністерства або відомства, а нижньою – місцеві адміністрації. Аналізуючи сучасну юридичну літературу, можна констатувати, що компетенція урядів країн, які належать до романо-германського типу правових систем, зазвичай є достатньо широкою, що передусім стосується правотворчої компетенції урядів.

Крім законодавчої та виконавчої гілок влади, одним із основних елементів організаційної частини романо-германської правової сім’ї є судова система, що знаходить своє втілення в наявності різноманітних судів, які здійснюють правосуддя від імені конкретної держави. Зазначається, що держави, які входять до складу цієї правової сім’ї, мають полісистемну організацію судової влади, характерною рисою якої є спеціалізація судової діяльності.

У підрозділі, присвяченому організаційному елементу романо-германської правової сім’ї, дисертантом також досліджується особлива роль та значення університетів та інших науково-дослідних інститутів юридичного профілю в процесі створення, реалізації та тлумачення права. Наголошується, що саме в університетах право вперше в Західній Європі починає викладатися як чітко окреслена та систематизована сукупність знань, як наука, в якій окремі юридичні рішення та норми вивчалися об’єктивно і пояснювалися на основі загальних принципів. Університетська концепція права засновувалася на понятті права як належного (яким воно має бути), а не сущого (яким воно є). При цьому вивчення права розглядалося не з вузько практичної точки зору, як це було характерно для правових систем англо-американського типу, а в широкому соціальному аспекті, в тісному зв’язку із нормами моралі.

Таким чином, організаційний елемент романо-германської правової сім’ї являє собою відповідну модель (інструмент) побудови державних органів та науково-дослідних інститутів юридичного профілю, за допомогою якого забезпечується нормальна організація всього правового життя відповідного суспільства.

У підрозділі 2.3. «Ідеологічний елемент романо-германської правової сім’ї» дисертантом досліджується ідеологічна складова романо-германської правової сім’ї. Аналізуючи сучасну юридичну літературу, автор доходить до висновку, що ідеологічний елемент будь-якої правової системи включає в себе насамперед правову доктрину, правову культуру та правосвідомість.

Дисертантом, зокрема, проаналізовано аспекти впливу правової доктрини на правотворчість в країнах романо-германської правової сім’ї та встановлено, що її вплив обмежується трьома основними напрямами: 1) доктрина створює тезаурус (словник) правових понять, якими користується законодавець, а також юристи; 2) законодавці звертаються до доктрини при підготовці й обговоренні проектів законів та інших нормативних актів; 3) законодавець часто лише виражає ті тенденції, що усталилися в доктрині, і сприймає підготовлені нею пропозиції.

Дисертант акцентує увагу на системному взаємозв’язку між важливим значенням правової доктрини у правових системах романо-германського типу та абстрактним характером правових норм. Цей взаємозв’язок полягає насамперед в тому, що для пізнання і розуміння абстрактних правових норм необхідна тривала дослідницька робота та глибоке проникнення у суть питання, що є необхідним для роботи вчених-юристів. У зв’язку із цим доктрина активно використовується вищими судовими інстанціями при вирішенні спірних питань і при формуванні загальних підходів до застосування правових норм.

Крім правової доктрини, ідеологічний елемент правової системи включає в себе також правову культуру та правосвідомість. При цьому дисертант акцентує увагу на тому, що правова культура – це певний стан правової спадщини, який виражається, насамперед, у правових цінностях, нормах та правосвідомості. Отже, правова культура – це не сфера безпосередньої практичної дії, а сфера суспільних уявлень про світ права та норми поведінки, яка має ідеальний характер.

На підставі проведеного аналізу юридичної літератури зазначається, що між сучасними правовими системами досить інтенсивно відбувається процес правової акультурації, тобто подолання явища ізоляції правових культур. При цьому наголошується, що правова акультурація може здійснюватися на трьох рівнях: владному, який реалізується через діяльність відповідних органів державної влади за допомогою законодавства та судової практики; договірному, на якому правова акультурація відбувається приватним шляхом; доктринальному, що має місце на рівні юридичної науки та юридичної освіти. На підставі цього, дисертант обґрунтовує висновок, що саме правова акультурація є основою конвергенції (зближення) правових систем та правових сімей між собою.

