РЕГІОНАЛЬНА ПРЕСА У КОНФЛІКТНОМУ ПОЛІ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ (за матеріалами львівських газет 1994-2004 рр.)

brief description

Міністерство освіти і науки України
Українська академія друкарства

На правах рукопису

УДК 070 : 352.075 : 351.95 : 316.48 (477.83 2) „1994 2004”

Уліцка Ольга Василівна

РЕГІОНАЛЬНА ПРЕСА У КОНФЛІКТНОМУ ПОЛІ
МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ
(за матеріалами львівських газет 1994-2004 рр.)

Спеціальність 10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук,
професор
Зелінська Надія Віталіївна

Львів 2004

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

4

ВСТУП

5

РОЗДІЛ 1
Методологічні і теоретичні засади аналізу конфліктів у сучасному українському державотворенні засобами масової інформації

13

1.1. Методологічна канва дослідження конфліктних процесів

13

1.2. Проблема розуміння конфлікту

20

1.3. Наукові погляди на журналістське зображення конфлікту

26

Висновки до розділу

36

РОЗДІЛ 2
Конфлікт як елемент змісту журналістських творів

38

2.1. Природа конфлікту

38

2.2. Особливості відображення конфліктних процесів

54

2.3. Парадокси конфлікту

63

2.4. Специфіка заголовкового комплексу публікацій конфліктної тематики

70

Висновки до розділу

77

РОЗДІЛ 3
Текстуальна реалізація конфлікту в пресі: формотворчі елементи

80

3.1. Конфлікт і жанротворчі фактори

80

3.2. Сюжетно-композиційні характеристики газетних виступів про конфлікти

97

3.3. Стилістичні засоби вираження конфронтації

107

Висновки до розділу

127

РОЗДІЛ 4
Інформаційний потенціал преси у конфліктних точках державотворення

130

4.1. Стратегія інформаційної діяльності
4.2. Тактичне мистецтво преси
4.2.1. Запобігання
4.2.2. Вирішення
4.2.3. Урегулювання
4.2.4. Уникнення
4.2.5. Роздмухування
Висновки до розділу

