Лаврухин Владислав Вячеславович реформирования действующей МОДЕЛИ СОЦИАЛЬНОЙ ЗАЩИТЫ В СИСТЕМЕ приоритетов государственной социальной политики В УКРАИНЕ
Тип:
synopsis
summary:
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, вказано на її зв’язок з напрямами досліджень Національної академії; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження та описано його методи, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів і наведено інформацію про їх упровадження та апробацію, особистий внесок здобувача, публікації за темою дисертації, її структуру та обсяг. У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження моделей соціального захисту в контексті пріоритетів державної соціальної політики” – проаналізовано теоретичні підходи до визначення пріоритетів та моделей соціальної політики, розгляду соціального захисту як складової державної соціальної політики, обґрунтовано концептуальні підходи до формулювання базових понять дослідження, здійснено класифікацію моделей соціального захисту, розглянуто їх цілі, завдання, форми, принципи функціонування, організації та управління. Виділено найтиповіші моделі соціальної політики з огляду на розуміння ролі і місця держави в розв’язанні актуальних соціальних проблем суспільства, досліджено їх переваги і недоліки, функціональні характеристики з виділенням особливостей цієї політики у сфері соціального захисту: універсальності діяльності держави, забезпечення гарантій населенню в прожитковому 6 мінімумі, пенсіях, захищеності від хвороб, безробіття, ризиків, подолання невиправданих розривів у рівнях доходів і розшаруванні суспільства. Проаналізовано динаміку зміни пріоритетів соціальної політики (1997– 2015 рр.) від патерналізму до субсидіарності, зокрема: соціальної безпеки, соціальної держави, людського розвитку, людського капіталу, економіки знань, інноваційного розвитку, соціального капіталу, сталого розвитку та показано, що більшості з них так і не було досягнуто. Зазначено, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства типи соціальної політики держави і оцінка економічних форм соціального захисту зазнають істотних змін, спрямовуються не тільки на пошук нових, більш прогресивних механізмів та інструментів участі держави у вирішенні соціально-економічних проблем, а й уточнення масштабів її участі в економічній діяльності та соціальній практиці. Розглянуто стан дослідження проблематики соціального захисту в науці державного управління, уточнено поняття “соціальний захист” та “модель соціального захисту”. Запропоновано класифікацію моделей соціального захисту за чотирма ознаками, що характеризують їх цілі, ресурси, методи та форми, організаційні структури, і дихотомічним принципом (патерналістська – субсидіарна, пасивна – активна, ліберальна – консервативна, дискримінаційна – гуманістична, зрівняльна – диференційована, дефіцитна – самодостатня, моносуб’єктна – полісуб’єктна), рівнями та характером розвитку (традиційна, нормативна, функціональна, функціонально-нормативна, перехідна, локальна, вибіркова, частково впорядкована, національна, міжнаціональна, наднаціональна, загальна). Такі класифікації дають змогу коректніше здійснювати порівняння і оцінку ефективності різних моделей соціального захисту, оскільки вони базуються на критеріях масштабу, організації і цілепокладання, на відміну від політичних і територіальних як непорівнянних між собою критеріїв. У дисертації обґрунтовано, що структурно національна модель соціального захисту може бути представлена як сукупність інститутів (допомога, страхування і т.ін.), зокрема інфраструктурних (сім’я, церква і т.ін.), типів (системного, організованого і неорганізованого), видів (соціальне страхування, соціальне обслуговування, благодійність тощо) і форм (речовинної, діяльнісної, фінансової, змішаної), секторів (державного, недержавного та змішаного) і підгалузей (соціальної допомоги, соціальної підтримки, соціального обслуговування, соціальної опіки, соціального страхування (нестандартних ризиків), соціального забезпечення), суб’єктів та об’єктів соціального захисту (системоутворюючих і додаткових), функцій (пошук, відновлення, утримання) і видів діяльності (основна та інфраструктурна), а також осіб, організацій і органів управління системою соціального захисту. Їх різновиди залежать від значущості істотних ознак та поділяються за критеріями: орієнтації (патерналістсько-орієнтовані, ринково- орієнтовані, індивідуально-орієнтовані, змішаної орієнтації, групово-орієнтовані, диференційовано-орієнтовані, матеріально орієнтовані); розподілу (розподільно- зрівняльні, розподільно-пріоритетні, розподільно-диференційовані); тактики (пасивно-підтримуючі, активно-стимулюючі), складності (однорівневі, багаторівневі, комплексні). Виділено принципи функціонування, управління та організації моделей соціального захисту. 7 У другому розділі − “Особливості функціонування чинної моделі соціального захисту в Україні” − здійснено структурно-функціональний та системний аналіз існуючої моделі соціального захисту, висвітлено інституціональний, організаційно-правовий та економічний механізми її функціонування, форми і напрями діяльності суб’єктів соціального захисту в Україні, досліджено вектори зміни соціальних пріоритетів у контексті системних реформ, що відбуваються в країні, зумовлені реалізацією Стратегії сталого розвитку “Україна-2020”, Угоди про коаліцію депутатських фракцій “Європейська Україна” та Програми діяльності Кабінету Міністрів України, вплив цих пріоритетів на реформування системи соціального захисту. Обґрунтовано, що відсутність перспективної ідеології та методології соціального захисту в 90-ті рр. ХХ ст. призвела до формування конфліктної моделі соціального захисту. Основними недоліками чинної моделі соціального захисту в Україні є: переоцінка ролі і можливостей держави в соціальному захисті (дисбаланс бюджету, неможливість забезпечити гідний життєвий рівень і т.ін.); ігнорування потенціалу самодопомоги окремих груп соціально незахищеного населення; недооцінка можливостей ринкової економіки в соціальному захисті. Структурний аналіз системи соціального захисту дав змогу виділити її основні підсистеми: підсистему, що здійснює управління процесом соціального захисту (планування, координація, технологія тощо); оперативна підсистема, що об’єднує механізми соціального захисту (інституціональний, організаційно-функціональний, економічний) та здійснює конкретні процедури із соціального захисту. Установлено, що загальна ефективність функціонування моделі соціального захисту безпосередньо відображає якість відновлення рівня соціальної адаптації та інтеграції об’єкта захисту до соціуму. Виявлено склад і особливості чинної моделі системи соціального захисту, а також пов’язані з нею основні управлінські та інституціональні внутрішні і зовнішні проблеми: неконгруентність різнорівневих функцій, цілей, завдань та результатів у сфері соціального захисту в Україні й життєзабезпечення, несистемність у визначенні суб’єктів і об’єктів соціального захисту, недосконалість соціального законодавства, відсутність ефективної системи контролю, в тому числі громадського. Показано, що модель соціального захисту, сформована в Україні, вимагає зміни, оскільки наразі більшість здійснюваних у її рамках заходів є пасивними. Це знижує мотивацію населення до самостійного забезпечення свого матеріального благополуччя. Патерналістська модель соціального захисту, що склалася, породжує у людей утриманські настрої. Тому її реформування має відбуватися у двох напрямах. З одного боку, соціальна держава, яку прагне побудувати Україна, повинна проявляти велику турботу про своїх громадян, а з другого боку – мають виявлятися механізми, які спонукають людей до активного пошуку джерела доходів і прагнення самим піклуватися про власний добробут (рис. 1). Доведено, що виявлення нових пріоритетів соціальної політики є найважливішою передумовою реформування чинної моделі соціального захисту в цілому. Проаналізовано заходи щодо виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку “Україна-2020”, які визначають вектори реформування системи соціального захисту.
