ЧЕРНЕНКО НІНА АНАТОЛІЇВНА. ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ ДОБРОЧЕСНІСТЬ У ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЛІНГВОКУЛЬТУРАХ (НА МАТЕРІАЛІ ЛАТИНСЬКОЇ, ФРАНЦУЗЬКОЇ, АНГЛІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ)

brief description

ЧЕРНЕНКО НІНА АНАТОЛІЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ ДОБРОЧЕСНІСТЬ У ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЛІНГВОКУЛЬТУРАХ (НА МАТЕРІАЛІ ЛАТИНСЬКОЇ, ФРАНЦУЗЬКОЇ, АНГЛІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут філології
На правах рукопису
ЧЕРНЕНКО Ніна Анатоліївна
УДК 81:39
ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ ДОБРОЧЕСНІСТЬ У
ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЛІНГВОКУЛЬТУРАХ (НА МАТЕРІАЛІ
ЛАТИНСЬКОЇ, ФРАНЦУЗЬКОЇ, АНГЛІЙСЬКОЇ ТА
УКРАЇНСЬКОЇ МОВ)
Спеціальність 10.02.15 – загальне мовознавство
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник –
ГОЛУБОВСЬКА Ірина Олександрівна
доктор філологічних наук,
професор
КИЇВ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
КОНЦЕПТУ ДОБРОЧЕСНІСТЬ……………………………………………….11
1.1. Антропоцентризм як домінанта новітніх лінгвістичних
досліджень………………………………………………………………………11
1.2. Особливості кореляції мови і культури в аспекті
лінгвокультурологічних студій…………………………………………………13
1.3. Поняття «картина світу» і «мовна картина світу» та їх
співвіднесеність………………………………………………………………….22
1.4. Осмислення сутності концепту в історичному ракурсі……………..28
1.5. Дистинктивні риси концепту як об‘єкта лінгвістичних
досліджень………………………………………………………………………..34
1.6. Онтологічні характеристики та структура концепту………………..40
1.7. Концепт у світлі когнітивістики та лінгвокультурології:
порівняльний аспект……………………………………………………………..44
1.8. Методи дослідження концептів………………………………………50
1.9. Фрейм як одна з центральних категорій когнітивних лінгвістичних
студій……………………………………………………………………………..53
1.10. Принципи типологічної класифікації концептів…………………...60
1.11. Типологічні виміри концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ…………………64
Висновки до Розділу 1…...……………………………………………...........69
РОЗДІЛ 2 ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУ
ДОБРОЧЕСНІСТЬ ЯК ЛІНГВОКУЛЬТУРНОГО ФЕНОМЕНУ…………....72
2.1. Концепт ДОБРОЧЕСНІСТЬ як культурна універсалія: етикофілософські світоглядні витоки………………………………………………..72
2.2. Категорія доброчесності у світлі філософії стоїків………………….82
2.3. Аксіологічна еволюція поняття доброчесності у руслі християнської
моралі……………………………………………………………………………..90
3
2.4. Особливості морального філософування в епоху Відродження і
Просвітництва……………………………………………………………………96
2.5. Специфіка концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ як об‘єкта
лінгвокультурологічного дослідження………………………………………..107
Висновки до Розділу 2…………………………………………………...........113
РОЗДІЛ 3. СЕМАНТИЧНИЙ ПРОСТІР КОНЦЕПТУ ДОБРОЧЕСНІСТЬ ТА
ЕТНОСПЕЦИФІЧНІ РИСИ ЙОГО ВЕРБАЛІЗАЦІЇ В ЛАТИНСЬКІЙ,
ФРАНЦУЗЬКІЙ, АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ
ЛІНГВОКУЛЬТУРАХ………………………………………………………….116
3.1. VIRTUS як ціннісний ідеал давньоримської лінгвокультури……..117
3.2. Структурно-системні відношення вербалізаторів
концепту VIRTUS………………………………………………………………118
3.3. Особливості вербалізації концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ
у латинській мові (ІІІ ст. до н.е. – V ст. н.е.)…………………………………133
3.4. Особливості вербалізації концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ
у французькій мові…………………………………………………………….147
3.5. Особливості вербалізації концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ
в англійській мові………………………………………………………………165
3.6. Особливості вербалізації концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ
в українській лінгвокультурі…………………………………………………..181
3.7. Структура фрейму ДОБРОЧЕСНІСТЬ
в українській лінгвокультурі…………………………………………………..188
Висновки до Розділу 3…………………………………………………………207
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….211
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….218
ДОДАТКИ……………………………………………………………………....245
Додаток А………………………………………………………………….245
Додаток Б………………………………………………………………….246
Додаток В…………………………………………………………………246
Додаток Г…………………………………………………………….……247
Додаток Д…………………………………………………………………247
4
ВСТУП
Сучасний стан гуманітарного знання характеризується утвердженням
антропоцентричних принципів дослідження. Змінилася епістемічна
домінанта новітніх лінгвістичних студій: від аналізу мови як «речі в собі»,
відстороненої від свого користувача – homo loquens – вчені звернулися до
розгляду мови в кореляціях із культурним середовищем її існування.