130
138
138
143
155
159
162
169

ВИСНОВКИ

170

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

178

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена зростанням інтересу суспільства до засобів масової інформації у період інтенсифікації соціальних і політичних процесів. У таких умовах посилюється роль ЗМІ як гаранта політичної та соціальної стабільності в суспільстві, як каналу вираження суспільного настрою і як соціального інституту, що активно бере участь у формуванні громадської думки з усіх актуальних питань.
Невід’ємною характеристикою сучасного етапу розвитку українського суспільства є лавиноподібне зростання осередків конфліктності. Нинішній день характеризується конфліктами між виконавчою та законодавчою владою, партіями і рухами, політичними лідерами, парламентськими фракціями, між владою в центрі й на місцях, владою і населенням. З перетворенням українського суспільства на відкрите й демократичне конфлікт стає нормою життя, формою вираження різноспрямованих інтересів.
Загалом демократичне суспільство з високим рівнем захисту прав людини, побудоване на засадах ринкової економіки, конфліктогенне за своєю природою. У ньому існують не тільки об’єктивні причини виникнення конфліктів, а й створені умови легітимізації інтересів конфліктуючих сторін та механізми пошуку консенсусу між ними. Розв’язання конфліктів досягається не шляхом бездоганного додержання норм панівної ідеології, а за допомогою легітимного звернення суб’єктів політичних та економічних відносин до громадської думки, узгодження їх інтересів і домагань [18, с. 7-8].
Природно, що преса як складова масової комунікації, чутливо реагуючи на найменші коливання суспільного розвитку, активно „опрацьовує” конфліктогенні ситуації. Сьогодні широко досліджуються конфліктні процеси, пов’язані з діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування, тобто такі конфлікти, які раніше з відомих причин перебували поза полем зору редакцій газет, залишалися для них недосяжними.
Присутність конфлікту на сторінках друкованих ЗМІ є не тільки неминучим, а й позитивним фактором поступу суспільства. Конфліктні процеси, відображені у засобах масової інформації, стають предметом обговорення й аналізу у широкому колі громадськості. Преса таким чином виступає не лише своєрідним соціальним простором, в якому розгортаються суспільні конфлікти, а й важливим чинником формування конфліктологічного мислення. Звідси випливає важливість вивчення ролі преси у суспільстві через представлення широким читацьким колам конфліктогенних ситуацій у внутрішній організації та зовнішніх відносинах органів влади.
Крім того, теоретична й практична актуальність дослідження визначається завданням формування державної служби як сучасного державно-правового інституту. Це один з пріоритетних напрямів адміністративної реформи в Україні. Державна служба має стати правовою, чітко організованою, соціально орієнтованою. Адже можливості успішного поступу України значною мірою визначаються здатністю органів влади ефективно вирішувати загальносуспільні й державні проблеми. У цьому плані важливою характеристикою владних структур є їх дієздатність у пошуку оптимальних шляхів управління соціально-політичними конфліктами. Цілком можливо, що саме мас-медіа здатні запропонувати владі оптимальний варіант дій у конфлікті, оскільки вони розглядають суспільні суперечності під іншим кутом, часто недоступним для владних структур. Позиція засобів масової інформації посилюється тим, що влада потребує нового бачення, об’єктивної оцінки власних дій, творчих ідей та пропозицій.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до наукової проблематики кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства, що розроблялася упродовж часу написання дисертації. Зокрема, вона пов’язана з науково-дослідними темами „Функціонування книги в культурному просторі України” (19951999) та „Інформаційний маркетинг на книжковому ринку України” (2000 ), у межах яких досліджувалися такі пріоритетні напрями, як історія засобів масової інформації, стан сучасної пресової практики, перспективи української періодики.
У дисертації використано досвід автора, здобутий при реалізації індивідуального дослідницького проекту „Взаємовідносини мас-медіа та влади у Сполучених Штатах Америки” у співпраці з департаментом журналістики Університету Північної Флориди, редакцією газети „The Florida TimesUnion” (м. Джексонвіль) та українською службою „Голосу Америки” (м. Вашингтон). Стажування відбулося у рамках державної програми США „Сучасні проблеми” (лютий-червень 2004 р.).
Мета дослідження полягає в тому, щоб обґрунтувати сучасний стан і концептуалізувати тенденції пресової практики щодо відображення конфліктів в органах влади.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
1) на основі всебічного аналізу газетних публікацій узагальнити досвід львівської преси у конфліктному полі місцевих органів влади за 19942004 рр.;
2) дослідити взаємопов’язаність специфіки конфлікту як складного соціально-психологічного явища зі змістовими, жанровими, сюжетно-композиційними, стилістичними характеристиками газетних публікацій;
