Нові слова та їх значення у мові мас-медіа Рівненщини

brief description

Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

Мітчук Ольга Андріївна

УДК 070.41:8111 116.2’373 (477.81)

Нові слова та їх значення у мові мас-медіа Рівненщини

Спеціальність 10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Сербенська Олександра Антонівна
доктор філологічних наук,
професор

Львів - 2006

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ _____________________4
ВСТУП _______________________________________________6
РОЗДІЛ 1
Лексичні інновації як відображення розвитку мови_______________________________________________________19
1.1. Теоретичні засади лексичних нововведень та особливості їх входження у мову ЗМІ _______________________________________23
1.2. Нові слова у мас-медійному просторі Рівненщини__________________________________________________34
1.3. Загальномовні неологізми _____________________________43
1.4. Індивідуальні неологізми _____________________________48
Висновки до І розділу ________________________________53
РОЗДІЛ 2
Неологізми у мові мас-медіа Рівненщини ___________56
2.1. Слова на позначення нових реалій суспільно-політичного життя _____________________________________________________63
2.2.Нові слова, утворені способом осново- і словоскладання. Абревіація. _________________________________________________91
Висновки до 2 розділу _______________________________96
РОЗДІЛ 3
Новотвори-сленгізми у мові ЗМІ Рівненщини як процес неологізації __________________________________98
3.1. Сленг як явище субкультури: психолінгвістичні, етимологічні та словотворчі особливості __________________________________101
3.1.1. З історії розвитку мови сленгу ________________101
3.1.2. Етимологічний аспект сленгової лексики_____________________________________________________107
3.1.3. Словотворчі особливості сленгу ________________116
3.2. Сленг у медіалексиці газетного та журнального тексту______________________________________________________126
3.2.1. Нормативно-стилістичний аспект редакторського втручання в текст ___________________________________________126
3.2.2. Репрезентативна і метафорична функції сленгової лексики ___________________________________________________132
3.2.3. Сленг як прийом карнавалізації _______________136
Висновки до 3 розділу ______________________________139
ВИСНОВКИ ________________________________________141
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ _____________146
ЛЕКСИКОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЇХ УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ ___________________________________________168
ВЕБ-САЙТИ _________________________________________170

ВСТУП
Мова як основний засіб спілкування, безпосередній виразник духовної культури народу, його ментальності перебуває в постійному русі. Внаслідок доволі формального характеру державної мовної політики, через пасивне «саботування» чи пряме гальмування мовного законодавства сферами реального функціонування української мови залишається освіта та родинно-побутове мовлення, а також деяка частина центральних та регіональних медіа, які на сьогодні є великим чинником розвитку культури української мови. У мові засобів масової інформації часто можна натрапити на нові слова (використані журналістом), які постійно збагачують склад нової української лексики. Адже постійні зміни суспільно-політичного життя накладають відбиток на мову, яку використовують у своїй діяльності працівники мас-медіа.
Мова ніколи не зупиняється в своєму розвитку, який є об’єктивним та незмінним і зумовлюється поступальним рухом людського суспільства взагалі і кожної людини зокрема. Виникнення проблеми лінгвального освоєння дійсності, закономірне прагнення до поглиблення інформативності та суттєвості висловленого, за словами Д. Мазурик, «як фактор інтелектуалізації мовлення, зближення культурологічних сфер народів світу (як історичний фактор), спричиняють постійні зміни в українській мові [122, с.5]», а відтак і медіалексики, мови, якою послуговуються журналісти при написанні своїх текстів.
До середини ХХ століття були створені необхідні умови для становлення спеціальної лінгвістичної дисципліни неології, основними проблемами якої є з’ясування місця і ролі нових слів у лексичній системі мови, визначення критеріїв їх виділення, дослідження способів їх структурної організації та функціонування, встановлення принципів класифікації.
У значенні слова найважливіша його позамовна дійсність, яку безпосередньо утворює і є її чинником навколишнє середовище. Для відповідної мовної спільноти (чи певна соціальна сфера, чи це регіон, чи держава) слово є певним позначенням, або номінативним знаком того або іншого змісту. І в перенесенні утвореної нової лексичної одиниці в загальновживаний лексичний простір чи не найбільшу роль відіграють мас-медіа, утворюючи нову науку, яка вивчає мову ЗМІ, медіалінгвістику.
Однією з найважливіших характеристик могутності держави є її інформаційний потенціал, який визначається станом розвитку засобів масової інформації і, передусім, телебачення і радіомовлення. Вони в другій половині ХХ століття вийшли на перші місця серед найважливіших інститутів демократичного суспільства, і не тільки визначають загальний рівень демократії, а й впливають на її розвиток.
Наприклад, в управлінні у справах преси та інформації Рівненської області зареєстровано п’ятдесят одну газету, які виходять постійно. Із них двадцять підпорядковуються органам державної виконавчої влади та органам місцевого самоврядування; дванадцять належать політичним партіям та громадським організаціям; підприємницькі та комерційні структури мають дев’ятнадцять газет, із них приватними є шістнадцять, На Рівненщині є дванадцять телерадіоредакцій із них вісім кабельного телебачення, дев’ятнадцять радіоредакцій, а також в області існує шість телевеж.
Діяльність суб’єктів інформаційного простору регіонів у демократичному суспільстві має бути, за словами В. Іванівського, «забезпечена юридично, з урахуванням всіх вимог публічного права, міжнародного гуманітарного права [83, с.5]». Нинішня ситуація в ЗМІ регіону свідчить про вічну «дуель» між державними і приватними мас-медіа. А це є очевидним поділом, який порушує «паритетні основи діяльності ЗМІ у демократичному суспільстві», зазначає В. Івановський [83, с.6].
Серед науковців і владних структур немає одностайної думки щодо вирішення проблем, які накопичуються в інформаційному просторі регіону, а також шляхів розвитку доцільності використання «правильного слова» у мові засобів масової комунікації в інформаційному суспільстві. Відомі історичні приклади щодо становлення напрямків розвитку інформаційного простору регіонів у країнах зі сталою демократією, зокрема в Англії, США, Франції, Німеччині. Там, за словами В. Івановського, «інформація має свої традиції і базу, яка склалася за роки незалежності [83, с.6]». Використання досвіду цих країн теж може сприяти вдосконаленню подальшого функціонування інформаційного простору регіонів України, а зневажливе ставлення до ЗМІ може призвести до порушення демократичного устрою не лише в регіоні, а й в державі загалом.
