| summary: |
У вступі обґрунтовано вибір і актуальність обраної теми, визначено об’єкт і предмет, мету і завдання дослідження, хронологічні межі та територіальні рамки, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі – «Теоретичні аспекти проблеми» – проаналізовано науково-теоретичні здобутки у сфері функціонування органів контролю та нагляду за автотранспортом, регулювання дорожнього руху, а також охарактеризовано джерельну базу дослідження.
У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки проблеми» проаналізовані напрацювання зарубіжних і вітчизняних учених з історії держави та права, історії розвитку правоохоронних органів на автотранспорті у довоєнний, воєнний та повоєнний період, історії формування нормативно-правової бази у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Дослідження радянського періоду, які переважно з’явилися протягом 1960−1970-х рр., за метою і предметом дослідження умовно поділено на три групи. Першу групу складають праці, присвячені становленню та розвитку органів внутрішніх справ, аналізу нормативно-правової бази функціонування системи органів Державтоінспекції в СРСР. До них належать роботи М. Єропкіна, Л. Попова «Административно-правовая охрана общественного порядка» (Л., 1973) та Р. Мулукаєва «Организация управления советской милицией в 1917–1920 гг.» (М., 1976), в яких вперше здійснено спеціальне дослідженні діяльності транспортної міліції.
На радянській ідеологічній та нормативно-правовій базі інтерпретуються питання адміністративно-правового становлення й діяльності міліції у дисертації Л.Околовича та навчальному посібнику Р. Мулукаєва. Найбільш повно розкрито роль та діяльність правоохоронних органів УРСР у період Великої Вітчизняної війни (роботи С. Біленка, В. Нізамова, Г. Ріфицького). Загалом, працям цієї групи бракувало критичного переосмислення окремих аспектів діяльності міліції, всебічності та об’єктивності підходів. Натомість домінували апологетика й глорифікація діяльності правоохоронних органів в СРСР.
Підсумовували та узагальнювали напрацювання радянських учених у сфері вивчення діяльності правоохоронних органів і Державтоінспекції в СРСР колективні монографічні дослідження «История Советской милиции: В 2 т.» під редакцією М. Щелокова (М., 1977) та «Дорожно-патрульная служба ГАИ (организационные и правовые вопросы)» (М., 1981).
Роботи, в яких аналізували причини дорожньо-транспортних пригод, розглядали проблему необхідності підвищення безпеки дорожнього руху, розробляли шляхи подолання аварійності на автошляхах виділено у третю групу. Вказана тематика привертала увагу дослідників різного наукового профілю. При цьому досить часто вивчалися технічні проблеми гарантування безпеки руху та правові питання діяльності ДАІ (М. Єропкін, Г. Клінковштейн, А. Клюшниченко, В. Жульов та ін.).
Цінність наукових напрацювань Є. Кічигіна, В. Бабкова, В. Арендаренко, В. Давидова, Р. Денісова, В. Ковезінцева, В.Жульова, К. Жерондо полягає у тому, що у них розглянуто деякі аспекти організаційного та правового забезпечення діяльності ДАІ, висвітлено форми їх реалізації.
З початком 1990-х рр. зростає науковий інтерес до вивчення функціонування правоохоронних органів на транспорті. Тим більше, що звільнення науки від пануючих ідеологічних догм та обмежень сприяло об’єктивному відтворенню діяльності Державтоінспекції. Так, до 60-річчя створення Державної автомобільної інспекції російські вчені підготували працю «История ГАИ. К 60–летию Госавтоинспекции МВД России» під редакцією В. Федорова (М., 1996). Аналогічне узагальнююче видання «Історія Державної автомобільної інспекції України», але на матеріалах України, з’явилося у 2002 р. у Харкові.
