Кондратенко Олег Юрійович Геостратегія Російської Федерації: теоретичні основи і прак­тична реалізація

brief description

Кондратенко Олег Юрійович, старший науковий спів­робітник НДЧ Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Гео- стратегія Російської Федерації: теоретичні основи і прак­тична реалізація» (21.03.03 - геополітика - політичні нау­ки). Спецрада Д 26.001.29 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка МОН України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
КОНДРАТЕНКО ОЛЕГ ЮРІЙОВИЧ
УДК 327:913](470+571)(043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ГЕОСТРАТЕГІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ:
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ І ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ
21.03.03 – геополітика (політичні науки)
Подається на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і
текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
_______________ О.Ю. Кондратенко.
Науковий консультант: Дорошко Микола Савович, доктор історичних наук, професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ …................................................................................................. 21
ВСТУП ..................................................................................................................................... 23
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
І ДОКУМЕНТАЛЬНО-ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ …………………. 35
1.1. Теоретико-методологічне обґрунтування геостратегії та геополітики Росії …... 35
1.2. Стан наукової розробки теми та джерельна база дослідження
геостратегії Російської Федерації ………………………………………………..……... 81
Висновки до першого розділу .............................................................................................. 112
РОЗДІЛ 2. ГЕОПОЛІТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ РЕАЛІЗАЦІЇ
ГЕОСТРАТЕГІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ………………..…………………….. 115
2.1. Взаємозв’язок внутрішньополітичного стану та формування
геостратегії Російської Федерації ………………………………………………..….…. 115
2.2. Ресурсне забезпечення геостратегії та геополітики Росії ..................................... 143
2.3. Економічний фактор у реалізації геостратегії Росії …………….….….......….... 163
Висновки до другого розділу ................................................................................................ 184
РОЗДІЛ 3. ПОСТРАДЯНСЬКИЙ ВЕКТОР ГЕОСТРАТЕГІЇ РОСІЇ ….……..…. 187
3.1. Інтеграційні проекти як механізми реалізації геостратегічних інтересів
Російської Федерації ............................................................................................................. 187
3.2. Неконвенційні та військово-політичні засоби реалізації геостратегії
Росії на пострадянському просторі .................................................................................... 228
3.3. Україна в геостратегії Російської Федерації ........................................................... 263
Висновки до третього розділу ............................................................................................. 289
РОЗДІЛ 4. ГЛОБАЛЬНИЙ ВИМІР КЛЮЧОВИХ НАПРЯМКІВ
РОСІЙСЬКОЇ ГЕОСТРАТЕГІЇ: ……………………………………….…...……….. 292
4.1. Геостратегія Російської Федерації у відносинах із США ……………..….....… 292
4.2. Європейський напрямок російської геостратегії ................................................... 310
4.3. Близькосхідний геостратегічний вектор Російської Федерації ………………... 336
4.4. Азійсько-тихоокеанський, африканський та латиноамериканський
регіони як об’єкти геостратегії Росії .................................................................................. 358
Висновки до четвертого розділу .......................................................................................... 403
ВИСНОВКИ ......................................................................................................................... 407
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................................... 416
ДОДАТКИ ............................................................................................................................. 529

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні вперше здійснено теоретичне узагальнення й
вирішення наукової проблеми формування, а також наслідків і перспектив практичного
процесу реалізації геостратегії РФ шляхом аналізу теоретичних засад та алгоритму її дій
щодо синхронізації забезпечення впливу як на пострадянському просторі, так і на
глобальному рівні. За результатами дослідження відповідно до мети та завдань
сформульовано наступні висновки:
1. Визначено, що геостратегія держави безпосередньо спрямована на забезпечення
її впливу в межах певного географічного простору, а також є процесом планування
способів реалізації геостратегічних інтересів, геостратегічної доктрини і просторових її
пріоритетів на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу. Встановлено, що
геостратегія Російської Федерації сформувалася під впливом теоретичних постулатів
євразійства, імперства та державництва. Неоєвразійство покликане обґрунтувати
відродження Росії як трансрегіональної імперії. У свою чергу, державниками та
імперцями обстоюється ідея побудови світоустрою, в якому б Росія зайняла рівноцінну
позицію поряд з такими потужними центрами геополітичного впливу, як США, Китай та
Індія.