Мас-медіа Рівненщини ще не стали об’єктом всебічного вивчення. Маємо поки що цікаві праці І. Павлюка [158-160], у яких автор, щоправда, бере до уваги значно ширшу територію але подекуди торкається й регіону, який нас цікавить, зосереджуючи основну увагу на історії преси, її жанрово-тематичних аспектах. Увага до регіонів зумовлена значною мірою й тим, що надзвичайно актуальною стає проблема місцевого самоврядування.
Вивчення навіть порівняно невеликого лексичного класу нових слів у текстах мас-медіа Рівненщини дає змогу показати, з одного боку, єдність тенденцій у розвитку сучасної української літературної мови, її соборність, з другого виявити регіональні особливості, авторські пошуки місцевих журналістів чи, навпаки, їхні невдачі у слововжитку.
Висвітлення та аналіз проблем приватних і державних засобів масової інформації в інформаційному просторі регіону треба проводити з урахуванням суспільно-політичних змін, що відбуваються в Україні. Ми проаналізували діяльність суб’єктів інформаційного простору Рівненського регіону упродовж останніх десяти років (1995 2005 рр.); схарактеризували тематику та мовні особливості багатьох публікацій. Завдання, що поставлені в дисертації, вимагають застосування комплексу методів: описового, порівняльного, статистичного.
На шпальтах рівненських ЗМІ, у теле- та радіоефірі вживається дуже багато нових слів, серед них іншомовного походження, тому саме мова мас-медіа стає об’єктом дослідження при виявленні нових процесів у сфері лексики, вона є своєрідним дзеркалом сучасної літературної мови. Безперечно, нові лексичні одиниці посилюють сприйняттєво журналістський текст, надають йому колоритності, експресивності, емоційної забарвленості, але так само можуть і шкодити та не сприйматися певним колом людей, для яких такі слова є незрозумілими чи малозрозумілими та, зрештою, і неукраїнськими.
Актуальність теми дослідження зумовлюється недостатньою увагою до вивчення лінгвістичних аспектів рівненських мас-медіа, зокрема кінця ХХ початку ХХІ сторіччя (1995-2005рр.), років кардинальних змін у житті Держави загалом, своєрідності розвитку регіонів. Такі важливі чинники, як децентралізація, увага до проблем розвитку місцевого самоврядування, його правового забезпечення, вивчення історії краю, відродження його традицій тощо зумовлюють посилену увагу до всебічного вивчення життя регіону, в тому числі і такої важливої соціальної сфери, як засоби масової інформації. Десятиліттями мас-медіа Рівненщини, як і інших північних регіонів України, були на маргінесі дослідницьких зацікавлень або взагалі не бралися до уваги. Наприклад, у фундаментальній праці М. Жовтобрюха про мову української преси кінця ХІХ початку ХХ століття ні однієї назви з цих країв немає. Лише останнім часом, уже в умовах відновленої державності, завдяки великій роботі Львівського Центру періодики помітно посилилася увага науковців до вивчення регіональних ЗМІ, в тому числі північного краю України.
Проблеми лінгвального освоєння дійсності, закономірне прагнення до поглиблення інформативності та місткості висловлюваного виступають каталізатором постійних змін у мові. Вивчення процесів неологізації медіалексики є актуальним, оскільки неологізми охоплюють усі сфери життя і найповніше відображаються у засобах масової інформації. Якраз лексика засобів масової інформації найдинамічніше віддзеркалює словниковий склад мови, на розвиток якого великий вплив має позамовна дійсність. Аналіз інноваційних процесів сучасного тексту мас-медіа на лексичному рівні дає змогу простежити основні тенденції в оновленні лексики ЗМІ (засобів масової інформації), показати зв’язок неологізмів з тематикою та жанрово-стильовими особливостями текстів, де функціонують аналізовані слова. Пропоноване дослідження має, окрім наукового, ще й пізнавальний, прикладний характер, оскільки теоретичні дані підсилюються наочними прикладами з медіатекстів Рівненщини.
Починаючи ще від циклу статей, що виходили у Вістях АН УРСР за 1939 рік під загальною назвою «Словесні новини», І Г.Співак розглядав шляхи і засоби збагачення лексики української мови першої половини ХХ століття. Зміни в словниковому складі української мови за період Другої світової війни вивчали такі науковці І. Й. Тараненко [217-220]. Про роль газет у поповненні української лексики ХІХ початку ХХ століття та способи такого поповнення новими словами писав М. А. Жовтобрюх [73-75]. В еміграції вийшла цінна праця Юрія Шевельова «Внесок Галичини у формування української літературної мови», у якій чимало сторінок присвячено таким важливим для української літературної мови процесом, як входження в її лексичний склад нових слів [244-245]. Історію вивчення української преси ХІХ першої половини ХХ ст. започаткували праці М. Гладкого [48] та багатьох інших науковців.
Питання нових слів у мові засобів масової інформації та процес неологізації лексики української мови 50-70-х роках ХХ століття аналізували А.Москаленко [138-139,], О. Терещенко [223]. Попри вимушену заідеологізованість у переважній кількості праць цих науковців-мовознавців подано багатий і цікавий фактичний матеріал, який відображає чіткий процес входження нових слів у мову в радянський період. Зміни, які відбувалися у мові у кінця ХХ та на початку ХХІ століття, відображено у працях таких дослідників: Ф.Бацевича [10], К. Ленець [116], Л. Масенко [126-128], А. Москаленка [138-139], О. Муромцевої [141], О. Пономарева [168-170], В. Русанівського [185-189], О. Сербенської [193-197] та інших науковців.
