ЗАСОБИ ПУБЛІЦИСТИЧНОЇ ВИРАЗНОСТІ ТА ДІЄВОСТІ (НА МАТЕРІАЛАХ ПАМФЛЕТІВ І НАРИСІВ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО)

brief description

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ В.Н.КАРАЗІНА

На правах рукопису

Микитенко Антоніна Михайлівна

УДК 070 : 821.161.2-3 Хвильовий

ЗАСОБИ ПУБЛІЦИСТИЧНОЇ ВИРАЗНОСТІ ТА ДІЄВОСТІ
(НА МАТЕРІАЛАХ ПАМФЛЕТІВ І НАРИСІВ
МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО)

10.01.08 ЖУРНАЛІСТИКА

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Михайлин Ігор Леонідович

ХАРКІВ-2005

ЗМІСТ
ВСТУП.............................................................................................................3
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ...................................................................11
І.1. Публіцистика Миколи Хвильового
як предмет наукового дослідження............................................................11
І.2. Концепт „засоби публіцистичної виразності і дієвості”
та питання жанрової ідентифікації.............................................................35
Висновки.......................................................................................................49
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
ЗАСОБИ ПУБЛІЦИСТИЧНОЇ ВИРАЗНОСТІ ТА ДІЄВОСТІ
В ПАМФЛЕТАХ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО............................................51
ІІ.1. Естетична концепція Хвильового-памфлетиста................................52
ІІ.2. Засоби комічного в памфлетах Миколи Хвильового........................68
ІІ.3. Діалогізм у полемічних творах Миколи Хвильового........................91
Висновки......................................................................................................115
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
ПОЕТИКА НАРИСІВ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО..................................118
ІІІ.1. Абсурдизація чи колективізація:
дійсність у нарисі „По Барвінківському району”....................................121
ІІІ.2. Людина й епоха
в „сільських” нарисах Хвильового 1932-1933 років...............................141
ІІІ.3. Обставини та герої
в „шахтарських” нарисах Миколи Хвильового.......................................157
Висновки......................................................................................................169
ВИСНОВКИ.................................................................................................173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................176

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Микола Хвильовий один із найвідоміших митців слова 1920-х років увійшов в історію спочатку як поет, потім вразив своїх сучасників самобутньою художньою прозою і виступами у пресі з публіцистичними творами (спершурідкісним для журналістики жанру памфлету (1925-1930), а починаючи з 1930-го, звернувся до „фавориту” серед художньо-публіцистичних жанрів нарису).
Публіцистика Хвильового стала своєрідним явищем в суспільно-політичному та мистецькому житті України: неординарність його світогляду й оригінальне відтворення ідей одразу, починаючи з перших творів, викликали неймовірний інтерес багатьох діячів митців, вчених, політиків, людей впливових і пересічних, що виявлялося в різних формах усних обговореннях у мистецьких колах чи пленумах ЦК КП(б)У, відгуках у пресі тощо. Ця увага до постаті Миколи Хвильового, незважаючи на довготривалу заборону його творчості в підрадянській Україні, не зменшується й сьогодні.
Попри наявність нині великої кількості робіт про запального полеміста деякі аспекти його публіцистичної спадщини залишаються невивченими, оскільки науковці, досліджуючи памфлети, звертаються, здебільшого, до аналізу їх ідейно-тематичного наповнення, оминаючи увагою зображально-виражальні засоби, хоча Хвильовий прославився ще й як блискучий стиліст. Крім того, незважаючи на домінування у розвідках про концептуальні засади памфлетів Хвильового політичного підходу, погляди досить диференційовані і також потребують певної систематизації. Серед розвідок, присвячених памфлетам Хвильового, є лише кылька статей, у яких розглядаються формозмістові компоненти окремих його творів. Це роботи літературознавців Юрія Шереха [266], котрий проаналізував памфлет „Про Коперника з Фрауенбурга, або Абетка азіатського ренесансу у мистецтві”, Володимира Дорошенка [72], який звернувся до вивчення поетики памфлету „Про демагогічну водичку, або справжня адреса української воронщини, вільна конкуренція, ВУАН і т.д.”, та МаріїСлюсаренко [199], що розглядала специфіку творення образу-типу в памфлетах Хвильового.
Нарисистика Хвильового досліджена ще менше, оскільки серед науковців усталилася думка про те, що в силу певних історичних обставин Хвильовий змушений був зректися свого творчого кредо, а його твори 1930-х років не мають ніякої естетичної і суспільної вартості. Тому нині маємо лише кілька висловлювань про нариси Миколи Хвильового як пропагандистські й одну роботу літературознавця Г.Костюка [250:7-19], в котрій розглядається тематика нарисів „Щасливий секретар” та „Останній день”, особливості застосування авторської іронії в них. Проте, вважаємо, що ігнорування науковцями цієї частини спадщини Хвильового є не зовсім виправданим, оскільки Хвильовий створював нариси під надзвичайним пресингом тогочасної політичної системи, тому йому доводилося вдаватися до своєрідних підтекстів, натяків і зашифровування думок, розкрити які можливо лише за умови детального аналізу зображальних засобів.
