ДИННИК Ірина Петрівна МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

summary

У вступі обгрунтовано актуальність теми, розкрито ступінь її наукової розробленості, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету, визначено завдання, об’єкт, предмет дослідження, охарактеризовано його методи, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про їх апробацію, публікації, які підтверджують результати дослідження, структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження
взаємодії держави і громадянського суспільства в умовах децентралізації" - визначено основні теоретичні підходи до аналізу громадянського суспільства та відносин його взаємодії з державою, здійснено системний аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників, розкрито вплив децентралізації на процес взаємодії та обгрунтовано особливості регулювання суспільних відносин у цій сфері.
Як показав аналіз, з досліджуваної теми опубліковано досить багато наукових праць, проте їх перелік не можна вважати вичерпним. З'ясовано, шо у розрізі досліджуваного питання детально розкрито концептуальні детермінанти проблематики становлення громадянського суспільства та його взаємодії з державою, що прігвело до важливих змін у наукових роботах та дало можливість докладніше ознайомитися з розвитком наукової думки з цього питання. Визначено, що ефективність такої взаємодії, у свою чергу, зумовлює якість моделі державно-громадського управління, що функціонує в цьому суспільстві, і впливає на процес державотворення в умовах децентралізації. Установлено, що окремої уваги потребують комплексні дослідження механізмів взаємодії держави і громадянського суспільства, питаїпія оновлеппя змісту такої взаємодії в умовах реформування територіальної організації влади в Україні та здіїїспеппя реформи децентралізації. Визначено, що розвиток взаємодії між державою і громадянським суспільством важливий у контексті побудови системи належного врядуваппя “good gove
ance'’ у процесі планування та уігравління спіїгьнимн справами території.
З’ясовано, що децентралізація не тільки забезпечує чіткий і збалансований розподіл повноважень, ресурсів та відповідальності між центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а й зберії'ає адміністративну самостійність кожного з них.
У розділі підтверджено думку, згідно з якою місце децентралізації в процесі становлення громадянського суспільства можна дослідити з допомогою її полшіко-адшшетратившіх факторів (активізація політичної участі громадян, забезпечення максимальної '“підзвітності" влади, підвищення її легітимності, захист демократичних свобод). Проте цей перелік не є вичерпним і потребує доповнення такими факторами, як: міжкорпоративна інтеграція, що створює передумови для функціонування моделі взаємовідносин органів публічної влади, бізнесу та інститутів громадянського суспільства; створеіпія системи соціального партнерства між ними, спрямованого на узгодження інтересів та вирішення проблем суспільства, передусім у соціальпо-скопомічшй сфері: запроваджеіпія комунітарного підходу як доктрини, в якій високо цінується спільне благо й обмежується прапісшія до індивідуальної незалежності та самореалізації; “самоорганізації” громадянського суспільства; формування і формулювання національної ідеї; інформаційна відкритість діяльності органів державної влади; високий рівень громадянської політичної культури; чесність і професіоналізм державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування; використання потенціалу інноваційних інформащйно-комунікаційних технологій як засобу масової комуткашї з формування горизонтальних зв’язків віртуальної взаємодії' влади з громадськістю, що потребує переорієнтації методів їх .діяльності на задоволення потреб споживачів публічних послуг, переосмислення концепнії управління суспіїїьяою інформацією з метою відновлення довіри людей до владних структур га забезпечення надійного зворотного зв'язку.
У результаті аналізу суб’єктів взаємодії обгрунтовано необхідність упорядкування національного законодавства відповідно до міжнародних стандартів та визначення механізмів його застосування в умовах децентралізації. Установлено, що формування повного уявлення про засади взаємодії інститутів держави і громадянського суспільства передбачає конкретизацію понятійно- категорійного апарату дисертаційного дослідження, зокрема таких понять, як “суспільні відносини”, “взаємодія”, “інститути громадянського суспільства” та ін. Показано, що систематизація понять, які використовуються в наукових, нормативно-правових та інших джерелах при характеристиці певних явищ у цій сфері, дає підстави розглядати їх з позиції взаємозв’язку, що сприяє системному застосуванню, встановленню співвідношення між ними та їх уніфікації. На підставі етимологічного та правового аналізу змісту категорій “механізм” та “державний механізм” конкретизовано поняття “комплексний механізм взаємодії держави і громадянського суспільства в умовах децентралізації”, закріплення якого на законодавчому рівні сприятиме його єдиному розумінню в практичній управлінській діяльності. Виходячи з цього виокремлено принципи та методи регулювання суспільних відносин у сфері взаємодії держави з громадянським суспільством, що дало змогу розкрити їх цільову спрямованість, закономірності розвитку та функціонування.
Це, своєю чергою, передбачає вироблення механізмів взаємодії держави і громадянського суспільства (організаційно-правового, фінансово-економічного та інформащйно-комунікагавного), розкриття їх змісту' та особливостей регулювання суспільних відносин у дослід жуваній сфері.