3) розробити та обґрунтувати модель інформаційної діяльності преси у конфліктних процесах;
4) визначити резерви вдосконалення журналістського відображення конфліктів.
Об’єктом дослідження виступає редакційна політика провідних львівських газет, спрямована на інформаційно-аналітичне висвітлення конфліктної тематики.
Предметом дослідження є особливості відображення конфліктних процесів регіональною пресою. У дисертації розглянуто конфлікти у місцевих органах представницької та виконавчої влади та органах місцевого самоврядування усіх рівнів (сільського, селищного, районного, міського, обласного), які висвітлювалися на сторінках львівських газет.
Достовірність і наукова обґрунтованість результатів дисертаційної роботи, її теоретично-методологічний рівень забезпечуються використанням таких основних методів дослідження: контент-аналізу та моніторингу (вивчення матеріалів конфліктної тематики різних медіа-представників), аналітико-синтетичного (розчленування досліджуваного предмету за окремими ознаками з наступним поданням їх як системи виділених властивостей і відношень), індуктивного (узагальнення та систематизація проміжних висновків), порівняльного, жанрово-стилістичного, системного, а також подієвого аналізу. Методологічні засади роботи ґрунтуються на принципах достовірності, об’єктивності та комплексності.
Емпіричною основою дисертаційної праці виступають публікації у газетах „Високий Замок”, „За вільну Україну”, „Експрес”, „Молода Галичина”, „Поступ”, „Український шлях”. Зазначені видання заслуговують на аналіз з огляду на два моменти. По-перше, це найбільш тиражні газети Львівщини, а, отже, впливові з точки зору їх участі у перебігу конфліктних процесів. По-друге, ці видання різні за часом існування, аудиторією, формою власності, періодичністю виходу і накладом виявляють ідентичність поведінки, що дає підстави стверджувати про закономірності, характерні для регіональної преси у конфліктних процесах.
У дисертації проаналізовано усі газетні публікації конфліктної тематики від 1994 р. до середини 2004 р. Включення матеріалів у систему дослідження не вибірково, а в „масі”, у тому поєднанні, в якому вони реально присутні на сторінках газет, дозволяє з’ясувати найбільш типове у пресовій практиці, виявити загальні тенденції висвітлення конфліктів засобами журналістики.
Автор намагалася відібрати для дослідження ті газети, які виходили протягом усього зазначеного періоду і користувалися незмінною популярністю. Проте це складно зробити, оскільки деякі впливові на сьогодні львівські газети розпочали свій випуск пізніше (наприклад, „Поступ”); а ті, які виходили постійно, пережили період трансформації та втратили свій вплив і популярність („За вільну Україну”, „Український шлях”).
Часові рамки дослідження фіксуються від 1994 р. Такий відлік установлено з наступних міркувань: на початку зазначеного року (1 січня) набув чинності Закон України „Про державну службу”, в якому вперше у законодавчій практиці нашої країни запроваджено інститут державної служби. До цього часу не був чітко визначений статус посадових осіб, які працювали в органах державної влади та місцевого самоврядування. Службовцями вважалися особи, котрі виконували організаційно-розпорядчі функції як в органах влади, так і на державних підприємствах, в установах та організаціях. Отже, у 1994 р. розпочалося виокремлення інституту державної служби та врегулювання статусу посадових осіб виконавчої влади і місцевого самоврядування нової держави. Саме тому зазначений рік став відправною точкою, з якої розпочато дослідження теми.
Відповідно до названого закону державною службою є професійна діяльність осіб, котрі обіймають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Основною метою державної служби є практичне здійснення функцій держави, забезпечення добробуту суспільства, задоволення публічних інтересів на підставі принципів Конституції та чинного законодавства [53].
Слід відзначити, що в українському законодавстві існували розбіжності у тлумаченні статусу працівників органів місцевого самоврядування. Донедавна законодавче оформлення правового статусу службовців органів місцевого самоврядування складало один з напрямів реформування державної служби. У даний час правовий статус працівників зазначених структур визначається Законом України „Про службу в органах місцевого самоврядування”, згідно з яким вони називаються посадовими особами органів місцевого самоврядування [55].
Однак між державними службовцями і посадовими особами органів місцевого самоврядування не існує принципових відмінностей. Різниця полягає у рівні компетенції та у джерелах, з яких виплачується заробітна плата службовцям. Що ж стосується традиційних елементів статусу службовця, таких як права і обов’язки, то вони тотожні і для державних службовців, і для службовців органів місцевого самоврядування. Тому в дисертації державні службовці та посадові особи органів місцевого самоврядування розглядаються як службовці органів влади.
