ПРОБЛЕМА РОЗУМІННЯ ІНФОРМАЦІЇ В ЖУРНАЛІСТИЦІ

brief description

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

ВЛАДИМИРОВ Володимир Михайлович

УДК 070.165.242.2

ПРОБЛЕМА РОЗУМІННЯ ІНФОРМАЦІЇ
В ЖУРНАЛІСТИЦІ

10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття вченого ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
доктор філологічних наук,
професор Різун В. В.

Київ 2003

З М І С Т

ПЕРЕЛІК ТЕРМІНІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

4

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

6

РОЗДІЛ І. Теоретико-методологічні засади становлення проблеми розуміння інформації в журналістикознавстві . . . . . . . .

18

1.1. Теоретичні передумови виникнення проблеми . . . . . . . . . . . .

18

1.2. Методологічні основи дослідження герменевтичної проблематики ЗМК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

26

1.3. Герменевтичний універсум і межі журналістики . . . . . . . . . . .

31

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

37

РОЗДІЛ ІІ. Базові процеси розуміння в журналістиці . . . .

40

2.1. Індивідуальні рівні розуміння . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

40

2.1.1. Незрозуміле. Наближення до розуміння . . . . . . . . . . . . .

48

2.1.2. Першорозуміння та інтерпретація . . . . . . . . . . . . . . . . . .

65

2.2. Семіотичні засади розуміння у сфері масової комунікації

70

2.2.1. Кодування знака як масовогерменевтична дія . . . . . . . .

77

2.2.2. Декодування знака: розуміння тексту та розуміння дійсності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

84

2.3. Механізми розуміння інформації журналістом . . . . . . . . . . .

86

2.3.1 Апперцепція у сфері масової комунікації . . . . . . . . . . .

86

2.3.2. Проблема відповіді масової аудиторії . . . . . . . . . . . . . . .

92

2.4. Перетворення індивідуального розуміння на масове . . . . . . .

98

2.4.1. Перехід від суб’єктності розуміння до інтерсуб’єктності масової комунікації . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

98

2.4.2. Чотирирівнева структура розгортання розуміння від Я Я” до Всі Всі” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

118

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

125

РОЗДІЛ ІІІ. Теоретичні основи журналістики у світлі теорії розуміння . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

128

3.1. Герменевтичні обґрунтування місії журналістики . . . . . . . .

128

3.2. Принципи журналістики як кодекс масового розуміння . .

134

3.3. Моделі масового розуміння . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

146

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

176

РОЗДІЛ ІV. Методологічні засади досягнення розуміння в журналістиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

178

4.1. Структури здійснення розуміння журналістом . . . . . . . . . . . .

183

4.2. Процеси досягнення журналістського розуміння . . . . . . . . . .

202

4.3. Проблематика розуміння інформації масовою аудиторією . .

238

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . .

256

РОЗДІЛ V. Перешкоди у процесах масового розуміння та методи їх подолання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

259

5.1. Витоки герменевтичних перешкод у сфері масової комунікації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5.2. Типологія перешкод розуміння інформації та шляхів їх подолання журналістом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

259

280

5.3. Масове перекручення інформації та управління ним . . . . . . .