З’ясовано, що під впливом неоєвразійства та державництва сформовано концепт
геостратегічного прагматизму й багатовекторної зовнішньої політики РФ, котрий
підвереджував ідею класиків євразійства щодо "третього шляху" покликаного
підкреслити геополітичну рівновіддаленість та самостійність держави. Встановлено, що
такі альтернативні державництву західницькі концепції 1990-х рр., як "доктрина
Козирєва" стосовно деідеологізації та динамічної переорієнтації Росії на високорозвинені
демократичні держави та ідея ліберальної імперії А. Чубайса, що базується на повазі норм
міжнародного права й територіальної цілісності інших країн, постулатів лібералізму і
демократії, так і не знайшли підтримки в російському політикумі. Натомість популярними
стали концепти Є. Примакова, який визначив багатовекторність зовнішньої політики
Росії у якості пріоритетної, С. Караганова, який виступав за відродження Росії як нової
імперії, А. Подбєрьозкіна та В. Герасимова, що обґрунтовують основи ведення нелінійної
(гібридної) війни, де превалюють неконвенційні (невоєнні) засоби.
Західні геополітики – К. Гаусгофер та Г. Маккіндер характеризували Росію як
центр Євразії (Гартленда). Задля противаги експансіоністській політиці Росії та появі
нового трансконтинентального конкурента в Євразії такі геополітики, як Дж. Кеннан,
408
З. Бжезинський, Г. Кіссінджер, П. Вулфовіц, Дж. Фрідман у якості пріоритетного
завдання для США визначали створення довкола неї поясу прозахідних держав. Також
ними було сформовано концепт недопущення формування російсько-німецького альянсу,
який би дозволив встановити тотальний контроль над Євразією.
2. Доведено, що пошук в Росії "сильної руки" був обумовлений соціальноекономічною кризою та наростанням відцентрових сепаратистських тенденцій за
президентства Б. Єльцина. Прихід до влади В. Путіна ознаменував початок
систематичного вибудовування піраміди одноосібної влади. Надмірно централізована
організація російської влади з яскраво вираженим президентським інститутом, а також
практична відсутність колективного дискурсу відносно прийняття зовнішньополітичних
рішень, не сприяє формуванню об’єктивного алгоритму стратегічних дій Росії на
міжнародній арені. Встановлено, що різкі "стрибки" політичного й електорального
рейтингу В. Путіна були прямо пов’язані з участю РФ у воєнних кампаніях у Чечні, Грузії
та Україні й так званими її локальними перемогами, що було сприйнято в російському
суспільстві не інакше, як процес відродження Росії у якості наддержави. Невдоволення
політикою влади часто трактується в РФ не інакше, як підготовка Заходом сценарію
державного перевороту.
Всі дії РФ на міжнародній арені супроводжуються пропагандистською підтримкою
провладних ЗМІ. З’ясовано, що експансіоністські дії російської влади на міжнародній
арені знаходять широку підтримку фактично всіх верств російського суспільства, якому
характерна імперська свідомість, породжена ностальгією за втратою величі СРСР. Тож
інтереси російського суспільства та влади у вигляді імпульсів "зверху" й "знизу" тісно
переплітаються. Саме тому в РФ існує суспільний запит на імперську політику. Власне ж
імперська ментальність російського суспільства, зокрема й відносно приналежності до
РФ частини територій сусідніх держав, несе регіональні загрози, які перманентно
виражаються в територіальній експансії Росії, а також породжує ризики для міжнародної
безпеки через можливе подальше розширення її глобального експансіонізму.