Цінності правової культури та її різноманітні аспекти знаходять своє безпосереднє відображення через стан правосвідомості, яка являє собою погляди, ідеї, міркування, переконання, ціннісні орієнтації людей, які виражають знання, розуміння та усвідомлення необхідності встановлення і функціонування певного правопорядку в суспільстві.

Розділ 3. «Динамічні елементи романо-германської правової сім’ї: сутність та основні характеристики» містить три підрозділи, в яких висвітлюється сутність та характеристика динамічних ознак правовідносин, правотворчості, правозастосування та інших видів юридичної діяльності, а також досліджується їхня взаємодія та взаємозв’язок з статичними елементами романо-германської правової сім’ї.

У підрозділі 3.1. «Правовідносини як динамічний елемент романо-германської правової сім’ї» дисертантом доповнені та вдосконалені ознаки правовідносин в контексті їх динамічних властивостей.

Зокрема, зазначається, що правові відносини є результатом дії правової норми, що відбиває динамізм соціальних процесів, а реалізація цієї норми, перетворення її на акт конкретної поведінки суб’єкта, ілюструє сходження від абстрактного розуміння права до конкретного.

Динаміка правовідносин складається з їх виникнення, зміни та припинення, які нерідко віддалені один від одного у часі та просторі. Водночас, виникнення, зміну та припинення правових відносин слід розглядати саме як етапи єдиного процесу їх розвитку, а не як певні ізольовані стадії.

При цьому акцентовано увагу, що з припиненням правовідносин юридичні факти, що були їхньою фактичною основою, самі по собі не зникають, а змінюється їх юридична якість. Вони або втрачають юридичний характер, або змінюють своє юридичне значення шляхом створення фактичної основи нових правовідносин. Порівнюючи початкову дію правовідносин з їх завершенням, можна стверджувати, що за час його існування правова основа, як правило, проходить досить тривалий розвиток і в процесі цього розвитку регулюються соціальні зв’язки, вирішується конфліктна ситуація тощо. Для реалізації у правовідносинах моделі поведінки, яка закладена у правовій нормі, необхідна наявність інтересу й волі конкретних осіб, а також інших суспільних зв’язків і відносин, насамперед економічних, тому що право, як і всі інші юридичні явища, має економічну й культурну обумовленість.

У підрозділі 3.2. «Основні риси правотворчості та правозастосування як динамічних елементів романо-германської правової сім’ї» дисертант обстоює висновок, що правотворчість як юрисдикційна діяльність держави в особі уповноважених органів буде мати лише тоді позитивний соціальний ефект, коли цей вид юридичної діяльності, як і будь-який інший, буде здійснюватися на основі відповідних принципів (таких як: верховенство права, законність, демократизм, гуманізм, професійність тощо).

Дослідивши юридичну літературу, присвячену особливостям правотворчої діяльності державних органів та організацій у правових системах романо-германського типу, дисертант зазначає, що у сучасних європейських країнах, які традиційно вважаються центром романо-германської правової сім’ї, починає переважати так звана «м’яка» модель поділу влади, яка припускає часткове виконання певних функцій законодавчої гілки влади іншими гілками (виконавчою та судовою) як елемент системи стримувань і противаг.

Дисертант акцентує також увагу на тому, що існування чималої кількості підзаконних нормативно-правових актів є цілком зрозумілою та виправданою в романо-германському праві, оскільки в сучасній державі, правова система якої належить до романо-германської правової сім’ї, законодавча діяльність парламенту не може охопити всіх деталей суспільних відносин, що регламентуються, а складається лише з встановлення відповідних принципів та більш-менш загальних норм.

Одним із найбільш проблемних питань, що стосується особливостей правотворчості в правових системах романо-германського типу, є питання виділення судової правотворчості як окремого її виду.

У даному аспекті дисертант виходить з того, що в романо-германській правовій сім’ї прецедентне право було завжди тільки «тінню» норми, а не самостійним джерелом права, як у країнах англосаксонської правової системи. Таким чином, дисертант обґрунтовує думку, що судді не створюють правових норм, а лише тлумачать нормативні приписи, що містяться у законодавстві, та застосовують їх до конкретних життєвих ситуацій. Поряд з цим слід констатувати і тенденцію підвищення ролі суддів та судових рішень у сучасних умовах, що є одним із проявів конвергенції романо-германського та англосаксонського права.