Згідно з таким підходом мова усвідомлюється як засіб доступу до
розуміння тих чи тих аспектів пізнання світу людиною, особливостей
когнітивних процесів, що відбуваються в ментальному просторі мовця і
знаходять своє відображення у мові. Лінгвістичні розвідки, здійснені у
координатах «мова↔людина», спрямовані на окреслення специфіки буття
людини як суб‘єкта культури, як творця культурних смислів, оскільки саме
мова постає одним із різновидів реалізації культури та її дзеркалом.
Характерною ознакою антропоцентричних досліджень є виразний
експансіонізм в інші галузі наукового знання, що має безумовні переваги
порівняно з принципом розгляду «мoви в сaмiй сoбi i для сeбe», котра
визначала розвиток мовознавства протягом ХХ ст.
На стику лінгвістики із суміжними гуманітарними дисциплінами
виникли та продовжують свій інтенсивний розвиток такі міждисциплінарні
предметні ділянки, як когнітивна лінгвістика, лінгвокультурологія,
лінгвоконцептологія, лінгвоаксіологія тощо. Основним предметом
дослідження цих дисциплін є концепт – складний культурно заангажований
ментальний феномен. Вивчення концептів у рамках лінгвокультурології та
когнітивної лінгвістики не втрачає своєї актуальності вже упродовж
тривалого часу, а дослідницький діапазон є надзвичайно широким.
Аналіз концептів телеономного характеру, до кола яких належить
концепт ДОБРОЧЕСНІСТЬ, наближує дослідників до осягнення складних
процесів включення індивіда до системи загальнокультурних цінностей, а
5
також дозволяє встановити шкалу аксіологічних констант, притаманних тій
або тій лінгвокультурі. До концептів такого роду дослідники зараховують
ДОБРО і ЗЛО, КРАСУ, ЛЮБОВ, ДУШУ, СЕРЦЕ, СПРАВЕДЛИВІСТЬ,
ДРУЖБУ, ПРАВДУ тощо. Лінгвоконцептологічні мовознавчі дослідження
збагатилися фундаментальним доробком таких американських учених, як
R. Jackendoff, D. Johnson, R. Langacker, G. Lakoff; австралійського лінгвіста
А. Вежбицької; російських дослідників Ю. Апресяна, М. Алефіренка,
Н. Арутюнової, В. Воробйова, С. Воркачова, Е. Грабарової, В. Дем‘янкова,
Я. Зубкової, С. Іванової, В. Карасика, В. Красних, О. Кубрякової,
Д. Лихачова, В. Маслової, Ю. Степанова, Г. Слишкіна, В. Телія та ін.;
українських учених Н. Бардіної, А. Бєлової, І. Голубовської, В. Жайворонка,
В. Манакіна, А. Приходька, О. Снитко, Н. Слухай, Т. Радзієвської,
О. Тищенка, Л. Шевченко, Г. Яворської та ін. Аналіз телеономних концептів
та особливостей морально-ціннісної концептуалізації дійсності мовою
уможливлює визначення етноспецифічних рис тієї чи іншої лінгвокультури,
наближення до розуміння специфіки ментальності та національного
характеру певного народу.