Сьогодні постать Миколи Хвильового привертає увагу вчених багатьох гуманітарних дисциплін. При цьому, в сучасному журналістикознавстві бракує фундаментальних робіт про його публіцистику. Проте говорити про цілковиту відсутність зацікавленості з боку журналістикознавців буде несправедливим, оскільки А.Животко [79] згадував гасла Хвильового-памфлетиста в контексті розгляду комуністичної та офіційної радянської преси в 1920-1939 рр., О.Мукомела в кінці 1980-х доклав зусиль, щоб розшукати та опублікувати заборонений памфлет „Україна чи Малоросія?” [167; 255], а В.Здоровега [91] вказував на творчість Хвильового як приклад самобутньої і неповторної манери письма публіцистів.
Вивчення формозмістових складників у памфлетах і нарисах Миколи Хвильового, вважаємо, є одним із щаблів цілісного дослідження його публіцистики, а цілісний аналіз публіцистики Хвильового, у свою чергу, суттєво вплине на дослідження української періодики 1920-1930-х років. Крім того, вивчення засобів виразності та дієвості дозволить внести певні доповнення в теорію жанрів памфлету й нарису, складності вивчення яких зумовлені їх „гібридною” формою синтезом сатиричних і образних засобів у першому та суперечністю поєднання художнього вимислу й документалізму в другому.
Отже, актуальність даного дослідження зумовлена:
· Потребою дослідження засобів виразності та дієвості публіцистики Миколи Хвильового, зокрема, різноманітних проявів комічного та діалогізму, тобто найбільш уживаних публіцистом прийомів, що дозволить внести певні доповнення в інтерпретації його творів.
· Відсутністю в українському журналістикознавстві праць, присвячених аналізу одного з найвизначніших явищ історії вітчизняної журналістики публіцистики Миколи Хвильового.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі журналістики філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна й пов’язана з основним напрямом її роботи, що передбачає дослідження й розробку широкого кола журналістикознавчих проблем.
Метою дисертаційної роботи є дослідження засобів виразності та дієвості в памфлетах і нарисах Хвильового, введення в контекст історії та теорії журналістики певних явищ та з’ясування значення публіцистики Хвильового у процесах, що відбувалися в періодиці 1920-х початку 1930-х років.
Для досягнення мети в дисертації поставлено такі завдання:
· з’ясувати стан вивчення публіцистики Хвильового та пояснити причини її малодослідженості;
· розглянути суперечливі питання в теорії журналістики: розбіжність думок на означення формозмістових компонентів твору, класифікацій та дефініцій жанрів нарису та памфлету; обрати найбільш прийнятні визначення даних термінів;
· простежити генезу та еволюцію естетичної концепції Миколи Хвильового, висунутої в його памфлетах;
· проаналізувати основні прийоми у памфлетах Миколи Хвильового: засоби комічного та різні прояви діалогізму;
· здійснити багатоаспектний аналіз нарисистики Миколи Хвильового.
Об’єктом дослідження є памфлети та нариси Миколи Хвильового як приклад використання певних засобів виразності та дієвості.
Предметом вивчення даного дослідження є засоби виразності та дієвості публіцистики Миколи Хвильового, зокрема використання найпоширеніших прийомів у полеміці різні прояви комічного та діалогізму, відтворення тогочасних проблем та творення образної системи за допомогою певних способів у його нарисах.
Враховуючи деякі перегуки та розбіжності в концепціях і творчих методах Хвильового з відомими мислителями, до аналізу також залучені твори М.Данилевського, А.Камю, Х.Ортега-і-Гассета, А.Дж.Тойнбі, О.Шпенглера, та ін. У реалізації системного аналізу даних питань охоплено теоретичні роботи про публіцистику Т.Беневоленської, Л.Гінзбург, С.Гуревича, Є.Журбіної, В.Здоровеги, О.Кузнецової, П.Ткачова та інших, а також уведено праці деяких українських і закордонних філологів, істориків, філософів С.Аверінцева, Р.Барта, М.Бахтіна, О.Білецького, Ю.Борєва, Ж.Дерріда, А.Макаряна, О.Субтельного, В.Фащенка та інших.
Методи дослідження
Складність дисертаційної теми, недостатній рівень опрацювання в українському журналістикознавстві пов’язаних із нею проблем, зумовлюють використання низки методів дослідження. Історико-генетичний метод дозволяє проаналізувати стан вивчення публіцистики та пояснити причини її малодослідженості, дослідити історичні умови, в яких Хвильовий писав памфлети та нариси, і тим самим з’ясувати використання ним певних прийомів. Системний метод аналізу публіцистичного тексту надає можливість віднайти засоби вираження авторського задуму та чіткі критерії жанрової ідентифікації, оскільки, скажімо, нарис за своєю стилістикою тяжіє до репортажу, оповідання, новели тощо. Дану методологію доповнюють метод структурального аналізу, що дозволяє виявити певні структурні компоненти творів, елементи лінгвістичного аналізу, спрямованого на аналіз деяких мовних особливостей творів Хвильового, герменевтичний метод, який уможливлює інтерпретацію складних текстів публіциста, тощо. Оскільки памфлети й нариси Хвильового написані абсолютно в різному ключі, у другому та третьому розділах даної роботи використовується різна методологія дослідження.