В умовах державотворення науковий інтерес українських вчених у першу чергу було звернуто до вивчення процесу організаційно-правового становлення міліцейських органів у різних регіонах України. Вони доклали чимало зусиль до створення узагальнюючих праць історико-правового змісту з питань функціонування органів контролю та нагляду за автотранспортом, регулювання дорожнього руху. Так, у дослідженнях Л. Бородича, С. Гусарова, М. Лагоші, А. Міщенка, А. Подоляки, М. Поліковського, О. Тимощука, А. Тимченка, В. Челябіна, Я. Хом’яка, А. Шевченка та інших науковців, відтворено об’єктивну картину становлення, розвитку, вдосконалення діяльності органів охорони правопорядку на транспорті в Україні.
Вагоме значення для висвітлення теми мають роботи сучасних російських дослідників історії міліції в СРСР, які у своїх узагальнюючих працях «История ГАИ. К 60–летию Госавтоинспекции МВД России», «История полиции в России» та «История отечественных органов внутренних дел» подають аналіз та характеристику основних етапів розвитку органів радянської державної автоінспекції.
Окрему категорію складають сучасні дослідження науковців у сфері вивчення причин дорожньо-транспортних пригод, розроблення заходів щодо поліпшення ситуації на автошляхах, оптимізації роботи ДАІ УРСР у напрямку упередження аварій та підвищення дисципліни учасників дорожнього руху у різні періоди радянської історії (статі В. Грошевого, С. Коломійця, В. Єгупенка, А. Собакаря, В. Развадовського та ін.).
Однак, незважаючи на наявність чималої кількості праць із цієї тематики, проблема організаційно-правового забезпечення функціонування Державтоінспекції та діяльності її підрозділів залишається маловивченою як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками. У силу різних суспільно-політичних та історичних обставин, не всі етапи у розвитку ДАІ отримали повне і об’єктивне висвітлення. Концентрованих наукових зусиль вимагає з’ясування основних засад організаційно-правового регулювання діяльності Державтоінспекції УРСР, розкриття її форм, методів та напрямів функціонування протягом 1935−1946 рр.
У підрозділі 1.2 «Джерельна база дослідження» здійснено науковий аналіз різноманітних за структурою, призначенням і походженням джерел.
Основу джерельної бази складають архівні матеріали зосереджені у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Галузевому державному архіві МВС України (ГДА МВС України) та у ряді обласних архівосховищ. Так, різні аспекти формування адміністративної системи віддзеркалюють документи ЦДАВО України. Фонд 2 (Управління справами Раднаркому УРСР) містить ділову документацію з питань роботи та експлуатації автомобільного транспорту Народного комісаріату автотранспорту у період Великої Вітчизняної війни, матеріали про роботу Головного дорожнього управління (Головдорупр), листування між Державною автомобільною інспекцією Управління міліції Народного комісаріату внутрішніх справ Української РСР та іншими комісаріатами тощо. Значний пласт нормативно-правових актів, директивних й інформативних матеріалів зберігається у фонді 8 (Народний комісаріат юстиції УРСР), зокрема документи про роботу обласних прокуратур у сфері боротьби зі злочинністю на автотранспорті. Великий евристичний потенціал мають справи фондів 4614 (Головне управління шосейних доріг Міністерства автомобільного транспорту та шосейних доріг УРСР) та 4949 (Народний комісаріат автомобільного транспорту УРСР) в яких містяться документи щодо обліку руху автотранспорту, накази по Народному комісаріату автомобільного транспорту.
Особливо цінним для нас є фонд 26 (УМ МВС УРСР, Державтоінспекція) Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України, оскільки саме у ньому зосереджено справи, що стосуються особливостей та напрямів роботи ДАІ, починаючи з 1941 р. (матеріали за попередні роки були втрачені під час Великої Вітчизняної війни). Опрацювання фондів 45 (Накази МВС СРСР) і 46 (Накази НКВС УСРР) дало можливість відтворити механізм прийняття рішень у сфері діяльності підрозділів Державної автомобільної інспекції у 1935–1946 рр., з’ясувати спрямованість окремих директивних документів, простежити еволюцію та наступність у структурних трансформаціях органів внутрішніх справ, чіткіше окреслити місце й роль транспортних підрозділів міліції у правоохоронній системі.