3. Обґрунтовано, що РФ, порівняно із СРСР, удвічі поступається за кількістю
населення та ще більше за економічним потенціалом. Із розпадом СРСР Росія втратила
25 % території та ключові портові виходи до Чорного й Балтійського морів. Скорочення
населення прямо відображається на мобілізаційних можливостях економіки та збройних
сил Росії. ЗС РФ як один із найвагоміших геополітичних силових ресурсів перебувають
на межі переходу від пострадянської оборонної моделі до формату, який би відповідав
світовим стандартам мілітаризації. За винятком поодиноких зразків новітнього озброєння,
409
оборонний технологічний стан Росії загалом переживає кризу, а більшість військової
техніки є зразками ще радянського виробництва. Саме тому Росія делегує свій ядерний
потенціал у міжнародну площину, використовуючи його переважно як предмет
геополітичного тиску і шантажу. Встановлено, що такий зовнішньополітичний ресурс, як
"м’яка сила", РФ перебуває наразі в кризовому стані, передусім через скорочення
російського етнокультурного та лінгвістичного ареалу, а також низький рівень
міжнародної репутації Росії.
Зроблено висновок, що наявна ресурсна база Росії не дає їй можливості повноцінно
забезпечувати реалізацію геостратегії як у регіональному, так і глобальному масштабі. За
такими критеріями, як вплив на перебіг подій у світі, представництво в міжнародних
організаціях, наявність ядерної зброї, розмір території, військово-стратегічні можливості,
Росія залишається великою державою. Проте, за такими характеристиками, як
демографічна ситуація, якість життя населення, можливості "м’якого впливу", РФ
здебільшого відповідає категорії держав другого порядку.
Економіка Росії, як один з ключових факторів забезпечення реалізації її геостратегії,
має низький рівень складності та наукоємності. Встановлено, що РФ на тлі
деіндустріалізації дедалі помітніше перетворюється на державу із яскраво вираженою
сировинною складовою в експорті. Наразі понад 70 % російського експорту займають
саме енергоресурси, сировинна та низькоінтелектуальна й низькотехнологічна продукція.
Частка Росії у світовому ВВП (близько 2 %) не дає їй можливості забезпечувати
глобальний геополітичний та геоекономічний вплив. Хоча Росія й значно впливає на
глобальну систему безпеки завдяки значним обсягам експорту енергоносіїв, зброї, однак
низький рівень інноваційного та науково-технічного супроводу, а також недостатній
рівень привабливості для ведення бізнесу не дозволяє їй брати повноцінну участь у
глобальній геоекономічній боротьбі за перерозподіл товарів і послуг, а також трудових та
інтелектуальних ресурсів. Погіршують внутрішню ситуацію в РФ і введені Заходом
антиросійські санкції, які гальмують економічне зростання та знижують її вплив на
світовій економічній арені.
4. Підтверджено, інтеграційні проекти, що реалізовує РФ після розпаду СРСР,
слугують інструментом остаточного закріплення впливу на пострадянський простір. СНД
розглядалася Росією насамперед як засіб збереження єдиного політико-економічного
простору. Однак, жоден інтеграційний проект РФ не був до сьогодні вдалим через
однотипний та низькотехнологічний характер пострадянських економік, що врешті не
несе особливих торговельних та промислових переваг для всіх країн-членів євразійських
410
організацій. Росія через ЄврАзЕС, МС, ЄЕП, СДРБ, ОДКБ, ЄАЕС прагне захистити
власні геостратегічні інтереси в межах політико-економічної та безпекової площини.
Встановлено, що причиною низького інтеграційного потенціалу пострадянських
об’єднань для країн-членів є передусім імперські амбіції Росії та домінування
геополітичної складової над економічною й безпековою. Саме це змушує нові незалежні
держави шукати інтеграційну альтернативу шляхом поступового зближення з ЄС
(Україна, Молдова, Грузія) чи Китаєм (країни ЦА), або ж мотивує до створення
інтеграційних об’єднань на кшталт ОДЕР-ГУАМ.