310

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

318

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

319

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

329

В С Т У П

Аналіз розвитку журналістикознавства за останні десять років демонструє значний його поступ на багатьох визначальних напрямах. Потреба у поглиблених теоретико-методологічних дослідженнях виникла як наслідок стрімкої демократизації українського суспільства і, зокрема, сфери засобів масової комунікації (ЗМК), пов’язаних з розвитком інформаційних технологій, що набув особливих темпів на початку ХХІ ст.
Поряд з відомими і вже розв’язуваними практичними проблемами, такими, як роздержавлення ЗМК або створення мережі популярних інтернет-видань в Україні, поглибленому дослідженню піддавалися й теоретичні проблеми журналістикознавства, що стало наслідком усунення надмірного ідеологічного контролю над науковою сферою. Серед них одним з найважливіших визнається задача досягнення розуміння інформації в журналістиці. На його першорядне значення вказав, зокрема, професор В.В. Різун: Основними результатами успішного спілкування завжди є взаєморозуміння й згода <...>. Основний кон­флікт під час спілкування — це конфлікт між співрозмовниками при відсутності згоди через непорозуміння” [1].
Значним поступом у дослідженні фундаментальних основ розуміння у сфері комунікації стали докторські дисертації Г.Г. Почепцова з семантичних проблем комунікації [2], Н.П.Чепелєвої з дослідження процесів читання [3], кандидатські дисертації А.А. Казанського, в якій журналістика виступає як предмет соціально-філософського аналізу, зокрема, в світлі теорії відображення, та В.А.Бугрова з проблематики мови і символу в контексті проблеми розуміння [4].
Однак окремі наукові розвідки проблеми розуміння інформації як власне журналістикознавчої, зокрема дисертаційними методами, в Україні й за її межами не проводилися.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена рядом наукових, зокрема журналістикознавчих чинників, серед яких найважливішими є:
- вимоги національного відродження України, зокрема у таких галузях, як фундаментальні пошуки на рівнях філософії, філососфської лінгвістики, загальної філології, вітчизняного журналістикознавства тощо;
- необхідність утвердження демократичних відносин між вітчизняною пресою та суспільством, відносин, які мають тенденцію до зміцнення інтерсуб’єктного характеру і прагнуть суспільного порозуміння;
- різке зростання ролі преси в умовах демократичного реформування українського суспільства, а відтак і наукового пошуку нових резервів прискорення цього процесу;
- набуття проблемою розуміння першорядного значення за нових соціальних умов, пов’язаних із стрімким зростанням загальної інформатизації, з інтенсифікацією процесів соціалізації інформації;
- потреби власне журналістики, зокрема необхідність розроблення методик і моделей забезпечення розуміння інформації журналістом, читачем, масовою аудиторією;
- вимоги підвищення ефективності й дієвості ЗМК, збільшення їхнього впливу на перебіг соціального процесу зі зростаючим усвідомленням наслідків цього впливу;
- повсякденні завдання масовоінформаційної діяльності української преси, спрямовані на отримання соціально значущої інформації, а отже, її розуміння;
- потреби повсякчасного оновлення наукових ресурсів журналістської діяльності, виведення їх на якісно нові творчі рівні, а також необхідність обґрунтованого відкидання віджилих, застарілих підходів, притаманних недемократичним моделям ЗМК;
- нагальні вимоги підвищення якості підготовки кадрів для ЗМК країни, зокрема опанування ними герменевтичної проблематики;
- потреби розвитку інших галузей науки, зокрема герменевтики й семіотики, які у своїй пізнавально-перетворюючій діяльності впритул наблизилися до сфери масової комунікації та об’єктивно потребують уведення їх до цих сфер задля їхнього подальшого розвитку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема дисертації входить до підрозділу Фундаментальні дослідження наукових установ” (код 40101), до комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка Наукові проблеми державотворення України”, до комплексної наукової теми № 01БФ045-01 Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір”.
Мета і завдання дослідження.
Мета розв’язання проблеми розуміння інформації як такої, що є актуальною для журналістикознавства, через залучення теоретичних і методологічних доробків герменевтики, філософської лінгвістики, соціальної психології, сучасних поглядів на хаос (незрозуміле).
Завдання дослідження сформульовані на підставі визначеної мети:
у галузі теорії журналістики:
обґрунтувати тезу про те, що проблема розуміння інформації є однією з актуальних проблем журналістикознавства, яка має власні об’єкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи, вирішити яку можливо, об’єднавши науковий потенціал герменевтики, семіотики, соціальної психології, сучасних поглядів на хаос;
проаналізувати семіотичні механізми розуміння інформації в журналістиці;
довести, що саме інтерсуб’єктні інформаційні відносини є сферою повного розгортання герменевтичного потенціалу журналістики, дослідити динаміку перебігу ролей суб’єктів і об’єктів розуміння у герменевтичних трикутниках”: джерела інформації журналіста споживача інформації;
з позицій герменевтики розвинути теорію соціальних функцій преси;
проаналізувати основні принципи журналістики у світлі теорії розуміння;
запропонувати основні моделі розуміння інформації в журналістиці, які базуються на інформаційних моделях ЗМК та на соціально-політичних моделях суспільства, поставити й порушити питання співвідношення (балансу) різних моделей масового розуміння інформації у різних суспільствах;
на новому теоретико-методологічному матеріалі з’ясувати, які саме процеси розуміння інформації надають журналістам якісно нові рівні мислення та яким чином це відбувається;
у галузі методології журналістики:
розкрити основну структуру розуміння інформації у сфері масової комунікації від хаосу як незрозумілого через розуміння інформації спочатку джерелом інформації, потім журналістом, і врешті читачем та масовою аудиторією;
виявити, на підставі аналізу пізнавально-перетворювальної діяльності журналістики, її базові, пізнавально-перетворюючі функцію і метод, вирішити питання про місію журналістики;
визначити та проаналізувати джерела здійснення розуміння журналістом;
дослідити конкретні механізми досягнення розуміння журналістом та його аудиторією через спіралевидне розгортання рівнів розуміння від Я Я” до Всі Всі” та через механізми розуміння інформації як відчуження змісту події від самої події;
розвинути наукові погляди на структуру масової свідомості, зокрема вчення про блоки та стереотипи, з допомогою яких здійснюється та через які поширюється масове розуміння, шляхом уточнення наукового апарату та розробки структури блоків і стереотипів;
піддати дослідженню перешкоди розуміння у сфері масового спілкування;
проаналізувати з цих позицій особливості сприймання журналістських текстів масовою аудиторією та верифікацію отриманого розуміння.
На підставі зроблених висновків з’являється можливість порушити питання щодо подальшого розвитку фундаментальних наукових засад журналістикознавства через залучення до них теорії незрозумілого (хаосу) та теорії розуміння (герменевтики).
Об’єкт дослідження розуміння інформації в журналістиці, взяте як акт і як процес, як початкова (вихідна) та наступні його форми; розуміння як джерело, чинник, спосіб і умова розгортання пізнавально-перетворюючої діяльності в соціокультурному просторі, тобто розуміння-як-буття-в-соціумі.
Предмет дослідження процеси розуміння інформації в журналістиці, що розгортаються як в індивідуальній (джерела інформації, журналіста, реципієнта), так і в масовій свідомості, тобто процеси початкового отримання інформації, апперцепції, інтерпретації, верифікації, аплікації тощо, це і суб’єкт-об’єктні та інтерсуб’єктні відносини, взяті в контексті масового обміну інформацією, а також перешкоди здійсненню цих відносин.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети були використані методи дослідження як змісту, так і форми явищ, підданих розгляду. Дослідження базується на діалектичних засадах, однак методології дослідження онтологічного, гносеологічного, логічного рівнів проблеми розуміння інформації, хоч і послужили методологічним підґрунтям проведеного дисертаційного дослідження, лишилися, через обмежені рамки дисертації, за межами її тексту.