Окремим аспектам інноваційного процесу в лексиці мови засобів масової інформації 90-х років ХХ століття присвячено дисертаційні праці Г. Шаповалової «Інноваційні процеси в сучасному медіатексті (функціонально-лінгвістичний аспекти) [242-243]», Д. Мазурик «Інноваційні процеси в лексиці сучасної української літературної мови (90-і роки ХХ ст..) [122]».
Неологізація мови обумовлюється передусім внутрішніми тенденціями мови, система якої несе в собі постійні можливості до розбудови лексичного складу. Цьому сприяють «внутрішньомовні фактори, як тенденція до економії мовних засобів, їх уніфікації, прагнення до системності на всіх мовних рівнях, дія закономірностей формальної або семантичної аналогії, тяжіння до розрізнення, номінацій з різною внутрішньою формою, а також завдання експресивно-емоційної стилістичної виразності [122, с.7]». Такі чинники визначають характер словотвірного потенціалу нових слів, системні взаємозв’язки всередині різних тематичних груп слів, переносне вживання слова зі стилістичною метою.
Явище поповнення лексики є безперервним, це один із виявів життя мови. Творення нової лексики в інформаційному просторі триває з покоління в покоління. Поява в медіатексті нових слів, сприяє їх поширенню у мовленні, збагачує лексичний склад сучасної української літературної мови, адже нове слово, яке входить у суспільство через мас-медіа, часто потрапляє до активної лексики, приживається в ній і стає зрозумілим.
Синхронний вплив зовнішніх і внутрішніх причин зумовив упродовж ХХ століття бурхливі інноваційні процеси у планетарному масштабі і появу нової галузі лексикології неології.
Здатність журналістів через засоби масової інформації використовувати у своїй творчості новоутворені слова свідчить про динамічний характер лексикотворчості, адже у медіатексті лексичні інновації вживаються найчастіше. Кількість новотворів, які використовуються в мові засобів масової інформації, зростає щороку. Постійне оновлення словникового складу мови відбувається:
1) за допомогою морфологічного, морфолого-синтаксичного, лексико-синтаксичного способів творення слів;
2) внаслідок внутрішньої семантичної розбудови слова на базі метафори та інших переносів найменувань (виникають нові значення);
3) шляхом запозичення нових слів з інших мов (споріднених і неспоріднених);
4) методом відновлення у використанні слів, які відійшли з ужитку і перебували не в активному пласті лексики.
Дослідження процесу неологізації зажди передбачає його фахову нормативну оцінку. Нині в українську лексичну систему потрапляє майже щодня певна кількість іншомовних слів, відтак назріла гостра потреба відстежити шляхи проникнення іншомовного слова в український лексичний медіапростір, а також з’ясувати доцільність використання його сучасними засобами масової інформації і перспективність функціонування у мові. Природно, що надмірне використання слів іншомовного походження не завжди допомагає журналістові влучніше передати інформацію, яку бажатиме сприймати реципієнт, а й може засмітити текст нівелюванням питомих національних лексичних рис.
Аналіз складу, структури, функцій новотворів, які функціонують у журналістському тексті, сприяє вирішенню багатьох часткових питань лексикології, граматики, стилістики. Адже для дослідників процеси інноваційних входжень у мову є матеріалом для вивчення шляхів збагачення лексики, її взаємозв’язків із суспільством. Аналіз цих процесів допоможе відповісти на запитання, коли, як і чому народжуються і входять у медіатекст нові слова, які з них роблять текст експресивно-інформаційним, зрозумілим, а які з тих чи інших мотивів стають баластом.
Мета дисертаційної роботи проаналізувати неологізми мови мас-медіа Рівненщини, зокрема з’ясувати семантичну і словотвірну структуру нових лексичних одиниць у медіатексті. Вивчити особливості функціонування нововведень у мові ЗМІ Рівненщини останнього десятиріччя.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- виявити і охарактеризувати склад нових слів на матеріалах ЗМІ Рівненщини кінця ХХ початку ХХІ століття (період 1995-2005 роки);
- визначити екстралінгвальні чинники, що зумовлюють процес лексичної неологізації мови засобів масової інформації;
-проаналізувати використання власного словотворчого потенціалу для задоволення потреб номінацій нового в журналістському тексті;
- з’ясувати питому вагу та причини активізації запозичень у досліджуваний період і дати їм оцінку;
- дослідити шляхи входження нових запозичень, особливості їх функціонування та простежити ті зміни, які відбуваються внаслідок системно-структурних зв’язків;
- схарактеризувати функції сленгізмів у досліджуваних текстах;
- дати нормативну оцінку нового в лексиці мас-медіа, узагальнивши лексикографічний досвід українських учених щодо критеріїв доціль­ності/недоцільності використання запозичених слів;
- узагальнюючи результати дослідження, запропонувати раціональні шляхи вдосконалення та підвищення рівня мовної стилістичної грамотності регіональних мас-медіа.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації тісно пов’язана з пріоритетними напрямками та тематикою кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету імені Івана Франка. Наукова проблематика роботи пов’язана, зокрема, з темою «Нові параметри розвитку українського публічного мовлення», номер держреєстрації 0104U002132.
Об’єктом дослідження стали газетні матеріали та ефірне мовлення теле- і радіожурналістів Рівненщини кінця ХХ початку ХХІ сторіччя.
Предмет дослідження слова на позначення нових реалій суспільно-політичного і культурного життя, що останнім часом ввійшли в активне мовлення писемне та усне журналістів досліджуваного регіону під впливом внутрішньомовних та позамовних чинників, а також слова-сленгізми, функціонування яких у мові ЗМІ відображає нові явища.
Методи дослідження. Нові слова автор аналізує, керуючись методо­логічним принципом, який полягає в тому, що мову слід вивчати у зв’язках з іншими явищами дійсності, з характером і структурою суспільства загалом, з урахуванням міжмовної взаємодії, а також психології мовної діяльності. Авторка користувалася методом спостереження, який дає змогу виявляти у писемному та усному мовленні журналістів регіону лексеми, що стали предметом аналізу. Для визначення ступеня неологізації досліджуваних одиниць використано метод порівняння, що є частковим до такого методу як опозитивний, і при використанні різного типу словників з’ясувати час входження слова в мову. Як лінгвістичний метод використано контекстний аналіз, що враховує без­посередньо текстові умови вживання мовної одиниці, компонентний аналіз як метод вивчення значень слова, а також окремі прийоми дискурсного аналізу.