Визначено, що РФ розглядає ЄАЕС в якості нового суб’єкта міжнародних відносин
(своєрідного аналога СРСР), а тому навіть найближчі її партнери та учасники
євразійських інтеграційних об’єднань, зокрема Білорусь і Казахстан, після агресії РФ
проти України, не схильні надто делегувати свій національний суверенітет у рамках
ЄАЕС. Проектом збереження пострадянської сфери безпеки під протекторатом РФ була
ОДКБ, утім ефективність даної організації є також надто сумнівною, оскільки вона так і
не стала інструментом підтримки стабільності в регіоні. Все це свідчить про
безперспективність російської стратегії з реінтеграції пострадянського простору. ШОС же
Росія значною мірою розглядає у якості об’єднання країн, які не сприймають
однополярного світопорядку, глобального домінування США та політики колективного
Заходу, утім неофіційне лідерство в ШОС, як відомо, належить Китаю, який прагне
надати цій організації не безпекового, а переважно торговельно-економічного виміру на
тлі реалізації трансконтинентального інфраструктурного проекту "Один пояс, один
шлях".
5. Доведено, що етнокультурний та лінгвістичний вплив є одним із ключових
інструментів блокування процесу інтеграції України, Молдови та Грузії до європейських
та євроатлантичних структур. Власне так звана російська нацменшина у країнах
пострадянського простору є для РФ інструментом забезпечення гібридного лобіювання її
геостратегічних інтересів. Встановлено, що присутність російського населення та
російськомовних нацменшин у країнах Балтії, Білорусі, Україні, Казахстані формує для
РФ своєрідний імператив на військове втручання та висування територіальних претензій
до цих нових незалежних держав.
Констатовано, що інструментом та механізмом забезпечення контролю над
пострадянським простором є також жорсткий вплив, що забезпечується шляхом
розпалювання нестабільності та управління воєнними конфліктами з подальшим
порушенням суверенітету і територіальної цілісності нових незалежних держав, які
411
визначили європейський та євроатлантичний вектор у якості пріоритетного. Так зване
"заморожування" конфліктів дає РФ певні геополітичні переваги для торгів із країнами,
де такі конфлікти мають місце. Прозахідно налаштовані – Україна, Молдова та Грузія, в
яких РФ інспірувала кризу, залишаються поки зоною геополітичної невизначеності між
Росією і ЄС, яку та намагається дедалі більше дестабілізувати або ж впливати з
допомогою підтримки лояльних щодо неї політичних сил. Підтримуючи Вірменію у
нагірно-карабаському конфлікті, Росія здійснює політику подвійних стандартів,
постачаючи зброю як Азербайджану, так і Вірменії, щоб максимально відтермінувати
врегулювання даної кризи з метою унеможливлення виходу цих країн з-під російського
впливу. РФ, окрім збереження пострадянських країн у сфері свого геополітичного поля,
прагне також створити пояс, що має перешкодити розширенню впливу ЄС і НАТО на
пострадянський простір. Україна, тим не менш, остаточно обрала західний
зовнішньополітичний вектор у якості превалюючого, Азербайджан здійснює більш
прозахідну, аніж проросійську політику, простежується також і поступове зближення з ЄС
Вірменії. Тому стратегія РФ, спрямована на дестабілізацію пострадянського простору, є
вкрай неефективною, оскільки ще більше відштовхує від неї країни регіону, а також
змушує їх дедалі активніше спрямовувати свій зовнішньополітичний вектор у бік
європейських та євроатлантичних структур чи КНР.
6. Підтверджено, що Україна посідає ключове місце в геостратегії Росії на
пострадянському просторі з часів розпаду СРСР. За умов неможливості залучення
України до євразійських інтеграційних структур та краху проросійського режиму, РФ
вдалася до гібридної агресії. Зміцнення геополітичного статусу РФ за рахунок
демографічних, економічних та територіальних ресурсів України покликане було
забезпечити амбіції Росії до розширення просторового впливу як на регіональному, так і
глобальному рівні. Підтверджено, що унаслідок анексії Криму в 2014 р. та створення
самопроголошених республік – Л/ДНР, РФ запустила механізм стримування процесу
зближення України з ЄС та НАТО та інтеграції до цих структур. Перетворення Криму на
потужну військово-морську базу значно знижує рівень безпеки країн усього
Чорноморського регіону. За рахунок самопроголошених республік в Україні та внаслідок
аналогічної ситуації в Молдові та Грузії, РФ намагається створити "сіру зону"
нестабільності та своєрідний геополітичний буфер на південно-західному фланзі з НАТО.