Ступінь наукового опрацювання проблеми визначається інформаційною ситуацією, що склалася у вивченні іншими авторами окремих складових відображення конфліктності засобами масової інформації. У дисертації зроблено спробу дослідити запропоновану проблематику, залучивши напрацювання теорії журналістики, конфліктології, державного управління, соціології, політології. Варто особливо відзначити розробки українських і зарубіжних учених, які аналізували різні теоретичні та прикладні аспекти журналістики в контексті висвітлення конфліктів: В. Горохова [30, 120], О. Гриценко [32-34], П. Давісона [266], Н. Джонса [274], В. Здоровеги [58, 59], В. Іванова [65-67, 125], Г. Кривошеї [32], В. Лизанчука [99], І. Михайлина [123], А. Москаленка [125-127], Р. Новака [281], І. Паславського [138, 139], Б. Потятиника [147], О. Порфімович [122], Г. Почепцова [153], Д. Прилюка [156, 157], Т. Приступенко [159, 162], В. Різуна [173, 174], Б. Файнела і К. Лорда [270], Ю. Фінклера [236, 237], В. Шкляра [32, 34, 251, 253], І. Шукурова [254] та інших.
Важливе місце при проведенні аналізу журналістського висвітлення конфліктності відведено науковим розробкам учених, які працюють у царині конфліктології, державного управління, соціології та політології: А. Анцупова і А. Шипілова [7], І. Бекешкіної [13], О. Валевського [18], Р. Дарендорфа [268], А. Дроньє [41], А. Ішмуратова [18, 71], І. Кнепмана [273], Ю. Мацієвського [114, 115], А. Пойченка, В. Ребкала та О. Хворостяного [143], Г. Райта [171] та інших.
Праці згаданих авторів становлять надійну теоретико-методологічну основу дослідження. Разом з тим, не можна не зазначити, що всі ці розробки так чи інакше дотичні проблематики дисертації і в жодній з них не розглядаються у комплексі всі аспекти журналістського відображення конфліктності.
Наукова новизна дисертаційної роботи визначається насамперед її предметом: уперше в журналістикознавчому дослідженні розглядається висвітлення конфліктності в місцевих органах влади, а також багатоаспектним, комплексним підходом до аналізу цього явища: уперше в українській науці аналізується змістове, жанрове, сюжетно-композиційне та стилістичне подання конфліктності засобами журналістики.
У роботі вперше з’ясовуються особливості відображення у друкованих ЗМІ таких параметрів конфліктності, як структура, типологія, причини, динаміка, функції. На основі вивчення значного масиву газетних публікацій доводиться взаємопов’язаність конфлікту як складного соціально-психологічного явища зі змістовими та формотворчими характеристиками журналістських творів. Доповнено загальноприйняту типологію конфліктів новими критеріями диференціації, актуальними для журналістського відображення конфліктних процесів. Уперше обґрунтовується стратегія і тактика діяльності друкованих мас-медіа у конфліктогенних точках сучасного суспільного життя. Викладаються пропозиції працівникам засобів масової інформації щодо висвітлення конфліктної тематики.
Теоретичне значення результатів дослідження полягає у поглибленні знань про сучасну пресову практику відображення конфліктної дійсності, зокрема конфліктів, пов’язаних з органами влади.
Практична цінність роботи визначається тим, що напрацювання автора можуть бути використані у діяльності працівників ЗМІ при висвітленні конфліктних процесів, а також у навчальному процесі під час вивчення спеціального курсу з конфліктології, адаптованого для журналістів, редакторів, а також державних службовців. Подібні курси уже читаються в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка та у Національній академії державного управління при Президентові України.
Особистий внесок здобувача. У дисертації представлені ідеї, концепції та результати особистих розробок автора. Дисертаційна праця, автореферат та опубліковані статті, в яких викладені основні положення наукової роботи, виконані здобувачем самостійно.
Апробація результатів дослідження, що включені до дисертації, відбулася на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (Львів, 1998); Міжнародній науковій конференції Других Тикторівських читаннях „Українська видавнича справа на зламі століть: досягнення, перспективи, кадри” (Львів, 2002); Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях „Українська періодика: історія і сучасність” п’ятій (Львів, 1998) та сьомій (Львів, 2002); Звітних науково-технічних конференціях професорсько-викладацького складу, наукових працівників і аспірантів Української академії друкарства за 19992003 рр. (Львів, 20002004). Апробація засвідчила актуальність поставлених у дисертації проблем та потребу врахування напрацювань автора у практичній діяльності друкованих ЗМІ.
Публікації. Основні положення дисертації викладені у чотирьох публікаціях у фахових збірниках „Вісник Дніпропетровського університету” [231], „Вісник Донецького університету” [223], „Збірник праць Науково-дослідного центру періодики” [225, 226], а також у шести статтях та матеріалах в інших наукових виданнях, серед яких збірники статей „Видавнича галузь і кадри: досягнення, проблеми, перспективи” [228] та „Поліграфія і видавнича справа” [222, 227], збірник наукових праць „Становление региональной журналистики” [230], матеріали науково-практичних конференцій [224, 229].