Джерельна база дослідження. Для вирішення поставлених у дисертації завдань дібрано фактичний матеріал шляхом суцільного та вибіркового аналізу місцевих і обласних газет, що виходили в регіоні впродовж 1995-2005 років; тлумачні, перекладні, орфографічні, термінологічні словники з різних галузей науки й техніки, що вийшли в радянський час та в оновленій Державі. Добір матеріалу в основному здійснено із текстів газет, радіо- і телепередач Рівненщини, зокрема з державних газет «Вільне слово», «Вісті Рівненщини», «Волинь», приватних газет «Рівне вечірнє», «Рівне ракурс», «Панорама», районних газет «Вічеве слово», «Нове життя», радіостанцій «Радіо Трек», «Радіо Край», Рівненської державної телерадіомовної компанії, телеканалу «Рівне1». Тексти засобів масової інформації за 2000-2005 роки опрацьовано повністю, за інші роки вибірково.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що у ній уперше подано системний й ґрунтовний аналіз входження неологізмів в мову засобів масової інформації Рівненщини кінця ХХ початку ХХІ століття. З’ясовано основні тенденції в оновленні словникового складу медіалексики; проаналізовано найпродуктивніші способи творення нових слів, що функ­ціонують у мові мас-медіа на базі питомих та іншомовних коренів; розглянуто закономірності словотвірної адаптації новітніх запозичень мови засобів масової комунікації; узагальнено критерії оцінювання уживання сленгізмів у мові ЗМІ Рівненщини.
Теоретична цінність дисертації визначається тим, що її результати сприяють вивченню актуальних проблем теорії і практики журналістики, зокрема мови засобів масової інформації. Результати роботи доповнюють здобутки науковців у галузі вивчення лексичного фонду сучасних ЗМІ, засобів підвищення ефективності журналістського тексту та шляхів його вдосконалення.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання їх у наукових дослідженнях із мови засобів масової інформації, у проведенні спецсемінарів, у процесі викладання розділу лексикології з курсу мова ЗМІ, стилістики сучасної української літературної мови, культури мови; матеріали дослідження можуть бути використані для укладання словників неологізмів, словників іншомовних слів, а також у роботі журналістів-практиків.
Особистий внесок здобувача. Дисертація, автореферат, опубліковані статті, у яких викладено основні положення роботи, автор виконала самостійно.
Апробацію результатів дослідження здійснено на кафедрі редагування та видавничої справи Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука, у редакціях обласних і районних газет Рівненщини. Результати дослідження було представлено в наукових доповідях на наукових конференціях, наукових семінарах, зокрема на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Національна журналістика і європейський вибір України» (Львів, 2000), щорічній звітній конференції кафедри радіо­мовлення і телебачення Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів 2000р., 2002р., 2003р., 2004р.), міжвузівській науково-практичній конференції «Українська мова в сучасному інформаційному просторі» (Київ, 2003), науково-практичній конференції у НБУ ім. В. Сте­фаника (Львів, 2005), ІХ-ій Міжнародній науково-практичній конференції «Формування громадянського суспільства в контексті Європейської інтеграції» (Рівне, 2005), ХVІІ-ій Науковій сесії Наукового товариства імені Шевченка (Львів, 2006р.), звітній науковій конференції «Актуальні теоретичні та прикладні проблеми сучасного журналістикознавства» (Рівне, 2006) нараді редакторів регіональних ЗМІ «Рівень мовної грамотності регіональних засобів масової інформації» (Рівне, 2005). Окремі положення дисертації схвалено на наукових семінарах кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Результати дослідження апробовані в лекційних та практичних, лабораторних заняттях із дисциплін «Мова ЗМІ (лексикологія)», «Практична стилістика», «Техніка усного мовлення», «Літературне редагування» тощо.
Публікації. Основні положення, результати, висновки і рекомендації дослідження викладено у п’ятьох статтях. три з них опубліковано у фахових виданнях, (Мітчук О. А. Рідна мова основа самозбереження нації // Вісник Львівського університету. Серія: Журналістика. Вип. 21. Львів, 2000. С. 485-488; Мітчук О. А. Нова суспільно-політична лексика в сучасних засобах масової інформації (на матеріалах ЗМІ Рівненщини) // Телевізійна й радіожурналістика. Вип.5. Львів, 2003. С. 121-126; Мітчук О. А. Лексична інтерференція у мові газет Рівненщини // Телевізійна й радіожурналістика. Вип.. 6. С. 121-128. ), 1 стаття у збірнику наукових праць (Мітчук О. А. Слова-сленги як процес неологізації в мові ЗМІ Рівненщини // Формування громадянського суспільства в контексті європейської інтеграції. Рівне: Вид. центр «Тетіс», 2005. С. 148-159.), 1 у збірнику матеріалів конференції (Мітчук О. А. Структура інформаційного простору Рівненщини // Українська періодика: історія і сучасність. Львів, 2005. С. 451-454 ).
Обсяг і структура дисертації. Структура дослідження визначена його метою та завданням. Дисертацією є рукопис обсягом 170 сторінок, що складається зі вступу, переліку умовних скорочень, трьох розділів з висновками до кожного, 12 підрозділів, загальних висновків, переліку джерел, списку використаних джерел (252 позиції). Також подано список умовних скорочень назв видань, використаних у роботі.

bibliography

ВИСНОВКИ
Розгляд ряду питань, пов’язаних з обраною для дослідження темою, пошуки основ їх вивчення дає підставу зробити певні висновки та узагальнення.
1.Дослідники одностайні в тому, що центр функціонування літературної мови який по суті, до Другої світової війни перебував у сфері художньої літератури, не лише перемістився у сферу засобів масової інформації що безпосередньо пов’язано з розвитком комунікаційних технологій, а й утвердився, певним чином усамостійнився, став об’єктом всебічного вивчення.