Істотно доповнили дослідницьку базу матеріали з обласних архівів, зокрема Державного архіву Донецької області (Ф. Р-279 – Виконком Сталінської міської ради).
Другу групу джерел становлять нормативно-правові акти радянського законодавства, що стали юридичним підґрунтям для функціонування органів міліції: Кримінальний кодекс УСРР 1922 р., Адміністративний кодекс у редакціях 1927, 1929, 1935 рр., «Положення про Державну автомобільну інспекцію Головного управління робітничо-селянської міліції Народного комісаріату внутрішніх справ Союзу РСР» від 3 липня 1936 р., витяг із постанови РНК «Про реорганізацію Центрального управління шосейних і ґрунтових доріг і автомобільного транспорту» (3 березня 1936 р.), збірник «Закони УРСР та СРСР» (1938 р.), збірники наказів та циркулярів Головного управління робітничо-селянської міліції при РНК РРФСР (1936–1941 рр.), збірник «Законодавчі й адміністративно-правові акти воєнного часу» (1942–1943 рр.), «Збірник чинних законів, указів Президії Верховної Ради і постанов уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки».
Важливим джерелом для вивчення безпосередньо діяльності Державтоінспекції стали документальні збірники «Боротьба зі злочинністю в Українській РСР» (1960 р.), 3-томне видання «Історія міліції України у документах і матеріалах» (1997 р.) та ін.
Окрему групу джерел складають матеріали центральної загальносоюзної та республіканської, місцевої спеціалізованої і масової періодичної преси, у якій широко висвітлювався процес індустріалізації і транспортного будівництва, а також діяльності автомобільної інспекції («Бюллетень НКВД РСФСР», «Коммунальное хозяйство», «Известия ЦИК СССР», «Іменем закону» та ін.).
Наявність широкого кола джерел дозволила розглянути в історико-правовому аспекті обрану тему, визначити основні напрями й організаційно-правові засади створення та функціонування органів нагляду за дорожнім рухом, охарактеризувати їх діяльність.
У другому розділі – «Інституціоналізація органів ДАІ: нормативно-правове забезпечення та структурно-організаційні засади» – розкрито передумови створення органів регулювання дорожнього руху, проаналізовано чинну в досліджуваному періоді законодавчу базу діяльності Державтоінспекції, висвітлено процес становлення структурних підрозділів ДАІ, трансформацію їх функцій і повноважень у 1935–1946 рр.
У підрозділі 2.1 – «Розвиток органів регулювання дорожнього руху у 1920-х рр. – першій половині 1930-х рр.» – зазначено, що розбудова системи органів регулювання дорожнього руху та нагляду за автотранспортом обумовлювалася розвитком мережі автошляхів в УРСР, прискореним процесом автомобілізації в умовах радянської модернізації.
Охарактеризовано структуру, основні функціональні завдання та повноваження різних органів системи Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС). Відзначено, що процес формування системи органів контролю та нагляду за автотранспортом, регулювання дорожнього руху відбувався з широким використанням досвіду попередніх періодів, трансформуючи його відповідно до конкретних умов та специфіки радянської правоохоронної системи.
На основі аналізу нормативно-правових актів встановлено, що на початковому етапі розвитку автомобільного транспорту в УСРР безпеку дорожнього руху забезпечували дві державні інституції – робітничо-селянська міліція й відповідні республіканські органи ВРНГ при РНК РСФРР.