Наукова новизна дослідження зумовлена тим, що в дисертації вперше зроблено ґрунтовне дослідження засобів комічного та діалогізму в памфлетах Миколи Хвильового на матеріалі збірки „Камо грядеши” та памфлету „Дві сили”, а також системний аналіз його всієї нарисової творчості.
Практичне значення
Дисертаційне дослідження має практичне значення як спроба проаналізувати визначне явищеісторії української журналістики публіцистику Миколи Хвильового, яка лише згадувалася в журналістикознавчих розвідках. Робота є одним із щаблів створення цілісної концепції світогляду Хвильового, зокрема його публіцистичного доробку, і може стати в нагоді при подальших наукових дослідженнях творчої спадщини митця, що у свою чергу, є сходинкою до вивчення процесів, котрі відбувалися в українській періодиці 1920-1930-х років. Результати дисертації можуть бути використанні для розширення й корекції існуючих нині концепцій історії та теорії української журналістики, у викладанні курсу „Художньо-публіцистичні жанри” та дисциплін, які передбачають розгляд діалогічних рівнів у ЗМІ, засобів сатиричної стилізації тощо, а також при написанні підручників, навчальних посібників та колективних монографій. Розширення теоретичної бази журналістикознавства, у свою чергу, сприятиме підвищенню майстерності практикуючих журналістів.
Апробація результатів дослідження
Основні положення дисертації викладено в доповідях на Всеукраїнській науковій конференції „Конструктивізм яко мистецтво переходової доби” (жовтень 1997 р., м.Харків), Науковій студентсько-викладацькій конференції „Вузівська газета традиції та сучасність”, присвяченій 70-літтю багатотиражної газети „Харківський університет” (жовтень 1997 р., м.Харків), Міжнародній науковій конференції „Підсумки і перспективи розвитку літератури та літературознавчої думки ХХ ст. До 200-річчя Харківського університету і філологічної школи факультету” (жовтень 2003р., м.Харків), Підсумковій науковій конференції викладачів, співробітників та аспірантів філологічного факультету Харківського національного університету іменіВ.Н.Каразіна (квітень 2004 р., м.Харків), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українська журналістика у контексті доби” (вересень, 2004р., м.Львів), Міжнародній науковій конференції „Традиції харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету” (жовтень 2004р., м.Харків), Четвертих наукових читаннях, присвячених 70-літтю від дня народження Анатолія Захаровича Москаленка (листопад 2004 р., м.Київ); на засіданнях Харківського історико-філологічного товариства (листопад 2003р., м.Харків) та науково-методичного семінару кафедри журналістики Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Певні аспекти даної роботи було застосовано автором під час викладання курсів „Художньо-публіцистичні жанри” та „Основи радіожурналістики”, зокрема, аналіз існуючих концепцій діалогізму використовувався при вивченні діалогічних радіопрограм, елементів діалогу в радіопрограмах різних типів; дослідження теоретичних засад художньо-публіцистичних жанрів, їхнього історичного розвитку дозволили розширити пояснення різниці між подібними жанрами у друкованій пресі та на радіомовленні, функціонування даних жанрів в історії та сучасності радіомовлення тощо.
Результати дослідження викладено в ряді публікацій:
1. Микитенко А.М. Поетика цитування у збірці памфлетів Миколи Хвильового „Камо грядеши” // Українська періодика: історія та сучасність. Матеріали ювілейної наукової конференції, присвяченої 70-літтю багатотиражної газети „Харківський університет”­ Х.: ХДУ, 1998. С. 51-54.
2. Микитенко А. Засоби комічного у збірці памфлетів Миколи Хвильового Камо грядеши” // Слобожанщина. 1999. № 9. С.157-160.
3. Микитенко А.М. Діалогізм у полемічних творах (за памфлетом Миколи Хвильового „Дві сили”) // Вісник Харківського національного університету. 2004. № 607. Серія: Філологія. Вип. 39. С. 262-265.
4. Микитенко А.М. Нарисова творчість Миколи Хвильового. До постановки проблеми // Українська журналістика в контексті доби: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, 23-24 вересня 2004 року, м.Львів / За ред. С.Костя. Львів, 2004. С.109-112.
5. Микитенко А.М. Оповідач і світ абсурду в нарисі Миколи Хвильового „По Барвінківському району” // Вісник Харківського національного університету. 2004. №361. Серія: Філологія. Вип. 41. С. 222-226.
Структура дисертації обумовлена її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. В історіографічному розділі розкривається стан вивчення памфлетної та нарисової творчості Миколи Хвильового в сучасних гуманітарних науках та аналізуються певні теоретичні аспекти публіцистики. Другий розділ присвячується аналізові памфлетів Хвильового, третій його нарисистиці. Обсяг роботи становить 175 сторінок основного тексту та 23 сторінки списку використаних джерел, що містить 285 позицій.

