ПРАВОВА ПРИРОДА ВЛАДИ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; висвітлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами; визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет; схарактеризовано методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів і їхнє практичне значення; подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

У Розділі 1 „Теоретико-методологічні основи дослідження” проаналізовано еволюцію наукових поглядів щодо розуміння природи влади; опрацьовано методологічний інструментарій, необхідний для повного й адекватного висвітлення вибраної теми; виявлено і охарактеризовано основні теорії походження влади.

У підрозділі 1.1 „Еволюція наукових поглядів щодо розуміння природи влади” встановлено, що витоки уявлень людства про владу сягають міфологічного світогляду.

Становлення науки про владу пов’язане з розвитком політико-правової думки Стародавнього світу. Середньовіччя збагатило вчення про владу концепцією, що передбачає існування і світської, і релігійної владних систем. У період Відродження проблема влади актуалізувалася, зумовивши формування фундаменту абсолютизму. У Новий час відбулося впровадження демократичних начал в осмислення феномена влади, сформувалися основи каузальної моделі цього явища, яка домінує і в сучасній західній літературі на владну тематику. У Новітній період до аналізу влади зверталося багато знаних мислителів, як-от: Г. Арендт, Б. Беррі, М. Вебер, Е. Гідденс, Р. Даль, Г. Лассуелл, С. Льюкс, К. Маркс, Ч. Мерріам, Т. Парсонс, Б. Рассел, Д. Ронг, М. Фуко. Кожен із них зробив вагомий внесок у розробку загальної теорії влади. Починаючи з другої половини ХХ ст., в європейських державах обсяг наукових праць, присвячених владній проблематиці, стрімко зріс, розпочалося протистояння класичної та некласичної доктрин влади.

У колишньому СРСР важливе значення для розвитку вчення про владу мали роботи Т. Алексєєвої, Р. Алексюка, В. Амеліна, А. Анікевича, М. Байтіна, Ф. Бурлацького, М. Кейзерова, А. Корольова, І. Кравченко, Л. Кривушина, Ю. Тихомирова, І. Фарбера, Г. Філіппова.

З-поміж сучасних вітчизняних та зарубіжних учених, які вивчають проблему загальної теорії влади, доцільно виділити А. Артєм’єва, В. Беха, В. Ільїна, Т. Калітанову, Ф. Кирилюка, В. Князєва, М. Краснова, О. Краснокутського, В. Ледяєва, А. Панаріна, В. Рачинського, С. Рябова, В. СеребрянніковА, В. Халіпова, О. Черниша.

У підрозділі 1.2 „Методологія дисертаційного дослідження” визначено методологічні орієнтири, за допомогою яких виявлено нові шляхи пізнання правової природи влади та академічного відображення цього поняття в системі наукових знань.

Зазначено, що методологічний інструментарій сучасної теоретико-правової науки багатогранний. За специфікою змістового навантаження виокремлено два відносно самостійні його спрямування. Першу групу методів наукового пізнання використано для теоретичного дослідження поняття, ознак, структури, форм, видів влади, тобто дотримано принципу „наука задля самої науки” (формально-юридичний, системно-структурний, конкретно-історичний, типологічний та інші методи). Другу групу методологічних прийомів використано для пошуку потенційних перспектив практичного застосування теоретичних знань щодо правової природи влади (порівняльний, діалектичний, методи аналізу, моделювання тощо).

У підрозділі 1.3 „Основні теорії походження влади” констатовано, що учені, досліджуючи походження держави і права, зазвичай оминають увагою питання про походження влади. Такий стан речей став можливим унаслідок недостатнього вивчення категорії „влада” теорією держави і права.

Виділено та проаналізовано основні теорії походження влади: теологічну, патріархальну, договірну, органічну, теорію насильства, психологічну, символічну, еволюційну, біологічну тощо.

У дослідженні дотримано еволюційної концепції влади, починаючи від її походження та закінчуючи аналізом її функціонування в умовах формування правової держави в Україні.

Розділ 2 „Характеристика влади як загальноправової категорії” складається з трьох підрозділів. У ньому акцентовано увагу на основних правових аспектах загальної теорії влади.

У підрозділі 2.1 „Поняття „влада”: його зміст, ознаки та місце в категоріальному апараті теорії держави і права” на основі методологічних принципів визначено, що поняття влади повинно: а) мати унікальний, відносно близький до традиційного значення слова „влада” (з його сутнісними характеристики) зміст; б) бути пов’язане та співвіднесене з іншими правовими поняттями.

