ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В СУЧАСНОМУ МЕДІАТЕКСТІ (ФУНКЦІОНАЛЬНО-ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ)

brief description

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

УДК 070.41

ШАПОВАЛОВА Галина Валентинівна

ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В СУЧАСНОМУ МЕДІАТЕКСТІ
(ФУНКЦІОНАЛЬНО-ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ)

Спеціальність 10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук, доцент
Яцимірська Марія Григорівна,
Львівський національний університет
імені Івана Франка, завідувач
кафедри мови ЗМІ

Львів 2003

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ............................................ 4
ВСТУП................................................. 5
РОЗДІЛ 1. МОВА І СТИЛЬ ЖУРНАЛІСТСЬКОГО ТЕКСТУ
КІНЦЯ ХХ ПОЧАТКУ ХХІ СТ.......................................................... 10
1.1. Динамічні процеси в сучасному медіатексті: аспекти політичного дискурсу........................................ 10
1.2. Особливості мови газети як засобу масової інформації.................. 29
Висновки......................................................................................................... 32
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ОНОВЛЕННІ МАС-МЕДІЙНОЇ ЛЕКСИКИ.................................................................................................... 34
2.1. Перерозподіл активної і пасивної лексики в мові українських
мас-медіа......................................................................................................... 39
2.2. Розширення сполучуваності слів як наслідок актуалізації їх уживання............................................................................................................... 57
2.3. Оновлення української лексики сучасними запозиченнями.......... 66
2.4. Детермінологізація спеціальної лексики на сторінках українських часописів................................................................................................................ 68
2.5. Збагачення мови засобів масової інформації новотворами................ 70
2.6. Вкраплення розмовних елементів у сучасний журналістський текс......................................................................................................................... 72
2.7. Частотний словник найуживанішої лексики в сучасних ЗМІ......... 80
Висновки......................................................................................................... 81
РОЗДІЛ 3. НЕОЛОГІЗМИ В МЕДІАТЕКСТІ ЯК ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ СУСПІЛЬНОГО ПОСТУПУ........................................................................... 83
3.1. Новації іншомовного походження на сторінках сучасних засобів масової інформації................................................................................ 83
3.2. Неологізми-новотвори в мові сучасних періодичних видань .......... 103
3.2.1. Суфіксація як потужний спосіб творення новий слів у мові сучасних ЗМІ ...................................................................................................... 104
3.2.2. Префіксальний спосіб творення неологізмів сучасного медіатексту...................................................................................................... 110
3.2.3. Осново- та словоскладання як база творення нових слів .............. 114
3.2.4. Структурно-семантичні типи абревіатур мови ЗМІ ...................... 122
3.2.5. Лексико-семантичний та семантичний способи творення нових слів у сучасних медіа..................................................................... 128
Висновки....................................................................................................... 131
РОЗДІЛ 4. ЕКСПРЕСИВНІ ЗАСОБИ МОВИ ЯК ЧИННИК ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ МОВЛЕННЯ ЗМІ.................................................. 132
4.1. Засоби експресивності, породжені суспільно-політичними
чинниками..................................................................................................... 133
4.2. Деривація як засіб експресивності в сучасному медіатексті........ 142
4.3. Експресивні словосполучення як інструмент образного мислення журналіста............................................... 148
4.4. Рефлексія розмовності як джерело експресії в сучасному медіатексті............................................................................................................162
Висновки....................................................................................................... 165
ВИСНОВКИ.................................................................... 167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................... 172
ДОДАТОК А........................................................................ 198