Індустріалізація 1930-х рр. у СРСР, стрімке зростання кількості автотранспорту в УРСР прискорили процес вироблення нових нормативно-правових актів і практичних заходів у сфері регулювання й налагодження безпеки дорожнього руху. У 1928 р. у складі Наркомату шляхів сполучення СРСР створено єдиний орган для забезпечення управління автодорожнім транспортом – Центральне управління шосейних і ґрунтових доріг та автомобільного транспорту (ЦУДОРТРАНС). У своїй діяльності з питань безпеки дорожнього руху він взаємодіяв з Наркоматом внутрішніх справ СРСР. Відповідні підрозділи ЦУДОРТРАНСу при РНК СРСР були створені в УСРР.
З’ясовано, що протягом першої половини 1930-х рр. функції з регулювання дорожнього руху, нагляду за безпекою на дорогах, боротьби з порушеннями правил дорожнього руху, розслідування аварій та злочинів на автошляхах, контролю за технічним станом транспорту й підготовкою водіїв розподілялись між державними інституціями, підпорядкованими різним наркоматам та відомствам. Із метою покращення регулювання дорожнього руху, посилення нагляду за безпекою на дорогах, контролю за технічним станом автомобілів та автогосподарств запроваджувалися інститути постового та автомобільного інспекторів.
У листопаді 1934 р. відбулося подальше реформування органів контролю та нагляду за автотранспортом і безпекою дорожнього руху. Рада народних комісарів СРСР постановою від 5 листопада 1934 р. схвалила рішення «організувати при ЦУДОРТРАНСі Державну автомобільну інспекцію, яка матиме свої органи в союзних і автономних республіках, краях і областях, а також у районах зі значною кількістю автомашин», а 23 липня 1935 р. постановою РНК СРСР визначено правовий статус ДАІ ЦУДОРТРАНСу, регламентовано основні обов’язки і повноваження автоінспекції у сфері технічної експлуатації автомобільного транспорту та боротьби з аварійністю на автошляхах. Відповідно до цього урядового рішення в УСРР засновувався інститут уповноважених ДАІ.
Аналізу й характеристиці основних нормативно-правових актів, на підставі яких діяли підрозділи Державтоінспекції, здійснювалося регулювання дорожнього руху, регламентувався порядок видачі водійських посвідчень, визначалися показники та норми технічного стану автотранспорту присвячено підрозділ 2.2 – «Нормативно-правове забезпечення функціонування органів ДАІ у 1935–1946 рр.». Розкриття цього аспекту розпочинається з розгляду реорганізації ДАІ у напрямі перетворення її з відомчого органу державного нагляду за експлуатацією автомобільного транспорту у системі ЦУДОРТРАНСу при РНК УСРР в окрему структуру Головного управління робітничо-селянської міліції НКВС СРСР.
Офіційною датою утворення ДАІ як окремого підрозділу у системі НКВС СРСР вважається 3 липня 1936 р., коли РНК СРСР своєю постановою № 1182 затвердила «Положення про Державну автомобільну інспекцію Головного управління робітничо-селянської міліції НКВС СРСР». У документі визначалися основні функції новоствореного підрозділу. Саме з цього часу Державтоінспекція стала самостійною інституцією контролю за дотриманням встановлених правил і норм безпеки дорожнього руху всіма установами та організаціями незалежно від їх галузевої належності. Вона здійснювала розпорядчі та адміністративні функції на транспортних магістралях країни, міських автошляхах. Штатними співробітниками Державтоінспекції стали випускники автодорожніх інститутів і технікумів, досвідчені співробітники інших служб міліції та автотранспортних підприємств.
У довоєнні роки функціонування Державтоінспекції та регулювання дорожнього руху регламентувалося «Положенням про Державну автомобільну інспекцію Головного управління робітничо-селянської міліції НКВС Союзу СРСР», постановою «Про боротьбу з аварійністю автотранспорту та впорядкуванням його роботи», «Інструкцією про роботу пікетів автодорожнього нагляду Державтоінспекції» (1938 р.), «Інструкцією про агітаційно-масову роботу з безпеки» (1939 р.), окремими постановами виконавчих комітетів областей УРСР.