У другому розділі - “Сучасна практика застосування механізмів взаємодії держави і громадянського су спільства в умовах децентралізації” здійснено
рівневу характеристику організаційно-правового механізму, проведено аналіз основних викликів, які вишгкають у процесі взаємодії держави і громадянського суспільства в умовах децентралізації, та розкрито сучасний стан цього процесу у формуванні й реалізації державної та місцевої політики.
Установлено, що нормативно-правова база у досліджуваній сфері в Україні порівняло з іншими європейськими державами формувалася у складних умовах, що супроводжувалися суперечностями у підходах до взаємодії держави і громадянського суспільства, стратегіях та механізмах такої взаємодії. Показало, що багато положень базових законів є декларативними, шо ускладнює процес взаємодії і створює передумови для розробки комплексного підходу до формування державної політики підтримки громадянського суспільства.
Конкретизовано рівневу характеристику' організаційно-правового механізм}' шляхом упорядкування трьох взаємопов'язаних рівнів : конституційного, законодавчого та підзаконного, а також доповнення їх актами міжнародного права. Ці акти хоча і не віднесено до жодного з рівнів, але на основі їх вимог, договорів, положень, стандартів тощо можуть вноситися зміни до правових актів на всіх рівнях характеристики нормативно-правового забезпечення та формуватися стандарти взаємодії громадянського суспільства і держави на інституційному рівні.
Уточнено основні періоди та напрями вдосконалення нормативно-правового забезпечення взаємодії держави і громадянського суспільства шляхом: прийняття нових та внесення змін до чинних законодавчих і нідзаконних актів з метою активізації й розвитку багатоформатного громадянського суспільства та реалізації ідеї демократії участі (місцевої ініціативи, місцевого референдуму та ін.), креативного мислення і нових форм його самоорганізації; унормування завдань і повноважень ОГС в умовах сучасних реформ. Аналіз процесів взаємодії держави і громадянського суспільства підтвердив необхідність розширення сфери впливу, налагодження ефективного діалог)' та широкого залучення громадськості, неурядових організацій, бізнес-структур до співпраці з органами місцевого самоврядування та представниками державної влади у вирішенні питань суспільного розвитку в умовах децентралізації.
Тому, окреслюючи певні складності та перешкоди, проаналізовано основні виклики, які впливають на процес взаємодії держави і громадянського суспільства в умовах децентралізації, зокрема: низький рівень громадянської активності українського населення: недостатню сформованість інформаційної культури та культури використати! соціальних мереж: слактивізм; необхідність гармонізації суспільно-політичних відносин через механізм формування і презентації громадської думки; несформовашсіь національної ідеї; а також відсутність такого чинника, як '‘зрозуміла мова” / ‘plain language”, у забезпеченні комунікативного зв’язку "влада - громадськість” та ін. З’ясовано, що зазначені виклики гальмують процес взаємодії держави і громадянського суспільства.
В умовах сучасних трансформацій в Україні це потребує нового переосмислення і розробки адекватного назрілим потребам алгоритму (комплексного механізму) взаємодії держави з організаціями громадянського суспільства, що є запорутсою якісної державної та місцевої політики.
Наголошено на тому, що визначення місця децентралізації в процесі становлення громадянського суспільства через її відповідні політико- адміністративні фактори сприяє актуалізації цілої низки питань, пов'язаних із розумінням суспільством громадянської активності, основних викликів, що превалюють у розвитку ОГС в умовах сьогодення. Виходячи з цього запропоновано розширити класифікацію типів громадської участі (інформування, консультування, діалог та партнерство), доповнивши її такими складовими, як: делегування та контроль, шо зпачпо прискорить палагоджеппя механізмів зворотного зв’язку між державним та недержавними секторами, сприятиме створсшпо можливостей для вільного та об'єктивного висвітлеіпія всіх соціально- політичних процесів та визначення рівня довіри громадян до органів державної влади. Так. за даними Центру Разумкова. з 6 по 11 вересня 2019 р. серед державних та суспільних інститутів найчастіше громадяни висловлювали довіру до новобраного Президента У краплі (79% опитаних), Збройних Сил України (74%), волонтерських організацій (69%), Державної служби з надзвичайних ситуацій (64%). Національної гвардії України (64%), церкви (63%), Державної прикордонної служби (63%), добровольчих батальйонів (62%), а також до уряду' (57%), Верховної Ради України (57%), засобів масової інформації (ЗМГ) (56%), громадських організацій (52%), Національної поліції (51%). Критично низьким с рівень довіри до російських ЗМІ (їм не довіряють 80% опитаних), судової системи загалом (72%), місцевих судів (66%), комерційних банків (65%), політичних партій (63%), прокуратури (61%), Верховного Суду України (59%), Конституційного Суду України (56%), державного апарату (чиновникам) (55%), Національного антикору і іційного бюро України (НАБУ) (54%), Національного агентства з питань запобігаїшя корупції (ІІАЗК) (52%), Спеціалізованої антикорупційі юї прокуратури (53%), Національного банку України (51%), Анти корун цінного суду (50%), профспілок (49%).
