Цаберябий І.М. Технологічні заходи підвищення адаптивності рослин ярого ячменю в умовах північного Степу України

summary

Стан вивчення питання  обгрунтування вибраного напрямку дослджень.  У цьому роздл  приводиться аналз результатв дослджень втчизняних та закордонних вчених з питань вивчення впливу агротехнчних  хмчних факторв на адаптацю рослин ячменю ярого до умов середовища та змну їх продуктивност  якост зерна  обгрунтовуються заходи їх посилення у зв’язку з впровадженням нових сортв, а також нових регуляторв росту рослин.

Умови  методика проведення дослджень.  Дослдження з ярим ячменем проводилися протягом 1997-1999 рр. Експериментальна частина роботи виконувалась в КСП “Нива” Новомосковського району Днпропетровської област  Ераствськй дослднй станцї Інституту зернового господарства УААН. Обєктом дослджень були районован в степовому регон сорти ярого ячменю Преря, Донецький  12, Адапт  Сталкер.

Грунти Ераствської дослдної станцї  КСП “Нива” - чорноземи звичайн, малогумусн важко- та середньосуглинков з валовим вмстом в орному шар (0-30 см) гумусу 3,8-4,3%, азоту - 0,23-0,26, фосфору - 0,11-0,12  калю - 2,0-2,5%. Забезпеченсть в орному шар рухомими формами фосфору  середня (Р₂О₅ по Чирикову  - 90-100 мг/кг), обмнним калєм  висока  (К₂О - 250-270 мг/кг). Грунтов води залягають на глибин 8-14 м.

Клмат мсця проведення дослдв характеризується недостатнм та нестйким зволоженням, малоснжною зимою з частими вдлигами, а також   посушливими  умовами   навесн  та  влтку.  Кожен   з  трьох   рокв дослджень вдзначався своєрдним сполученням погодних факторв, як по рзному впливали на процеси росту  розвитку  ячменю ярого  формування рвня зернової продуктивност.

В 1997 р. початков етапи органогенезу рослин проходили в  умовах жорсткого гдротермчного режиму. У фази сходи  кущння вдносно багаторічної норми дефцит опадв становив 26,6 мм, сума ефективних температур перевищила оптимум на 38 ^оС. В подальш пероди вегетацї розвиток рослин вдбувався у сприятливй погоднй ситуацї, що позитивно вплинуло на формування високого рвня врожайност ячменю.

В 1998 р. кльксть опадв протягом вегетацйного пероду була значно меншою по вдношенню до середньобагаторчної норми, а сума ефективних температур, навпаки, помтно вищою, що в результат обумовило значний недобр врожаю зерна.

Специфка погодних умов 1999 р. полягала в рзкому варіюванн гдротермчних факторв в окрем пероди вегетацї. Розподл опадв був вкрай нервномрний. У фазах сходи, кущння  вихд в трубку вміст вологи у грунт був достатній, а при - колоснні  достиганні зерна цей показник був у гострому дефцит, вдповдно 28,2  79,6 мм. Через це формування  налив зерна проходили у несприятливих умовах, однак врожай зерна сформувався вище середнього рвня.

При проведенн дослджень використовувалася загальноприйнята методика  Б.А. Доспехова  (1979). Попередником ячменю була кукурудза на зерно, псля збирання якої проводили дискування, вносили  повне (NPK) мнеральне добриво в доз 40 кг/га д.р. кожного елементу живлення та проводили оранку на 25-27 см. В польових дослідах площа облкової длянки - 100 м²,  в лабораторно-польових – 1-2 м², повторнсть - пятиразова. Варанти дослдв розмщувалися в один - два яруси систематично або рендомзовано.

Сівбу проводили в оптимальні строки у стиглий грунт, норма висіву 4,5-5,0 млн/га. Для обробки насіння і рослин у фазі трубкування використовували регулятори росту - емістим С, агростимулін, фумар, триман у відповідних дозах. Еталоном були гумат натрія та гумісол, а на контролі - насіння і рослини обробляли водою.

В дослдах проводили фенологчн спостереження, бометричн  вимри в основн фази розвитку; вмст продуктивної вологи в грунт  - за ГОСТом 70215-73 до глибини 120 см; вмст нтратв визначали фотометричним методом; нтрифкацйну здатнсть грунту - по Кравкову в модифкацї ВНДІ кукурудзи;  засвоюван фосфати визначали по Чирикову, а рухомий К₂О - по методу ВІДА. Прирст надземної маси - за П.П. Найдним (1965), площу листкв ячменю визначали вдповдно до методичних вказвок А.А. Ничипоровича (1961); коренезабезпеченсть рослин - за методом   Н.З. Станкова (1964). Облк урожаю проводили прямим комбайнуванням, одержан дан обробляли методом дисперсйного аналзу за Б.А. Доспеховим (1979) на ПЕОМ. Технологчн якост зерна визначали у відділі агрохімії та грунтознавства Інституту зернового господарства УААН згдно снуючих ДСТ.

Економчну та боенергетичну ефективнсть вирощування ярого ячменю в залежност вд факторв, як вивчалися в дослдах, оцнювали згдно снуючих рекомендацй за цнами 1999 р.

Бологчна реакця рослин ячменю на строки свби в роки з рзним гдротермчним режимом. Аналз багаторчного матералу по строках свби ячменю у виробничих  умовах  КСП  “Нива”  (табл. 1)  свдчить,  що  вони  коливаються в значних межах (в нтервал 35-40  днв), починаючи з 21-25 березня (1989, 1990 рр.)   до 26-30 квтня (1980, 1987, 1997 рр.). Це явище, передусм повязано з сполученням погодних факторв у кожному окремому календарному роц, як в свою чергу зумовлюють фзичний стан грунту, його агрономчну придатнсть для яксного обробтку  можливсть проведення польових робт.