Однак, хоча РФ і досягла певних тактичних переваг в Україні, уповільнивши тим самим
її зближення з ЄС та НАТО, все ж проектування нестабільності стратегічно
унеможливлює будь-яку участь Києва у євразійських інтеграційних проектах, дедалі
412
віддаляє його від Росії, робить Україну більш прозахідною та антиросійською. Агресивні
дії Росії, тим часом, зумовлюють пошук Україною нових механізмів подальшого
просування до НАТО та ЄС, а також відкривають перспективи появи транзитивного
імперативу підтримки її нацбезпеки через координацію оборонних дій з країнами Східної
Європи в рамках так званої Балто-Чорноморської дуги, що зайвий раз підкреслює
неефективність експансіоністської стратегії на пострадянському просторі.
7. Зроблено висновок, що стосунки між США та РФ після завершення холодної
війни були спрямовані на подолання інерції протистояння. Встановлено, що Росія в
умовах складної внутрішньополітичної та економічної ситуації потребувала допомоги
Заходу. РФ намагалася поліпшити відносини зі США як з партнером у процесі
урегулювання низки проблем глобальної безпеки, зокрема й скорочення стратегічних
ядерних арсеналів. Росія демонструє, що саме від рівня домовленості та партнерських
компромісів її з США залежить стан глобальної безпеки. З’ясовано, що до початку 2000-
х рр., у геостратегії російсько-американських взаємин відбувся перехід від налагодження
співробітництва до асиметрії геополітичного суперництва, через неприйнятність для Росії
розширення НАТО на схід та розташування у країнах ЦСЄ системи ПРО. Однак
ключовим фактором несприйняття НАТО з боку РФ є відчуття загрози цивілізаційного
впливу Заходу на країни пострадянського простору.
Доведено, що в останні роки стосунки РФ та США набули піку погіршення за весь
період постбіполярності насамперед через агресивну російську політику на
пострадянському просторі (передусім в Україні) та на Близькому Сході. За таких обставин
США перейшли до політики стримування РФ та заперечення її стратегії нелінійного
впливу. Все ж асиметрія потенціалів не дає РФ підстав вважати себе глобальним
супротивником США та говорити про початок нової холодної війни. Протистояння двох
держав наразі відбувається радше в інформаційному просторі та не є аналогом
півстолітнього суперництва СРСР та США. Тим часом агресивна геостратегія РФ щодо
переформатування світу через дестабілізацію міжнародної системи є контрпродуктивною
та спонукатиме США лише до посилення антиросійських санкцій та подальшого
стримування її дій.
8. Встановлено, що на початку 1990-х рр. (за умов прагнення увійти до клубу
цивілізованих держав), РФ вела політику розширеного діалогу з Європою, керуючись при
цьому ідеєю побудови спільного безпекового, економічного та правового простору від
Лісабона до Владивостока. Утім, за умов посилення розчарування Росії від зближення з
ЄС та НАТО, вона перейшла до політики протистояння з Євросоюзом, а ідея "Великої
413
Європи" так і не стала алгоритмом зближення між Росією та ЄС. Відомо, що потужним
важелем впливу РФ в Європі досі залишаються енергоресурси, а через будівництво нових
газопроводів вона прагне посилити енергетичну залежність країн ЄС та розколоти його
інтеграційну структуру. Більше того, РФ намагається спричинити конфлікт Вашингтона з
Брюсселем та підірвати трансатлантичну єдність через створення ситуації
підтримки/непідтримки реалізації проекту газогону "Північний потік-2". Однак з
подальшим зміцненням позицій США на європейському енергетичному ринку вплив
Росії в ЄС буде поступово скорочуватися.