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається з переліку скорочень, вступу, чотирьох розділів (12 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (289 позицій). Повний обсяг дисертації 203 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Досвід засобів масової інформації з висвітлення конфліктності в органах влади вказує, що преса виступає важливою ланкою механізмів соціального пізнання і соціального управління. Від того, як ЗМІ відтворюють (репродукують) конфліктне поле місцевих органів влади, залежить значною мірою те, як вони впливають на нього, творять (продукують) його. Друковані ЗМІ відіграють помітну роль у подоланні або ж, навпаки, підсиленні конфліктності. Вони можуть виступати каталізатором конфліктних процесів, оскільки звертаються до важливих суспільних суперечностей, здатні „роздмухувати” ворожнечу й непримиренність. Разом з тим, преса може бути регулятором відносин громадськості та влади, інструментом зміцнення взаємної довіри. Досліджуючи конфліктогенні точки державної служби, преса здатна сприяти налагодженню ділового діалогу владних структур та їх представників з різними інституціями та громадянами.
2. Пресова практика засвідчує як серйозне змістове опрацювання проблем конфліктності, так і наявність невикористаних ресурсів у зазначеному напрямку. Об’єктивно подані пресою конфлікти дозволяють повно і яскраво передати динаміку розвитку суспільства і суспільних відносин. І, навпаки, неуважність ЗМІ до соціальних суперечностей, невміння їх осмислити обертаються зниженням аналітичного та інформаційного рівнів публікацій.
3. Хронологічні рамки досліджуваного газетного масиву дають змогу констатувати, що кількість газетних виступів з конфліктології постійно зростає. Це диктується як об’єктивним збільшенням осередків конфліктності та неминучим відтворенням їх у періодиці, так і суб’єктивним намаганням преси детально досліджувати їх. Також газети дедалі частіше ототожнюють конфліктні дії конкретних посадовців (здебільшого йдеться про „непривабливі” дії, некомпетентність або бездіяльність) з владою загалом, додаючи таким чином конфліктним процесам масштабності.
4. У друкованих засобах масової інформації немає єдиного тлумачення конфлікту. Трактування даного поняття відзначається широтою: за конфліктні приймаються усі процеси, які характеризуються відсутністю згоди, зіткненням протилежних інтересів, поглядів, цінностей, позицій, намірів, що дозволяє охопити нескінченну багатоманітність взаємостосунків. Досить часто конфлікт ототожнюється у пресі зі скандалом подією, випадком, що набуває широкого розголосу й ганьбить своїх учасників.
5. Спостерігається розбіжність між реальним конфліктом і його відображенням у пресі. Поряд з обов’язковим перенесенням у журналістику основних характеристик протистояння конфлікт, відтворений у пресі, і життєвий конфлікт відрізняються динамікою та структурою. Вимушена однолінійність конфлікту в пресі компенсується активністю його соціальної функції. Це досягається тим, що з реальних життєвих подій береться усе найсуттєвіше, найбільш характерне і конкретне.
6. Звернення преси до теми конфліктів неминуче позначається на змісті журналістських творів. Журналістському поданню конфлікту притаманне встановлення змістових домінант, пошуку і увиразнення смислового центру протиборства. Крім цього, конфлікт, відтворений у пресі, набуває смислового розширення. Реальний конфлікт використовується у журналістських текстах як точка відліку авторського повідомлення, розглядається як первинний, що нанизує на себе похідні суперечності, як правило, у вигляді норм і цінностей. Таким чином у поле зору друкованих мас-медіа потрапляє широке коло взаємостосунків.
7. До дослідження конфліктної дійсності преса залучає парадокси конфлікту. Парадокс сприяє двоплановому сприйняттю контексту, що особливо важливо для прочитання творів конфліктної тематики. У семантичному парадоксі та парадоксі буття читацька увага фокусується на різноспрямованості або навіть взаємозапереченні інтересів і намірів конфліктуючих сторін.
8. Особливістю творів конфліктної тематики є винесення „спресованої” інформації про конфлікт на початок журналістського твору у заголовковий комплекс. Таким чином зображеній конфронтації додається більшої важливості, а також забезпечується форум для виступів з конфліктологічного менеджменту та створюється ефект присутності конфліктів у полі зору читачів.
9. Дослідження жанрової модифікації творів конфліктної тематики засвідчує, що конфлікт виступає важливим жанротворчим елементом. До основних факторів, за якими можна здійснити максимально обґрунтований поділ текстів за жанрами, належать якісні особливості конфлікту, його кількісні характеристики, склад реальних і потенційних учасників.
10. „Конфліктне” обличчя львівської преси визначають замітка й кореспонденція. Популярними також є звіт (для оприлюднення дій, рішень, намірів конфліктуючих сторін), репортаж (присутній за рахунок збільшення в суспільному житті протестних акцій), інтерв’ю (для представлення учасників протистоянь). Звертає на себе увагу нечасте використання на газетних шпальтах таких жанрів, як нарис, фельєтон, есе. Перерозподіл у бік інформаційних жанрів продиктований великою кількістю соціально-політичних конфліктів у суспільному житті та потребою їх оперативного, точного й зрозумілого висвітлення.
11. Дієздатність у поданні конфліктів довели нові жанрові форми, у яких використовуються зображальні засоби різних жанрів. Надзвичайно урізноманітнилась кореспонденція за рахунок включення елементів звіту, інтерв’ю, репортажу. Популярні розширені замітки з елементами звіту або інтерв’ю. Спостерігається включення фахового коментарю конфлікту в замітку чи кореспонденцію.
Поширення у львівській пресі набуває супровід інформаційних виступів про конфлікт невеликими за обсягом коментарями опонентів або фахівців. Обидва тексти власне журналістський текст і коментар у поєднанні можна розглядати як єдиний матеріал з конкретного конфліктного питання. Коментарі, як правило, містять значно більший елемент аналізу та оцінки, ніж журналістське повідомлення. Залучаючи таким чином до спілкування фахівців, журналістика збільшує власний аналітичний арсенал.