bibliography

ВИСНОВКИ
Тематика памфлетів Миколи Хвильового виходить за межі літературних та політичних проблем. У них обґрунтовуються певні філософські, культурологічні погляди: боротьба з примітивізмом, орієнтація на класичні зразки та модерне європейське мистецтво, проблема самовдосконалення людини тощо. Ці погляди висловлювалися й іншими західними мислителями, зокрема, О.Шпенглером, Х.Ортега-і-Гасетом, А.Дж. Тойнбі.
Оскільки памфлети Хвильового були спрямовані на викриття діяльності певних осіб і на переконання читачів у доцільності існування інших думок, у них використовуються різні засоби комічного. В одних випадках Хвильовий використовує безжалісний, саркастичний сміх, що створюється завдяки іронічним заголовкам, введенню різних типів сатиричних образів, мовного комізму, в інших добродушний, призначений певною мірою розважити читачів і викликати у них симпатію. Памфлети являють собою зразок потужного діалогізму. У них використовується різні типи діалогу, запропоновані традиційними теоріями, діалог у концепції М.Бахтіна, діалог як явище інтертекстуальності, різні варіанти „сократівського діалогу”.
Комічне та діалогізм у памфлетах Хвильового є не просто формальною ознакою, вони організовують текст, оскільки авторові доводилося відповідати одночасно багатьом опонентам і залучати чимало думок, тому дані категорії несуть серйозне змістове навантаження, входять у систему засобів аргументації. Скажімо, публіцист сповідував ідею самовдосконалення людини, відповідно обирав і сократівську діалогічну форму, що спонукає розбудити „дух допитливості”. Тематика памфлетів Хвильового 1925-1926 років, публіцистичні засоби організації їх тексту, незважаючи на втручання високопосадових партійних осіб і примусове припинення дискусії, вплинули на суспільно-мистецьку та політичну ситуацію всієї України, а також дали певний резонанс у сусідніх республіках Росії та Білорусії.
Нарисова творчість Миколи Хвильового має локальніше значення, порівняно з його памфлетами, оскільки писалися в час суворих заборон і трагічних подій у житті України. Тому публіцист вдавався до зашифровування думок, приховував іронію чи осуд, обережно створював образи та психологічні конфлікти.
Кожний нарис, незважаючи на майже єдину (виробничу) тематику, за стилістикою досить відрізняється від інших, хоча Хвильовий використовує невеликий і цілком традиційний для нього арсенал засобів виразності змальовує образи, застосовує різні рівні діалогізму, не приховує іронію тощо. Дані основні формозмістові елементи створюються досить своєрідно і виконують у кожному нарисі різні функції, проте головним прийомом розкриттям психології дійових осіб є все ж таки діалог.
Серед нарисів на сільську тематику вирізняються нариси „По Барвінківському району” та „Із життєпису попелястої корови”, дійсність у яких відтворюється за допомогою стратегії абсурду. У нарисах, написаних 1932-1933 років, спостерігається порушення документальності, оскільки в них замовчується голодомор, хоча дане порушення пояснюється історичними умовами, в яких писав Хвильовий. Проте установка на істинність у даних творах спостерігається у відтворенні моральної деградації людини. „Шахтарські” нариси відрізняються від творів на сільську тематику більш відвертими авторськими характеристиками, часто іронічними. Найвиразніше це помітно в „Щасливому секретарі” та „Останньому дні”.
Частина нарисів за своєю стилістикою більше тяжіє до оповідання, натомість є твори, що відзначаються своєрідною репортажністю. Всі нариси класифікуються як проблемні, за винятком твору „Про любов”. Оскільки серед основних жанрових ознак (репортажності, аналітичності та художності) домінує остання, їх можна віднести до белетристичних.
Аналіз основних формозмістових елементів нарисової спадщини Хвильового продемонстрував, що публіцист у силу своїх можливостей після памфлетної творчості продовжував розвивати критичний напрямок в українській нарисовій літературі, незважаючи на те, критика в підрадянській публіцистиці могла бути застосована лише до ворогів народу” або капіталістичних країн.
У цілому ж публіцистична спадщина Миколи Хвильовогоє видатним явищем у вітчизняній журналістиці, тому її вивчення дозволяє внести певні корективи в історію та теорію пресознавства, зокрема до концепції жанротворення, оскільки його памфлети та нариси демонструють наявність різноманітних ознак: художніх, белетристичних, наукових.
Розпочате в даній дисертаційній роботі дослідження може продовжуватися в багатьох напрямках. Варто зосередитися дослідженні української преси 1920-1930-х років, простежити взаємозв’язки памфлетистики Хвильового з публіцистикою інших українських діячів В.Винниченка, Д.Донцова, І.Багряного, І.Дзюби та ін. Подальшого вивчення також потребує взаємодія всіх формозмістових елементів, зокрема засобів комічного та діалогізму, способи аргументації в полемічних матеріалах, образна система. Дослідження може вестися в межах використаних у даній роботі методів, можна залучати системи знань про дані естетичні категорії з інших дисциплін, обирати об’єктами різні полемічні тексти, хоча й памфлети Миколи Хвильового є благодатним матеріалом у цьому відношенні, так як вони являють собою зразок використання багатьох засобів комічного та діалогізму і саме в цьому аспекті майже не вивчені, оскільки розглядалися дані категорії на матеріалі однієї збірки „Камо грядеши” й одного памфлету „Дві сили”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверинцев С.С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. М.: Языки русской культуры, 1996. 448 с.