Підтверджено, що у контексті східноєвропейського геостратегічного вектору Росія
передусім намагається закріпити свій вплив на Балканах через втручання до політичної
та безпекової ситуації в таких країнах, як Македонія, Боснія і Герцеговина, Греція, маючи
при цьому в своєму союзницькому активі Сербію. Однак вплив РФ у балканських країнах
скорчується в міру їх інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. РФ прагне
активно реалізовувати свою стратегію підриву стабільності Євросоюзу аж до його
розпаду шляхом пропагандистської діяльності проросійських та російських ЗМІ,
динамічної підтримки лівих, ультраправих, націоналістичних політичних сил, які
виступають проти політики Брюсселю щодо мігрантів та розширення ЄС, а також
виголошують ідею виходу своїх країн зі складу ЄС. Проте, хоча ризик приходу до влади
вказаних політичних сил у ряді країн Євросоюзу і залишається значним, а в Італії та Латвії
вони навіть отримали парламентську більшість, все ж у ключових країнах Євросоюзу –
Німеччині, Франції та Бельгії такі сили не здобули перемоги. Доведено, що геостратегія
Росії, спрямована на протистояння із Заходом, є контпродуктивною та має лише певну
тактичну перевагу, оскільки призводить до її міжнародної ізоляції, посилення
антиросійських санкцій та активізації військового контингенту НАТО саме в країнах
Східної Європи, а отже поблизу російських кордонів.
9. Близький Схід став для Росії тим регіоном, де вона прагне повернути колишній
геополітичний вплив, який мав свого часу СРСР. Одним із перших кроків такого
повернення стала дипломатія щодо посильної участі в урегулюванні арабо-ізраїльської
кризи та іранського ядерного питання. Втрутившись у сирійський конфлікт під приводом
боротьби з терористичною ІДІЛ, РФ насправді забезпечує підтримку авторитарному
режиму Б. Асада у його протистоянні з антиурядовою опозицією; провокує потік біженців
до ЄС з метою його дезінтеграції; протистоїть державам Близького Сходу, передусім
таким, як Катар, що потенційно можуть скласти конкуренцію російським інтересам на
європейському ринку енергоресурсів. Підтверджено, що стратегія Росії стосовно Ізраїлю
414
полягає в демонстрації альтернативи американському зовнішньополітичному вектору.
Через зміцнення захисту повітряного простору Сирії вона забезпечує тиск на Ізраїль. РФ
демонструючи позицію гаранта ізраїльської безпеки, намагається реалізувати стратегію
якщо не виведення Ізраїлю зі складу союзників США, то хоча б ослаблення їх впливу на
цю країну, а разом з тим і впливу на Близькому Сході.
Автор дійшов висновку, що РФ намагається реалізувати геостратегію з
формуванню ситуативного трикутника "Росія – Іран – Туреччина", а також у перспективі
має на меті очолити антизахідну коаліцію на Близькому Сході. Утім Іран та Туреччина
реалізують на Близькому Сході власну незалежну політику, яка є передусім боротьбою за
регіональне лідерство. Росія, демонструючи наміри створити коаліцію в регіоні, має
паралельно стратегію тиску на Іран та Туреччину: через розіграш "курдської карти" (у
випадку з Туреччиною), та через можливе посилення військової співпраці з Ізраїлем,
Саудівською Аравією чи урядом Ємену задля балансування впливу Ірану. З’ясовано, що
досить витратна російська геостратегія відносно повернення впливу на Близькому Сході
через участь у сирійському конфлікті є деструктивною, зумовлює дестабілізацію регіону
та посилює тим самим антиросійські санкції з боку Заходу.