Відбиваючи рівень розвитку національної мови, використовуючи її багаті ресурси, активізуючи невикористані можливості, мас-медіа, будучи в постійному пошуку засобів впливу на читача слухача глядача, виробляють свої мовно-стильові канони і своєю мовною практикою впливають на мовну практику суспільства.
2. Багато чинників визначають особливості функціонування мови у сфері мас-медіа. Їхня поліфункціональність вимагає від мови гнучкості, масовість універсалізації, постійна динаміка розвитку суспільства оновлення.
Мова ЗМІ, відбиваючи складні соціальні процеси, матеріалізує не лише особисту, а насамперед суспільну свідомість, впливаючи на вироблення громадської думки, допомагає у формуванні певного типу соціальної поведінки людини. Усе це вимагає вивчати мову наших мас-медіа як динамічну систему, а мовотворчість журналіста як різновид діяльності у важливій сфері суспільно-політичного і духовного життя.
3. Відновлення української державності, кардинальні зміни в суспільно-політичному житті, активні процеси, пов’язані з формуванням громадянського суспільства, зумовили активні інноваційні процеси у мові ЗМІ. Це утворення нових слів, збагачення слів новими значеннями, засвоєння нових запозичень, це постійний рух слів між різними групами активної і пасивної лексики, розхитування меж між різними групами слів різних стильових категорій, термінологізація та детермінологізація. Суспільство відкритого типу передбачає багатостильову культуру, в якій співіснують різні форми побутування: офіційні і неофіційні, елітарні та масові. Усі вони знаходять відображення на мовному рівні. Мовний простір відображає суспільний розвиток в усьому різноманітті, в тому числі суперечностей.
4. Лексичні інновації активно увійшли в наше життя: в побут, інформаційний простір, літературу. Неологічна лексика стала об’єктом фіксації та вивчення у багатьох країнах, регулярно виходять спеціальні словники, які відбивають зміни в лексичному складі національної мови. Для вивчення таких змін дослідники переважно використовують тексти засобів масової інформації.
За допомогою словотворчих моделей, у певних типах текстів, розрахованих на цільову аудиторію функціонують слова-сленгізми, крім того, діє загальномовна тенденція відходу від заяложених фраз, штампів.
5. Протягом останнього десятиліття процес неологізації лексики мас-медіа досліджуваного регіону набув інтенсивного характеру, що зумовлено екстралінгвальними чинниками, а саме: змінами в політичному устрої держави, виходом економіки на світовий рівень, швидким розвитком науки, техніки, культури, мистецтва, процесом інтеграції тощо. Відповідно сформувалися найбільш тематичні групи нової лексики засобів масової інформації «Політика», «Економіка».
6. Найбільше неологізмів трапляється на позначення нових суспільно-політичних понять. Це лексеми, які характеризують процеси становлення і утвердження української державності (державобачення, державоруйнування, державотворець); слова, які відображають суспільний статус країни після проголошення її незалежною (псевдорадянський, антитоталітарний, зарадянізований); нові слова на позви представників політичних партій (КПУнівці, ПРПешники, НДПівці, БЮТівці); функціонує творення нових слів на основі прізвища екс-президента України Леоніда Кучми (кучманістан, кучмізм, кучмократія, кучмознавство); слова на позначення негативної діяльності політика, утворені від регіональних прізвищ Ширко (ширківщина), Чайка (чайківщина); функціонує у мові ЗМІ Рівненщини ціле гніздо новотворів, які відображають діяльність парламенту.
7. Значні суспільно-економічні зміни в державі відображають нові слова, які використовуються у медіатекстах Рівненщини. Варто виділити такі підгрупи: неологізми, які вказують на відхід від минулої радянської системи господарювання (роздержавлення, дерегуляція, неоекономіка); новотвори, які називають нові економічні стосунки (мікроекономіка, макроекономіка, геоекономіка, євроекономіка); назви осіб за видом їх діяльності (бізнесмен, бізнесовець, рекламодавець, маркетолог, менеджер); назви грошових одиниць (євро, купон), в пасивній лексиці повернулося слово гривня, активізувалася назва долар.
8. Нові слова, що поповнили словниковий склад засобів масової інформації Рівненщини, найчастіше утворюються за допомогою афіксальних способів словотвору (префіксального, суфіксального, префіксально-суфіксального тощо), а також способом осново- і словоскладання та абревіації.
9. На основі вивчення особливостей мови ЗМІ Рівненщини маємо підставу стверджувати, що нова лексика, яка функціонує в мас-медіа досліджуваного регіону, відбиваючи загальні тенденції та закономірності розвитку національної мови, виявляє і свої ознаки. Такими загальномовними рисами є, наприклад, те, що серед нових слів чітко виділяються дві групи запозичення з інших мов, що виникли на питомому українському ґрунті та власне українські.
10. Однак у вживанні нових слів у мас-медійному просторі Рівненщини виявляємо і характерні для досліджуваного регіону особливості. Наприклад, мало слів на позначення нових понять, пов’язаних з комп’ютеризацією, натомість функціонує велика група слів, які називають найрізноманітніші явища, зумовлені аварією на Чорнобильській АЕС (радіаційнонебезпечний, радіопотвора, античорнобилець, зоновідчуженець).
Ще однією характерною особливістю ЗМІ цього регіону є абсолютна перевага українськомовних періодичних видань: із загальної кількості зареєстрованих (241) лише одна газета «Рівнэ-ракурс» - російськомовна. Теле- і радіомовлення журналісти Рівненщини ведуть державною мовою.
11. Незважаючи на те, що сленг не є нормативним, він відвойовує свою нішу в сучасному мас-медійному мовному просторі, як і в побутовому мовленні так і в художній літературі. Емоційність та образність сленгового соціолекту певним чином виправдовує його перед пуристичною традицією. Також не варто бути надто категоричним, говорячи про конфлікт соціального діалекту з культурою мови, оскільки вона передбачає не лише володіння певними нормами, а й розширення.
12. Коли йдеться про ненормативну лексику, зокрема про сленг, особливо у публіцистичному і художньому мовленні, межа між нормою і не нормою дуже хитка. Наситивши текст сленгізмами, автор ризикує перетворити його на нецензурну лайку.