ВСТУП

Актуальним напрямом сучасного пресознавства є вивчення мови засобів масової інформації на кожному історичному етапі її розвитку. Особливе зацікавлення проблемами мови українських ЗМІ пояснюється глибокими змінами в суспільно-економічному, мистецькому, освітньо-культурному житті країни після проголошенням незалежності України (1991 р.). Дослідження мови преси цього періоду, зокрема на рівні лексики, сприяє всебічному вивченню процесів, що відбуваються в українському суспільстві в кінці ХХ початку ХХІ ст., адже саме мова ЗМІ стала втіленням і виразником ідей, прагнень сучасної доби.
Актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена необхідністю ґрунтовного вивчення мови українських ЗМІ кінця ХХ початку ХХІ ст., зокрема її словника. Проголошення незалежності України й виникнення нових суспільно-політичних реалій у державі спричинили глибинні зміни в українському суспільстві, що знайшло своє найповніше відображення у мові засобів масової інформації. Аналіз інноваційних процесів сучасного медіатексту дозволить з’ясувати основні тенденції в оновленні мас-медійної лексики, здійснити семантичний аналіз новацій іншомовного походження, окреслити сфери їх поширення й дати їм оцінку, дослідити неологізми-новотвори в мові сучасних мас-медіа і визначити найпродуктивніші способи їх творення, виявити особливості експресивного мовлення сучасних українських засобів масової інформації. Це сприятиме визначенню специфіки розвитку мови сучасних засобів масової інформації, що безпосередньо пов’язана з розвитком соціуму, формується під його впливом і відображає його поступ. Пропоноване дослідження має не тільки науково-пізнавальний характер: його матеріали можуть бути корисними для журналістів-практиків, які прагнуть удосконалювати свій професійний рівень, дбають про добірність і правильність мови при написанні матеріалів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з комплексною темою кафедри мови засобів масової інформації факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Основні тенденції та закономірності розвитку мови засобів масової інформації”.
Мета роботи проаналізувати інноваційні процеси в сучасному українському медіатексті на лексичному рівні, зокрема відстежити тенденції оновлення словника мас-медіа, вивчити специфіку функціонування неологізмів на сторінках друкованих видань та особливості експресивного мовлення як інструменту образного мислення журналістів.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
1. Охарактеризувати сучасний стан мови українських засобів масової інформації кінця ХХ початку ХХІ ст.
2. Виявити й проаналізувати основні тенденції в оновленні словника сучасних мас-медіа.
3. Здійснити семантичний аналіз інноваційної іншомовної лексики, що функціонує в медіатекстах аналізованого періоду, схарактеризувати сфери її поширення та джерела.
4. З’ясувати питому вагу та причини активізації запозичень у досліджуваний період і дати їм оцінку.
5. Розглянути процес оновлення мови власне українськими новотворами, проаналізувати їх тематичні групи та способи деривації.
6. Виявити найбільш продуктивні способи творення неологізмів у мові сучасних мас-медіа.
7. Дати характеристику основних лексичних засобів експресивності в сучасному українському медіатексті.
8. Укласти частотний словник уживання актуальної лексики в українських друкованих ЗМІ початку ХХІ ст.
Об’єктом наукового дослідження є інноваційні процеси в мові українського медіатексту кінця ХХ початку ХХІ ст.
Предметом наукового дослідження стали сучасні тенденції в оновленні мас-медійної лексики, неологізми, їх види, специфіка функціонування в сучасному медіатексті, особливості використання експресивних засобів як чинника актуалізації мови ЗМІ.
Серед методів дослідження основними є описовий, аналітичний, зіставний методи, метод лексико-семантичної ідентифікації, метод лексикографічного опрацювання зібраного матеріалу.