10. З’ясовано, що в контексті так званого розвороту на схід Росія мала далекосяжні
плани стосовно формування геостратегічного трикутника "Москва – Пекін –Делі". Однак
геоекономічна присутність Росії, як і вплив у АТР є досить незначним. За умов наростання
економічної ізоляції та рецесії Росія намагається диверсифікувати кредитні та
інвестиційні надходження з Китаю, чим лише збільшує економічну залежність від
євразійського старшого брата. Встановлено, що з поміркованою обережністю Росія
вибудовує паралельні відносини з Індією, передусім через постачання їй новітнього
озброєння та військових технологій, зокрема й задля балансування китайського
геополітичного впливу. Тим самим ринкова взаємозалежність, попри введення США
проти КНР додаткових митних зборів, змушує як Індію, так і Китай підтримувати
прагматичність стосунків зі США. Однак, кожна зі сторін має власну геостратегію
регіонального впливу в АТР, Євразії та Південній Азії. Все це лише підтверджує те, що
така тріангуляція альянсу, спрямованого проти політики колективного Заходу, видається
наразі неможливою.
Підтверджено, що взаємини Росії з Японією ускладнені територіальними
суперечками довкола приналежності Курильських о-вів, які Токіо іменує не інакше, як
північними територіями японського архіпелагу. Отримані у спадок від СРСР Південні
Курили мають досить вагоме геостратегічне значення для Росії, оскільки розширюють
415
можливості виходу до Східної Азії на додаток до російського порту Владивосток. Хоча
РФ і засуджує ядерні випробування КНДР, як і корейську ядерну програму загалом, усе ж
останнім часом відбувається зміна її позиції щодо КНДР у бік демонстрації стабільності
в двосторонніх стосунках на тлі кризи відносин із Заходом, що підтверджує факт
зближення РФ з країнами-ізгоями. Задля розширення присутності в АТР Росія активно
кооперує свою співпрацю із В’єтнамом, де залишилася колишня радянська база в Камрані
(наразі забезпечує ремонтні функції човнів) та яку вона хоче у перспективі використати
як опорний пункт для закріплення свого геостратегічного положення в Південно-Східній
Азії, однак В’єтнам виступає категорично проти перетворення статусу цього ремонтного
доку на повноцінну військово-морську базу будь-якої країни.
11. Встановлено, що із початку 2000-х рр. Росія, маючи на меті заповнити
геополітичний вакуум, що утворився після завершення холодної війни, намагається
відновити свій вплив в африканському та латиноамериканському регіонах, де була свого
часу активною присутність СРСР. Значний інтерес РФ виявляє і щодо координації своєї
діяльності з країнами даних регіонів в ООН. Останнім часом вона має плани щодо
розгортання мережі військових баз та прагне здобути прихильність серед кола
африканських та латиноамериканських країн через скасування колишніх радянських
боргів, проектування та участь у будівництві АЕС, інвестиції в енергетичну та видобувну
галузь, надання фінансової допомоги та освітніх послуг, інформаційне проникнення через
мовлення російських телеканалів на зарубіжні країни та встановлення економічних
зв’язків, переважно комерційного характеру. Країни Африки та Латинської Америки
розглядаються керівництвом РФ як потенційні учасники антизахідного блоку. Однак
шанси у Росії на відновлення потужного геополітичного впливу в Африці та Латинській
Америці наразі мінімальні, передусім через обмеженість ресурсних та інвестиційних
можливостей, а також відсутність у розпорядженні РФ привабливої ідеології для країн
третього світу, на зразок тієї, що свого часу пропагував СРСР. До того ж точками
геостратегічної опори в Африці та Латинській Америці, що підтримують політику РФ в
регіоні та світі в цілому, є порівняно невеликі авторитарні країни, серед яких – Куба,
Нікарагуа, Венесуела, або ж країни, що фактично втратили свою державність (на кшталт
Лівії, ЦАР або Сомалі). Своєю чергою, інші великі та середні держави цих регіонів
розвивають свої відносини із США, ЄС, Китаєм, які також активно нарощують свою
конкуренту геоекономічну присутність в Африці та Латинській Америці, звужуючи тим
самим поле геополітичного маневру для Російської Федерації.