Аналізуючи динамічні властивості правозастосування, як особливої форми реалізації правових норм, дисертант наголошує на тому, що процес правозастосування завжди має активний характер, тобто вимагає здійснення уповноваженим на те суб’єктом активних вольових дій, і спрямований на виникнення, зміну чи припинення відповідних правовідносин.

Крім цього, правозастосування не можна пов’язувати лише з притягненням правопорушника до юридичної відповідальності. В основному це правомірна організуюча діяльність, яка являє собою одну із форм життя права.

У підрозділі 3.3. «Характеристика динамічних ознак інших видів юридичної діяльності в романо-германській правовій сім’ї» розглядаються інші види юридичної діяльності, зокрема практична та наукова діяльність юристів.

Дисертант обстоює точку зору, що обов’язковими елементами змісту будь-якої діяльності є дії та операції, які розкривають її динамізм, а їхня сукупність, спрямована на досягнення єдиної мети, і утворює діяльність.

Теорія юридичної діяльності визначає досить широке коло дій та операцій, які застосовуються фахівцями права у процесі здійснення ними своїх функціональних повноважень. Багатоплановість та широкомасштабність юридичної роботи, її переважно казуальний характер, передбачають здійснення широкого ряду спеціальних процедур як цілеспрямованих актів поведінки, орієнтованих на певний результат.

Визначено, що окремим вектором є також виявлення співвідношення юридичної діяльності з явищем правової системи, в якій цей вид діяльності виконує функції динамічного елемента, виступає рушійним фактором її функціонування.

Висвітлено, що зміст та специфіку юридичної діяльності у правових системах романо-германського типу обумовлюють три основні положення: 1) основна роль у формуванні права належить законодавцю, який створює загальні юридичні правила поведінки; 2) правозастосовні органи лише забезпечують реалізацію загальної норми у конкретних правозастосовних актах; 3) зростання ролі правової доктрини, що, в свою чергу, свідчить про особливу важливість та значущість наукової та освітньої юридичної діяльності в країнах романо-германської правової сім’ї.

Найбільш значущими факторами, які впливають на правову практику у всіх її формах та видах, є умови національної правової системи, які можна порівняти з потужним внутрішньо-національним фактором комплексної дії.

На підставі проведеного аналізу юридичної літератури дисертант обґрунтовує висновок, що між особливостями юридичної діяльності та особливостями функціонування правової системи існує безпосередній діалектичний взаємозв’язок, в якому властивості типу правової системи виступають як фактор-причина щодо специфіки юридичної роботи як фактору-наслідку. В свою чергу, фактор-наслідок через динаміку відповідних суспільних відносин також справляє певний вплив на статичні властивості правової системи, тобто на фактор-причину. При цьому проведення порівняльно-правових досліджень юридичної діяльності доцільно здійснювати з урахуванням як національних особливостей правової дійсності, так і особливостей типу правової системи, що має визначальний характер у побудові методики дослідження.

У Висновках дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляються в комплексному дослідженні статичних та динамічних елементів романо-германської правової сім’ї, наукових поглядів і підходів щодо розуміння суті, місця, ролі та значення статичних та динамічних елементів романо-германської правової сім’ї для розвитку суспільних відносин і вдосконалення процесу взаємодії правових систем та правових сімей між собою, а також побудови соціальної, правової держави в Україні. Зокрема, основні висновки знайшли відображення в наступних положеннях.

На підставі наукового узагальнення проаналізовано і систематизовано основні наукові концепції, підходи щодо розуміння та визначення структури правової системи та правової сім’ї, сутності та змісту статичних та динамічних елементів правової системи, які, на прикладі романо-германської правової сім’ї, запропоновано розглядати не тільки в межах національних правових систем, але й в межах правових сімей.

Встановлено, що категорія «правова сім’я» використовується для узагальненої оцінки відповідного кола національних правових систем на основі спільності їх ознак: історичний тип права, своєрідність джерел права та способів їх тлумачення, ідеологічний фактор, тип юридичного мислення, специфічні правові інститути тощо. При цьому доведено, що категорія «правова сім’я» також характеризується системністю, у зв’язку із чим, статичні та динамічні елементи можна розглядати як в межах окремо взятих національних правових систем, так і в межах правової сім’ї.

