ПАНЧЕНКО Валерій Валентинович РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

summary

У вступі розкрито сутність і стан розробленості питання; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.
У першому розділі – «Теоретичні засади реалізації державної політики у сфері культури України» – досліджено наукові засади формування державної політики у сфері культури, розглянуто теоретичні підходи реалізації державної політики у сфері культури України, удосконалено методичний підхід щодо підвищення результативності реалізації державної політики у сфері культури.
Зазначено, що сфера культури характеризує взаємодію матеріально-речового середовища і соціального суб’єкта (особи, групи, суспільства), яка спрямована на оптимізацію громадського розвитку, на реалізацію того, що сприяє формуванню нової людини, у всебічному розвитку особистості, вдосконаленню способу життя. Найважливішими пріоритетними цілями формування державної політики у сфері культури є: формування і розвиток системи культурних цінностей орієнтації особи і суспільства; допомога населенню в становленні і розвитку духовного самовизначення і самовираження, суспільної та індивідуальної свідомості; розвиток культурних інтересів і потреб, поліпшення життя населення; залучення людей до духовного та інтелектуального збагачення; виховання потреби в доброзичливій культурній взаємодії, спілкуванні, подоланні національної, конфесійної і соціально-політичної відчуженості; усвідомлення взаємозв’язку загальнолюдських цінностей з глибинним змістом національної культури.
Визначено, що в процесі формування державної політики у сфері культури необхідно створювати базові умови для соціально-економічного самовизначення і самоствердження особи, підприємницької свободи, творчої ініціативи, щоб талановита й працелюбна людина могла досягти у рамках суспільства високого соціального статусу. Під державною політикою у сфері культури запропоновано розуміти діяльність органів державної влади і органів місцевого самоврядування, що спрямована на ефективну організацію функціонування галузей, установ та інших інститутів сфери культури для досягнення ними визначених цілей, виконання своєї громадської місії щодо активізації функціональної ролі сфери культури. Державна політика у сфері культури повинна базуватися і реалізовуватися в координації з управлінням у інших галузях на основі інтегрованого підходу.
Встановлено, що сфера культури як соціальний інститут, тобто особлива галузь соціального виробництва, має координувати діяльність своїх суб’єктів у забезпеченні задоволення культурних потреб як певних соціальних груп, так і окремих індивідів. У цьому аспекті заклади культури – особливого роду соціальні інститути, які покликані забезпечити й гарантувати певні умови для розвитку й максимального вдосконалення реалізації державної політики у сфері культури. Метою реалізації державної політики у сфері культури в суспільстві, що модернізується, необхідно вважати досягнення нового рівня розвитку культури, який би зменшив невідповідність між масовими запитами, орієнтованими на світові стандарти якості життя, та недостатньою для цього активністю використання культурного потенціалу.
Обґрунтовано, що для сучасної державної політики у сфері культури України принципове значення має тенденція до децентралізації управління сферою культури. На управлінському рівні це виражається в тому, що відбувається послідовне розмежування повноважень між різними рівнями влади. На них покладена відповідальність за розробку нових моделей державної політики розвитку сфери культури з урахуванням локальної соціально-економічної і культурної специфіки, культурних переваг населення та місцевих співтовариств. Тому, у завдання уряду входить проведення загальнодержавної політики та координація діяльності її різних регіонів. Децентралізація у сфері культури призводить і до появи інших самостійних суб’єктів - приватного і некомерційного секторів. Сьогодні у формуванні і реалізації державної політики у сфері культури беруть участь громадські, національно-культурні, релігійні, комерційні та інші структури.
Визначено, що актуальність вивчення та реалізації державної політики у сфері культури на регіональному рівні пояснюється: багатством регіонів нашої країни, різноманітністю етнічного складу населення, кліматичними та природними можливостями, традиціями та обрядами, культурною унікальністю та самобутністю; можливістю використати внутрішній потенціал території та місцеві соціально-культурні ініціативи; акцентувати увагу не на виробленні та прийнятті стратегічних рішень, а на органах регіонального та місцевого самоврядування; можливістю врахувати регіональну специфіку й особливості соціально-культурної інфраструктури, проблеми, що характерні для даної території та населення.
