Удосконалення матеріального стимулювання працівників Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, об’єкт, предмет і завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію.

У розділі 1 «Теоретико-методичні аспекти матеріального стимулювання працівників сільськогосподарського виробництва» узагальнено теоретичні засади матеріального стимулювання працівників та виявлено закономірності формування матеріальних стимулів у сільськогосподарському виробництві на різних етапах розвитку суспільно-економічних відносин, поглиблено методичні засади дослідження матеріального стимулювання як системи, обґрунтовано її основні складові та розкрито їхню сутність у сучасних соціально-економічних умовах.

На основі узагальнення теоретико-методичних і науково-практичних поглядів визначено, що становлення ринкових відносин потребує нових підходів до обґрунтування розмірів матеріального стимулювання працівників сільськогосподарського виробництва. Невідповідність вартості трудових послуг робочої сили її ціні, особливо на сучасному етапі в сільському господарстві України, ставить завдання удосконалення матеріального стимулювання шляхом максимального наближення його до вартості трудових послуг робочої сили для забезпечення ефективного відтворення, функціонування й розвитку робочої сили.

Матеріальне стимулювання праці у сільському господарстві запропоновано трактувати як сукупність засобів соціально-економічного характеру, які забезпечують гідну оцінку результатів праці, спрямовані на активізацію трудової діяльності працівників з метою поліпшення індивідуального трудового внеску, показників діяльності суб’єкта господарювання на основі узгодження інтересів власника та найманого працівника, а також з урахуванням кон’юнктури ринку праці. Виходячи з особливостей сільськогосподарського виробництва, систему матеріального стимулювання запропоновано визначати у такому складі: виплати, що входять до фонду оплати праці (основна, додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати), а також інші виплати, що не належать до фонду оплати праці й формують соціальний пакет. Відповідно заробітною платою потрібно вважати винагороду, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу з урахуванням його трудового внеску, щоб забезпечити відтворення та розвиток робочої сили, формування матеріальної зацікавленості у досягненні високих остаточних результатів праці.

Відповідно до методики Державного комітету статистики щодо визначення вартості робочої сили на прикладі Київської області здійснено розрахунок мінімальної вартості робочої сили в сільському господарстві. Розрахункова вартість робочої сили на 1 січня 2011 р. склала 3467,20 грн на місяць. Разом з цим, середньомісячна оплата праці в сільськогосподарських підприємствах Київської області в 2010 р. становила 1820,20 грн, що далеко не дає змоги забезпечити життєві потреби працівників сільськогосподарського виробництва.

У ринкових умовах здійснено перехід від державно-централізованих методів організації та регулювання оплати праці до колективно-договірних. Доведено, що основним напрямом реформування заробітної плати є поліпшення її колективно-договірного регулювання з метою максимального забезпечення відповідності фактичної вартості робочої сили її нормативному значенню, що є необхідним ще й у зв’язку з актуалізацією соціальних аспектів аграрної політики. Аграрна політика Європейського Союзу спрямована насамперед на наближення якості та рівня життя в сільській місцевості до рівня міського населення. Замість колишнього паритету цін почали реалізовувати принцип паритету доходів сільського й міського населення, що також є актуальним і для України.

З’ясовано, що однією з форм матеріального стимулювання праці, яка найчастіше використовується для регулювання трудових відносин на національному ринку праці, є соціальний пакет. Він містить надання роботодавцем працівникові благ у вигляді пільг, компенсацій, привілеїв і соціальних гарантій понад розмір його заробітної плати, хоча деякі виплати можуть входити до фонду заробітної плати. Удосконалено підходи щодо формування соціального пакету працівників сільськогосподарського виробництва шляхом доповнення його нематеріальними благами щодо управління робочим часом (гнучкий робочий рік, альтернативний робочий час, надомна праця тощо), що дасть змогу посилити мотивацію найманих працівників за рахунок надання вільного часу та можливості самостійного його регулювання (перерозподілу) з урахуванням сезонності сільськогосподарського виробництва