Джерельною базою дослідження є тексти загальноукраїнських періодичних видань День”, Дзеркало тижня”, ПіК”, Голос України”, Молодь України”, Урядовий кур’єр” кінця ХХ початку ХХІ ст. різної тематики, що охоплюють лексику на позначення всіх галузей суспільного життя. Картотека фактичного матеріалу нараховує близько 3000 одиниць. У дослідженні використано також матеріали сучасної лексикографії (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. Ред. В.Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2002; Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. К., 1975; Словник іншомовних слів / уклад. Л.О. Пустовіт та ін. К., 2000; Словник іншомовних слів / Уклад. С.М. Морозовим, Л.М. Шкарапутою. К., 2000; Словник української мови: В 11 т. К., 1970-1980; Полюга Л.М. Морфемний словник. К., 2001; Сікорська З.С. Українсько-російський словотворчий словник. 2-е вид. К.: Освіта, 1995), праці з прагмалінгвістики, соціолінгвістики, лінгвістики тексту й культури мови.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в українському журналістикознавстві запропоноване дослідження є першою спробою системного й ґрунтовного аналізу інноваційних процесів мови українських друкованих видань кінця ХХ початку ХХІ ст. Вирішення поставлених завдань дослідження дає можливість:
визначити сучасний стан і з’ясувати тенденції розвитку мови українських мас-медіа досліджуваного періоду;
узагальнити й систематизувати інноваційну лексику, що функціонує в мові сучасної української преси;
розглянути якісний склад новацій іншомовного походження та з’ясувати основні причини активізації запозичень у сучасному медіатексті;
проаналізувати особливості творення нових слів у мові засобів масової інформації;
визначити основні лексичні засоби експресивності сучасного публіцистичного стилю;
виявити частотність уживання актуальної лексики сучасних українських мас-медіа.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що воно сприяє вивченню актуальних проблем теорії і практики журналістики, зокрема мови засобів масової інформації. Результати роботи доповнюють здобутки науковців у галузі вивчення словника сучасних ЗМІ, стилістики української літературної мови, літературного редагування, культури мови, можуть бути використані у наукових дослідженнях та у вузівській практиці при викладанні курсів із мови засобів масової інформації, стилістики сучасної української літературної мови, культури мовлення, літературного редагування тощо. Матеріали дисертації будуть корисними при укладанні нових словників української мови різних типів (зокрема, тлумачних словників та словників іншомовних слів), а також у щоденній роботі журналістів-практиків.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження одержані дисертанткою самостійно. Праць, написаних у співавторстві, немає.
Апробація результатів дослідження. Рукопис дисертації, основні положення й результати обговорено на засіданні кафедри мови засобів масової інформації Львівського національного університету імені Івана Франка. Матеріали дисертаційної роботи та практичні результати дослідження апробовано на наукових конференціях, зокрема на Всеукраїнській науково-практичній конференції Національна журналістика і європейський вибір України” (Львів, 2000), Міжнародній науковій конференції Засоби масової інформації та становлення державності в Україні” (Ужгород, 2000), Міжнародній конференції Українська журналістика сьогодення у світовому інформаційному просторі (співвідношення глобального, загальнонаціонального та регіонального)” (Дніпропетровськ, 2001), Міжнародній науковій конференції Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2001) та на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету (1999 2003). Окремі положення дисертації випробувано на наукових семінарах кафедри мови засобів масової інформації факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, а також у лекційних курсах та лабораторних заняттях із дисциплін Мова ЗМІ (лексикологія)”, Практична стилістика”, Культура мовлення друкованих ЗМІ”, Літературне редагування” тощо.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових статей загальним обсягом 3,3 авт. арк. ( у восьми фахових виданнях та одному науковому збірнику 15.11.03).
Структура та обсяг роботи. Структура дослідження зумовлена специфікою дослідницької концепції: дисертація складається зі списку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків (загальний обсяг 171 сторінка), списку використаних джерел (286 найменувань), додатка А.