Фундаментальна моральна категорія доброчесності, будучи
сформованою в античності, завжди була спрямована на окреслення
орієнтирів правильної поведінки індивіда у суспільстві, розстановку
аксіологічних пріоритетів у духовному житті людства. На жаль, у сучасному
світі спостерігається занепад культурних цінностей, у тому числі й
моральних. На постмодерному етапі розвитку людської цивілізації стала
очевидною редукція і спрощення моральних констант, що знаходить свій
вияв у вербалізаціях сфери морального, які набувають суттєвого зниження
позитивної аксіологічності. Ця тенденція до спрощення, затирання й
нівелювання моральних норм свідчить про серйозну небезпеку духовної
деградації суспільства, адже система моральних норм і приписів у будь-якій
культурі не лише відображає світосприйняття народу та стан його
духовності, а й визначає подальші шляхи розвитку етносоціуму в цілому.
6
Від часів античності ДОБРОЧЕСНІСТЬ досліджувалася насамперед як
філософська категорія. Творцями філософських концепцій доброчесності
були визначні філософи античності: Сократ, Платон, Демокріт, Аристотель,
Сенека, Салюстій, Цицерон. У наступні епохи питання онтології
доброчесності як морально-філософської категорії становило предмет
вивчення таких філософів, як М. де Монтень, Д. Юм, А. Сміт, Ф. Хатчесон,
Г. Сковорода. З-поміж сучасних філософських досліджень категорії
доброчесності на особливу увагу заслуговує праця визначного
американського філософа А.Макінтайра ―After Virtue: a study in moral theory‖
(«Після доброчесності: дослідження моральної теорії»). Згідно з нею, для
сучасного суспільства характерною є втрата сенсу моралі та її
фундаментальних категорій на кшталт доброчесності, а відтак, необхідно
звернутися до вихідних основ морального світогляду.
Таким чином, актуальність дослідження концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ
зумовлена, насамперед, його значущістю для європейської етикофілософської думки, адже поняття доброчесності упродовж багатьох століть
створювало фундамент моралі, віддзеркалювало особливості духовноісторичного поступу європейської цивілізації. Аналіз вербалізацій
телеономних концептів, зокрема ДОБРОЧЕСНОСТІ, є значущим і
актуальним не тільки для мовознавців, філософів та культурологів, а й для
людства у цілому, оскільки дозволяє, з одного боку, краще осмислити
духовні надбання певної культури, наблизитися до розуміння особливостей
ментальності певного народу через його мову, а з іншого, – відстежити
спільні для багатьох лінгвокультур тенденції у розвитку аксіологічності
таких концептів. З огляду на порівняно невисокий ступінь теоретичної
розробленості методів і підходів до вивчення семантики телеономних
концептів, актуальним постає опрацювання методолого-методичного
підґрунтя для їх аналізу, зокрема у зіставному модусі.
7
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане в межах наукової теми Інституту
філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
«Мови та літератури народів світу: взаємодія та самобутність» (номер
державної реєстрації 11БФ044 – 01), затвердженої Міністерством освіти і
науки України.
Метою даного дисертаційного дослідження є комплексний зіставний
діахронно-синхронний аналіз вербалізацій концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ у
латинській, французькій, англійській та українській мовах у контексті
історико-культурних та філософських чинників його формування та
становлення. Поставлена мета забезпечується розв‘язанням таких завдань:
– визначити дистинктивні ознаки і місце гіперконцепту
ДОБРОЧЕСНІСТЬ у системі моральних поглядів, представлених у
латинській, французькій, англійській та українській лінгвокультурах,
зокрема, підтвердити винятковий статус цього концепту як світоглядно
заангажованого ядра моралі;
– запропонувати модус моделювання структури досліджуваного
феномену;
– зіставити фреймові структури гіпоконцептів у латинській,
французькій, англійській та українській мовах, виявити в них спільне і
відмінне;
– дослідити мовленнєві реалізації концепту в філософських дискурсах
та виявити кореляції між науковими та національно-мовними картинами
світу;
– здійснити зіставний аналіз маніфестацій концепту в художньому
дискурсі чотирьох лінгвокультур;
8
– на основі здійсненого аналізу запропонувати власні міркування щодо
специфічних рис етичної свідомості носіїв відповідних лінгвокультур, що
має безпосередній дотик до особливостей етнічної ментальності.
Об’єкт дослідження – гіперконцепт ДОБРОЧЕСНІСТЬ у латинській,
французькій, англійській та українській мовах.
Предмет дослідження – особливості вербалізації гіпоконцептів
VIRTUS, VERTU, VIRTUE, ДОБРОЧЕСНІСТЬ/ЧЕСНОТА в чотирьох
фокусних мовах у контексті специфіки етичних уявлень відповідних етносів.
