АНТИКРИЗОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СТАРОПРОМИСЛОВОГО РЕГІОНУ

summary

У першому розділі «Теоретико-методичні підходи до антикризового регулювання соціально-економічного розвитку старопромислового регіону» досліджено еволюцію та генезис теорії антикризового регулювання соціально-економічного розвитку старопромислового регіону, систематизовано її понятійно-категоріальний апарат, узагальнено методичні підходи до оцінки продуктивності та ефективності регіональних соціально-економічних систем, прогнозного оцінювання стратегічного вибору антикризових заходів, розкрито концептуальні підходи формування системи регулювання соціально-економічного розвитку просторових систем України.

Кризові наслідки трансформаційних перетворень у регіонах України обумовлюють пріоритетні завдання просторового розвитку з метою врівноваження пропорцій регіональних процесів. Важливим напрямом розв’язання регіональних проблем соціально-економічного розвитку є антикризове регулювання. Питання необхідності формування антикризового механізму регулювання розвитку економіки старопромислових регіонів України зумовили доцільність розробки його методологічного та методичного забезпечення на основі об’єктивної оцінки проблемності регіонів за певною сукупністю ознак, розробки нових принципових підходів до виявлення існуючих резервів прискореного входження економіки регіонів у фази пожвавлення і підйому.

Автором розкрито економічну сутність та зміст регіонального антикризового регулювання як особливого процесу, що включає комплекс заходів стратегічного і тактичного характеру організаційно-економічного та нормативно-правового впливу з боку держави, регіону, органів місцевої влади з метою скорочення періоду та мінімізації глибини кризи, а також пом’якшення її негативних соціально-економічних наслідків у старопромислових регіонах.

Аналіз виникнення сучасної кризи соціально-економічного розвитку старопромислових регіонів України проводився за двома групами факторів: зовнішні (надмірна частка споживання та недостатні обсяги нагромадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, інституційна нерозвиненість фінансової системи та вузькість механізмів рефінансування банківської системи, несприятливі умови для довгострокового інвестування, концентрація експортної спеціалізації, низький рівень конкурентоспроможності української продукції, недоліки менеджменту, інвестиційно-інноваційної політики, довготривала політична криза; громіздкість і неефективність управлінських структур держави; корупція і фактична недоступність інституціональної інфраструктури для суспільного контролю і корегування функцій, кон’юнктура світового ринку і залежність старопромислових регіонів України від світових сировинних та енергетичних ринків тощо) та внутрішні (слабка диверсифікація регіональної системи; регіональна поляризація; відсутність механізмів стійкого інноваційно-інвестиційного розвитку; розрив між еволюційними процесами в фінансовому і реальному секторах системи, неефективність інститутів влади тощо). Проведений аналіз факторів дає підставу стверджувати, що сучасна криза в Україні, зокрема у її старопромислових регіонах, є глобальною, об’єктивною, слабко керованою, збитковою, глибокою, гострою, циклічною, інтенсивною.

Дисертантом доведено, що для побудови ефективної політики антикризового регулювання соціально-економічного розвитку старопромислового регіону необхідно вдосконалити систему існуючих принципів антикризового регулювання. У роботі запропоновано дві групи принципів антикризового регулювання: перша група має універсальний характер для системи управління; друга група принципів має спеціалізований характер і застосовується безпосередньо для антикризового регулювання соціально-економічного розвитку регіону. Остання група доповнена такими принципами: виокремленої компетенції, когерентності, інкапсуляції та відсутності універсальних антикризових рішень (рис.1).