Визначено, що у сучасних умовах глобалізації, інтегративну функцію правової системи слід розглядати у чотирьох площинах або рівнях: а) як засіб механізму об’єднання внутрішніх елементів всієї соціальної системи суспільства, в тому числі в межах національної правової системи; б) як засіб механізму зближення окремих національних правових систем між собою; в) як засіб механізму зближення правових систем інтегрального характеру (наднаціональних правових систем); г) як засіб механізму зближення правових сімей сучасності.

Зазначено, що існує тісний взаємозв’язок між категоріями «правова система» та «правові засоби», який полягає в тому, що останні є елементами правової системи, які мають синтетичний характер та поєднують у собі як фрагменти ідеального (правових засобів-установлень або інструментів), так і реального (правових засобів-діянь або технологій). Основною властивістю правових засобів-установлень або інструментів є їх статичний характер, який полягає в тому, що вони знаходяться переважно в сфері належного або ідеального, мають інформаційний характер та автоматично самі по собі не діють, оскільки для того, щоб вони діяли, їх необхідно використовувати. Водночас, основною властивістю правових засобів-діянь або технологій є динамічний характер, оскільки вони перебувають у сфері того, що реально існує, та пов’язані з використанням засобів-установлень, тобто вони передбачають здійснення відповідної діяльності по використанню засобів-інструментів. Належність елементів правової системи до засобів-установлень (інструментів) або засобів-діянь (технологій) можна визначити за допомогою характеристики того чи іншого елементу правової системи.

Доведено, що статичні елементи правової системи та правової сім’ї являють собою стійкі та відносно незмінні правові засоби, які мають універсальний характер та є стрижнем правової системи, відображають певні правові моделі або зразки, навколо та залежно від яких будуються процеси соціальної діяльності. Динамічні елементи правової системи – це правові засоби, які передбачають втілення у безпосередню соціальну дійсність правових моделей або зразків, визначають конкретні напрями, чинники і форми соціальних змін, фіксують чіткий та однозначний зв’язок між послідовністю подій у конкретних умовах.

З’ясовано, що критерієм поділу елементів будь-якої правової системи на статичні та динамічні є спосіб вираження правових засобів, за допомогою яких забезпечується досягнення соціально корисних цілей.

Доведено, що будь-яку правову систему потрібно розглядати в сукупності її статичних та динамічних компонентів, а не окремо лише в статичній або динамічній площині, оскільки реально обидві складові її структури утворюють діалектичну єдність та обумовлюють одна одну. Існування динамічної частини правової системи неможливе без наявності статичної, а існування статичної частини правової системи має сенс лише для існування визначеної динамічної або функціональної частини правової системи.

Визначено, що конвергенція романо-германської та англосаксонської правових сімей характеризується взаємопроникненням цих правових сімей одна в одну, а не лише однобічним впливом однієї сім’ї на іншу. Незважаючи на те, що процес їх конвергенції є переважаючим над процесом дивергенції, все ж його не слід абсолютизувати, оскільки як в романо-германській, так і в англосаксонській правовій сім’ї, існує чимало об’єктивних факторів, які заважають об’єднанню цих двох правових сімей. При цьому ці об’єктивні умови, які перешкоджають конвергенції романо-германського та англосаксонського права, за своєю природою є синтетичними, оскільки містяться як у правовій (наприклад, історичні особливості розвитку права, своєрідність правосвідомості громадян), так і в інших сферах соціального буття суспільства, зокрема політичній та духовній. Таким чином, на сьогодні передчасно говорити про можливість утворення єдиної правової сім’ї на основі романо-германської та англосаксонської правових сімей.

Встановлено, що статичними елементами романо-германської правової сім’ї є нормативний елемент (сукупність юридичних норм, принципів та інститутів), організаційний елемент (система органів законодавчої, виконавчої та судової влади, а також науково-дослідні інститути юридичного профілю) та ідеологічний елемент (сукупність правових поглядів, уявлень та ідей про право та його роль у суспільстві, правова культура та правосвідомість). Досліджувана в динаміці романо-германська правова сім’я постає як взаємозумовлені процедури правотворчості, правовідносин, правозастосування та інших видів юридичної діяльності.

На підставі аналізу юридичної літератури з’ясовано, що нормативний елемент романо-германської правової сім’ї, який складається з сукупності юридичних норм, принципів та інститутів, відіграє основну системоутворюючу роль серед інших елементів, що зумовлюється, зокрема, його однаковим загальним розумінням, аналізом та оцінкою у всіх країнах романо-германського права. Нормативний елемент романо-германської правової сім’ї забезпечує її єдність у цілому, що є необхідною передумовою існування та розвитку будь-якого системного утворення.