Для визначення місця поняття „влада” в категоріальному апараті теорії держави і права його зіставлено із суміжними поняттями цієї науки: „право”, „владовідносини”, „вплив”, „авторитет”, „лідерство”, „панування”, „володіння”, „управління”, „керівництво”, „виховання”, „освіта”, „контроль” тощо.

У підрозділі 2.2 „Теоретико-правовий аналіз структури та функцій влади” встановлено, що проблема структури та функцій влади в юридичній літературі практично не досліджена.

Об’єкт буває: загальним, родовим, безпосереднім і додатковим. Суб’єкти характеризуються двома критеріями. Кількісний вказує на кількість суб’єктів, що виступають на одному боці влади. Якісний складається з двох аспектів: зовнішнього – фізична особа, та внутрішнього, що складається з трьох аспектів: усвідомлення суб’єктом своєї належності до спільноти, в якій реалізується влада; усвідомлення суб’єктом своєї об’єктивної свободи впливати на суспільні відносини в спільноті, де реалізується влада; усвідомлення суб’єктом свого становища в суспільстві. Об’єктивна сторона обох суб’єктів характеризується обов’язковими і факультативними ознаками. Обов’язковими ознаками є діяння; результат; наслідки; причиновий зв’язок між діянням і його результатом, а також між результатом і його наслідками. До факультативних ознак відносять: засоби, способи, форму, методи, обстановку. Суб’єктивна сторона характеризується однією ознакою – розрахунком, що, своєю чергою, складається із „свідомого” і „несвідомого” елементів. Свідоме ставлення суб’єкта до здійснюваного ним діяння характеризується двома аспектами: інтелектуальним (усвідомлення суб’єктом свого діяння, а також результату, на який воно спрямоване, та його наслідків) і вольовим (ставлення суб’єкта до свого діяння і результату, на який воно спрямоване, та його наслідків). Несвідоме характеризується імпульсом, який є неусвідомленим прагненням суб’єкта до лідерства.

Виділено та проаналізовано основні функції влади: реалізації інтересу, консолідації суспільства, управління, охорони, захисту наявної системи суспільних відносин, нормотворчості. Акцентовано, що в демократичних суспільствах визначальною функцією влади є забезпечення прав людини.

У підрозділі 2.3 „Форми, види, рівні влади: загальнотеоретична характеристика” подано загальнотеоретичну характеристику системи влади, що охоплює форми, види і рівні.

Критерієм виділення форм влади пропоновано розглядати вид юридичної підстави здійснення суб’єктами владних повноважень. Перша форма влади – безпосереднє народовладдя (безпосередня суспільна влада, первинна влада); другою формою є представницька демократія (народне представництво, вторинна влада); третю форму влади становлять непредставницькі форми функціонування влади (непредставницька демократія, професійне народовладдя).

Аргументовано, що для всебічного дослідження феномена влади, доцільно виокремити не тільки її форми, а й види. Вказано, що вид влади визначається певною спільнотою людей, яка є її безпосереднім джерелом. Виділено та проаналізовано види влади: наддержавну, державну, місцеву і публічну владу громадських об’єднань.

Наголошено, що, коли критерієм поділу влади на види слугує змістова ознака, то критерієм поділу на рівні є територіально-компетенційна ознака (територіальні межі повноважень суб’єктів влади). Аналіз теорії та політико-правової практики дає підстави стверджувати про існування таких рівнів влади, як: загальнодержавний, регіональний та рівень місцевого самоврядування.

У Розділі 3 „Правове регулювання організації та функціонування влади в сучасній Україні”, який складається з чотирьох підрозділів, висвітлено емпіричні основи реалізації правових положень теорії влади.

У підрозділі 3.1 „Принципи формування та функціонування влади” зазначено, що в юридичній літературі означене питання, попри свою значущість, висвітлювалося лише поверхово, у контексті дослідження принципів держави, її механізму та апарату.

Принципи влади запропоновано розглядати як основоположні ідеї (вимоги), що характеризують її зміст, сутність і призначення в суспільстві; визначають у своїй сукупності ідеальну модель (спосіб) організації і діяльності суб’єктів влади.