З’ясовано, що вирішення проблем функціонування сфери культури за допомогою програмно-цільових методів і бюджетування обумовлена тим, що комплексні цільові програми дозволяють забезпечити поєднання наукового підходу до планування й організації процесу розвитку сфери культури з раціональним витрачанням фінансів на регіональному рівні.
Удосконалено методологічний підхід до підвищення результативності реалізації державної політики у сфері культури шляхом розробки і запровадження державної цільової програми розвитку сфери культури на основі реалізації наступних засад: оптимізації використання бюджетних і позабюджетних коштів для реалізації стратегічно значимих напрямів розвитку культури та усуненні негативних тенденцій гальмування її поширення; створенні сприятливої правової бази для благодійної підтримки розвитку сфери культури; підтримці вітчизняного виробництва цінностей і послуг у сфері культури; збереженні базової мережі закладів культури в регіонах, особливо в малих містах та на селі; розробці і впровадженні стандартів якості надання послуг у сфері культури; проведенні оцінки відповідності цим стандартам якості культурних послуг, що фактично надаються установами сфери культури.
Встановлено, що раціональний розподіл відповідальності державних і регіональних органів влади за результати господарської діяльності організаційно-правових структур сфери культури може бути забезпечений лише на основі формування ефективної концепції місцевого самоврядування, що дозволяє істотно збільшити доходи місцевих бюджетів і відповідно має створити умови для активної участі органів місцевого самоврядування в процесі вирішення перспективних проблем реалізації державної політики розвитку сфери культури.
У другому розділі – «Оцінка сучасного стану реалізації державної політики у сфері культури України» – здійснено аналіз сучасного стану державної підтримки розвитку сфери культури України, обґрунтовано базові напрями реалізації державної політики у сфері культури, запропоновано інструментарій державної політики у сфері культури.
Виявлено механізми державної політики у сфері культури, серед яких: законодавство - створення правових правил поведінки, гарантії і контроль за дотриманням діючих норм, що врегульовують діяльність у сфері культури; власність - створення і функціонування мережі установ, в яких засновниками виступають державні органи; контроль і адміністрування - діяльність з боку засновників, а також органів позавідомчого контролю; культурна політика - визначення пріоритетних напрямів розвитку усієї сфери культури на різних рівнях влади (державному, регіональному); фінансування - виділення бюджетних коштів на розвиток установ культури і здійснення державного замовлення; організаційна підтримка - поширюється на проведення та організацію різного роду заходів, програм і проектів; підготовка і перепідготовка кадрів; стимулювання - система заходів зі стимулювання розвитку і підтримки культури різними громадськими та фінансовими групами; інформаційно-аналітична діяльність.
Проаналізовано сучасний стан державної підтримки розвитку сфери культури та виявлено тенденції до зменшення кількості господарюючих суб’єктів сфери культури, скороченні відвідуваності установ тих структурних складових культурного комплексу, в яких спостерігається збільшення числа організацій (музеї, театральні організації), що обумовлено зниженням ефективності системи державної підтримки організацій та підприємств, що надають громадянам сукупність культурних послуг, відсутності раціонального механізму взаємодії організаційно-правових структур сфери культури із споживачами і органами управління усіх рівнів в процесі вирішення поточної і перспективної проблеми розвитку галузі.
Виявлено, що основним недоліком реалізації державної політики сучасної підтримки розвитку сфери культури України є відсутність сформульованих цілей та завдань державної політики у сфері культури, яку необхідно розглядати як цілеспрямовану діяльність, цілями якої є дії, що спрямовуються на кінцевий позитивний результат у функціонуванні визначеної системи розвитку сфери культури. З урахуванням визначених цілей державної політики розробляються її завдання. Основною вимогою до їх офіційного проголошення є їхня відповідність сучасним тенденціям культурного розвитку країни. При цьому способи вирішення завдань та відповідних напрямків діяльності у сфері культури повинні конкретизуватися у певних повноваженнях органів державної влади різних рівнів, які, обов'язково повинні застосовувати засоби та механізми реалізації державної політики, яка відображає культурну ситуацію в державі. Узагальнюючи зазначене, необхідно зробити висновки щодо сучасного стану державної підтримки розвитку сфери культури України.