Матеріалом дослідження слугують 4546 лексичних одиницьвербалізаторів концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ (латинська мова: 1100 одиниць;
англійська мова: 2128 одиниць, французька мова: 918 одиниць; українська
мова: 400 одиниць), вилучені на основі суцільної вибірки з тлумачних,
історичних, синонімічних словників, а також корпусів досліджуваних мов; з
творів морально-філософської тематики найвизначніших філософівморалістів (Цицерона, Сенеки, М. де Монтеня, Ж.-Ж. Руссо, Д. Юма,
А. Сміта, Г. Сковороди), творів художньої літератури тощо.
Методологічною основою даного дисертаційного дослідження є
теоретичні положення загального мовознавства, сформульовані у працях
І. Бодуена де Куртене, Е. Бенвеніста, В. фон Гумбольдта, представників
неогумбольдтіанського напряму (Л. Вайсгербер, Е. Сепір, Б. Уорф),
лінгвокогнітивних дослідженнях (Р. Джаккендофф, О. Кубрякова,
Й. Стернін,), лінгвокультурологічних студіях (А. Вежбицька, Г. Воркачов,
І. Голубовська, В. Карасик, В. Маслова, Г. Слишкін, Ю. Степанов, В. Телія та
ін.), культурологічних, філософських, етико-філософських дослідженнях
(В. Віндельбанд, Т. Кун, К. Леві-Стросс, А. Макінтайр, Г. Ріккерт, Б. Рассел
та ін.).
Мета та завдання роботи зумовлюють використання таких методів:
описовий, що передбачає використання прийомів спостереження,
інтерпретації, зіставлення, узагальнення, типологізації; метод суцільної
вибірки мoвнoгo мaтерiaлу – для створення корпусу лексем, котрі
9
виступають вербалізаторами концепту; метод аналізу словникових дефініцій
імен концепту; компонентного аналізу – для з‘ясування семaнтичнoї
структури лексем-вербалізаторів концепту; контекстуального аналізу – для
з‘ясування контекстуально зумовленої семантики вербалізаторів концепту в
текстах; концептуального аналізу та фреймового моделювання для побудови
гіпотетичної структури гіперконцепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ; зіставного методу
– для встановлення спільного та відмінного у структурах та вербалізаціях
гіпоконцептів у чотирьох мовах; лінгвокультурологічної інтерпретації – для
адекватного культурно заангажованого трактування отриманих мовних
даних; вільного психолінгвістичного експерименту – для дослідження
специфіки оцінно-ціннісної складової концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ у
сучасній українській мові; метод кількісно-якісного аналізу – для здійснення
необхідних підрахунків та з‘ясування кількісних співвідношень.
Наукова новизна дисертаційної роботи визначається тим, що в ній
уперше:
– здійснено дослідження концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ на матеріалі
чотирьох мов у діахронно-синхронному модусі;
– застосовано комплексний міждисциплінарний підхід до дослідження
концепту ДОБРОЧЕСНОСТІ як високоабстрактного морально-ціннісного
феномену;
– з‘ясовано місце і значимість даного концепту в системі моральних
поглядів різних етносів;
– досліджено особливості вербалізації гіпоконцептів лат. VIRTUS,
англ. VIRTUE, фр. VERTU та укр. ДОБРОЧЕСНІСТЬ/ЧЕСНОТА;
– здійснено фреймове моделювання структури концепту
ДОБРОЧЕСНІСТЬ;
– окреслено особливості семантичної кореляції гіпоконцептів VIRTUS,
VIRTUE та VERTU, зокрема, доведено наявність спільного поняттєвого
базису латинської генези у формуванні гіпоконцептів VIRTUE і VERTU;
10
– виявлено універсальні та етноспецифічні риси морально-ціннісної
концептуалізації у фокусних лінгвокультурах.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження визначається
внеском у розвиток теорії, методології і практики лінгвокультурології,
лінгвоконцептології та лінгвоаксіології; розбудовою поняття моральноціннісної концептуалізації дійсності; розробленням нових підходів і методів
аналізу телеономних концептів.
Практичне значення дисертаційної роботи визначається можливістю
використання матеріалів дослідження при викладанні курсів і спецкурсів на
кшталт «Лінгвокультурологічні виміри європейських мов», «Етикотелеономні концепти у лінгвістичному висвітленні», «Лінгвоаксіологічні
виміри культур», а також у рамках таких дисциплін, як лінгвокраїнознавство,
зіставне мовознавство, філософія, етика.