Виділено та проаналізовано такі|такі| принципи влади: принцип правозаконності; принцип єдності системи влади; принцип гласності; принцип компетенційної самостійності і незалежності різних суб’єктів влади; принцип поділу функцій влади; принцип єдності (цілісності) влади; принцип відповідальності; принцип визнання, дотримання і захисту прав і свобод людини і громадянина; принцип верховенства права (верховенства правового закону); принцип стійкої рівноваги і балансу влади, який можна іменувати принципом збалансованості її елементів і процесів; принцип цілісного функціонування права і влади; принцип народовладдя і гуманізму; принцип збалансованості загальних|спільних| і приватних інтересів; принцип обмежень і прерогатив влади.

У підрозділі 3.2 „Легальність і легітимність влади в контексті формування правової держави” проаналізовано формально-правову (легальність) та соціально-психологічну (легітимність) підстави влади.

Констатовано невідповідність між буденним застосуванням|вжитком| понять „легальність” і „легітимність” та ступенем|мірою| їхнього теоретико-правового осмислення.

Зазначено, що легальність влади вказує на відкритий для суспільства (а в умовах формування правової держави ще і підконтрольний йому) спосіб здійснення владних повноважень. Легальність доцільно розглядати також як функціонування влади згідно з вимогами Конституції та законів. Натомість під легітимністю пропоновано розуміти схвалення влади населенням держави, визнання за нею права управляти соціальними процесами, готовність підкорюватися їй, іншими словами – довіру громадян до наявної системи владовідносин.

Доведено, що легітимність, на відміну від легальності, вказує на відповідність влади не стільки закону, скільки праву, моралі. Легітимність демонструє ідеологічну обґрунтованість влади, її адекватність ціннісним орієнтаціям суспільства.

Здійснено правовий аналіз процесів легалізації та легітимації влади в сучасній Україні.

У підрозділі 3.3 „Прикладні аспекти теорії поділу влади в Україні: проблеми та перспективи” охарактеризовано оптимальні та найефективніші шляхи реалізації теорії поділу влади в сучасній Українській державі.

Обґрунтовано, що створення ефективного механізму розв’язання суперечностей і розбіжностей між окремими гілками влади, досягнення їх узгодженого функціонування є одним з найактуальніших завдань державно-правової науки. Це можна пояснити такими двома моментами: відсутністю тривалого досвіду реалізації принципу поділу влади в національній державно-правовій практиці та функціональними вадами діючого в Україні механізму стримувань і противаг.

Наголошено, що теорія поділу влади в сучасній концепції правової держави охоплює такі основні прикладні аспекти: структурно-функціональна ізольованість законодавчої, виконавчої й судової гілок влади (у перспективі можлива трансформація класичної тріади влад і становлення самостійної контрольно-наглядової гілки влади, чільне місце в якій посідатимуть органи конституційної юрисдикції); недопущення втручання однієї гілки влади в компетенцію інших; система стримувань і противаг ґрунтується на принципі балансу влад, що не допускає можливості домінування однієї владної структури над іншими.

Вказано, що проблема забезпечення реального поділу влади та узгодженого співробітництва між головними суб’єктами політико-правового процесу полягає не так у забезпеченні формальної інституціоналізації такого поділу, як у досягненні конструктивної взаємодії між гілками влади, що допоки унеможливлюється низьким рівнем правової культури національної політичної еліти.

Підрозділ 3.4 „Чинники ефективності владних відносин в сучасній Україні” присвячений виявленню основних чинників оптимізації владних відносин, а також аналізу проблеми відповідальності влади як інтеграційного чинника її ефективності на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Встановлено, що універсальним критерієм ефективності владних відносин та влади загалом є зростання ступеня свободи й соціальної відповідальності.

На підставі вказаного критерію виокремлено та проаналізовано чинники оптимізації розвитку владних відносин: підвищення рівня економічного розвитку країни в контексті побудови соціально-демократичної держави; розвиток правової держави, що передбачає утвердження верховенства права, зміцнення законності та правопорядку; систематичне вдосконалення законодавства, форм і способів його викладу, що досягається шляхом підвищення рівня наукового обґрунтування наявних правових доктрин; становлення громадянського суспільства, його інститутів.

Наголошено, що реалізація цих чинників сприятиме прогресивному розвитку владних відносин шляхом активізації правової взаємодії суб’єктів та об’єктів влади, що, своєю чергою, забезпечить формування засад реальної демократії в Українській державі.