Широко застосовані загальнонаукові методи теоретичного дослідження системний, структурний (створення спіралеподібної структури переходу індивідуального розуміння у масове), функціональний, методи моделювання (створення моделей розуміння в журналістиці), формалізації (етапи і шари розуміння). Широко використані в дисертації методи аналізу і синтезу, аналогії. Методи конкретнонаукові (наприклад, моніторингу) були збагачені методами міждисциплінарного дослідження, що виявилося у взаємозбагаченні методів філософсько-герменевтичних, філологічних, зокрема семантичних, семіотичних, ономастичних тощо, та власне журналістикознавчих.
Впорядкуванню методів дослідження сприяло визначення меж журналістики і, відповідно, журналістикознавства у герменевтичному універсумі, шляхів поєднання всезагальної універсальності філософської герменевтики та універсальної конкретності теорії і практики масової комунікації.
Дослідження спирається на численні наукові доробки, які розвивалися трьома окремими напрямами і вперше зведені разом у межах одного наукового дослідження.
З одного боку це світова герменевтична думка, представлена працями Арістотеля [5], Ф. Шлейєрмахера [6], В. Дільтея [7], Е. Гуссерля [8], М. Гайдеґґера [9], Г.-Ґ. Ґадамера [10], Г.Г. Шпета [11], П. Рікера [12], Ю. Габермаса [13], Х. Інайхена [14], Д. Коегі [15], почасти Д. Девідсона [16], польських вчених Я. Лисека [17], В. Хринєвича [18], Є. Кобилінської [19], А. Бронка [20], П. Дибеля [21], Н. Лєснєвського [22], К. Мархоля [23], а також вітчизняних науковців С.О. Кошарного [24], М.В. Поповича [25], С.М. Квіта [26], Н.В. Чепeлєвої [27] та інших.
За останні десятиліття вона була доповнена теоріями комунікативної філософії К.О. Апеля [28], Д. Бьолера [29], В. Гьосле [30], ван Дейка Т. А. [31], А.М. Єрмоленка [32] та інтеракції Дж. Г. Міда [33], Т. Шибутані [34], П. Томсона [35], З. Ненцкі [36], почасти Ю. Габермаса [37], К. Поппера [38] тощо.
Фундаментальну базу дослідження складають також праці, присвячені хаосу (взятому тут як незрозуміле) та з синергізму, а саме о. П. Флоренського [39], Дж. Глейка [40], І. Пригожина та І. Стенгерс [41], Р.А. Уїлсона [42], А.Н. Колмогорова [43], М.А. Парнюка [44], В.С. Єгорова [45], Б.П. Лазоренка [46] та інших вчених, чиї погляди протилежні філософії раціоналізму.
З другого боку це проблеми філософської лінгвістики та загального мовознавства, розроблені В. фон Гумбольдтом [47], О.О. Потебнею [48], Бодуеном де Куртене [49], Ф. де Сосюром [50], Е. Бенвеністом [51], Л. Блумфілдом [52], Н. Хомським [53], Ч. Моррісом [54], М.М. Бахтіним [55], О.Ф. Лосєвим [56], І.Б. Штерн [57], К.М.Тищенком [58].
Це й соціальна психологія, у тій її частині, що наближена до масового спілкування, а саме погляди Г. Лебона [59], Г. Тарда [60], Л. Бінсвангера [61], С. Московічі [62], Е. Берна [63], В. Райха [64], М.С. Кагана [65], Б.Г. Ананьєва [66], Н.П. Чепeлєвої [67], М.М. Слюсаревського [68] та інших вчених;
У теорії журналістики джерелами дослідження були вперше перекладені автором з англійської праці У Ліппмана [69], Г. Лассвелла [70], Д. МакКвейла [71], В. Шрамма [72], Д. Елліота [73], Д. Р. Барні [74], Т. Петерсона, Й. Йенсена й В.Пайверса [75], Е.Денниса й Г. Мерріла [76], Л.У. Ходжеса [77], С. Розена [78], Б. Рівза [79], Ч. Осгуда [80], М. Кунчіка й А. Зіпфель [81], Р. Снодді [82], Є. Каца [83], Д. Андерсена і П. Бенджамінсона [84], К. Черрі [85], К. МакДоугалла [86], М. МакЛюена [87], П. Барвіза й К. Хаммонд [88], М. Франкеля [89] і багатьох інших, ряду наукових праць польських авторів Т. Гобан-Класа [90], П. Жбиковського [91], В. Добек-Островської [92], В. Пісарека [93], К. Якубовича [94], а з інших, київської та московської наукових шкіл Д.М. Прилюка [95], А.З. Москаленка [96], В.В. Різуна [97], В.Ф. Іванова [98], В.І. Шкляра [99], М.Д. Феллера [100], Є.П. Прохорова [101], В.В. Ворошилова [102], С.Г. Корконосенко [103] та інших.
Загалом, попри нечисленність наукових розвідок з власне проблеми розуміння в журналістиці, до дослідження тією чи іншою мірою залучено близько 200 іноземних джерел латиницею, більшість із яких раніше не перекладалася українською мовою, та понад 500 джерел українською і російською мовами. У більшості з них розглянуто окремі підходи до даної проблеми, викладено фундаментальні положення, на які спирається подальший науковий пошук.
Безпосередніми попередниками даного дослідження є журналістикознавці В.В. Ученова, В.І. Шкляр та Б.М. Сапунов [104]. Відома у 1970-1980-ті роки московська науковець В.В. Ученова першою вдалася до розглядання гносеологічних коренів публіцистики та застосування загальних гносеологічних закономірностей в умовах публіцистики Вона не займалася, однак, вивченням процесів розуміння, не звернула уваги на процеси появи інформації, оскільки зосередилась на процесах обміну вже наявною інформацією. Аналіз філософських проблем масовоінформаційної діяльності у московського дослідника телебачення й радіомовлення Б.М. Сапунова носить швидше реферативний характер, а поглибленому вивченню матеріалу перешкоджає невеликий обсяг його книги.
Київський вчений В.І.Шкляр першим включив розуміння у створений ним ланцюг етапів журналістської діяльності від спілкування через розуміння, цілком справедливо взяте ним як інтерпретація, до переконання та врешті до дії. Ним же було вперше досліджено перешкоди розуміння як наслідок браку інформації або невміння чи небажання репродукувати ту раціональність, в межах якої пишуться тексти, та вказано, що філософсько-методологічні дослідження даної проблематики повинні продовжитися. Не відкидаючи правомірності й важливості побудованої В.І.Шкляром парадигми, зазначимо, що, на наш погляд, розуміння є не тільки актом, а й безперервним процесом, що складається з актів. І тому науковий пошук може бути спрямовано у напрямі пошуку нерозривності розуміння, яким забезпечується і спілкування, і створення-відтворення переконання, і в цьому ряду дія також є актом розуміння, втілення розуміння і його верифікації, тобто перевірки на істинність.
В.В.Різун у докторській дисертації Моделювання і технологія редакторських систем” (1996 р.) досліджував редакторське розуміння твору, зокрема об¢єктивні і суб¢єктивні чинники цього процесу, однак цей вчений не ставив собі за мету дослідження розуміння у власне журналістській діяльності. Розуміння творів ЗМК читачами досліджував київський вчений М.Д. Феллер, на його погляди ми далі також будемо спиратися.
Наукова новизна результатів дисертації базується на кількох вихідних положеннях. Досі недостатньо вивченими у журналістикознавстві є процеси появи інформації у свідомості людей. Проблему розуміння як таку розглядає герменевтика. Однак спеціалісти цієї галузі науки не виходили за межі дослідження розуміння в його лінійних” вимірах Я Ти”. За останні десятиліття намітилися тенденції як звуження його до Я Я”, так і поширення до трикутних (площинних”) Я Ти Він”. У дисертації вперше робиться спроба вивести її на іманентно притаманні їй рівні Я Всі” і Всі Всі”.
В українському журналістикознавстві проблема розуміння інформації практично не була досліджена. В інформації науковцями вбачалася даність, інформація вже була”. Моделі й технології появи, виникнення інформації (власне настання розуміння) та її наступного пере-розуміння не піддавалися ретельному вивченню.
У дисертації, на базі досягнень науки на перетині цих двох напрямів, поставлено проблему розуміння інформації у сфері масової комунікації як власне наукову проблему та вперше зроблено спробу дисертаційними методами визначити підходи до її вирішення.
Уперше визначено послідовність процесу розуміння: від хаосу (предмету розуміння) через герменевтику (теорію та методологію розуміння) до журналістики та врешті до масової свідомості як прикінцевої складової процесу масового розуміння,
Журналістику вперше розглянуто як сферу масового розуміння, масового апперципування, масової верифікації інформації.
По-новому формулюється питання щодо особливої, медіа-суб’єктної ролі журналіста в контексті суб’єкт-об’єктних та інтерсуб’єктних відносин.
Збагачено використанням теоретичних і методологічних напрацювань герменевтики та загальної філології суто журналістикознавчі теорії, зокрема, основних соціальних функцій та принципів журналістики, запропоновано до визнання її нову, базову пізнавально-перетворювальну функцію, на цих підставах сформульовано та розроблено проблему місії преси, герменевтичних моделей преси.
Досліджено структуру сфери масової свідомості як сфери масового розуміння, вперше викладено, вивчено і розвинуто теорію стереотипів У. Ліппмана та його послідовників як умов журналістської діяльності.
Уперше досліджено методи й джерела здійснення (розгортання) розуміння в журналістиці та перешкоди розуміння у сфері масового спілкування. Дослідженню від герменевтики” піддано соціальні моделі журналістики, зокрема особливості протилежних тоталітарної та соціально відповідальної її моделей.
По-новому розглянуто масового розуміння читачами журналістського те