2. Аверьянов Л.А. Социология: искусство задавать вопросы. М.: Социолог, 1998. 412с.
3. Ампилов В.А. Современный газетный очерк. Минск: Наука и техника, 1972. 240 с.
4. Бабій І.М. Семантика, структура та стилістичні функції назв кольорів у сучасній українській мові (на матеріалі малої прози В.Стефаника, М.Коцюбинського, М.Хвильового): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України; Інститут української мови. К., 1997. 21с.
5. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Перевод с фр. М.: Прогресс, 1989. 615с.
6. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. 3-е изд. М.: Худ. лит., 1972. 470 с.
7. Бахтин М.М. Проблемы творчества Достоевского. Л.: Прибой, 1929. 246с.
8. БахтинМ.М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худ. лит., 1975. 502с.
9. Безхутрий Ю.М. Алегоричний дискурс Миколи Хвильового (із спостережень над поетикою „Арабесок”) // Вісник Харківського університету. Харків, 2001. № 520. Серія: Філологія. Вип. 33. С.410-415.
10. Безхутрий Ю.М. До історії вивчення творчого доробку Миколи Хвильового // Вісник Харківського національного університету. 2004. № 627. Серія: Філологія Вип. 40. С. 180-187.
11. Безхутрий Ю.М. Системність іронії: ідеологія оповідання Миколи Хвильового „Іван Іванович” // Вісник Харківського національного університету. 2004. № 631. Серія: Філологія. Вип. 41. С.312-317.
12. Безхутрий Ю.М. Філософія краху: людина і фальшива ідея („Повісь про санаторійну зону М.Хвильового” // Вісник Харківського національного університету. 2002. № 572. Серія Філологія. Вип. 36. С. 207-215.
13. Безхутрий Ю.М. Хвильовий: проблеми інтерпретації. Харків: Фоліо, 2003. 495 с.
14. Беневоленская Т.А. Композиция газетного очерка: Пособие по спецкурсу. М: Изд-во Моск. ун-та, 1975. 88 с.
15. Беневоленская Т.А. О языке и стиле газетного очерка: Учеб.-метод. пособие по курсу „Теория и практика партийно-советской печати” для студентов-заочников факультетов и отделений журналистики гос. университетов. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1973. 80с.
16. Беневоленская Т.А. Портрет современника: Очерк в газете. М.: Мысль, 1983. 134 с.
17. Берков В.Ф., Яскевич Я.С. Культура диалога: Учеб.-метод. пособие. Минск: Новое знание, 2002. 152 с.
18. Берков В.Ф., Яскевич Я.С., Павлюкевич В.И. Логика: Учеб. пособие для студ. вузов. Минск: ТетраСистемс, 1997. 480с.
19. Білецький О. І. В пошуках нової повістярської форми // Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. С. 8-16.
20. Білецький О. І. Проза взагалі й наша проза 1925 року // Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. С. 51-90.
21. БілецькийО. Речь действующих лиц // Зібрання творів: У 5-ти т. К.: Наук. думка, 1966. Т. 3. С. 415-442.
22. Бойко Н.І. Українська експресивна лексика в словнику, мові та мовленні: Навч. посіб. для студ. філол. спец. Ніжин: НДПУ ім.М.Гоголя, 2002. 217с.
23. Бойко Ю. З останніх творів М.Хвильового // Вибране. Мюнхен: Logos, 1971. Т. 1. С. 177-185.
24. Бойко Ю. Микола Хвильовий // Вибране. Мюнхен: Logos, 1971. Т. 1. С. 111-132.
25. Бойко Ю. Ще раз про М.Хвильового // Вибране. Мюнхен: Українське видавництво, 1974. Т. 2. С. 56-64.
26. Бондар Є.П. Становлення і розвиток українського радянського нарису. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1962. 80с.
27. Борев В.Ю., Коваленко В.А. Культура и массовая коммуникация. М.: Наука, 1986. 301с.
28. Борев Ю. Комическое или о том, как смех казнит несовершенство мира, очищает и обновляет человека и утверждает радость бытия. М.: Искусство, 1970. 270 с.
29. Борев Ю. О комическом. М.: Искусство, 1957. 232 с.
30. Борев Ю. О трагическом. М.: Сов. писатель, 1961. 392с.
31. Борев Ю. Трагическое и комическое в действительности и искусстве: Стенограмма публичной лекции. М.: Знание, 1955. 32 с.
32. Борев Ю. Эстетика: Учебник для вузов. М.: Высшая школа, 2002. 511с.
33. Бурляй Ю. Основи літературно-художньої критики. К.: Вища школа, 1985. 246 с.