Водночас, викресливши з тексту яскравий соціалект, редактор може зробити текст сірим і нецікавим. Щоб цього уникнути, на авторському і на редакторському етапі роботи з текстом, треба пам'ятати про чотири функції сленгу, які визначають його «право на життя» у конкретному тексті це репрезентативність, метафоричність, критичність та прийом карнавалізації. Кожну з цих функцій сленгова лексика виконує залежно від художньо-естетичного смаку автора.
Завдання редактора — прийняти авторську манеру творчості, «вжитися» в текст, підкреслити ідейно важливе і применшити несуттєве. Якщо саме вдало відібране слово із соціолекту в конкретному тексті є для цього найкращим засобом, редактор може «пустити» ненормативну в нашому сучасному розумінні лексичну одиницю в мовний простір.
13. Разом з тим вивчення мас-медійного лексичного простору Рівненщини дає підставу твердити, що журналісти уживаючи нові слова, зокрема, запозичення, різного типу абревіатури, просторіччя, сленгізми, не завжди керуються чіткими настановами, часто піддаються віянням моди, використовуючи такі слова без потреби, не дбають про виховання у громадян поваги до рідного слова, не беруть до уваги такі важливі функції ЗМІ, як освітня, просвітницька, естетична. Адже слово, що йде через різні канали, фіксується в пам’яті, стає набутком вербальної свідомості і мовленнєвої практики.
14. Сьогодні, коли українська мова лише утверджується як державна, коли її роблять об’єктом різних політичних «торжищ», маніпуляцій, намагаючись всіляко протидіяти розширенню її функціонального поля, надійним критерієм для українських періодичних видань, електронних ЗМІ є трактувати літературну мову як прапор нації, Держави, що було доброю традицією української патріотичної журналістики.

Список використаних джерел
1. Акуленко В. В. Вопросы интернационализации словарного состава язика. Под. ред. проф. А. В. Федорова. Харьков: Изд-во Харьк. ун-та, 1972. 215с.
2. Акуленко В. В. Лексические интернационализмы и методы их изучения // Вопросы языкознания. 1976. №6. С. 13-20.
3. Акуленко В. В. Українська мова в європейському контексті: [проблеми розвитку мовленнєвої комунікації] // Мовознавство. 1998. №2-3. С. 91-97.
4. Андрусів С. Національне буття як мова // Урок української. 2003, №1. С. 42-44.
5. Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо: 4-е вид., перероб. і доп. К.: Українська книга, 1997. 256 с.
6. Асанов Л. Н. Предпосылка журналистского воздействия на человека // Проблемы теории печати: Сб. статей. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1973. С. 74-90.
7. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1996. 608 с.
8. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. Львів: Світ, 1990. 232 с.
9. Батюк Ю. Де поділись українські слова? // Українське слово. 2000. 1берез. С.14.
10. Бацевич Ф. С. Процес неологізації та динаміка структури семантичного поля // Мовознавство. 1980. №3. С. 10-22.
11. Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. К.: Наук. думка, 1993. 336 с.
12. Безушко В. Як писати англійські слова по-українському // Рідна мова. 1936. Т 4. №1. С. 11-14.
13. Белл Роджер Р. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы. [Пер. с англ.] / [Предисл. А. Д. Швейцера] М.: Междунар. отношения, 1980. 318 с.
14. Береговская Э. Молодежный сленг: формирование и функционирование // Вопросы языкознания. 1996. №3. С. 32-42.
15. Березенський В., Зорівчак Р. Плюс неологізми // Друг читача. 1983. 28 квітня.
16. Березовенко А. Мовні зміни в незалежній Україні // Тези та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу україністів. Харків, 1996. С. 99-103.
17. Білецький А. Коріння нашої мови // Вітчизна. 1992. №4. С.143.
18. Богдан С. К. Оказіональні звернення української епістолярії // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії. Зб. наук. праць Рівненського держ. гуманітарного ун-ту. Вип. 10. Рівне: Волинські обереги, 2002. С. 86-95.
19. Болдырева С. И. Стилистический анализ художественного текста: На фр. яз.: [По спец. № 2103 «Иностр. яз.»]. 2-е изд., дораб. М.: Просвещение, 1988. 191 с.
20. Бондар М. Мовна ситуація в регіонах України: Полтавщина // Українська мова та література. 2002. №39. С. 5.
21. Борисенко Н. А. Соціолінгвістичний аспект функціонування багатозначних слів у російському мовленні // Мовознавство. 1990. №4. С. 44-49.
22. Брагина А. А. Неологизмы в русском языке. М.: Рус. яз., 1973. 222 с.
23. Браїлко І. М. Лексичні оказіоналізми в семантичному і функціонально-стилістичному аспектах (на матеріалі поезії 20-30-х років ХХ століття) // Слово в аспекті функціонування: Зб. наук. праць. Полтава, 1996. С. 15-22.
24. Булаховский Л. А. Вибрані праці: В 5-ти т. / Редкол.: І. К. Білодід (голова) та ін. К.: Наук. думка. 1983. 615 с.
25. Булаховський Л. А. Використання засобів словотвору // Вибрані праці в 5-ти томах. Т.1. Загальне мовознавство. К.: Нак. думка. 1975. 495 с.
26. Булаховській Л. А. Питання підвищення стилістичних вартостей мови (гнучкості, ясності, точності) // Вибрані праці в 5-ти томах. Т.1. Загальне мовознавство К.: Нак. думка., 1975. 495 с.
27. Бурда Т. Українсько-російський білінгвізм у середовищі школярів м. Києва // Українська мова і література. 1998. Ч.34. С. 3.
28. Васильев Л. М. Синтез смысла при сознании понимании текста / АН УССР, Ин-т философии. К.: Наук. думка, 1988. 237 с.
29. Ващенко В. С. Про розвиток літературної мови радянського періоду // УМШ. 1962. - №3. С. 79-82.
30. Великий тлумачний словник української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. 1440с.
31. Верхратський І. Кілька слів о словарі Партицького // «Правда». Львів, 1875. №9. С. 358.
32. Виноградова-Бондаренко В. «Субкультура» безпритульних дітей 20-х рр.. ХХ століття // Слово і час. 2000. №6. С. 21-27.
