ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ТА ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЖНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв`язок з науковими програмами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження та практичне значення отриманих результатів; особистий внесок здобувача; надано інформацію про апробацію та публікації, структуру роботи.

У першому розділі – “Теоретичні і методологічні основи формування конкурентоспроможності аграрних підприємств” – уточнено сутність конкуренції та конкурентоспроможності аграрних підприємств; досліджено економічні механізми управління конкурентоспроможністю сільськогоспо-дарських виробників; обгрунтувано методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності аграрних підприємств.

Аналіз генетичних засад категоріального змісту конкуренції довів, що в трактуванні даного поняття необхідно враховувати три основні підходи щодо її сутності: поведінковий, який розглядає конкуренцію як зіткнення, боротьбу, змагання суб'єктів господарювання; структурний, що передбачає аналіз структури ринку і конкурентного середовища та функціональний, котрий акцентує увагу на ролі конкуренції в економіці. Тому конкуренція – це суперництво старого з новим (інноваціями), коли конкуруючі одиниці шляхом аналізу структури ринку визначають ступінь свободи продавця і покупця на ринку, поставивши собі за мету якомога повне задоволення потреб покупця.

В аграрному секторі економіки конкуренції властиві певні особливості, які пов'язані зі специфікою самого сільського господарства. Так, по-перше, вона проявляється в умовах невідповідності попиту і пропозиції на сільськогосподарську продукцію. По-друге, недостатня пропозиція сільськогосподарської продукції гарантує майже повну її реалізацію без особливого суперництва, а тому конкуренція, за умов відсутності будь-якої боротьби з боку товаровиробників, не виконує своєї найголовнішої функції – стимулювання розвитку виробництва і науково-технічного прогресу. По-третє, конкуренція, як відомо, є певним механізмом координації виробництва, який діє через систему цін і ринків. В аграрному секторі ця координація не може здійснюватися тільки шляхом урахування коливань цін під впливом попиту і пропозиції, необхідне також дієве державне регулювання. Для цієї галузі загроза виробництва замінників майже відсутня; суперництво існуючих та небезпека входу нових виробників не спричиняють великого тиску; аграрний ринок характеризується наявністю значної кількості виробників (продавців), кожен з яких не має достатнього обсягу пропозицій для впливу на ринок та ціни; вхід-вихід на ринок (з ринку) вільний і нескладний; виробництво сільськогосподарської продукції є обмеженим через обмеженість земельних ресурсів. Значний негативний вплив на розвиток галузі справляють два чинники конкуренції – покупці та постачальники. Постійне поступове подорожчання матеріально-технічних ресурсів та майже сталі ціни на сільськогосподарську продукцію призвели до загострення руйнівного диспаритету цін, а в результаті – невигідності сільськогосподарського виробництва та скорочення обсягів діяльності аграрного сектора.

В дослідженні уточнено поняття “конкуренції”, як суперництва старого з новим (інноваціями), коли конкуруючі одиниці шляхом аналізу структури ринку визначають ступінь свободи продавця і покупця на ринку, поставивши собі за мету якомога повне задоволення потреб покупця, та “конкурентоспроможності”, як здатності суб’єктів економічної діяльності пристосовуватись до нових умов господарювання, використовувати свої конкурентні переваги і перемагати в конкурентній боротьбі.

Узагальнення існуючих дефініцій поняття «конкурентоспроможність аграрного підприємства», врахування нерозривного взаємозв'язку даної категорії з поняттям конкуренція (конкурентоспороможність є здатністю об'єкта витримувати конкуренцію в порівнянні з аналогічними об'єктами в умовах конкурентного ринку) та сутності конкуренції, що детермінується поведінковим, структурним і функціональним трактуванням цього поняття, а також використання динамічної версії структурно-функціонального методу, – дозволило поглибити його зміст і сформулювати авторське визначення конкурентоспроможності аграрного підприємства, як здатності адаптуватись до ринкової кон'юктури, ефективно функціонувати та реалізувати конкурентні переваги.

Розроблено організаційно-економічний механізм управління конкурентоспроможністю підприємства, що є специфічною багатофункціо-нальною і багатокомпонентною системою, яка складається з комплексу взаємозв’язаних блоків, схильних до впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, що створюють певну цілісність (рис. 1).

Структуру основних елементів розробленого механізму управління конкурентоспроможністю формують програмно-цільові блоки, що відображають необхідні дії, конкретні організаційні, економічні, технічні і технологічні заходи в їх взаємозалежності, реалізація яких сприяє результативному здійсненню управлінських рішень, підвищенню конкуренто-спроможності і стійкості підприємства на внутрішньому й зовнішньому ринках за рахунок створення та підтримки конкурентних переваг, високої адаптації до ринкового середовища.