Наголошено, що модернізація існуючої системи державної підтримки розвитку сфери культури України з поглибленим використанням певного досвіду різних зарубіжних країн, які мають практику використання різних моделей її формування та реалізації, допоможе створити власну систему реалізації державної політики у сфері культури України на загальнодержавному та регіональному рівнях, і, крім того, комплексно впроваджувати напрями реалізації культурної політики до системи механізмів реформування сучасного суспільства.
З’ясовано, що заходи державної політики у сфері культури мають визначатися на державному, регіональному і місцевому рівнях управління для досягнення наявних цільових орієнтирів на основі аналізу особливостей розвитку регіонів країни, різноспрямованого впливу чинників зовнішнього та внутрішнього середовищ в невизначеному періоді часу.
Встановлено, що необхідність реалізації державної політики у сфері культури випливає із ситуації, яка склалася в економічній та кадровій політиці, що характеризується наступним: зростанні фінансової потреби сфери культури, а державне фінансування даної сфери досі відбувається за залишковим принципом; жорстко регламентований життєвий шлях людини в умовах унітарної держави сьогодні починає змінюватися власною стратегією особистості, прийнятої за умов вибору; відносини між органами управління державного, регіонального та місцевого рівнів будуються з урахуванням нових моделей управління, однією з механізмів їх реалізації є угоди. Стиль управління культурним процесом набуває системного рівня.
Обґрунтовано базові напрями реалізації державної політики у сфері культури, які передбачають створення умов, що забезпечують доступність культурних надбань для широких верств суспільства, а саме: забезпеченні присутності вітчизняного культурного продукту в інформаційно-культурному просторі України; модернізації послуг сфери культури за допомогою підвищення рівня оснащеності сучасним устаткуванням зон обслуговування відвідувачів; підвищенні доступності послуг сфери культури для різних категорій громадян на основі розширення благодійних заходів, акцій і програм; вдосконаленні інформаційного простору окремих установ сфери культури, оснащенні їх сучасним комп’ютерним устаткуванням, системами зв’язку, новітніми інформаційними ресурсами, модернізації матеріально-технічної бази закладів культури; сприянні поширенню якісного і різноманітного вітчизняного культурного продукту серед різних верств населення; вдосконаленні фінансово-господарської діяльності установ сфери культури на основі проведення моніторингу потреб сфери культури у висококваліфікованих фахівцях і потреб управлінського персоналу в перепідготовці, підвищенні кваліфікації, здобутті додаткової освіти.
Виявлено, що запропоновані напрями визначають внесок сфери культури у соціально-економічний розвиток регіонів, який вимірюється за допомогою системи галузевих нормативів громадської ефективності культурних послуг, рівня забезпечення інфраструктурного стандарту, якості культурних послуг. Останні можуть використовуватися як цільові індикатори для оцінки кінцевого соціально-економічного ефекту намічених заходів. Реалізація вказаних напрямів дозволить створити умови підвищення якості культурного життя населення, модернізувати існуючі державні установи сфери культури, створити умови, що забезпечують рівний і вільний доступ громадян до усіх видів культурних благ, розкрити творчий потенціал, активізувати інтеграцію у світовий культурний простір.
З’ясовано, що реалізація стратегічного підходу в державній політиці у сфері культури України є визначальною в процесі комплексного регулювання діяльності суб’єктів господарювання на ринку культурних послуг, оскільки ці організації в порівнянні з підприємствами, що ведуть діяльність в інших структурних складових економічної системи країни, мають істотні обмеження щодо залучення ресурсів для ефективного функціонування і перспективного розвитку.
Запропоновано розуміти стратегію державної політики підтримки сфери культури як цільову діяльність держави, що спрямована на реалізацію заходів розвитку державної політики підтримки сфери культури з урахуванням особливостей функціонування окремих структурних складових культурного комплексу України, які характеризуються істотними відмінностями в рівні соціально-економічного розвитку, обумовленими різною мірою інтеграції в ринкову економічну систему, що разом сприятиме підвищенню обґрунтованості рішень на державному і регіональному рівнях управлінської ієрархії у сфері культури.