bibliography

ВИСНОВКИ
1. Розвиток сучасної лінгвістики відбувається в руслі засад
антропоцентричної наукової парадигми, що прийшла на зміну панівній у
ХХ ст. системно-структурній мовознавчій парадигмі. Виникнення
лінгвокультурології з її настановою на міждисциплінарність, дослідження
взаємних кореляцій мови і культури, слідів культури в мові та впливу мови
на формування світоглядних орієнтирів мовця постає закономірним
результатом експансії антропоцентризму в лінгвістиці. Характер взаємодії
мови і культури засвідчує їх тісний зв‘язок і взаємовплив, котрий
виявляється і в ізоморфізмі їх структур, і в тому, що мова виступає однією з
форм буття культури, водночас будучи її інструментом.
2. У результаті взаємодії мови і культури постають специфічні
інформаційні ментально-духовні сутності – концепти, які виступають
носіями ціннісних констант, притаманних тій чи тій культурі, виформовуючи
ментально-когнітивний простір носіїв певної мови. Дослідження вербальних
реалізацій концептів проливає світло на особливості ієрархізації цінностей у
рамках певної культури.
3. Підходи до усвідомлення структури концепту та шляхи її опису не
мають однозначного трактування і різняться залежно від специфіки самого
концепту та конкретного пошукового фрейму, покладеного в основу
дослідження.
4. Винятковий статус концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ як світоглядно
заангажованого ядра моралі визначає його причетність до виформовування
позитивно конотованого вектору взаємодії людини і суспільства, котрий
окреслює основні норми суспільної взаємодії, категоризує суспільно
адекватну поведінку індивіда, задає константи ставлення соціуму до тих чи
тих вчинків громадян. У системі моралі, характерної для певної
212
лінгвокультури, доброчесність постає через комплекс аксіологічних
установок та пріоритетів.
5. Специфіка дослідження гіперконцепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ як
провідного для утвердження моральних устоїв певної етнічної спільноти
вимагає ретельного аналізу соціокультурних та історичних чинників його
формування. Осмислення сутності доброчесності сягає часів античності,
постаючи на кожному окремому історичному етапі дзеркалом суспільних
зрушень.
6. Ідея доброчесності, сформована за часів античності, виявилася
потужним світоглядним орієнтиром у просторі європейських культур,
визначаючи аксіологічні пріоритети суспільства через ієрархію моральних
чеснот. Це підтверджується стійкістю вербалізацій концепту
ДОБРОЧЕСНІСТЬ упродовж століть. Визначальний вплив на еволюцію
осмислення доброчесності на європейських теренах справила моральна
доктрина давньоримських стоїків, завдяки яким доброчесність (virtus) була
піднесена до небувалих духовних висот. Стоїчна мораль не була штучним
або запозиченим ученням, відображаючи нагальну потребу в створенні та
обґрунтуванні специфічно римської морально-світоглядної системи.
Гіперконцепт ДОБРОЧЕСНІСТЬ на римському ґрунті постав органічним
втіленням ментальності римлян, демонструючи надзвичайно тісне
взаємопроникнення політичного та релігійного компонентів життя давнього
Риму.
7. Поява християнства ознаменувала новий етап в аксіологічній
еволюції доброчесності. Як категорія християнської етики, доброчесність
набуває нових смислових відтінків, що свідчить про дедалі більше
абстрагування її як релігійного поняття, що у мовних проекціях знайшло своє
вираження в конотації імені концепту як «божественної сили», «дива».
8. Перехід від Середньовіччя до Відродження, а згодом Просвітництва,
характеризувався стрімким розвитком суспільно-економічного життя, зміною
державного устрою країн Європи, та найголовніше – втратою католицькою
213
церквою свого колишнього авторитету. Це призвело до паралельного
осмислення моральних категорій у церковній та світській площинах. При
цьому зростання авторитету наукового пізнання на противагу церковним
догматам давало поштовх до створення оригінальних моральних концепцій,
прикладом чого є шотландське Просвітництво. У той же час поява нових
соціокультурних реалій суттєво впливала на негативну трансформацію ідеї
доброчесного життя, що призводило до поступового зникнення концепту
ДОБРОЧЕСНІСТЬ із національно-мовних картин світу.