bibliography

ВИСНОВКИ

Дев’яності роки ХХ століття стали знаковими для Української держави. Розпад Радянської імперії, проголошення незалежності України докорінно змінили життя українського суспільства. Утвердження статусу державності української мови на законодавчому рівні зумовило розширення сфер її функціонування, що дало поштовх до інтенсивного розвитку всіх функціональних стилів, особливо наукового, офіційно-ділового і публіцистичного, малорозвинених за радянських часів. Відбувається процес упорядкування системи мови на всіх її рівнях. Надзвичайно чутливо на суспільно-політичні, економічні та інші зміни в державі відреагувала мова засобів масової інформації як найдинамічніший підстиль публіцистичного стилю, що зумовлено її тісним зв’язком із навколишньою дійсністю. Про це свідчить передусім словниковий фонд сучасних медіатекстів, який зазнав помітного оновлення в аналізований період. Відбуваються процеси перерозподілу активної і пасивної лексики мас-медіа, розширення сполучуваності слів, поповнення словника новаціями іншомовного походження, детермінологізації спеціальної лексики на сторінках періодичних видань, збагачення мови засобів масової інформації новотворами, активного використання розмовної лексики у сучасному журналістському тексті.
Серед неологізмів сучасного медіатексту чітко виокремлюються дві групи лексичних одиниць: запозичення та слова, що виникли на питомому ґрунті. Лінгвісти стверджують, що запозичена лексика становить 10 відсотків словникового складу української літературної мови, але для мови сучасних медіа цей відсоток є набагато вищим. Як відомо, найпотужнішим джерелом запозичень у сучасній українській літературній мові (і в мові ЗМІ також) є англійська мова на її частку припадає близько 70-80 відсотків іншомовної лексики, запозиченої в аналізований період. Основним чинником, що впливає на процес запозичення, є словниковий фонд мови, який регулює надходження іншомовної лексики в мову і визначає її зміст. Отже, новації іншомовного походження, запозичені української мовою переважно з англійської мови, охопили суспільно-політичну, економічну, спортивну сфери, а також лексику з царини культури й мистецтва, побуту.
Важливим стимулом активізації засвоєння іншомовної лексики носіями сучасної української мови, її використання в усіх сферах спілкування (усного й письмового) стали процеси усвідомлення належності України до цивілізованого світу; перевага інтегративних тенденцій над тенденціями протиставлення радянського суспільства, радянського способу життя буржуазним” зразкам; переоцінка цінностей; орієнтація на Захід у багатьох галузях життя суспільства (політико-економічного, культурного-мистецького, спортивного та ін.) тощо. Причини, що викликали зливу запозичень, загальновідомі. Це передусім потреба в номінації; необхідність розмежування близьких за змістом слів; спеціалізація понять щодо сфери й мети використання; тенденція до відповідності цільності поняття нерозчленованості номена, який його позначає; наявність у мові, що запозичує, сталих різногалузевих систем термінів, доволі однорідних щодо джерела їх запозичення; соціально-психологічні чинники запозичення (зв’язок запозичень із книжністю, що символізує певний інтелектуальний рівень того, хто їх уживає; комунікативна актуальність запозиченого поняття тощо). Крім того, у мові сучасних друкованих ЗМІ спостерігаємо процес розширення значення слів як наслідок їх актуалізації.
Неологізми мови сучасних ЗМІ, що виникли на питомому ґрунті, утворені різними шляхами.
1. Суфіксальний спосіб став базою творення: а) іменників назв осіб за фахом, родом діяльності за допомогою суфіксів -ець, -ик, -іст (-ист), -ник; б) відабревіатурних найменувань людей за їх належністю до певної політичної партії, громадської організації, руху, а також різних установ та інституцій, утворених за допомогою вищеназваних формантів, а також суфіксів -івець, -овець; в) назв осіб, що виникли на базі антропонімів із тим же словотвірним значенням, що й лексеми попередньої групи; г) нових назв різних предметів і явищ переважно на позначення опредмеченої дії, які утворилися на базі надзвичайно продуктивних запозичених формантів -ізацій-/-изацій-, -ацій-; ґ) неологічних віддієслівних іменників на позначення опредмеченої дії, утворених за допомогою форманта -н’н’; д) відприкметникових та відсубстантивних іменників абстрактних назв різних явищ і процесів з інтернаціональним суфіксом -изм / -ізм, що є результатом появи в українській мові в кінці ХХ ст. різних ідейних, політичних, культурних явищ; е) відсубстантивних іменників назв абстрактних понять із суфіксом -ств(о); ж) дієслівних новацій, що постали в результаті додавання до твірної основи суфіксів -ізува-, -ува-; є) прикметників за допомогою суфіксів -івськ-, -н-, -ов-, -овськ-, -ськ-.
2. Префіксація лежить в сонові творення: 1) похідних прикметників, що виникли в результаті додавання до твірної основи префікса про-; 2) лексичних новації, утворених за допомогою активних загальноєвропейських префіксоїдів анти-, віце-, де-, екс-, пост-, ре-, супер-.
3. Одним із найактивніших сучасних засобів словотворення є композиція. Дія закону економії мовної енергії, висока вартість газетних і журнальних площ, радіо- й телеефіру стали причинами поширення в мові сучасних українських ЗМІ слів-композитів та юкстапозитів, що охоплюють різні лексико-семантичні групи.
