Диверсифікація діяльності аграрних підприємств: теорія, методологія, практика Автореферат

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження процесу диверсифікації діяльності аграрних підприємств” – розглянуто сукупність наукових поглядів і теоретичних концепцій щодо сутності диверсифікації як економічної категорії; проаналізовано підходи щодо удосконалення та поглиблення змісту диверсифікації, виходячи з особливостей сучасних економічних умов та специфіки сільського господарства як галузі матеріального виробництва; висвітлено макроекономічні передумови та внутрішні чинники диверсифікації, які формують середовище для реалізації переваг зазначеного процесу; обґрунтовано методологічні принципи побудови та становлення сучасних процесів диверсифікації діяльності аграрних підприємств; проведено аналіз існуючих методик оцінки ефективності диверсифікації діяльності підприємства на основі окремих соціально-економічних теорій.

З позиції загальнотеоретичного підходу, який склався протягом достатньо тривалого історичного періоду, встановлено, що диверсифікація як економічна категорія проявляється в багатьох формах, насамперед у розширенні асортименту товарів; організації виробництва нових видів продукції у межах “власної” галузі; виході за межі основного виробництва; проникненні в нові галузі та сфери господарства; створенні нових підприємств тощо. Переважна більшість існуючих теорій диверсифікації діяльності аграрних підприємств виходить з переваг диверсифікації, а саме: послаблення кризових наслідків, зростання конкуренції аграрного виробництва, розвитку сільського підприємництва, а також ринку праці та зайнятості населення.

Відповідні дослідження диверсифікації, враховуючи різноманітність поглядів щодо її економічної і соціальної сутності, проведено в контексті двох підходів: перший передбачає тлумачення диверсифікації як можливості виходу аграрного підприємства на нові сегменти ринку та прагнення його до випуску нової продукції; другий виходить з визначення диверсифікації як умови для господарського маневрування аграрного підприємства, засобу подолання негативного впливу на економіку несприятливої ринкової кон’юнктури, стратегії управління господарською діяльністю з метою мінімізація зовнішніх ризиків. Аналіз існуючих підходів дає підстави для висновку про те, що диверсифікація є економічною категорією, оскільки широко відображає загальні та часткові ознаки розвитку процесу праці, сукупність та структуру видів діяльності конкретного господарюючого суб’єкта. Критерієм економічної категоріальності диверсифікації слугують її об’єктивна зумовленість процесом розширеного відтворення, об’єктивно існуючий суспільний поділ праці та виникнення нової продукції, послуг, робіт, галузей і видів економічної діяльності. Випадкова поява диверсифікації як явища з часом набирає обертів об’єктивної необхідності, що зумовлює закономірність виникнення різноманітних форм процесу відтворення. Формування категорії “диверсифікація” відображає результат процесу пізнання, що розкривається в переході від конкретного явища до абстрактних теоретичних знань, які покликані адекватно відображати дійсність.

Складність у з’ясуванні сутності диверсифікації як процесу за участю сільськогосподарських підприємств зумовлена розмаїттям визначень, запропонованих багатьма вітчизняними і зарубіжними вченими, з одного боку, та специфічністю функціонування самої галузі сільського господарства, особливостями аграрного виробництва, безальтернативністю агропродовольчої продукції, з іншого боку.

За підсумками аналізу теоретичного доробку щодо тлумачення диверсифікації як процесу діяльності підприємства запропоноване синтезуюче визначення, сутність якого зводиться до такого: диверсифікація становить собою розмаїтність кількісних та якісних змін в економічній діяльності підприємства, які супроводжуються одночасним розвитком декількох не взаємопов’язаних технологічних видів виробництва та обслуговування, розширенням асортименту виробленої продукції або послуг у рамках єдиної системи – підприємства. Принципове доповнення до змісту цього терміна в контексті діяльності аграрного підприємства полягає у тому, що диверсифікацію як процес слід тлумачити, виходячи з позиції розширення асортименту конкурентоспроможної сільськогосподарської та несільськогосподарської продукції підприємства, виходу його на нові сегменти агропродовольчого ринку, що забезпечує отримання додаткової комерційної вигоди, мінімізацію виробничих ризиків та стабілізацію доходів сільськогосподарських товаровиробників. Відповідно, диверсифікація діяльності аграрних підприємств – це процес організації виробництва, для якого характерним є одночасний розвиток різних видів сільськогосподарської і несільськогосподарської діяльності з метою забезпечення стійких умов господарювання в нестабільному середовищі. У системі теоретичного осмислення передумов та особливостей диверсифікації формуються системні уявлення про її ознаки, що відрізняють диверсифікацію в аграрному виробництві від диверсифікації в інших галузях, а також свідчать про залежність її характеру від етапу розвитку продуктивних сил суспільства.

Дослідження диверсифікації сільськогосподарського підприємства, як і будь-якого іншого економічного процесу за його участю, передбачає встановлення певної цільової орієнтації, в основу якої покладено набір відповідних цілей в економічній діяльності суб’єкта господарювання (рис. 1).

Досягнення цілей процесу диверсифікації залежить від характеру та особливостей виробничої діяльності сільськогосподарського підприємства.

За результатом теоретичного аналізу доходимо висновку, що не слід диверсифікацію протиставляти спеціалізації або ототожнювати з нею. Адже процес диверсифікації за своєю сутністю і змістом – ширше явище порівняно зі спеціалізацією, кооперуванням і комбінуванням виробництва, оскільки охоплює не лише виробництво, а й усі виробничі чинники, ринки, систему господарювання, яка мотивована на динамічний розвиток у всіх традиційних формах – міжгалузевій та внутрішньогалузевій. Водночас спеціалізація нерозривно пов’язана з кооперацією, як з внутрішньо-, так і міжвиробничою її формами. Кооперація виробництва також постійно розвивається й удосконалюється, переходячи до великомасштабного, узгодженого, скоординованого процесу виробництва. На основі зазначеного виявлено, що додаткові вигоди від диверсифікації та її взаємозв’язку зі спеціалізацією і концентрацією отримують сільськогосподарські підприємства, де найоптимальніше співвідносяться рослинництво й тваринництво і, відповідно, організована промислова переробка, надаються послуги стороннім організаціям.