bibliography

ВИСНОВКИ

Головний висновок завершеного дослідження: проблема розуміння інформації в журналістиці існує і її необхідно досліджувати саме як наукову проблему. Вона має свої власні об’єкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи. Питання, поставлене В.Ученовою та В.Шкляром, має позитивне вирішення і, таким чином, набуває перспектив подальшого наукового вивчення.
Об’єктом розуміння інформації в журналістиці є процеси руху інформації від її появи на межі незнання через ланцюг розуміння до останніх етапів розуміння необхідності певної дії, її перебігу та розуміння її наслідків.
Предметом розуміння інформації в журналістиці є процеси створення та опрацювання інформації, тобто відображення фрагментів об’єктивної дійсності, взятих у їхній соціальній значущості, масовості та соціалізованості, підданих літературно-публіцистичній обробці та періодично розповсюджуваних на масову аудиторію.
Мета розуміння інформації журналістом надання масовій аудиторії більших підстав для прийняття нею рішень щодо власних наступних дій. Мета розуміння журналіста аудиторією отримання додаткової інформації.
Завдання розуміння інформації в журналістиці забезпечення надання інформації масовій аудиторії через послідовно здійснювані процеси її набуття, створення (кодування) і декодування знаків через проходження етапів першорозуміння, апперцепції-інтерпретації, аплікації, верифікації, повсякчасного подолання перешкод розуміння, інтегрування індивідуального розуміння у масове.
Отже, в результаті проведеного дисертаційного дослідження було обґрунтовано тезу про те, що проблема розуміння інформації є однією з актуальних проблем журналістикознавства. На підставі поглибленого аналізу наукових розвідок, що вже були здійснені вченими, та практики ЗМК на попередніх історичних етапах та в сучасній Україні показано, що у соціокультурному масштабі саме інтерсуб’єктні інформаційні відносини є умовою і сферою повного розгортання герменевтичного потенціалу журналістики. Дослідження динаміки перебігу ролей суб’єктів та об’єктів розуміння привело до визначення структурних утворень масової аудиторії герменевтичних трикутників”: джерела інформації журналіста споживача інформації.. Було збагачено основні теоретичні положення журналістикознавства, зокрема, з позицій герменевтики було переглянуто теорію соціальних функцій преси, у результаті чого було викладено ідею про існування місії журналістики (як її надфункції”) та базової пізнавально-перетворювальної функції. Проаналізовано основні принципи журналістики у світлі теорії розуміння, що дозволило обґрунтувати висновок про існування єдиного, вищого принципу журналістики принципу нерозривної єдності об’єктивності та гуманізму. Це дасть відстави журналістам-практикам, редакторам ЗМК точніше визначати свої позиції при прийнятті рішень у повсякденній редакційній роботі. Зроблені історичні екскурси в історію преси, зокрема, нацистської Німеччини та більшовицького СРСР, дали змогу запропонувати основні моделі розуміння інформації в журналістиці, виходячи з інформаційних моделей ЗМК та з соціально-політичних моделей суспільства, а також порушити питання співвідношення (балансу) різних моделей масового розуміння інформації у різних суспільствах та на різних історичних етапах розвитку тих самих суспільств.
На отриманому вперше теоретико-методологічному матеріалі з’ясовано, які саме процеси розуміння інформації та яким чином надають журналістам якісно нові рівні мислення.
Методологія розв’язання проблеми розуміння інформації в журналістиці розглядає методи вирішення окремих етапів та всього процесу в їх комплексі. Окремі методи розуміння, розглянуті вище, показують, що порушена теоретично проблема розуміння інформації в журналістиці має численні можливості практичного вирішення.
Для вирішення поставленої проблеми було проведено наукові розвідки у сфері масової комунікації (зокрема журналістики та журналістикознавства), а також на теренах філософії (передусім герменевтики), філології (зокрема семантики, семіотики, ономастики), соціальної психології та ряду інших наукових дисциплін,. Отримані результати доводять правомірність і результативність такого міждисциплінарного пошуку дисертаційними методами.
Таким чином, структура наукового пошуку є складно організованою, у ній виділено кілька основних рівнів:
- філософське підґрунтя, що безпосередньо залучається до її вирішення;
- філологічний (знаковий) рівень;
- власне журналістикознавчий рівень.
Кожен з цих рівнів сам у собі теж є складним та багатошаровим.
Висновок про те, що ця проблема існує, вже передбачає наступне питання: щодо можливості її вирішення. Нами воно вирішене позитивно. У дисертації запропоновано численні схеми, які показують існування й функціонування структур, принципів, моделей розуміння інформації як джерелом інформації, так і журналістом, отримувачем інформації та масовою аудиторією. Через надзвичайну складність даної проблеми цього дослідження не можна завершити в одній дисертації: новий напрям журналістикознавства вимагає скоординованих зусиль багатьох вчених різних галузей знань: герменевтики, загальної філології, семіотики, соціальної психології, нейропсихології, нейролінгвістики, масової інформації, масової комунікації, журналістикознавства.
У дисертації на перехресті цих векторів наукового пізнання зроблено дослідження окремих актів і усього процесу розуміння інформації в журналістиці.
Задля досягнення цієї мети визначено структуру з етапів та станів перетворення хаосу на розуміння та розгортання герменевтичного ланцюга від хаосу (предмету розуміння) через герменевтику (взяту в даному випадку як методологія) до журналістики й журналістикознавства як складових процесу масового розуміння, розглянуто журналістику як сферу розгортання (здійснення) масового розуміння, а також як соціальну ономастику, масову апперцепцію, сферу масової верифікації інформації (відкрито ефект дзиги”). Позитивно вирішено питання щодо існування особливої, медіа-суб’єктної ролі журналіста в контексті суб’єкт-об’єктних та інтерсуб’єктних масовоінформаційних відносин, що має надати допомогу журналістам у більш точному їх самовизначенні під час спілкування з різними учасниками масовоінформаційного процесу.