Початок Великої Вітчизняної війни вніс істотні корективи у функціонування ДАІ Головного управління робітничо-селянської міліції НКВС УРСР. Насамперед вона мала керуватися указом Президії Верховної Ради СРСР «Про воєнний стан» (22 червня 1941 р.), згідно з яким функції і повноваження ДАІ ГУРСМ НКВС УРСР було розширено. Зокрема на неї покладалися повноваження, пов’язані з мобілізацією автомобільного транспорту, тракторів, мотоциклів на потреби армії. Інспектори ДАІ оглядали і перевіряли технічний стан автомобілів, що підлягали направленню на фронт. Реорганізація правоохоронних органів на початку війни дозволила сконцентрувати в одному відомстві всі зусилля щодо боротьби зі злочинністю та діяльністю ворожої агентури, зміцнення безпеки на автошляхах УРСР та країни в цілому.
У післявоєнний період система органів НКВС була реорганізована. Аналогічні структурні зміни були проведені і в УРСР. Наказ МВС СРСР № 587 від 2 лютого 1947 р. конкретизував обов’язки ДАІ в галузі організації та регулювання безпеки дорожнього руху. Зокрема було визначено, що витрати на придбання, установку та експлуатацію технічних засобів регулювання мали здійснюватися коштом місцевих бюджетів, а роботи – проводитися силами організацій, які відали міським благоустроєм.
Із 1946 р. повноваження зі створення нормативно-правових актів з організації і регулювання руху автотранспорту та пішоходів перебували у сфері компетенції Міністерства внутрішніх справ СРСР та союзних республік. Поряд із цим деякі повноваження було передано ДАІ УМ МВС УРСР та її регіональним підрозділам.
У підрозділі 2.3 – «Організаційно-структурні засади діяльності органів Державтоінспекції УРСР» – розглянуто еволюцію структури ДАІ в УРСР, функції її підрозділів, кадровий склад. З’ясовано, що у довоєнний період функціонували республіканський апарат Державтоінспекції та її обласні відділення. Охарактеризовано їх повноваження, визначено принципи підпорядкування та координації дій центральних і місцевих органів, форми їх звітності, особливості фінансування підрозділів ДАІ та посадові оклади її співробітників.
Загалом для періоду 1936–1939 рр., який в історії ДАІ УРСР можна назвати організаційним, була характерна сувора підпорядкованість союзному центру, організованість у роботі, нарощування авторитету цієї інституції серед водіїв та керівників автотранспортних підприємств, зміцнення дисципліни як серед самих співробітників Державтоінспекції, так і серед водійського складу. Разом із тим визначено ряд організаційно-структурних прорахунків, серед яких на першому місці був нерівноцінний розподіл функцій і обсягів роботи між підрозділами ДАІ.
Констатовано вдосконалення структури ДАІ УРСР напередодні та у роки Великої Вітчизняної війни. Так, з 1940 р. у складі Державтоінспекції почала функціонувати спеціальна група, діяльність якої спрямовувалась на розшук автомобілів, що зникли з місця ДТП, а у роки війни значно було посилено кваліфікованими кадрами відділення і структурні підрозділи, які займалися інспекцією автогосподарств, контролем за рухом на автошляхах, підготовкою водійських кадрів.
У післявоєнний період стрімке відновлення господарства та транспортного сполучення республіки, включення до складу УРСР нових територій обумовили розширення мережі відділень ДАІ на місцях, створення тимчасових комісій та підрозділів, що мали вирішувати нагальні питання у сфері регулювання дорожнього руху, подолання аварійності на автошляхах. Загалом структура органів ДАІ УРСР у післявоєнний період виглядала так: Державтоінспекція і підрозділи РВР (регулювання вуличного руху) в обласному центрі та державтоінспектори в містах чи районних центрах. Проте в ряді випадків у структурі Державтоінспекції були й інші ланки.