34. Буряк В.Д. Еволюція термінологічного інструментарію сучасної теорії публіцистики: інтелектуальна модель інформаційного відображення // Наукові записки Інституту журналістики. К., 2001. Т 3. С. 50-57.
35. Вайшенберг З. Новинна журналістика: Навчальний посібник / За заг. ред. В.Ф.Іванова.К.: Академія Української преси, 2004. 262с.
36. Вакуров В.Н., Кохтев Н.Н., Солганик Г.Я. Стилистика газетных жанров. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. 178с.
37. Ваплітянський збірник / Під ред. Юрія Луцького. /Б.м./, Канадський Інститут Українських Студій, Мозаїка, 1977. 260с.
38. Вдовиченко Г.В. Філософсько-культурологічні засновки осмислення феномену людського буття діячами українського відродження 20-их років ХХст. (М.Г.Хвильовий, М.Г.Куліш, О.С.Курбас): Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.05 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2001. 15с.
39. Ведміцький О. Літературний фронт (1919-1931). Матеріяли до схеми розвитку літературних організацій на радянській Україні // Літературний архів. Харків. 1931. № IV-V. С. 104-128.
40. Вечірко О.Л. Психологія характерів у прозі М.Хвильового і Б.Пільняка: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.02 / Одеський держ. ун-т ім.І.І.Мечникова. Одеса, 1993. 15с.
41. Вулис А.З. В лаборатории смеха. М.: Худ. лит., 1966. 144с.
42. Гальчук М. Літературне життя на підсовєтській Україні. І. Проза 1920-1930 років. Мюнхен-Париж: Спілка Української Молоді, 1952. 31 с.
43. ГанО. Трагедія Миколи Хвильового. Ульм: Прометей, 1947. 77с.
44. Гинзбург Л.Я. О документальной литературе и принципах построения характера // Вопросы литературы. 1970. № 7. С.62-91.
45. Гірчак Є. Хвильовизм (Спроба критичної характеристики). Х.: ДВУ, 1930. 157 с.
46. Гірчак Є. Хвильовизм та донцовщина // Західня Україна. Харків. 1930. № 2. С. 47-52.
47. Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. Репринт. вид. К.: Дніпро, 1993. 447с.
48. Голубенко П. Хвильовий і Шпенґлер // Сучасність. Мюнхен, 1963. №5. С. 53-70.
49. Голубєва З.С. Двадцяті роки ХХ століття. Зошит другий: Найвидатніші письменники доби. Харків: Принт Дизайн, 2001. 96с.
50. Голубєва З.С. Двадцяті роки ХХ століття. Зошит перший: Літературне життя доби як об’єкт літературних досліджень. Харків: РА Каравела, 2000. 120с.
51. Гончаров А.Ю. Логіка і теорія аргументації: формальний і неформальний підходи: Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.04/ Інститут філософії ім.Г.С. Сковороди НАН України. К.: Славутич-Дельфін, 2003. 16 с.
52. Гординський С. Бій за Европу. В десятиріччя смерти Миколи Хвильового // Наші дні. Львів. 1943. № 5. С. 1-2.
53. Горський В. Історія української філософії. Курс лекцій: навч. Посібник для студ. вищ. навч. закладів / Міжнародний фонд „Відродження” К.: Наук. думка, 1996. 288с.
54. Горський В. Історія української філософії: Навчальний посібник. 4-те доп. вид. К.: Наук. думка, 2001. 375с.
55. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. К.: Основи, 1997. 604с.
56. Гречанюк С. День повернення Миколи Хвильового // Українська мова і література в школі. К., 1987. № 12. С. 17-26.
57. Гречанюк С. На тлі ХХ століття: Літературно-критичні нариси. К.: Рад. письменник, 1990. 311с.
58. Гришко В. Карби часу: Історія, література, політика. Публіцистика: У 2 т. К.: Смолоскип, 1999. Т. 1. (1946-1952). 865 с.
59. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. / Упоряд. В.В.Яременко; Авт. передм.П.П.Кононенко; Приміт. Л.Ф.Дунаєвської К.: Либідь, 1993. Т. 1. 392 с.
60. Гудзь О. Рецидиви Дмитрія Карамазова (До проблеми „Хвильовий і Шевченко”) // Слово і час. К., 1999. № 3. С. 24-28.
61. Гуревич С.М. Номер газеты. Учебное пособие. М.: Аспект пресс, 2002. 192с.
62. Данилевский Н. Россия и Европа. М.: Книга, 1991. 574 с.
63. Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1991. 366 с.
64. Деррида Ж. Голос и феномен (и другие работы по теории знака Гуссерля): Пер. с фр. СПб.: Алетейя, 1999. 208 с.
65. Деррида Ж. О грамматологии: Пер. с фр. М.: Ad Marginem, 2000. 511 с.
66. Деррида Ж.Письмо и различие: Пер. с фр. СПб.: Академический проект, 2000. 428 с.
67. Диалогическая речь основы и процесс: I Международный симпозиум, Йена (ГДР), 8-10 июля 1978 г. Доклады и выступления. Тбилиси: Изд-во Тбил. ун-та, 1980. 309с.
