УПРАВЛІННЯ КОНЦЕНТРАЦІЄЮ БАНКІВСЬКОГО КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано її мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, подано наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, а також дані про апробацію і публікації отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи управління концентрацією банківського капіталу” розкрито сутність та необхідність концентрації банківського капіталу, з’ясовано методологічні аспекти управління концентрацією банківського капіталу, розкрито роль інвестицій у власну діяльність банків як методу зростання концентрації банківського капіталу.

Дисертант виходить з того, що основними фінансовими інститутами в будь-якій країні є банки, які, починаючи свою діяльність, повинні мати власний капітал. На основі аналізу низки різних тлумачень поняття “банківський капітал”, зроблено висновок, що банківський капітал – це ресурси, які виражені у грошовій формі і використовуються для банківської діяльності з метою отримання прибутку. З погляду методології заслуговує уваги класифікація капіталів на балансовий, регулятивний та економічний, оскільки тут йдеться про “спосіб розрахунку” власного капіталу банку, роль якого в процесах концентрації банківської системи є визначальною.

Автором обґрунтовано, що концентрація банківського капіталу – це процес зростання банківського капіталу усієї системи або окремого банку шляхом збільшення його ресурсної бази шляхом здійснення реструктуризаційних (злиття, поглинання) та відтворювальних (нагромадження, капіталізація) економічних процесів. Зростання концентрації банківського капіталу відбувається в процесі його кругообігу та розширеного відтворення, а отже, з використанням грошових форм капіталу, зокрема банківського капіталу.

На думку дисертанта, недоцільно ототожнювати поняття “концентрація банку” і “концентрація банківського капіталу”, оскільки перше є ширшим за друге. Процес концентрації банківського капіталу супроводжується діями його власників, які прагнуть отримати максимальні прибутки та мінімізувати витрати банку. Водночас необхідність концентрації банківського капіталу зумовлена здатністю великих банків: брати участь у фінансуванні великих інвестиційних програм і проектів; зменшувати ймовірність банкрутства банку під час фінансових криз і погашати свої зобов’язання; нарощувати статутний капітал; надавати дешевші довгострокові кредити; підвищувати стабільність банків.

У роботі акцентується, що ототожнювання понять “концентрація” капіталу і “капіталізація” є неприпустимим, оскільки збільшення капіталу, тобто капіталізація, може здійснюватися не тільки шляхом концентрації капіталу, а й іншими методами. Отже, концентрація банківського капіталу є тільки однією із форм капіталізації банку. З другого боку, капіталізація банку є напрямом збільшення концентрації банківського капіталу. Головними методами підвищення рівня капіталізації банку є: залучення додаткового акціонерного капіталу; залучення коштів на внутрішніх і зовнішніх грошово-кредитних ринках; стимулювання капіталізації прибутку в банках шляхом удосконалення оподаткування та дивідендної політики.

Обґрунтовано, що банківський капітал за своєю економічною природою шукає ті сфери, які забезпечують йому вищу норму прибутку, тобто в рамках світового господарства він направляється в ті країни, де є високий рівень ВВП на душу населення і значний рівень заощаджень. Однак цей традиційний підхід все частіше порушується і вектор руху банківського капіталу скеровується у слаборозвинені країни, в яких банківський ринок формується і приваблює своєю перспективою. Між тим у трансформаційних економіках процеси концентрації банківського капіталу значною мірою є деструктивними, дезінтеграційними і деформованими, що зумовлено передусім складністю і багатомірністю поняття “банківський капітал”.