12. Помітний синтез жанрів також у силу суб’єктивізації газетних виступів. Елементи з живих, персоналізованих жанрів залучаються у матеріали, для яких вони не характерні. Жанри творів конфліктної тематики відзначаються, з одного боку, тенденцією до інформативності, з другого боку, особистісною тенденцією.
13. Важливою характеристикою дослідження конфліктів у пресі виступає діалогізація процесу спілкування з читацькою аудиторією. Про це свідчать розгорнені інтерв’ю, листи читачів, „прямі лінії”, відкриті дискусії в редакціях з приводу важливих конфліктних подій.
14. Конфлікт є важливим формотворчим елементом, що зумовлює сюжет і композицію журналістських творів. Сюжетна і композиційна структура творів найчастіше підпорядковуються адекватному відображенню конфліктного процесу. Сюжет органічно відповідає життєвому матеріалу конфліктності й виразно оформлює зміст у творах, що містять хронологічно послідовний розгляд конфліктної динаміки. Використання окремих елементів сюжету спостерігається у випадках, коли немає реального розгортання протиборства, і конфлікт як об’єкт газетної публікації пізнається в іншому русі: аналітичному поділі конфлікту на елементи. Відтворення конфлікту полягає в логіці авторських роздумів, аналізі фактичних даних, побудові висновків.
15. З огляду на послаблення сюжету в журналістських текстах зростає роль композиції твору, покликаної логічно струнко продемонструвати погляди та дії конфліктуючих сторін, аргументи інших зацікавлених суб’єктів. Особливо вдалим й органічним для творів конфліктної тематики є пошук виразної композиції на шляху паралельного викладу, при якому одночасно в стик подаються аргументи, вчинки, точки зору опонентів. Цьому сприяє біполярність конфлікту: паралельний виклад вдало оголює поляризацію сил та унаочнює ключові розходження.
16. Особливості стилю газетних виступів на конфліктну тематику полягають у збільшенні потенціалу емоційно-оцінних засобів за рахунок звернення до розмовних тенденцій у лексиці та синтаксисі. Спостерігається відхід від книжності та офіційності газетної мови, активно використовуються розмовні, просторічні засоби і жаргони. Преса демонструє стильову лібералізацію, толерантність газетно-публіцистичної норми до нелітературної лексики. Присутність розмовної тенденцій у синтаксисі вловлюється у використанні еліптичних речень, сегментації, парцеляції, емоційних пауз.
17. Важливою ознакою стилю більшості „конфліктних” публікацій є також особистісна складова. Використання конкретно-чуттєвої позиції автора виражається у прямій авторській оцінності, високій авторській модальності.
18. Виважене використання розмовних елементів у лексиці та синтаксисі газет слугує ефективному ознайомленню аудиторії з конфліктами у владних органах сфері, яка значною мірою закрита для загалу. Поєднання суспільно-політичних понять й елементів розмовного стилю допомагає читачеві відкривати для себе серйозні конфліктні теми, а їхня експресивна полярність приваблює і підтримує увагу.
19. Присутність художньо-образних засобів у творах конфліктної тематики визначається залученням метафор, головне призначення яких створення позитивного або негативного оцінного ефекту. Показовими виглядають джерела метафоризації конфліктів: матеріал залучається із сфер, саме звертання до яких уже викликає оцінний ефект. Продуктивні галузі поповнення газетних метафор військова та спортивна термінологія.
20. Тенденції звертання до розмовної стихії та метафоризації доповнюються протилежною тенденцією до стандартизованості газетної мови. Преса володіє значним запасом словесних формул, призначених для багаторазового відтворення конфліктності.
21. Інформаційний потенціал преси у конфліктах визначається стратегією і тактикою її діяльності. Стратегія преси у конфліктних процесах зумовлена важливим завданням засобів масової інформації ефективно впливати на аудиторію. Про реалізацію стратегії інформаційної діяльності преси свідчать масові реакції виконання, втягнення, соціальної гарантії, а також зацікавленості владних структур та прийняття журналістського виступу за консультацію. Реалізацію стратегії інформаційної діяльності преси у конфліктах забезпечують тактики запобігання, вирішення, урегулювання, уникнення, роздмухування.
22. Використовуючи тактику запобігання, газети працюють за такими напрямками: ідентифікація конфлікту; виявлення прихованих конфліктів; дослідження конфліктних ситуацій; підвищення соціальної компетенції населення.
23. У рамках тактики вирішення преса використовує такі дії: напрацювання альтернативних варіантів розв’язання конфлікту; залучення арбітрів відомих фахівців і високоморальних особистостей; розгляд конфлікту в комплексній картині соціального організму; оцінка актуального стану колізії; реалізація системи винагород; переведення конфлікту в площину морально-духовних стосунків; залучення до обговорення читачів.
24. Тактика урегулювання передбачає вивчення документальної бази щодо нейтралізації протиборств; налагодження співпраці влади та інших ключових суб’єктів конфлікту; спонукання до дотримання запропонованого владою варіанту розв’язання; засудження незгоди з прийнятими управлінськими рішеннями; констатацію конфліктів.
25. Тактика уникнення реалізується львівською пресою за допомогою таких дій: обхід конфлікту на основі об’єктивних критеріїв; самоусунення від інтерпретації конфліктних подій.
26. Успішне з точки зору тактики роздмухування використання пресою таких прийомів: розгляд проблеми через параметри конфліктності; заохочування конфліктної поведінки; зосередження уваги на суб’єктивних чинниках конфліктності; створення образу ворога; намагання примітизувати опонента; перехід від аргументів до особистих випадів; втягування у конфлікт великої кількості учасників; віртуальна глобалізація протистояння.
27. Вибір оптимальної тактики залежить від якісних регістрів суб’єктно-об’єктних відносин: з одного боку, творчого завдання, особистісних характеристик журналіста, а з іншого специфіки конкретного конфліктного процесу.