9. Дистинктивними ознаками мовної концептуалізації доброчесності в
системі моральних поглядів, притаманних обраним лінгвокультурам, є такі:
а) взаємозв‘язок мовної маніфестації доброчесності з суспільними,
релігійними і культурними процесами, характерними для тієї чи тієї
лінгвокультури на різних історичних етапах її розвитку; б) високий
аксіологічний градус мовних втілень концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ як однієї з
основ морального світогляду і системи моральних традицій і норм, адже для
всіх проаналізованих лінгвокультур доброчесність постає високоабстрактним
духовним феноменом, що слугував ідеалізованим виразником уявлень про те,
на яких ціннісних підвалинах має ґрунтуватися життя індивіда і соціуму;
в) конкретизація концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ у мові через систему
ословлених чеснот, дискурсивні реалізації яких задають координати для
окреслення етноспецифічних моральних вимірів, характерних для духовного
життя носіїв певної лінгвокультури.
10. Онтологічна специфіка гіперконцепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ як
феномену високого ступеню абстрактності, котрий вербалізується
здебільшого за рахунок розгортання полісемії імен гіпоконцептів, зумовлює
необхідність застосування методу фреймового моделювання. Використання
методу компонентного аналізу для наповнення кожної із фреймових структур
призвело до виокремлення лексико-семантичних груп першого порядку
(вершина фрейму), котрі становлять ядерну складову концепту, а також
лексико-семантичних груп другого порядку, члени яких виступають
214
вербалізаторами периферійної семантики концепту на рівні субфреймів і
слотів.
11. Зіставний аналіз вербалізацій гіпоконцептів VIRTUS, VERTU,
VIRTUE, ДОБРОЧЕСНІСТЬ/ЧЕСНОТА у фокусних лінгвокультурах
засвідчує такі універсальні риси: а) доброчесність виступає дзеркалом життя
суспільства в усі історичні часи його існування; б) як соціально та релігійно
заангажований феномен доброчесність слугує ціннісним фундаментом
моралі; в) ядерна семантика концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ зумовлюється
морально-філософськими концепціями, характерними для конкретного
історичного часу; г) окреслення сутності доброчесності для мислителів усіх
часів було тотожним визначенню головних ціннісних пріоритетів
суспільства.
12. Характерною особливістю морального світогляду римлян є
морально-ціннісна кодифікація тих понять і норм, котрі насамперед слугують
суспільній користі. Латинська virtus стала ідеологічним пріоритетом
римської держави, адже вона імплікувала культивування таких рис
характеру, як доблесть, вірність державі і роду, дисципліну, шанування
культу предків. Власне, міф про римлян як про нащадків троянців спирався
саме на virtus. VIRTUS як ціннісний ідеал слугував зміцненню ідеологічних
підвалин Риму, гармонійному впорядкуванню соціальної взаємодії і водночас
виступала важелем особистісної реалізації індивіда в соціумі. Демонструючи
риси взаємопроникнення та взаємовпливу релігії, філософії, політики,
ідеології та моралі, римська virtus постає синкретичним втіленням усього
ціннісно-світоглядного простору давньоримської культури. Як поняття
стоїчної моралі і предмет філософського пізнання, virtus набуває численних
семантичних втілень в якості доброчесності – аксіологічного центру
римської моральної свідомості, котра есплікується через окремі чесноти.
Давньоримська virtus надзвичайно тісно пов‘язана з ідеєю громадянського
обов‘язку, яка передбачає виховання суспільно корисних чеснот, адже
здобути визнання в суспільстві, досягти успіху в тій чи тій сфері римлянин
215
міг саме через virtus. Таким чином, визначальною рисою семантики римської
virtus є її наскрізна соціальна заангажованість.
13. Семантика гіпоконцепту VIRTUS демонструє свідоме раціональне
спрямування римлянина до виконання свого морального обов‘язку,
протистояння пристрастям і пороку; відображає переконання римлян у
власній обраності, адже римляни визначали virtus як винятково римське
надбання, завдяки якому римська держава досягла визначних успіхів.
14. Кардинальна зміна суспільних, політичних і культурних орієнтирів,
зумовлена появою християнства, виразно відбилася у семантичному просторі
virtus, VIRTUS, безумовна моральна цінність античного Риму, в християнстві
отримує нові смислові виміри – як божественна сила, міць, диво.