Доведено, що організаційний елемент романо-германської правової сім’ї складається з системи органів законодавчої, виконавчої та судової влади у відповідних країнах, а також науково-дослідних інститутів юридичного профілю, серед яких університети, вищі навчальні заклади, що здійснюють підготовку професійних юристів та наукову діяльність у галузі юриспруденції. При цьому вказаний організаційний елемент утворює необхідний інституційний «каркас», без якого реалізація правовідносин, а також належне, фахове здійснення правотворчої, правозастосовної та інших видів юридичної діяльності (наукової або практичної), є неможливим.

Досліджено проблематику правових відносин в структурі правової системи та визначено, що правові відносини являють собою динамічний елемент романо-германської правової сім’ї, оскільки відображають конкретний результат дії абстрактного (загального) припису правової норми в поведінці суб’єктів права, що відбиває динаміку соціальних процесів у цілому та ілюструє сходження від абстрактного розуміння права до конкретного. Динамізм правовідносин складається з етапів єдиного процесу їх розвитку, тобто виникнення, зміни та припинення, які нерідко віддалені один від одного у часі та просторі. Крім цього, динаміка правовідносин проявляється у тому, що для реалізації моделі поведінки, яка закладена у правовій нормі, необхідна наявність інтересу й волі конкретних осіб, а також інших суспільних зв’язків і відносин, насамперед економічних.

Узагальнений характер норм романо-германського права порівняно з нормами англосаксонського права не сприяє стабільності відповідних правовідносин у країнах, що складають романо-германську правову сім’ю. Це обумовлюється тим, що вказані правові норми лише визначають рамки поведінки або межі правового регулювання суспільних відносин, що, у свою чергу, посилює роль суддів у їх тлумаченні.

У процесі дослідження аспектів правотворчості, правозастосування та інших видів юридичної діяльності в структурі романо-германської правової сім’ї з’ясовано, що ці елементи також є динамічними, оскільки здійснюються у сфері права юристами на професійній основі з метою отримання правового результату, задоволення потреб та інтересів соціальних суб’єктів відповідно до вимог права. Обов’язковими елементами змісту цієї діяльності є відповідні юридичні дії та операції, які характеризують її структуру та розкривають динамізм як зовнішній вираз актів поведінки суб’єктів, що зумовлюють певні правові наслідки та є фундаментальною ланкою в її структурі. Встановлено, що особливості здійснення всього спектру юридичної діяльності в правових системах романо-германського типу обумовлюються характерними рисами її статичних елементів, насамперед нормативною та ідеологічною складовою.

Одним із основних видів юридичної діяльності виступає юридична науково-освітня діяльність, оскільки юридична освіта та сформована у відповідній державі система підготовки юристів являють собою важливу та невід’ємну складову правової системи та соціокультурного розвитку, а становлення системи відтворення «юридичного корпусу» органічно імплементоване в еволюцію правової системи. Крім цього, теоретичний аналіз всього спектра юридичної діяльності, дає можливість не тільки віднести його до динамічних елементів правової системи, а й зробити висновок про те, що саме юридична діяльність є основною підвалиною удосконалення статичних елементів правової системи. Звідси і простежується зворотний вплив та взаємообумовленість статичних та динамічних елементів правової системи.

З урахуванням особливостей статичних та динамічних елементів романо-германської правової сім’ї, до складу якої входить і правова система України, обґрунтовано думку, що певні проблеми розвитку правової системи України в умовах її інтеграції до Європейського Союзу полягають насамперед у низькому рівні індивідуальної та колективної правової культури, правосвідомості, що є визначальним ідеологічним фактором забезпечення належної реалізації права. Саме в правовій культурі віддзеркалюється рівень розвитку права та правосвідомості, визначається їх місце в житті суспільства, характер засвоєння суб’єктами суспільних відносин правових цінностей та їх реалізація на практиці, здійснення вимог принципу верховенства права тощо. З урахуванням цього зазначається, що для забезпечення належного рівня взаємодії та інтеграції правової системи України до Європейського Союзу необхідний комплекс заходів, спрямований на підвищення правової культури громадян.