33. Виноградов В. В. Проблемы культуры речи и некоторые задачи руського языкознания // Вопр. языкознания. 1994. №3. С. 9.
34. Виноградов В. В. Слово и значение как предмет историко-лексикологического исследования // Вопросы языкознания. 1995. №1. С. 5-34.
35. Виногородська М. Мовна ситуація в регіонах України: місто Рівне // Українська мова та література. 2002. №39. С.6.
36. Вихованець І. Р. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
37. Вільна преса. Вашингтон: ЮСІА, 1992. 96 с.
38. Вовчук Н. І. Авторські неологізми як спеціальний засіб художньої виразності і як одиниця поетичного тексту // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії. Зб. наук. праць Рівненського держ. гуманітарного ун-ту. Вип. 8. Рівне, 2000. С. 62-66.
39. Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект): Монографія. Рівне: Перспектива, 2004. 532 с.
40. Ворошилов В. В. Журналистика: Учебник. Спб.: Изд-во Михайлова В. А., 1999. 304 с.
41. Востокова Г. В. Семантическая мотивация сложного слова // Вопросы языкознания. 1984. №1. С. 8-11.
42. Гак В. Г. Рецензия / Новые слова и значения. Словарь-справочник по материалам прессы и литературы 60-х годов. Москва, 1971 // Вопросы языкознания. 1971. №6. С. 18.
43. Гальперин И. Р. К проблеме дифференциации стилей речи // Проблемы современной филологии: Сборник статей к 70-летию акад. В. В. Виноградова. М.: Рус. яз, 1965. С. 68-73.
44. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 138 с.
45. Ганцов В. Комісія для складання словника української живої мови // Звідомлення ВУАн у Києві за 1923 рік. К.: Наук. думка, 1924. С. 49-55.
46. Герасимчук Л. Новий практичний економічний словник: англо-український, укрнсько-англійський: 30000 термінів. К.: Криниця, 2003. 346с.
47. Гергель О. Ще раз про мову. В контексті реалій з минулого в прийдешнє: (Що відбувається в мовному середовищі нашого суспільства) // Учитель. 1998. №9. С. 2.
48. Гладкий М. Наша газетна мова: проблеми газетно мови. Лексика. Синтаксис. Фразеологія. Суть популярного викладу. Стилістика як праця газетяра-журналіста. К.: Держвидав України, 1928. 174с.
49. Грушевський М. Про українську мову і українську школу // Освіта. 1991. 4 січня.
50. Головащук С. І. Російсько-український словник сталих словосполучень. К.: Вища школа, 2001. 640 с.
51. Головащук С. І. Українське літературне слововживання. Словник-довідник. К.: Вища школа, 1995. 319 с.
52. Горецький П. Й. До початків української лексикографії // Лексикографічний бюлетень. Вип.2. К.: Основа, 1952. С. 30-39.
53. Городенська К. Г. Префікси і префіксоїди в українській мові // Мовознавство. 1986. - №1. С. 36-41.
54. Городоцький М. Нам про нашу мову: (Укр.. мова і мовна політика в Україні) // Дзвін. 1999. №7. С. 96-102.
55. Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак З. Словник-довідник з культури української мови. Львів: Фенікс, 1996. 386 с.
56. Грицак Є. Неологізми Йосипа Лозинського з половини ХІХ ст. // Рідна мова. 1937. Т.5. С. 401-410.
57. Грицак Є. Новотвори в сучасній українській мові // Рідна мова. 1936. Т.3 - №№ 3-7, 9, 10, 11.
58. Грицак Є. Новотвори в сучасній українській мові // Рідна мова. 1936. Т.4. №№ 3-5.
59. Грінченко Б. Словар української мови // ЗНТШ. Львів, 1905. Т.66. С. 1-30.
60. Грещук В. В. Нове про слово // Обрії. 1996. - №1 (3). С. 21.
61. Гуць М. Українська мова на порозі третього тисячоліття // Дивослово. 1999. №2. С. 46-49.
62. Даль В. Толковый словарь живого великорусского язика [В 4-хт.]. М.: Рус. яз., 1981-1989.
63. Дашкевич В. Постійно дбати про грамотність газет // На допомогу редакторові газети. К., 1953. Вип. І. С. 32-35.
64. Денисов П. Н. Лексика русского языка и принципы её описания. М.: Рус. яз., 1980. 253 с.
65. Дзендзелівський Й. Українське і слов’янське мовознавство. Збірник праць. Львів: наукове т-во ім. Т. Г. Шевченка, 1996. С. 350-351.
66. Дзюба І. Сучасна мовна ситуація в Україні // Уряд. кур’єр. 2000. 20 квіт. С. 1-5.
67. Доля Т. Мовна ситуація в регіонах України: Сумщина, місто Шостка // Українська мова та література. 2002. №39. С.5.
68. Дячук В. В., Пустовіт Л. О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наук. думка, 1983. 156 с.
69. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності: стилістика та культура мови. К.: Либідь, 1999, 431 с.
70. Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Я. Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
71. Житецький П. / Основа, 1862. Цитую за: Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М., Курс сучасної української літературної мови. Вступ. Лексика і фразеологія. Фонетика. Морфологія. Ч. 1. К., 1972.
72. Жлуктенко Ю. О. Сучасні проблеми теорії та практики мовного планування // Мовознавство. 1990. №4. С. 10-17.
73. Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. К.: Наук. думка, 1984. 255 с.
74. Жовтобрюх М. А. Мова української преси (до середини дев’яностих років ХІХст.). К.: Вид-во АН УРСР, 1963. 413 с.
75. Жовтобрюх М. А. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ початок ХХ ст.). К.: Наук. думка, 1970. 303 с.
76. Закон України «Про друковані засоби масової інформації» Українське законодавство про засоби масової інформації. Айрекс ПроМедіа, 2004. 366 с.
77. Закон України «Про інформацію» Українське законодавство про засоби масової інформації. Айрекс ПроМедіа, 2004. 366 с.
78. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» К.: Преса України, 1997. 80 с.
79. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» Українське законодавство про засоби масової інформації. Айрекс ПроМедіа, 2004. 366 с.