Уперше застосовано до даної сфери ідею існування окремих моделей преси. Розроблено шестирівневу 16-секторну схему чотирьох основних герменевтичних моделей преси, створено структуру та досліджено специфіку чотирьох моделей масового розуміння тоталітарної, лібертаріанської, авторитарної та соціально відповідальної. Сформульовано висновок щодо їхнього співіснування та балансу в різних моделях преси та суспільства, зокрема, в сучасній Україні. Це істотно збільшує можливості редакційних працівників, передусім головних редакторів, а також засновників ЗМК у правильному визначенні стану оточуючої їх соціальної реальності та у безпомилковому визначенні їхнього місця в масовоінформаційній структурі даного регіону в даний час.
Уперше досліджено методи розуміння інформації в журналістиці, що дало змогу запропонувати до використання у практичній журналістській діяльності систему конкретних методів передбачення, набуття, першорозуміння-апперцепції-інтерпретації-верифікації інформації тощо як в індивідуальній, так і у масовій свідомості. Вивчення перешкод розуміння у сфері масової комунікації та методики їх подолання має надати журналістам, літературним редакторам нові інтелектуальні можливості.
Питання про існування масового розуміння знайшло схвальну відповідь. Визначено, що воно є формою існування та прояву великої кількості розумінь індивідуальних.
Розвинуто знання про те, що інформація в журналістиці існує в знакові. Знак функціонує у сферах масового розуміння та масового спілкування так само, як і в індивідуальній свідомості, однак індивідуальність (Я Я¹ ”), лінійність (Я Ти”, Я Він”) та площинність (Я Ти Він”) його створення й подальшого розуміння замінюються у масовокомунікаційній сфері на об’ємність, універсальність та інтегрованість (спіралеподібний шлях становлення масового розуміння з індивідуального від до ”Всі Всі” (Кожен Кожен”) і далі. Іманентно притаманна знакові багатозначність відбувається неоднаково у кожній індивідуальній свідомості, примножується на кількість здійснених інтерпретацій у кожного з індивідуумів, завдяки чому семантика теж набуває масових вимірів. Знак інтегрується у масовій свідомості в стереотипи-блоки, передусім на підставах індивідуальних, групових та масових інтересів.
Розуміння у сфері масового спілкування є процесом спільного, відокремленого та інтерсуб’єктного добування інформації, її появи із хаосу, перетворення, комунікації, споживання, верифікації, втілення в дії. Усвідомлення сутності цих та багатьох інших етапів вимагає герменевтичного вишколу, певної тренованості, готовності та бажання діяти відповідно до її порад.
Розглянуте у світлі герменевтики питання щодо соціальних функцій преси дає такі відповіді:
існує базова, пізнавально-перетворювальна функція преси, яка є триланковою інфраструктурою в різних побудовах систем її функцій, запропонованих окремими авторами та науковими школами, оскільки допомагає знаходити відповіді не лише на запитання навіщо журналістика?”, а й на запитання навіщо журналістиці саме ця функція?”;
існує надфункція журналістики, або її місія, котра в демократичному суспільстві полягає в наданні вільному суб’єкту можливості вільного одержання потрібної йому інформації та в забезпеченні умов вільного обігу інформації у масовій свідомості. У цій формулі міститься відповідь і на запитання стосовно основної мети масового розуміння, або стосовно її масовогерменевтичної функції.
Питання щодо принципів журналістики, розглянуте у світлі герменевтики та комунікативної практичної філософії, дало підстави для висновку про основні принципи досягнення розуміння інформації в журналістиці, серед яких перше місце посідають об’єктивність і гуманізм у їхній діалектичній єдності й протиставленості. Такий висновок, розвинутий у подальшому дослідженні, дозволив сформулювати закон непорушної єдності об’єктивності і гуманізму як основний принцип розуміння інформації у журналістиці.
Вивчення питання про метод дало відповідь, якими є механізми досягнення розуміння у сфері масового спілкування та долання перешкод на цьому шляху. Внаслідок проведених досліджень уперше в журналістикознавстві, ґрунтуючись на попередніх набутках учених різних галузей знань:
сформульовано основний метод досягнення масового розуміння, який забезпечує виконання базової пізнавально-перетворювальної функції журналістики, та викладено його триланкову структуру (герменевтичний міст”);
розглянуто джерела здійснення розуміння журналістом та створено їхню структуру з восьми головних парних чинників;
складено структуру масового розуміння, або триланковий герменевтичний ланцюг”, яким інформація рухається шляхами першорозуміння-інтерпретації-творення від виникнення інформації через три її рівні: джерела інформації, журналістський та читацький;
запропоновано структуру журналістського розуміння як послідовного відчуження, яка складається з трьох шарів, до яких занесено 12 ступенів: перші вісім (називання, відмежування, відрізнення, протиставлення, відокремлення, віддалення, відчуження й повного відчуження) складають шар першорозуміння, а далі (розуміння ідеї, задуму, спільної мети) є шаром інтерпретації, за яким лишається врешті спільна дія;
відображено структуру читацького розуміння журналістських текстів,
розглянуто перешкоди розуміння, як індивідуального, так і масового, і методи їх подолання.
Проведене дослідження дозволяє змалювати усю послідовність здійснення розуміння інформації в журналістиці:
фрагмент об’єктивної істини, взятий суб’єктом пізнання від незрозумілого-незнаного (хаосу) у вигляді інформації та оформлений у знакові, оцінюється і опрацьовується журналістом як соціально значуща інформація,