68. Дніпровський І.Літературні стрічі (Пам’ятка для мемуарів): Щоденник // Літературна Україна. 1989. 31 серпня.
69. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Торонто: Гомін України. 1958. 296 с.
70. Донцов Д. Микола Хвильовий // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики. К.: Рось, 1994. Кн.1. С. 654-671.
71. Дорогий Аркадію. Листування і архіварія літературного середовища України 1922-1945 рр. Львів: Класика, 2001. 280с.
72. Дорошенко В. Юрій Шерех дослідник памфлетів Миколи Хвильового // Видатний філолог сучасності. Науковий виклад на честь 85-ліття Юрія Шереха. Х.: Північно-східний науковий центр НАН України, ХДУ, 1996. С. 43-50.
73. Дорошкевич О. Підручник історії української літератури. Видання четверте. Репринт. вид. Мюнхен: Monachi, 1991. С. 1-351.
74. Дужик Н.С. Мовна особистість Миколи Хвильового в аспекті стилістики та історії літературної мови: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України; Інститут української мови. К., 1995. 20с.
75. Духавнева А.В., Столяренко Л.Д. История зарубежной педагогики и философия образования: Учеб. пособие. Ростов н/Д.: Феникс, 2000. 479 с.
76. Епік Г., Хвильовий М. Спільна праця. Х.: Український робітник, 1933. 30 с.
77. Єндик Р. Теорія О.Шпенґлера у М.Хвильового // Наші дні. Львів. 1943. № 5. С. 6.
78. Єфремов С.О. Історія українського письменства. Репринт. вид. К.: Femina, 1995 608 с.
79. Животко А.П. Історія української преси. К.: Наша культура і наука, 1999. 368с.
80. Жулинський М. Із забуття в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини). К.: Дніпро, 1990. 447с.
81. Жулинський М. Талант незвичайний і суперечливий // Вітчизна. К., 1987. № 12. С. 144-149.
82. Жулинський М.Згадуючи і роздумуючи // Літературна Україна. К., 1987. 24верес.
83. Журбина Е. Искусство очерка. М.: Сов. писатель, 1957. 222с.
84. Забужко О. Дві культури // Вітчизна. 1989. № 9. С. 181-190.
85. Забужко О. Дві культури // Вітчизна. 1989. № 10. С. 168-181.
86. Закревський В.Е. Артетип досконалої людини як феномен суспільної свідомості: Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.03 / Південноукраїнський державний педагогічний університет ім.К.Д.Ушинського. Одеса: Удача, 2002. 19 с.
87. Залужна А.Є. Трансформація релігійно-моральної проблематики в екзистенціалізмі: Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.11 / НАН України; Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди. К.: б.в., 2002. 20с.
88. Здоровега В.И. Слово тоже есть дело. Некоторые вопросы теории публицистики М.: Мысль, 1979. 174 с.
89. Здоровега В. Й. Мистецтво публіциста. Літературно-критичний нарис. К.: Рад. письменник, 1966. 174 с.
90. Здоровега В.Й. Пошуки істини, утвердження переконань. Деякі гносеологічні та психологічні проблеми публіцистики. Львів: Вища школа, 1975. 176 с.
91. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Навчальний посібник. Львів: ПАІС, 2000. 180 с.
92. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. 2-ге вид., переробл. і допов. Львів: ПАІС, 2004. 250 с.
93. Здоровега В.Й. У майстерні публіциста. Проблеми теорії, психології, публіцистичної майстерності. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1969. 179с.
94. ...З порога смерті... Письменники України жертви сталінських репресій. К.: Рад. письменник, 1991. Вип. 1494 с.
95. Івакін Ю.Сатира Шевченка. Вид-во АН УРСР, 1959. 336 с.
96. Ільницький М. Література українського відродження (напрями та течії в українській літературі 20-х поч. 30-х рр. ХХ ст.) Львів: Львівський обласний наук.-метод. ін-т освіти, 1994. 72 с.
97. Ільницький О. Український футуризм 1914-1930: Пер. з англ. Львів: Літопис, 2003. 456с.
98. Історія України / Кер. авт. кол. Ю.Зайцев. Вид. 2-ге, зі змінами. Львів: Світ, 1998. 488 с.
99. Історія української літератури ХХ століття. К.: Либідь, 1993. Кн. 1. 782с.
100. Історія української літератури ХХ століття. Київ: Либідь, 1998. Кн. 1. 464 с.
101. Історія української літератури: У 2-х т. / Дзеверін І.О., ДончикВ.Г., МишаничО.В. та ін. К.: Наук. думка, 1988. Т. 2. 742с.
102. Історія української літератури: У 2 т. / АН УРСР. К., 1959. Т.2. 879 с.
103. Історія української літератури: У 8 т. К.: Наук. думка, 1970. Т.6. 515 с.
104. Казакова Т.В. Жанровое своеобразие очерков Н.С. Лескова „Последняя встреча и последняя разлука с Шевченко” // Вісник Харківського національного університету. 2003. № 583. Серія: Філологія. Вип. 37. С. 138-141.