80. Залевська А. А. Слово в лексиконе человека: Психолингвис. исслед. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1990. 204 с.
81. Зелінська Н. В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою тексту (літературне опрацювання тексту). К: УМК ВО, 1989. С. 4-68.
82. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Навчальний посібник. Львів: ПАІС, 2000. 180 с.
83. Івановський В. В. Інформаційний простір регіону: проблеми та перспективи розвитку. Житомир: «Полісся», 2005. 168с.
84. Калинин А. В. Лексика русского язика: [Учеб. пособие для вузов по спец. «Журналистика»] . 2-е изд. М.: Изд-во МГУ, 1978. 232 с.
85. Капелюшний А. О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник журналіста. Львів: ПАІС, 2002. 576 с.
86. Караванський С. Державотворча місія слова // Літературна Україна. 4 жовтня 2001.
87. Караванський С. Секрети української мови. К.: «Кобза», 1994. 152 с.
88. Каранська М. Річище нашої мови потребує очищення: надмірне вживання іноземних слів // Місц. самоврядування. 1998. №1-2. С. 73.
89. Качковський Л. Проблема мови в Україні чи проблема менталітету українців? // День. 2000. 19 квіт. С. 4.
90. Кирилюк Є., Жовтобрюх М. Видатна праця українських лексикографів // Радянська Україна. 1969. 19 квітня.
91. Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А. та ін. Морфемно-словотвірний фонд української мови // Мовознавство. 1990. №6. С. 21-23.
92. Кобилянський Б. До систематики словотворення // Рідна мова. 1939. Т.7. - №3. С. 125-130.
93. Коваль А. Культура ділового мовлення. К.: Вища шк., 1992. 155 с.
94. Коваль А. Практична стилістика української мови. К.: Вища шк., 1978 376 с.
95. Коваль А., Коптілов В., Русанівський В., Франко З. Дебати про культуру мови // Радянська Україна. 1963. 13 червня.
96. Козаков Г. Як ми говоримо по-українськи, або Девальвація усного мовлення / Голос України. 2002 №66. С. 12-13.
97. Коломієць В. Т. Розвиток лексики слов’янських мов у післявоєнний період. К.: Наук. думка, 1973. 304 с.
98. Коломієць В. Т. Словотвір неологізмів у слов’янських мовах // Мовознавство. 1973. №2. С. 3-19.
99. Комлев Н. Г. Десять тысяч русских неологизмов: от «оттепели» до «пересторойки» // Вестник Моск. Ун-та. Сер. 9. Филология. 1996. №4. С. 245-260.
100. Компанцева Л. «Крутые слова». Лингвистические особенности молодежного сленга // Відродження. 1994. №8. С.15-22.
101. Копанська М. Іншомовне павутиння в державній українській мові // Молодь України. 2000. 7 квіт. С. 2.
102. Котелова Н. З. Зеначение слова и сочитаемость. М.: Рус. язык, - 1975. 215с.
103. Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту: курс лекцій. Львів: ЛНУ, 1999 156с.
104. Косериу Э. Синхрония, диахрония и история // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1963. 342 с.
105. Кочерган М. П. Загальне мовознавство. Підручник К.: Академія, 1999. 288 с.
106. Кротевич Є. В., Родзевич Н. С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Наук. думка, 1957. 320с.
107. Кочерган М. П. Слово і контекст. Львів: Вища школа, 1980. 184 с.
108. Крупський І. В. Українська газета як художньо-поліграфічний феномен: історія, сучасний стан, перспектива розвитку. Львів: ЛДУ, 1993. 103 с.
109. Кузнєцова О. Д. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень. Львів: Світ, 1998. 412 с.
110. Кулик З. Українська мова в сучасних ЗМІ: З виступу міністра інформації на засіданні Ради з питань мовної політики при Президентові України // Уряд. кур’єр. 1998. 27 жовт. С. 5.
111. Культура української мови. Довідник. / С. Я. Єрмоленко, Н. Я. Дзюбишина-Мельник, К. В. Ленець та ін.; За ред. В. М. Русанівського. К.: Либідь, 1990. 304 с.
112. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. К.: Наук. думка, 2005. №2,3. С. 13-14.
113. Лазебник Ю. А. Проблеми літературної майстерності в журналістиці. К.: Держполітвидав УРСР, 1963. 266 с.
114. Левашов Е. А. Словари новых слов (краткий обзор) // Новые слова и словари новых слов. Л., 1978. С. 27-36.
115. Левченко М. Заметки о русинской терминологии // Основа. 1861. С. 18-23.
116. Ленець К. В. Лексичні зміни та їх відображення в мові сучасної преси // Мовознавство. 1988. №5. С. 7-14.
117. Лизанчук В. В. Без української мови, культури, духовності не може бути української України // Слово і час: Науковий журнал інституту літератури ім.. Т. Г. Шевченка НАН України та національної спілки письменників України. К.: «Фенікс», 2005. - № 2-3. С.3-11.
118. Лизанчук В. В. Радіожурналістика: Підручник. Львів: ПАІС, 2000. 366с.
119. Лыков А. Г. Можно ли окказиональное слово назвать неологизмами // Русский язык в школе. 1972. №2. С. 85-89.
120. Лингвистический энциклопедический словарь. Москва: Сов. энцыклопедия, 1990. 683 с.
121. Лубкович І. М. Соціологія і журналістика: Підручник. Львів: ПАІС, 2005. 176 с.
122. Мазурик Д. Інноваційні процеси в лексиці сучасної української літературної мови (90-ті роки ХХ ст..): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01/ Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. Львів, 2002, 19 с.
123. Мазурик Д. Інноваційні процеси в лексиці сучасної української літературної мови (90-ті роки ХХ ст..): Дис... на здобуття кандидата філологічних наук: 10.02.01. / ЛНУ. Львів, 2002, 212 с.
124. Мазурик Д. Сучасні тенденції в оновленні лексики української літературної мови // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Вип. 29. Львів, 2000. С. 177-182.
125. Мацько О. М. Абревіатури як згорнені мовні формули в дипломатичних текстах // Мовознавство. 2000. &nd