у процесі тиражування та розповсюдження вона набуває масового характеру,
її апперципують-інтерпретують через вирішення конфлікту з попереднім знанням, усвідомлюють суб’єктивно під впливом стереотипів, через подолання перешкод розуміння,
спожита (тобто, передусім, зрозуміла масовою аудиторією), вона набуває соціального характеру,
зрештою, вона поповнює (оновлює) знання, що таким чином верифікуються, і формується як підстава до дії,
оскільки розуміння виявляє себе як активність суб’єкта, масове розуміння виявляється як активність інтегрованих масових суб’єктів.
Усі ці етапи є предметом подальшого дослідження феномену розуміння інформації взагалі і розуміння тексту, розуміння засобів масової комунікації та й розуміння як такого, у найширшому, філософському значенні.
Для дослідження проблематики масового розуміння потрібні зусилля різних наукових дисциплін, тут мають використовуватися різноманітні методи герменевтичні, філологічні, соціально-психологічні, політологічні, суто журналістикознавчі тощо. Вільного володіння ними треба вчити професіоналів. Методики появи інформації мають бути викладені їм так само, як нині їм викладають методики опрацювання інформації. Проходження герменевтичної школи”, на наш погляд, має стати неодмінною складовою високого професіоналізму працівників ЗМІ. Грунтовні знання цих проблем та методів їх вирішення необхідно вважати важливим чинником при визначенні підстав для прийняття кадрових рішень у редакційних колективах тощо.
Коли журналістика, а за нею журналістикознавство навчаться брати до уваги та пояснювати іншим ті факти нашого суспільного життя, які Р.А.Уїлсон називав прихованими змінними та невидимим світом”, навчаться бачити, що інформація завжди є не тільки і не просто фактом, а це передусім бачення факту індивідом у оточенні інших індивідів, а тимчасом сам факт це явлення колишнього хаосу у відносності нашої обізнаності з ним у відносній таки непізнанності виникне проблема подальшого розвитку теорії масового розуміння. Напевно, тут пропозиція поки що випереджає попит з боку редакційних колективів і окремих журналістів, але таке становище можна вважати нормальним для суспільств, що переходять до демократичних відносин у масовоінформаційній сфері. Важливо те, що у науці вже поставлені ці питання, а отже, можемо бачити перспективу подальшого розвитку на цьому напрямку класичної теорії журналістики.
Робити це необхідно в контексті розвитку інформаційної революції”. Неналежне вирішення проблеми розуміння у сфері масової комунікації надалі знижуватиме ефективність та дієвість преси, гальмуватиме поступ соціального прогресу. Чим більше зростатимуть темпи перетворень і масштаби розгортання інформаційної ери, чим далі поглиблюватимуться її протиріччя, тим більше відчуватиметься невирішення цієї проблеми і тим настійливішою буде вимога повернутися до неї, однак уже зі значним запізненням.
У відкритому, демократичному суспільстві вільний суб’єкт, на власний вибір та під власну відповідальність, розпочинає, розгортає й завершує кожну дію розуміння. Цей процес є феноменом, що складається з нескінченної послідовності взаємопов’язаних герменевтичних актів і являє собою основу буття людини, її розуміння-як-буття. В соціокультурних масштабах це масове-розуміння-як-масове-буття, а одним з головних його чинників є журналістика, яка, потужно впливаючи на стихійне, неформальне комунікування, перетворює його на соціальне-розуміння-як-соціальне буття. У найширших вимірах воно має бути потрактоване так: соціальне-розуміння-як-соціальне буття.-в-світі.
Така постановка питання відкриває перед наукою широкі перспективи. Застосування теорії хаосу, герменевтики (як теорії та методології розуміння) та загальної (філософської) філології й певних напрямків семіотики та соціальної психології, взятих у комплексі, до журналістики й журналістикознавства особливо плідне в цьому контексті. Вони створюють теоретико-методологічну базу під новими науковими дослідженнями, що суттєво розширять класичне бачення теоретичних і методологічниз проблем журналістикознавства. Так, свої відмінності має розуміння інформації у інформаційній, аналітичній журналістиці та публіцистиці, тобто відмінності розуміння у статичних системах (5 W), динамічних системах та динамічних системах, що базуються на нестабільності людського фактора. Ці відмінності мають бути досліджені першочергово.
Подальше розгортання теорії масового розуміння може дати підстави для розвитку теорії масового спілкування: герменевтика журналістики якраз і є одним з її наріжних каменів. За нею відкривається перспектива створення теорії масового пізнання. А це, у свою чергу, може стати кроком до створення значно ширшої теорії масового співіснування.
Нами розглянуто тільки перший рівень, нижчий, фундаментальний щабель цих сходів, що ведуть до подальшого розуміння законів існування людської спільноти. Актуальні тенденції в найширшому потоці соціального процесу, у світі мас-медіа та в теоретичній журналістиці викликають потребу в створенні стрункої наукової дисципліни, яка дала б цілісне уявлення про природу, рушійні сили та закономірності функціонування масовоінформаційних процесів за законами герменевтики. Для цього потрібна наукова школа зі своїми теоретичними й методологічними засадами, напрямами пошуку, з дискусіями та з висновками, які доводили б істину в суперечках між прихильниками різних точок зору.
Журналістиці необхідна така герменевтична школа. Об’єктивний хід розвитку масової комуникації підвів її до цієї межі. І це, як було показано вище, є актуальним не лише для України. Таку наукову школу необхідно створити в межах журналістикознавства, відповідаючи на виклики процесів інформатизації та демократизації. Саме це є найголовнішим висновком, до якого приводить нас проведене дослідження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Різун В. В. Загальна характеристика масовоінформаційної діяльності // Наукові записки Інституту журналістики. К.: Вид-во Київ. нац. ун-ту, 2000. Т. 1. С. 15 30.