Головною проблемою органів і структурних підрозділів ДАІ УРСР у післявоєнний період була нестача кваліфікованих кадрів та необхідність швидкого відновлення системи професійної освіти державтоінспекторів. У дисертації висвітлено заходи, ужиті керівництвом МВС УРСР та ДАІ УРСР з виправлення цієї ситуації, досягнення та суперечливі сторони цього процесу, вади нового покоління міліцейських кадрів.
«Діяльність органів ДАІ УРСР щодо гарантування безпеки дорожнього руху та запобігання дорожньо-транспортних пригод» – у нерозривному зв’язку з соціально-економічною та суспільно-політичною ситуацією охарактеризовано основні напрями діяльності ДАІ УРСР у довоєнний, воєнний періоди та роки звільнення території УРСР від гітлерівців і початку відбудови народного господарства.
У підрозділі 3.1 – «Діяльність органів Державтоінспекції УРСР у довоєнний період (1935–1941 рр.)» – на основі архівних матеріалів, відомостей із періодичних видань проаналізовано розвиток автомобільного господарства республіки у довоєнний період, охарактеризовано ситуацію на автошляхах УРСР, визначено причини зростання аварійності на дорогах, ускладнення руху у великих містах. Враховуючи ці аспекти наукової проблеми розглянуто як юридичні (нормотворчі) заходи ДАІ УРСР у сфері вироблення норм і термінів проходження технічного огляду автотранспортних засобів, регулювання руху, правил пересування по місту, так і практична діяльність з виявлення порушень правил дорожнього руху, вимог експлуатації автомобілів, оптимізації регулювання вуличного руху, пропаганди серед водіїв та керівників автопарків. Так, прискорена автомобілізація і решта посталих проблем вимагали від підрозділів ВРВР і ДАІ УРСР перебудови й удосконалювання діяльності з організації й забезпечення безпеки дорожнього руху. Однак не завжди зусилля інспекторів Державтоінспекції могли зупинити зростання кількості аварій в УРСР у довоєнний період. Тенденція до зниження аварійності почала спостерігатися тільки з 1939–1940 рр. Цьому сприяли насамперед підвищення вимог до навчання водіїв, профілактична і роз’яснювальна робота серед населення. Водночас визначено, що чинниками, які негативно впливали на безпеку руху, були недостатньо ефективний контроль за технічним станом значної частини транспортних засобів, недбалість водіїв під час керування ними, порушення виробничої дисципліни.
При характеристиці роботи ДАІ УРСР, спрямованої на профілактику порушень правил дорожнього руху наголошено на тому, що така діяльність проводилась з урахуванням пропозицій громадськості. Правила дорожнього руху в конкретному місті чи населеному пункті затверджувались місцевими органами самоврядування, після чого вони набували чинності. Місцеві правила дорожнього руху істотно не відрізнялися, лише враховували специфіку транспортних схем конкретного населеного пункту й умови авторуху.
Розгляду особливостей та специфіки організаційно-правової діяльності ДАІ УРСР у роки Великої Вітчизняної війни присвячено підрозділ 3.2 – «Особливості роботи ДАІ УРСР в умовах воєнних дій (1941–1943 рр.)». Війна внесла істотні корективи у діяльність Державтоінспекції. У 1941 р. значні зусилля партійно-комсомольських організацій і керівництва ДАІ СРСР спрямовувалися на зміцнення бойового духу державтоінспекторів. Для них проводилися політичні заняття та професійні тренінги, які у подальшому мали допомогти співробітникам цього підрозділу НКВС виконувати свої функціональні обов’язки в умовах мобілізаційно-евакуаційних заходів і під час бойових дій.