105. Кайда Л. Стилистический облик современного памфлета // Поэтика публицистики. Сб. ст. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. С.146-156.
106. Камю А. Посторонний. Чума: Романы: Пер. с фр. Х.: Фолио, 2001. 336 с.
107. Капелюшний А.О. Виникнення і розвиток української радянської сатиричної публіцистики. К.: НМК ВО, 1990. 136с.
108. Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник журналіста. Львів: ПАІС, 2002. 576с.
109. Кеба А.В. Андрей Платонов и мировая литература ХХ века: типологические связи. Каменец-Подольский: Абетка-НОВА, 2001. 320с.
110. КебаО.В. Творчість А.П.Платонова в контексті світової літератури ХХст.: Автореф. дис... доктора філол. наук: 10.01.02; 10.01.05 / НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. К., 2003. 35 с.
111. Кессиди Ф.Х. Сократ. 4-е изд., испр. и доп. СПб.: Алетейя, 2001. 352 с.
112. Клочек Г. Так що ж таке поетика? // Поетика. Зб. ст. К.: Наук. думка, 1992. С. 3-12.
113. Ковальова Т.В. Лексико-семантичні поля кольоративів в українській поезії початку ХХ ст.: Автореф. дис... канд. філол. наук:10.02.01 / Харківський державний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди. Х., 1999. 13 с.
114. Колісниченко А.І. М.Г.Хвильовий і естетика розстріляного Ренесансу: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Одеський держ. ун-т ім. І.І.Мечникова. Одеса, 1996. 22 с.
115. Колосов Г.В. Очерк и жизнь. Алма-Ата: Казахстан, 1966. 120с.
116. Кондрацька Л.А. Особливості герменевтичного підходу до культури // Наука і сучасність. Збірник наукових праць НПУ ім.М. Драгоманова. К.: Логос, 2000. Вип. 1. Ч. 3. С. 81-94.
117. Кондрацька Л.А. Художня епістемологія культури у вимірі педагогіки. Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2002. 408с.
118. Констанкевич І.М. Проза Миколи Хвильового (еволюція характеру героя): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / НАН України; Інститут літератури ім.Т.Г. Шевченка. К., 1998. 16 с.
119. Корконосенко С.Г. Основы журналистики: Учебник для вузов. М: Аспект Пресс, 2001. 287 с.
120. Костюк В.І. Поетика фрагменту і художня цілісність твору: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.06 / НАН України; Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка. К., 2000. 16с.
121. Костюк Г. Зустрічі і прощання. Спогади. Едмонтон: Канадський інститут українських студій, Альбертський університет, 1987. Кн. 1. 743 с.
122. Костюк Г. Зустрічі і прощання. Спогади. Едмонтон, Торонто: Канадський інститут українських студій, 1998. Кн. 2. 609 с.
123. Костюк Г. Пізнаймо його глибинно // Хвильовий М. Україна чи Малоросія? К.: Смолоскип, 1993. С. 17-25.
124. Костюк Г. Сталінізм в Україні (Генеза і наслідки): Дослідження і спостереження сучасника: Пер. з англ. К.: Смолоскип, 1995. 508 с.
125. Костюк Г. Трагічний фінал: До 45-річчя від дня смерті Миколи Хвильового // Сучасність. Мюнхен. 1978. № 5. С. 19-34.
126. Косяченко В., Руснак І., Гречанюк Ю. Жанри сатири і гумору в українській радянській літературі. К.: УМКВО, 1988. 58 с.
127. Краснокутська А.В. Філософія „смерті автора” та її український корелят // Вісник Харківського національного університету. 2004. № 631. Серія: Філологія. Вип. 41. С. 271-274.
128. Краткая Литературная Энциклопедия. М.: Сов. энциклопедия, 1968. Т.5. 976 с.
129. Краян З. Рецензія на книгу М. Хвильового „Майбутні шахтарі” // Критика. 1932. № 4. С. 80-82.
130. Ксенофонт Афинский. Сократические сочинения: Пер.с древнегр. М.: ACADEMIA, 1995. 417 с.
131. Кузнецова О.Д. Аргументація в публіцистиці. Львів: Ред.-вид. відділ Львів. ун-ту, 1992. 130с.
132. Кузнецова О.Д. Засоби й форми сатири та гумору в українській пресі. Львів: Вид. центр ун-ту ім.І.Франка, 2003. 250с.
133. Кузьменко В.І. Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50-х років ХХ ст.: Автореф. дис... доктора філол. наук: 10.01.01 / НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. К., 1999. 34 с.
134. Кучинский Г.М.Диалог и мышление. Минск: Изд-во Белорусского ун-та, 1983. 190 с.
135. Кучинсктй Г.М. Психология внутреннего диалога. Минск: Университетское, 1988. 304 [2] с.
136. Лавріненко Ю. Зруб і парости. Літературно-критичні статті, есеї, рефлексії. Мюнхен: Сучасність, Логос. 1971. 334 с.
137. Лавріненко Ю. Рапсодія на 1933-й і самопожертву Хвильового // Сучасність. Мюнхен. 1980. № 5. С. 46-47.
138. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933: