VACANCIES AND COOPERATION

У розділі 1 - «Теоретичні основи коеволюції економіки та освіти як соціальних інститутів» - проаналізовано закономірності коеволюції соціальних інститутів, обґрунтовано принципи погодженого розвитку економіки та освіти як соціальних інститутів.

Визначено, що соціальний інститут – це організована система зв'язків і соціальних норм, яка поєднує значимі суспільні цінності і процедури, що задовольняють основним потребам суспільства. Статус соціальних інститутів здобувають ті типи соціальних відносин, що потребують формального закріплення з погляду суспільства. Основні соціальні інститути покликані задовольняти фундаментальні потреби суспільства. Серед них виділяють: інститут родини і шлюбу, що задовольняє потребу у відтворенні роду; політичні інститути, спрямовані на задоволення потреби в безпеці і соціальному порядку; економічні інститути, мета яких – забезпечити потреби в добуванні засобів існування; інститути освіти, які задовольняють потреби в передачі знань і соціалізації підростаючого покоління.

Діяльність соціального інституту вважається функціональною, якщо вона сприяє збереженню стабільності чи інтеграції суспільства. Вона може розцінюватися як дисфункціональна, якщо інститут працює не на його збереження, а на руйнування суспільства. Проблема взаємодії соціальних інститутів у суспільстві заснована на аналізі категорій «частина» і «ціле», а також взаємодії частин у рамках цілого. Основними принципами формування соціальних інститутів є принцип взаємозв'язку і сумісності інститутів, а також принцип автономності і специфічності інститутів. Вихідні принципи, ціннісні пріоритети, що єдині для всього суспільства, є ідейним стрижнем діяльності всіх соціальних інститутів, що забезпечує цілісність і високу інтегрованість суспільства. Автономія, відносна незалежність соціальних інститутів обумовлена тим, що кожен з них вирішує специфічні завдання. Автономія виявляється як зовнішньо організаційно, так і внутрішньо регулятивно. Таким чином, регулювання параметра «сумісність – автономність» для кожного соціального інституту визначає рівень його інтегрованості в систему суспільних взаємодій, а також забезпечує цілісність суспільства як системи.

Обґрунтовано положення про те, що для забезпечення цілісності суспільства як системи, соціальні інститути, що виконують задані функції, повинні знаходитися у взаємозв'язку, тіснота якого, в залежності від ситуації, може варіювати від стратегічної єдності до формування спільних структур. Необхідна тіснота зв'язку між соціальними інститутами – величина динамічна й у кожен окремий момент часу визначається як впливами зовнішнього середовища, так і внутрішньою структурою системи в частині наявних значимих розривів (низького рівня сумісності) окремих соціальних інститутів. Циклічність розвитку соціальних систем та їх частин визначає об'єктивну необхідність прискореного розвитку одних соціальних інститутів та уповільнення розвитку інших. При цьому в суспільстві варто зберігати параметри цілісності. Актуалізація потреби більшості членів суспільства в розвитку того чи іншого соціального інституту повинна бути забезпечена законодавчо і инфраструктурно. Крім того, варто враховувати як явні, так і латентні потреби суспільства, що виражається у функції прогнозування, властивій державі як соціальному інституту. Прогнозування динаміки соціальних інститутів і вживання адекватних заходів щодо їх розвитку дозволить забезпечити коеволюцію частин суспільства як соціальної системи.

Коеволюція (від лат. со - з, разом і evolutіo - розвиватися, розгортатися) - погоджений, «взаємно пригнаний» розвиток частин одного цілого. Поняття коеволюції виявилося корисним для застосування до аналізу різних форм буття: об'єктів природних, соціальних і гуманітарних наук. Специфікою коеволюційної «пізнавальної моделі» можна вважати установку на толерантність, прагнення до мирного розвитку поліфонічного буття.

Застосування поняття коеволюції до аналізу соціальних груп і інститутів обумовлено природою, сутністю суспільства як соціальної системи, що складається в оптимальному сполученні принципів інтеграції і диференціації елементів системи. З теорії самоорганізації випливає, що всі відкриті системи із сильною нелінійністю, швидше за все, пульсують. Таким чином, фундаментальний принцип поводження нелінійних систем – це періодичні чергування стадій еволюції та інволюції, розгортання і згортання, збільшення інтенсивності процесів та їх загасання.

Виходячи з виявлених принципів коеволюції відритих систем, дослідження погодженого розвитку соціальних інститутів можливо із застосуванням інструментарію, заснованого на аналізі їх еволюційної динаміки. Під динамікою соціальних інститутів, як правило, розуміють три взаємозалежних процеси: 1) життєвий цикл інституту від моменту появи до його зникнення; 2) функціонування зрілого інституту, тобто виконання явних і латентних функцій, поява і подолання дисфункцію; 3) еволюція інституту – зміна виду, форми і вмісту в часі, виникнення нових і відмирання старих функцій.

Коеволюція частин однієї системи не заперечує різких, радикальних змін цих частин, а тільки переводить цей процес у кероване, контрольоване русло. Необхідність реформування одного із соціальних інститутів через бурхливий розвиток іншого має бути вчасно усвідомлена, щоб функція, яка виконується соціальним інститутом, не була інгібірувана в значимому проміжку.

Розглянуто закономірності еволюції економіки та освіти як соціальних інститутів. Виявлено, що системний процес еволюції і структурних змін у соціотехнічній макросистемі визначається за допомогою хвиль М. Кондратьєва. При цьому феномен М. Кондратьєва відноситься не тільки до економіки, але торкається також соціальних, технологічних, екологічних, психологічних і політичних сфер суспільства