15. Французька та англійська лінгвокультури успадкували лексеми на
позначення доброчесності (фр. le vertu, англ. virtue) та саму ідею
доброчесності з двох джерел: римської античності та християнського
світоглядного простору. Зіставний аналіз вербалізацій гіперконцепту
ДОБРОЧЕСНІСТЬ у французькій та англійській лінгвокультурах демонструє
наскрізний зв‘язок лат. VIRTUS з фр. VERTU та англ. VIRTUE, що засвідчує
перетин семантики цих гіпоконцептів при фреймовому моделюванні. Це є
свідченням універсальних для європейських лінгвокультур рис моральноціннісної концептуалізації, сформованих за часів римської античності, а в
подальшому розвинених у християнському світоглядному просторі.
Спільною ознакою концептуалізації доброчесності в латинській, французькій
і англійській мовах є широка актуалізація значення доброчесності як
правильної поведінки (ядерна семантика VIRTUS, субфрейм 2 VERTU;
субфрейм 3 VIRTUE). Характерною рисою модельованих концептів у
зазначених лінгвокультурах є кодифікація в якості моральної чесноти понять
і норм, що слугують суспільній користі (це репрезентують такі фреймові
структури: для VIRTUS – ядро, субфрейм 1; слот 1.1, слот 2.1; слот 3.1 – для
VERTU, слот 1.1; слот 2.1 – для VIRTUE).
216
16. Етноспецифіка кожної з фокусних лінгвокультур простежується у
структурації і особливостях фреймових елементів, семантика яких засвідчує
пріоритетні для різних лінгвокультур шляхи розвитку моралі. Так, скепсис та
іронія у ставленні до доброчесності починають зумовлювати домінанту
семантики гіпоконцепту VERTU вже з кінця XVII ст. Особливо це стосується
іронічних конотацій vertu як жіночої цноти. Спільною рисою мовної
концептуалізації доброчесності у французькій та англійській лінгвокультурах
є поява семантики, пов‘язаної з громадянськими чеснотами, класовими
чеснотами, зокрема буржуазними, що було наслідком глибинних суспільноекономічних перетворень.
17. Проведений семантико-когнітивний аналіз надав підстави твердити
про те, що зміст англійських чеснот імплікує прагнення британців до
суспільно схваленої поведінки, гармонійної та ефективної взаємодії з
оточуючими, свідчать про енергійність, розсудливість, ощадливість, завзяття
у фінансових справах, стриманість, самоконтроль та прагнення до
приборкання афективних проявів поведінки, що традиційно вважаються
основними характеристиками національного характеру британців. Суттєвий
вплив на розвиток virtue справила вікторіанська мораль з її суворою
регламентацією правил поведінки у суспільстві та в сім‘ї, особливо в статевій
сфері. Саме в руслі вікторіанської моралі virtue як жіноча цнота набуває
численних позитивних конотацій. У семантиці англійської virtue наявний
семантичний компонент «шляхетність», «благородство», «шляхетне
походження», що відображає багатовікову історію Британії як монархії. У
цілому, розлога фреймова репрезентація VIRTUE на дискурсивному рівні
(передусім на матеріалі художніх текстів ХІХ ст.) дозволяє кваліфікувати
відому схильність британців до моральних міркувань як рису національного
характеру.
18. Осмислення доброчесності як гендерно заангажованого поняття у
досліджуваних лінгвокультурах зазнало суттєвої трансформації: від
пріоритетно маскулінної семантики мужності, доблесті у лат. virtus до
217
розвитку значення «жіноча цнотливість» у фр. VERTU та англ. VIRTUE,
очевидно, під впливом християнської аретології.
19. Специфіка осмислення доброчесності в українській лінгвокультурі
зумовлена недостатньою розробленістю філософської концепції
доброчесності в українській культурі, що детермінує незначне мовне
покриття цього концепту. Особливістю концептуалізації доброчесності
українською мовною свідомістю є редуковане осмислення доброчесності у
форматі соціально орієнтованої, громадянської чесноти, що зумовлюється
відсутністю в Україні державності аж до кінця ХХ століття. Мовна реалізація
концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ/ЧЕСНОТА в українській лінгвокультурі
пов‘язана з розумінням моралі як прагнення до душевної чистоти,
спрямованості до добра і чесності.