На основі висновків дослідження ми підготували рекомендації для працівників ЗМІ.

1. Неприпустимо трактувати конфлікт однобічно, виключно як негативне явище. Принципово важливо виявляти ті аспекти конфліктності, що є продуктивними для суспільного життя, й повною мірою показувати їх.
2. Як важливий резерв розвитку газетної конфліктології слід розглядати посилення аналітизму журналістики за рахунок поглиблення компетентності газетних виступів, залучення авторитетів і фахівців; активного використання парадоксів конфлікту; оптимізації композиційних характеристик журналістських текстів цієї тематики. Варто продовжувати розвивати політексти (так звані „круглі столи”), які відображають різні думки та погляди на актуальні конфліктні процеси.
3. Розгляд у пресі таких параметрів конфлікту, як причини виникнення та погляди конфліктуючих сторін, є обов’язковим для об’єктивного висвітлення конфліктних процесів.
4. Відхід газетної мови від книжності та офіційності повинен супроводжуватися виваженим і доречним використанням розмовно-просторічних конструкцій. Толерантність газетної публіцистики до нелітературної лексики не повинна шкодити нормативності викладу. Варто стримуватися від невиправданого вживання „загострених”, вершинних форм просторіччя.
5. При визначенні тактики ЗМІ в конфліктних процесах необхідним є диференційований підхід преси до конфліктів залежно від їх значення. Конструктивні й деструктивні конфлікти повинні підлягати принципово різним тактичним розв’язанням. До конструктивних конфліктів редакціям газетам варто застосовувати тактики вирішення і врегулювання, намагаючись при цьому розвинути позитивні фактори конфліктності. Дія газет стосовно деструктивних конфліктів це прогнозування, запобігання, уникнення. Оптимальним вважається такий стиль соціальної активності друкованої періодики, при якому конфліктні процеси успішно розв’язуються та забезпечується гармонійний розвиток спілкування та співпраці. В усіх випадках засоби масової інформації повинні уміти вивчити ситуацію і знайти правильний шлях поведінки в конфлікті шлях до ефективної, але не обов’язково безконфліктної діяльності.
6. Конфліктологічна освіта журналістів потребує більшої уваги, ніж їй приділено сьогодні. Для того, щоб грамотно висвітлювати конфліктні процеси, представники ЗМІ повинні знати закономірності їх виникнення, перебігу та завершення. Доцільно включати вивчення основ конфліктології в програми вищих навчальних закладів та тренінги для працівників засобів масової інформації.
7. Звернення преси до теми конфліктів у чіткій проекції на державну службу є свідченням і умовою розкутості суспільства, неповерненням його до авторитаризму. Тому вкрай важливим є усвідомлення моральної відповідальності журналістів за те, щоб процеси демократизації суспільства і влади відбувалися саме на благо людей, пересічних читачів. І чим гостріша побачена журналістом в житті і відтворена ним конфліктність стосунків, тим більша відповідальність лягає на нього за запропонований варіант її відображення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Актуальні проблеми журналістики: Зб. наук. пр. / Ужгород. нац. ун-т. Ужгород, 2001. 490 с.
2. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити / За заг. ред. О. А. Сербенської. Львів: Світ, 1994. 152 с.
3. Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо. К.: КМ Academia, 1994. 254 с.
4. Антонов А. В. Информация: восприятие и понимание. К.: Наукова думка, 1988. 184 с.
5. Антонова-Турченко О. Г. Як вижити серед конфліктів. К.: Вид-во т-ва „Знання” України, 1991. 31 с.
6. Анцупов А. Я., Малышев А. А. Введение в конфликтологию. Ужгород: МАУП, 1995. 101 с.
7. Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология: Учебник для вузов. М.: ЮНИТИ, 1999. 551 с.
8. Аргументация в публицистическом тексте (жанрово-стилистический аспект): Учебное пособие. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1992. 242 с.
9. Бадрак В. В. Фактори ефективності впливу друкованих ЗМІ (преси) на електорат: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.08 / КНУ ім. Т. Шевченка. Ін-т журналістики. К., 2000. 20 с.
10. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 328 с.
11. Бандурка А. М., Друзь В. А. Конфликтология. Харьков: Ун-т ВД Украины, 1997. 335 с.
12. Бебик В. М., Сидоренко О. І. Засоби масової інформації посткомуністичної України / МАУП; Дослідний центр історії укр. преси. К., 1996. 122 с.
13. Бекешкіна І. Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. К.: Абрис, 1994. 48 с.
14. Белкин А. С., Жаворонков В. Д., Зимина И. С. Конфликтология: наука о гармонии. Екатеринбург: Глагол, 1995. 93 с.
15. Блисковский З. Д. Муки заголовка. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Книга, 1981. 111 с.
16. Бородкин Ф. М., Коряк Н. М. Внимание: конфликт! Новосибирск: Наука, 1983. 142 с.
17. Боярська З. І. Преса і формування правової культури. К.: Вид-во т-ва „Знання” України, 1991. 29 с.
18. Валевський О. Л., Ішмуратов А. Т. Політичний конфлікт у сучасній Україні: культурні виміри, структура, принципи аналізу. К.: НІСДУ, 1997. Вип. 3. 110 с.
19. Ващенко І. В., Антонова О. Г. Конфлікт. Посттравматичний стрес. Шляхи їх подолання. К.: Вид-во т-ва „Знання” України, 1998. 123 с.
20. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. К., Ірпінь: Перун, 2001. 1440 с.
21. Владимиров В. В. Коммерческая журналистика. Луганск: Изд-во Восточноукраин. ун-та, 1995. 160 с.
22. Власенко В. І. Українська преса як фактор впливу на міжнародну діяльність держави (проблеми становлення і розвитку відносин України та НАТО у 90-х роках): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.08 / КНУ ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. К., 2000. 24 с.
23. Водон Ж. -П. Економічна журналістика: новації західної преси. К.: Ін-тут масової інформації, 1998. 140 с.
24. Ворошилов В. В. Журналистика: Конспект лекций. СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 1999. 64 с.
25. Гаврош А. Газетная война в Закарпатье завершилась победой здравого смысла // Украинский медиа-бюллетень. 1996. № 6. С. 3-5.
26. Герасимчук Н. Г. Інтерпретація етичної категорії добра у всеукраїнському тижневику „ПіК” (2000-2001) // Наукові записки Ін-ту журналістики. К., 2001. Т. 4. 93 с.