Високий професійний рівень співробітники ДАІ України засвідчили у перші ж дні війни, допомагаючи мобілізувати автотранспорт на потреби армії. Вони брали участь у складанні мобілізаційних планів, забезпечували контроль за технічним станом автотранспорту. Крім того, діяльність інспекторів ДАІ не обмежувалась лише формальною стороною справи (перевірка технічного стану автомашин, що відправлялися на фронт), а була пов’язана з забезпеченням організації їх ремонту, а в 1942–1943 рр. – контролем норм витрат пального. Поряд із новими завданнями підрозділи ДАІ досить успішно виконували свою звичну роботу з регулювання вуличного руху, контролю за прискореною підготовкою водіїв для потреб фронту.
У ході розгляду організаційно-правової діяльності Державтоінспекції у досліджуваний період констатовано посилення адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, недотримання вимог експлуатації автотранспортних засобів та збільшення кількості осіб, притягнутих до відповідальності. З’ясовано, що діяльність ДАІ УРСР вимагала постійного вдосконалення методів та форм роботи, застосування дій, які б зменшували ризики, що призводили до людських каліцтв і жертв.
Початок звільнення території УРСР від гітлерівців обумовив розширення кола завдань ДАІ, необхідність копіткої роботи з відновлення, налагодження безпечного дорожнього руху на автошляхах.
Характеристику організаційно-правової діяльності ДАІ УРСР у роки звільнення території України від німецьких загарбників та початковому етапі відбудови «Відродження органів ДАІ після звільнення території УРСР та їх діяльність на початку післявоєнної відбудови (1943–1946 рр.)». Фактично з моменту звільнення окремих регіонів УРСР починається історія повоєнної роботи обласних державтоінспекцій, основними напрямками якої були контроль й прискорення процесу відродження автомобільного парку, забезпечення технічної перевірки та нагляду за автотранспортом, налагодження регулювання, контроль за станом дорожнього покриття, дотриманням правил дорожнього руху, організація внутрішньовідомчих навчально-освітніх програм для майбутніх державтоінспекторів, розробка нових принципів дорожньої розмітки та правил пересування у містах і на ключових автомагістралях, реєстрація, перереєстрація всіх транспортних засобів та вилучення тих, що були набуті незаконним шляхом.
Наприкінці 1944 р. у структурі Головного управління міліції УРСР діяло 24 підрозділи ДАІ і стільки ж дивізіонів ВРВР, а також 2 підрозділи ДАІ й окремі дивізіони ВРВР у містах Києві і Львові. Значною проблемою післявоєнної діяльності ДАІ була нестача кваліфікованих кадрів. Для вирішення цього питання комплектування підрозділів Державтоінспекції здійснювалося за рахунок співробітників міліції, що прибули з тилових областей СРСР і часткового прийому на роботу в органи внутрішніх справ комсомольського активу, демобілізованих з лав армії, колишніх партизанів та підпільників.
Протягом 1944–1945 рр. у зв’язку з різким збільшенням кількості автомашин в УРСР значно зросла кількість аварій і дорожніх пригод, тому пріоритетним в організаційно-правовій діяльності ДАІ УРСР стало запобігання ДТП, забезпечення зменшення кількості аварій на автошляхах республіки. На основі статистичних та архівних даних, з’ясовано, що причинами постійних аварій на дорогах було збільшення автотранспорту різних марок, недостатня кваліфікація водіїв, недотримання правил технічної експлуатації, а також низька дисциплінованість водіїв. Саме над ліквідацією названих чинників аварійності і почали працювати відповідні підрозділи ДАІ УРСР.
Важливим аспектом функціонування ДАІ УРСР у післявоєнний період була робота тимчасових інституцій, покликаних покращити регулювання руху у великих містах, сприяти зниженню кількості аварій на автошляхах, підняти загальнокультурний рівень учасників дорожнього руху.
У цілому діяльність Державтоінспекції УРСР і ВРВР у післявоєнний період забезпечила успішне виконання поставлених перед ними завдань.
|
