РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі розкрито сутність і стан завдання, обґрунтовано актуальність теми, вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами досліджень; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження; охарактеризовано ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення; наведено дані щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі – «Теоретико - методологічні основи формування та використання людського капіталу регіону» – проведено дослідження еволюції розвитку теорії людського капіталу, визначено місце людського капіталу в структурі соціально-економічного потенціалу регіону та основні критерії оцінки процесів формування та використання людського капіталу регіону з метою подальшої розробки напрямів регулювання цих процесів.

Розгляд еволюції поглядів на людський капітал у контексті регіонального розвитку, у межах різних шкіл і напрямів вітчизняної та зарубіжної економічної думки надав можливість класифікувати існуючі теорії людського капіталу регіону відповідно до мети даного дисертаційного дослідження. Визначено, що під поняттям «людський капітал» розуміють не просто сукупність знань, здібностей, якими володіє людина від народження, а надбаний запас знань, умінь, навичок. Причому цей запас доцільно використовувати в тій чи іншій сфері громадської діяльності, оскільки це сприяє зростанню продуктивності праці і виробництва як окремого підприємства, так і регіону у цілому.

Встановлено, що визначення поняття, структури та оцінки ефективності використання людського капіталу на рівні регіону є дуже складним завданням, оскільки таку оцінку необхідно проводити на засадах сучасної методології з урахуванням специфіки економічного розвитку виробничих сил регіону в конкретних часових, територіальних, політичних і соціально-економічних умовах.

Визначаючи місце людського капіталу в структурі соціально-економічного потенціалу регіону, було доведено, що сучасне розуміння поняття «людський капітал», яке часто ототожнюється з поняттями «людський фактор», «робоча сила», «персонал», «людські ресурси», «трудові ресурси», «інтелектуальний капітал», «трудовий потенціал», «людський потенціал», є багато в чому суперечливим та спричиняє наукову тавтологію.

Дослідження існуючих варіантів значень економічної категорії «людського капіталу регіону» дозволило удосконалити це визначення як сукупність локалізованих на території людських ресурсів, що володіють певними фізичними, інтелектуальними, психологічними властивостями (особливостями), освітніми, науковими, професійними знаннями і досвідом, уміннями, здоров'ям і забезпечують сталий розвиток відтворювальних процесів у регіональних соціально-економічних системах.

На основі проведеного дослідження визначено ряд концептуальних підходів до пояснення регіональної економічної динаміки, які по-різному трактують як рушійні сили розвитку регіональних систем, в тому числі роль людського капіталу (частіше використовуються терміни «людський фактор», «трудові ресурси» тощо), так і очікувані результати цього процесу – не тільки економічне зростання, а й зростання добробуту населення. Це теорії поділу праці, теорії розміщення продуктивних сил, теорії кумулятивної причинності, неокласичні теорії економічного зростання.

Визначено, що аналіз людського капіталу в структурі соціально-економічного потенціалу регіону може істотно відрізнятися залежно від прийнятих передумов, що спрощують реальні процеси та відповідно рівень аналізу: мікроекономічного (на рівні підприємства) та макроекономічного – на рівні національного господарства і населення країни в цілому. В сучасних умовах розширюється сфера використання теорії людського капіталу, яка, поміж іншим, поширюється на соціально-економічний розвиток регіону, оцінку ефективності освіти, оцінку ринкової цінності організацій та фірм, ефективність виробництва і споживання благ тощо.

У результаті дослідження існуючих методик оцінки людського капіталу визначено, що кожна з описаних у роботі груп методів оцінки процесів формування та розвитку людського капіталу має певні переваги і недоліки. Тому, щоб визначити найбільш оптимальний підхід до оцінки людського капіталу, було здійснено порівняння усіх розглянутих методик та отримано висновок, що вони дають не досить повну оцінку людського капіталу регіону і умов його формування та розвитку, оскільки при довгостроковому прогнозуванні обов’язково потрібно враховувати зміну вартості людського капіталу регіону у часі, що можна зробити, використовуючи принцип дисконтування. Це надасть можливість оцінити людський капітал як будь-який вид капіталу – як вартість, яка здатна приносити дохід. Отже, величина людського капіталу регіону – це величина, приведена до даного моменту часу за допомогою дисконтування всіх очікуваних доходів від праці. Як дохід було запропоновано використовувати заробітну плату, оскільки тільки в цьому випадку результати оцінки сприяють виробленню коректної та більш ефективної регіональної економічної політики. Перевагою запропонованого підходу до оцінки, порівняно з традиційним підходом, що оцінює величину людського капіталу шляхом визначення величини інвестицій у його розвиток, є врахування віддачі від використання людського капіталу (у формі доходу), що формує джерело задоволення матеріальних та частково духовних потреб власників капіталу.

З метою визначення можливих заходів регулювання людського капіталу регіонів України запропоновано механізм реалізації його оцінки за рахунок визначення зовнішнього та внутрішнього середовища (макро- і мікросередовища) формування та використання людського капіталу регіону та моделювання впливу визначених факторів за регіонами України (рис. 1).

У процесі дослідження було визначено, що сьогодні в Україні можна назвати одинадцять головних факторів, які впливають на середовище формування та використання людського капіталу регіону. Як середовище запропоновано розглядати ринок праці регіону – сферу реалізації людського капіталу. Також було обґрунтовано проведення трьох етапів оцінки системи формування людського капіталу регіону: аналіз внутрішнього середовища – мікросередовища (оцінка стратегічного потенціалу, тобто умов формування людського капіталу регіонів); аналіз зовнішнього середовища – макросередовища (оцінка стратегічного клімату, тобто умов використання людського капіталу); аналіз середовища в цілому (оцінка стратегічної позиції та переваг регіону).