27. Гірник А. М. Посередництво в трудових конфліктах. К.: Наукова думка, 1998. 51 с.
28. Горєвалов С. І., Крупський І. В. Українська військова журналістика: становлення і роль у національно-визвольних змаганнях за утворення незалежної держави. Львів: Львівська політехніка, 1997. 217 с.
29. Городенко Л. М. Засоби масової інформації у контексті громадської думки: формування, функціонування, жанрові прийоми: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.08 / КНУ ім. Т. Шевченка. Ін-т журналістики. К., 2003. 20 с.
30. Горохов В. М. Основы журналистского мастерства. М.: Высшая школа, 1989. 119 с.
31. Гриценко О. М. Вплив мас-медіа на формування політичної культури // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. / Львів. наук. бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Львів, 2003. Вип. 11. С. 417-437.
32. Гриценко О. М., Кривошея Г. П., Шкляр В. І. Основи теорії журналістської діяльності / КНУ ім. Т. Шевченка. Ін-т журналістики. К., 2000. 203 с.
33. Гриценко О.М. Суспільство, держава, інформація / КНУ ім. Т. Шевченка. Ін-т журналістики. К., 2001. 165 с.
34. Гриценко О. М., Шкляр В. І. Преса і політика: проблеми, концепції, досвід / КНУ ім. Т. Шевченка. Ін-т журналістики. К., 2000. 71 с.
35. Гришина Н. В. Психология конфликта. Санкт-Петербург.: Питер, 2000. 464 с.
36. Грушевська С. Конфлікт: етико-психологічний аналіз. К.: Науковий світ, 2000. 213 с.
37. Грушевська С. Проблема конфлікту в історико-філософському контексті. К.: Науковий світ, 2000. 29 с.
38. Даниленко С. І. Журналістські методи інформаційного забезпечення зовнішньої політики держави (на прикладі німецької преси): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.08 / КДУ ім. Т. Шевченка. Ін-т журналістики. К., 1997. 21 с.
39. Державна служба України: Збірник законодавчих та нормативних документів, роз’яснень Головдержслужби, міністерств та відомств України. К., 1996. 298 с.
40. Державне управління в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. К.: Вид-во УАДУ, 1999. 265 с.
41. Дроньє А. Основні принципи успішного керівництва установою: Методичні рекомендації. К.: Вид-во УАДУ, 1995. 80 с.
42. Дружинин В. В. Введение в теорию конфликта. М.: Радио и связь, 1989. 288 с.
43. Дунаева И. Ш. Российская пресса в структуре политических конфликтов // Вестник Московского университета. Сер. журналистика. 2000. Вып. 6. С. 14-27.
44. Еверетт Д. Учбовий посібник репортера. К.: IREX ПроМедіа, 1999. 22 с.
45. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Ред. колегія: О. С. Мельничук (гол. ред.), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко. К.: Наукова думка, 1985. Т. 2. 570 с.
46. Ефективна комунікація між державною службою та засобами масової інформації: Зб. інформ. мат. Дніпропетровськ: Центр економічної освіти, 2000. 68 с.
47. Єрмоленко С. Українська мова кінця ХХ ст.: парадокси оцінок // Етнос. Культура. Нація: Доп. та повідом. другої міжнар. наук.-теорет. конф. 27-28 жовтня 2000 р. Вип. 2. Дрогобич, 2000. С. 229 236.
48. Жовтобрюх М. А. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ початок ХХ ст.). К.: Наукова думка, 1970. 303 с.
49. Журавлев В. И. Основы педагогической конфликтологии. М.: РПА, 1995. 183 с.
50. Журналістика в умовах гласності / А. З. Москаленко, В. А. Качкан, І. Г. Мащенко та ін. К.: Либідь, 1991. 192 с.
51. Журналістика. Преса. Телебачення. Радіо: Наук. зб. / За ред. В. А.Качкана. К.: Либідь, 1993. Вип. 25 148 с.
52. Журналістська осінь 2002. Дискусія про політичний тиск та цензуру в українських медіа: Зб. статей. К., 2003. 104 с.
53. Закон України „Про державну службу” // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 52. Ст. 490.
54. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості Верховної Ради України. 1997. № 24. Ст. 170.
55. Закон України „Про службу в органах місцевого самоврядування” // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 33. Ст. 175.
56. Засоби масової інформації й утвердження державного суверенітету України: Зб. наук. праць. Львів: Світ, 1993. 156 с.
57. Здоровега В. Й. Вступ до журналістики: Текст лекцій 2-е вид., доп. Львів: ЛДУ ім. І.Франка, 1998. 77 с.
58. Здоровега В. Й. Львівська журналістика: погляд у ХХІ століття // Зб. пр. кафедри укр. преси. Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2001. Вип. 4-6. С. 216-224.
59. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. 2-е вид, перероб. і допов. Львів: ПАІС, 2004. 268 с.
60. Здравомыслов А. Г. Социология конфликта. М.: Аспект Пресс, 1996. 317с.
61. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини / НАН України. Ін-тут світової економіки і міжнар. відносин. К.: Освіта, 1999. 351 с.
62. Зернецька О. В. Нові засоби масової комунікації (соціокультурний аспект). К.: Наукова думка, 1993. 130 с.
63. Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов М.: Экономика, 1990. 335 с.
64. Іванов В. Ф. Захист суспільної моралі у засобах масової інформації // Вісник Київського університету. Сер. журналістика. К., 1999. Вип. 7. С. 15-22.
65. Іванов В. Ф. Масова комунікація як соціальне явище // Наукові записки Ін-ту журналістики. К., 2002. Т. 6. С. 129-140.
66. Іванов В. Ф. Політика і мас-медіа як вагомі сили суспільного розвитку // Публіцистика і політика: Зб. наук. праць / КНУ ім. Т. Шевченка. Ін-т журналістики. К., 2000. С. 76-82.
67. Іванов В. Ф. Політична боротьба у дзеркалі мас-медіа // Інформаційна сфера як духовне явище. К.: Центр вільної преси, 1999. С. 114-119.
68. Іванов В. Ф. Соціологія масової комунікації: Навчальний посібник. К.: ВПЦ „КУ”, 2000. 210 с.
69. Іванов В. Ф. Шляхи підвищення популярності періодичних видань. 3-є вид., доповн. і перероб. К., 1999. 39 с.
70. Інформаційні ресурси України: проблеми державного управління / Й. У. Мастяниця, О. В. Соснін, Л. Є. Шиманський та ін. К.: НІСДУ, 2002. 138 с.
71. Ішмуратов А. Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів. К.: Наукова думка, 1996. 190 с.
72. Карась М. А. Регіональна преса в демократичному суспільстві (на прикладі періодики США): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.08 / КДУ ім. Т. Шевченка. Ін-т журналістики. К., 1997. 23 с.
73.