Почепцов Г. Г. Семантические проблемы коммуникации: Дисс... д-ра. филол. наук: 10.01.10. К., 1988. 364 с. Див. також: Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. М.: Центр, 1998. 352 с.
Чепелєва Н. В. Психологія читання навчальної та наукової літератури в системі професійної підготовки студентів: Автореф. дис... д-ра психол. наук: 19.00.07. К., Київ. держ. пед. ін-т ім. М.П. Драгоманова. К., 1992. 40 с.
Казанский А.А. Журналистика как предмет социально-философского анализа: Автореф. дисс канд. филос. наук: 09.00.01 / АОН при ЦК КПСС. М., 1982. 20 с.; Бугров В.А. Мова та символ в контексті проблеми розуміння: Дис... канд. філос. наук: 09.00.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. К., 1996. 156 с.
Арістотель. Політика. К.: Вид-во Соломії Павличко, 2003. 238 с.
Шлейермахер Ф. Речи о религии. Монологи. М., 1911; Schleiermacher, F.D.E. Grammatical and technical interpretation // The hermeneutics reader. Oxford, 1985. P. 86 97.
Дильтей В. Наброски к критике исторического разума // Вопросы философии. 1988. № 4. С. 135 152; Дильтей В. Описательная психология. 2-е изд. СПб.: Алетейя, 1996. 156 с.; Дильтей В. Понимающая психология. М., 1924.
Гуссерль Э. Логические исследования: Пролегомены к чистой логике. Перепечатка с изд. 1909 г. К.: Вентури, 1995. 256 с.; Гуссерль Э. Начало геометрии. Введение Жака Деррида: Пер. с фр. и нем. М. Маяцкого. М.: Ad Marginem, 1996. 267 с.
Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге. Сборник. Под ред. А. А. Доброхотова. М.: Высш. шк., 1991. 192 с.
Ґадамер, Ганс-Ґеорг. Істина і метод: У 2 т. Пер. з нім. К.: Юніверс, 2000. Т. 1. 464 с.; Ґадамер, Ганс-Ґеорг. Герменевтика і поетика // Вибрані твори. К.: Юніверс, 2001. 288 с.; Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного: Пер. с нем. М.: Искусство, 1991. 367 с.; Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы филос. герменевтики. / Общ. ред. и вступ. ст. Б. Н. Бессонова. М.: Прогресс, 1988. 704 с.; Gadamer H.-G. Jezyk a rozumienie // Uniwersalny wymiar hermeneutyki / Pod redakcja A. Przylebskiego. Poznan: Wyd-wo Fundacji Humaniora, 1997. 150 s., s. 133 150.
Шпет Г.Г. Внутренняя форма слова: Этюды и вариации на темы Гумбольдта. М.: Колос, 1927. 156 с.; Шпет Г.Г. Герменевтика и ее проблемы // Контекст-90 М.: Наука, 1990. С. 221 260; Шпет Г. Г. Герменевтика и ее проблемы // Контекст-91 М.: Наука, 1991. С. 216 252.
Рикер П. Герменевтика. Этика. Политика. Московские лекции и интервью. М.: Academia, 1995. 160 с.; Рікер П. Сам як інший / В.Андрушко, О.Сирцова (Пер. з фр.) 2 вид. К.: Дух і літера, 2002. 292 с. К., 2002; Рикёр П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике. М.: Московский философский фонд, Асаdemia-центр”, МЕДИУМ”, 1995. 416 с.
Габермас Ю. Дії, мовленнєві акти, мовленнєві інтеракції та життєвий світ // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. К.: Лібра, 1999. С. 287 324; Габермас Ю. Єдність розуму в розмаїтті його голосів // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія: Підручник. К.: Лібра, 1999. С. 255 288; Габермас Ю. Мораль і моральність. Чи стосуються гегелівські заперечення Канта також і дискурсивної етики? // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія: Підручник. К.: Лібра, 1999. С. 325 345; Габермас Ю. Про суб’єкта історії. Деякі міркування щодо хибних альтернатив // Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія: Підручник. К.: Лібра, 1999. С. 346 354; Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. СПб.: Наука, 2000. 380 с.
Ineichen H. Hermeneutyczne roszczenie do uniwersalnosci bez ontologicznego ugruntowania hermeneutyki // Uniwersalny wymiar hermeneutyki / Pod redakcja A. Przylebskiego. Poznan: Wyd-wo Fundacji Humaniora, 1997. S. 47 54.
Koegi D. Prawda jako metoda hermeneutyka u Heideggera // Uniwersalny wymiar hermeneutyki / Pod redakcja A. Przylebskiego. Poznan: Wyd-wo Fundacji Humaniora, 1997. S. 55 68.
Дэвидсон Д. Исследование истины и интерпретации. (Пер. с англ.). М., УРСС, 2003. 362 с.
Lysek Jan. O podstawach kreowania racjonalnosci hermeneutycznej w pedagogice. Katowice: Slask, 1998. 115 s.
Hryniewicz Waclaw. Hermeneutyka w dialogu. Szkice teologiczno ekumeniczne. Opole: Wydawnictwo Sw. Krzyza, 1998. Tom 2. 290 s.
Kobylinska Ewa. Hermeneutyczna wizja kultury. Warszawa, Poznan: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1985. 172 s.
Bronk A. Filozoficzna hermeneutyka i kategoria obiektywnosci // Uniwersalny wymiar hermeneutyki / Pod redakcja A. Przylebskiego. Poznan: Wyd-wo Fundacji Humaniora, 1997. S. 11 36.
Dybel P. Problem dzejowosci rozumienia w hermeneutyce Gadamera // Uniwersalny wymiar hermeneutyki / Pod redakcja A. Przylebskiego. Poznan: Wyd-wo Fundacji Humaniora, 1997. S. 37 46.
Lesniewski N. Czy mozliwa jest radykalizacja hermeneutyki filоzificznej Hansa Georga Gadamera? // Uniwersalny wymiar hermeneutyki / Pod redakcja A. Przylebskiego. Poznan: Wyd-wo Fundacji Humaniora, 1997. S. 69 80.
Marchol K. Nosnosc spoleczna slownictwa perswazyjnego. Krakow: Osrodek Badan Prasoznawczych PKR”, 1979. 60 s.
Кошарний С. О. Біля джерел філософської герменевтики. К.: Наукова думка, 1992. 124 с.
Попович М. В. Раціональність і виміри людського буття. К.: Сфера, 1997. 288 с.
Квіт С. В межах, поза межами і на межі. К.: Нова література, 1999. 186 с.; Квіт С. Виховання сучасного журналіста і типологія синтетичного мислення: Есеїзм і постмодернізм // Українська журналістика 99. К., 1999. С. 71 74; Квіт С. Понад часом. К., 1999. 188 с.
Чепелєва Н. В. Психологія читання навчальної та наукової літератури в системі професійної підготовки студентів: Автореф. дис... д-ра психол. наук: 19.00.07. К., Київ. держ. пед. ін-т ім. М. П. Драгоманова, 1992. 40 с.; Чепелєва Н.В. Теоретические основы психологической герменевтики // Актуальні проблеми психології: У 2 т. Т. 2, Психологічна герменевтика / За ред. Н.В Чепелєвої. К., 2001. Вип. 1. С. 5 18.