Екстраполюючи дані соціологічних досліджень на місцевий рівень, Національний інститут стратегічних досліджень протягом 2016-2017 рр виявив, що до ключових напрямів, які найбільш повно розкривають процес взаємодії органів державної влади з громадськими об’єднаннями в регіонах, віднесено: оцінку протестної активності та реакції влади (яка с своєрідним індикатором діяльності чи бездіяльності органів влади, бажання враховувати погреби громадян на місцях, йти на діалог); співпрацю місцевих державних адміністрацій з ОГС (через створення та діяльність громадських рад, проведення громадських слухань, публічних обговорень, підписання угод та меморандумів про взаємодію і співробітництво та ін.).
З мстою забезпечення узгодженості інтересів, взаємної відповідальності, партнерства, компетентності, відкритості та запобігання корупції і політичної незалежності органів публічної влади та ОГС обґрунтовано необхідність удосконалення механізмів їх взаємодії, що особливо актуалізується в умовах здійснення реформи децентралізації, реалізації принципів субсидіарності та деволюції.
У третьому розділі - '*Напрями вдосконалення механізмів взаємодії держави і громадянського су спільства в умовах децентралізації" розроблено пропозиції щодо імплементації міжнародного досвіду ефективної взаємодії держави і громадянського суспільства в практику публічного управління України, формування моделі узгодженої тристоронньої взаємодії держави, громадянського суспільства та приватного сектору з реалізації державної і місцевої політики, а також визначено шляхи вдосконалення механізмів такої взаємодії в умовах децентралізації.
Установлено, що сьогодні в Україні бракує успішних практик взаємодії держави і громадянського суспільства, які б орієнтувалися на потреби громадськості й виклики часу. З огляд)’ на це наголошено на необхідності імплементації Україною кращих міжнародних практик, зокрема шляхом запровадження публічних звітів про діяльність органів влади, включаючи створення реєстрів заходів щодо взаємодії з громадськими організаціями- партнерами влади, підвищення рівня компетентності, інституційної спроможності та кваліфікації як посадових осіб органів влади, так і представників ОГС щодо використання інструментів участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики (Великобританія, Франція. Канада, Німеччина, США); запровадження такого інструменту в механізмі взаємодії зазначеного процесу, як робота комісій з питань майбутнього через застосування технології форсайтингу (Фінляндія) та ін. З метою впровадження форсайт-технологій в Україні наголошено на необхідності більш активно використовувати зарубіжний досвід щодо розробки довгострокових стратегій реформування системи взаємодії держави і громадянського суспільства з обов’язковим включенням до кола "основних гравців" приватного сектору, що спрямовані на систематичний, спільний процес вироблення бачення майбутнього, підвищення якості прийнятих рішень і прискорення спільних дій.
Головним завданням гармонійної взаємодії має стати досягнення такого стану, коли суб’єкти взаємодії виступають рівноправними партнерами у вирішенні соціально-економічних, гуманітарних, культурних і політігчннх завдань.
У зв’язку із цим запропоновано гармонізувати державно-громадські, комерційні і приватні взаємовідносини в Україні шляхом формування моделі узгодженої тристоронньої взаємодії держави, приватного сектору та громадянського суспільства щодо реалізації державної і місцевої політики, яка передбачає: наявність нормативно-правового підгрунтя, обмін ресурсами між державою (політичними, адміністративними, іпформаційпо-комупікативпими та фінансовими) і громадянським суспільством (фінансовими, інформаційно- комунікативними та експертними), спрямованими па відповідальність цих суб’єктів, і кореспондує до формування механізмів, принципів, інтерактивних методів, форм та функцій взаємодії спільних інститутів співпраці через вироблення спільних заходів з метою формування партнерських відносин, спрямованих на розвиток держави та регіонів.
Доведено, що така модель грунтується на зворотних зв’язках між партнерами, а її реалізація сприятиме підвищенню результативності спільних дій, установленню довготривалих відносин, а також спільному розв’язанню соціально- економічних та політичних проблем у регіонах.
Обґрунтовано необхідність розробки організаційно-правових та фінансово- інвестиційних заходів щодо вдосконалення взаємодії дерх<ави і громадянського суспільства в Україні. Це передбачає побудову концептуальної моделі комплексного механізму взаємодії держави і громадянського суспільства в умовах децентралізації (див. рис. 1), яка відображає принципи організації та функціонування такого віщу7 взаємодії, інстнтунійну, фінансово-економічну та організаційну складові і т. іп.
У конструкті концептуальної моделі представлене інстшуційне. організаційне та фінапсово-скономічпе забезпечення механізму взаємодії, який через формування відповідних відносин сприяє розвитку держави та регіонів.
Акцентовано увагу па тому, що модель комплексного механізму7 є універсальною, оскільки будь-який орган влади або інститущйний орган, отримавши завдання розпочати реалізацію нової державної чи регіональної політики, починає коригувати комплексний механізм, вводячи в його конструкцію задану7 мету', інші завдання, визначаючи перелік інстатуціональних органів співпраці (інстшуційне забезпечення). Разом із тим перспективним завданням визначено вжиття спільних заходів (організаційних, інформаційних, фінансових та ін.) щодо узгодження інтересів усіх груп потенційних суб'єктів взаємодії, а також реалізації регіональних програм, проектів щодо взаємодії держави і громадянського суспільства.