Апель К. О. Екологічна криза як виклик дискурсивній етиці // Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія: Підручник. К.: Лібра, 1999. С. 413 454; Апель К. О. Дискурсивна етика як політична етика відповідальності у ситуації сучасного світу // Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія: Підручник. К.: Лібра, 1999. С. 395 412; Апель К. О. Етноетика та універсалістська макроетика: суперечність чи доповнювальність // Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія: Підручник. К.: Лібра, 1999. С. 355 371; Апель К. О. Ситуація людини як етична проблема // Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія: Підручник. К.: Лібра, 1999. С. 231 254; Апель К. О. Спрямування англо-американського комунітаризму” в світлі дискурсивної етики / Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія: Підручник. К.: Лібра, 1999. С. 372 394.
Bohler D. Kommunikation und Reflexion. Zur Diskussion der Transzendentalpragmatik (hrsg. mit W.Kuhlmann). Frankfurt a. M., 1982.
Хёсле В. Философия и экология. М.: Наука, 1993. 205 с.
Дейк ван Т. А. Язык. Познание. Коммуникация. / Сост. В. В. Петров: Под ред. В. И. Герасимова. М.: Прогресс, 1989. 310 с..
Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія: Підручник. К.: Лібра, 1999. 488 с.
Мід Джордж Г. Дух, самість і суспільство з точки зору соціального біхевіориста. К.: Укр. центр духов. культури, 2000. 416 с.
Шибутани Т. Социальная психология. Ростов н/Д.: Феникс, 1999. 544 с.
Thompson, J.B. Critical hermeneutics: A study in the thought of Ricoeur P. a. Habermas J. Cambridge etc.: Cambridge univ. press, 1981. IX, 257 p. Bibliogr.: p. 241 251. Ind.: p. 252 257.
Necki Zbigniew. Komunikacja miedzyludzka. Krakow: Antykwa, 2000. 253 s.
Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. СПб.: Наука, 2000. 380 с.
Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: У 2 т. К.: Основи, 1994.
Флоренский П. А. Автореферат // Вопросы философии. 1988. № 12. С. 115.
Gleick James. Chaos. Making a New Science. The Amazing Science of the Unpredictable. London: Vintage, 1998. 212 р.
Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой. / Общ. ред. В.И. Аршинова, Ю.Л. Климонтовича и Ю.В. Сачкова. М.: Эдиториал УРСС, 2000. 310 с.; Пригожин И. Философия нестабильности // Вопросы философии. 1991 № 2; Пригожин И. Р., Стенгерс И. Время, хаос, квант. М.: Прогресс, 1999. 266 с.
Уилсон Роберт Антон. Квантовая психология. (Перевод с англ. под ред. Я. Невструева). К.: Янус, 1998. 224 с.; Уилсон Роберт Антон. Психология эволюции. (Перевод с англ. под ред. Я. Невструева). К.: Янус, 1998. 304 с.
Колмогоров А.Н. Три подхода к определению понятия количество информации” // Теория информации и теория алгоритмов. М.: Наука, 1987. 304 с.
Категории закон” и хаос”: Монография. М.А. Парнюк, Б.П. Лазоренко, Е.Н. Причепий и др. К.: Наукова думка, 1987. 294 с.
Егоров В. С. Рационализм и синергизм. М.: Советский спорт, 1997. 308 с.
Категории закон” и хаос”: Монография. М. А. Парнюк, Б. П. Лазоренко, Е. Н. Причепий и др. К.: Наукова думка, 1987. 294 с.
Гумбольдт Вильгельм фон. Избранные труды по языкознанию (Пер. с нем.) М.: Прогресс, 1984. 395 с.; Гумбольдт Вильгельм фон. Лаций и Эллади // Гумбольдт Вильгельм фон. Избранные труды по языкознанию. (Пер. с нем.) М.: Прогресс, 1084. 395 с.; Гумбольдт Вильгельм фон. Язык и философия культуры. (Пер. с нем.) М: Прогресс, 1985. 451 с.
Потебня А.А. Слово и миф. М.: Правда, 1989. 622 с.; Потебня А.А. Полное собрание трудов: Мысль и язык. Подгот. текста Ю.С. Рассказова и О.А. Сычева. Комментарии Ю.С. Рассказова. М.: Лабиринт, 1999. 300 с.
Бодуэн де Куртенэ И. А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2 т. М.: Изд-во АН СССР, 1963.
Сосюр Фердинан де. Курс загальної лінгвістики: Пер. з франц. А. Корнійчук, К. Тищенко. К.: Основи, 1998. 324 с.
Бенвенист Э. Общая лингвистика. М., Прогресс, 1974, 447 с.
Блумфилд Л. Язык. М.: Изд-во иностр. лит., 1968. 324 с.
Хомский Н. Язык и мышление. Пер. с англ. Б.Ю. Городецкого под ред. В.В.Раскина с предисл. В.А. Звегинцева. М.: Изд-во МГУ, 1972. 122.; Хомський Н. Роздуми про мову. Львів: Ініціатива, 2000. 352 с.
Morris Ch. Signification and Significance. Cambridge, Mass., 1964. 212 p.
Бахтин М. М. Проблема диалогической речи // Собр. соч. в 7 т. М.: Русские словари, 1996. Т. 5. С. 209 218; Бахтин М. М. Проблема текста // Собр. соч. в 7 т., Т. 5. М.: Русские словари, 1996. С. 306 328; Бахтин М. М. Тетралогия / Сост., текстолог. подготовка, научный аппарат И. В. Пашкова. Комментарии В. Л. Михлина, Н. К. Бонецкой, В. М.. Алпатова, Н. Л. Васильева, И. П. Пешкова. М.: Лабиринт, 1998. 608 с.
Лосев А.Ф. Страсть к диалектике: Литературные размышления философа. М.: СПб, 1990. 320 с.; Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. М.: Изд-во МГУ, 1982. 480 с.; Лосев А.Ф. Имя. СПб.: Алетейя, 1997. 614 с.; Лосев А.Ф. Миф число сущность. М.: Мысль, 1994. 919 с.; Лосев А.Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. М.: Искусство, 1976. 367 с.; Лосев А.Ф. Философия имени. М.: Изд-во МГУ, 1990. 169 с.; Лосев А.Ф. Хаос и структура / Сост. А.А. Тахо-Годи и В.П. Троицкого. Общ. ред. А.А. Тахо-Годи и В.П. Троицкого. М..: Мысль, 1997. 831 с.
Штерн І. Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики. Енцикл. словник для фахівців з теоретич. гуманіт. дисциплін та гуманіт. інф ки. К.: АртЕк, 1998. 336 с.
Тищенко К.М. Метатеорія мовознавства: Дис... докт. філол. Наук: 10.02.19. / Київ. держ. ун-т. К., 1992. 402 с.
Лебон Г. Психология толп // Психология толп. М.: Институт психологии РАН; КСП+, 1999. С. 15 254.
Тард Г. Мнение и толпа // Психология толп. М.: Институт психологии РАН; КСП+, 1999. С. 255 412.
Бинсвангер Л. Бытие-в-мире. М.: КСП+; СПб (при участии психологич. центра Ленето”, СПб), 1999. 300 с.
Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс. М.: Центр психологии и психотерапии, 1998. 480 с.
Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. СПб М.: Университетская книга; АСТ, 1998. 398 с.