Численними є утворення з препозитивним незмінним компонентом (арт, бізнес, євро, інтернет, кібер, медіа, нарко, PR, теле,), які виникли під упливом англійської мови.
4. Потужним і ефективним способом творення нових слів у мові сучасних друкованих українських ЗМІ є абревіація. Опрацьований нами фактичний матеріал засвідчує уживання в мові медіатекстів аналізованого періоду ініціальних (буквених, звукових, буквено-звукових), уламкових, усічено-словесних, словоформних та ініціально-цифрових абревіатур, з-поміж яких найбільш поширеними є ініціальні буквені абревіатурні утворення.
5. Окрему групу неологізмів, що функціонують у сучасних українських мас-медіа, становлять слова-оказіоналізми, утворені за різними словотвірними моделями.
Мові засобів масової інформації притаманні певні ознаки, що вирізняють її з-поміж інших функціональних стилів сучасної української літературної мови. До її характерних рис, як відомо, належить соціальна оцінність, комунікативна загальнозначимість, загальнодоступність, безпосереднє вираження авторського я”. Добір мовних засобів у ній здійснюється насамперед з погляду їх оцінних якостей і можливостей, здатності ефективно впливати на читача, оскільки в публіцистичному стилі переконання є однією з основних функцій. Реалізація домінантного завдання засобів масової інформації формування суспільної думки неможлива без дієвого, емоційного, виразного, експресивного слова, здатного реально й точно змалювати картину подій, уплинути на свідомість і думки читача, змусити його до рішучих дій, переконати в правильності тієї чи іншої позиції. З огляду на це промовистим, яскравим показником газетно-публіцистичної вправності журналіста є вміле поєднання експресії й стандарту.
Типовими джерелами експресії в мові преси є рефлексія розмовності, широке звертання до іншомовної лексики, актуалізація загальномовних одиниць, метафоризація.
Лексичні експресивні засоби, властиві мові сучасних мас-медіа, поділяються на три групи:
1) експресивні засоби, породжені суспільно-політичними чинниками;
2) експресивні засоби мови сучасної української преси, що постали в результаті деривації (демінутивна лексика, слова-оказіоналізми тощо);
3) експресивності словосполучення як інструмент образного мислення журналіста (метафори, епітети, перифрази).
Отже, до експресивних засобів мови сучасних медіатекстів належать передусім ідеологеми, демінутиви, оказіоналізми, перифрази, епітети, метафори та розмовна лексика.
Укладений нами Частотний словник найуживанішої лексики в сучасних ЗМІ”, що базується на аналізі близько 800 медіатекстів, виявляє високу активність лексем на позначення суспільно-політичних явищ і процесів: Президент /України/ (749), фракція (547), партія /політична/ (432), саміт (320), парламент /України/ (301), реформа (209), опозиція (175), парламентарій /Укр./ (167), інтеграція (149), вибори (117), прем’єр-міністр /України/ (113). З-поміж економічних термінів найбільшою частотою вживання відзначаються слова й словосполучення ринок (428), бізнес (204), інвестиції (165), кредит (137), інвестор (136), підприємець (125), приватизація (124), конкуренція (112), приватний (108), євро (93), бізнесмен (89), комерційний (88). Питому вагу на сторінках опрацьованих часописів складає лексика з негативним забарвленням: смерть (120), криза (120), війна (177), скандал (117), злочин (112), боротьба (113), зброя (113), трагедія (111) тощо. Таким чином, словник засвідчує формування актуальної лексики, становлення нового ідеолексикону.
Отже, мова засобів масової інформації як виразник еволюції суспільної думки зазнає постійного розвитку. Уплив позамовних та інтралінгвістичних чинників зумовив активізацію інноваційних процесів, спрямованих передусім на оновлення словникового фонду мас-медіа, формування нового ідеолексикону, вдосконалення засобів упливу на реципієнта, що сприяє підвищенню ефективності журналістського тексту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации: Учебное пособие. М., 1994. 334 с.
2. Абетка української політики: Довідник. К.: Смолоскип, 1998. 230 с.
3. Ажнюк Б.М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації // Мовознавство. 2001. № 3. С. 48-54.
4. Актуальні проблеми журналістики: Збірник наукових праць / Ужгородський національний університет. Ужгород: Ліра, 2001. 490 с.
5. Англо-український словник журналістських термінів / Укладачі: І.Підлузька, Д.Підлузький, К.Бородін, Д.Коновалов. К.: Сувій, 1993. 240 с.
6. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. М.: Прогресс, 1990. С. 5-32.
7. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. 896 с.
8. Арутюнова Н.Д., Падучева О.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1985. Вып. 16. С. 3-42.
9. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. Львів: Світ, 1990. 230 с.
10. Бабич Н.Д. Сила мовленого слова. Чернівці, 1996. 176 с.
11. Баранник Д.Х. Українська мова на межі століть // Мовознавство. 2001. № 3. С. 40-47.
12. Бацевич Ф. Термінологія комунікативної лінгвістики: аспекти дискурсивного підходу // Проблеми української термінології. Вісник Національного університету Львівська політехніка”. Львів: Вид-во Національного університету Львівська політехніка”, 2002. № 453. С. 30-34.
13. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М., 1984. 340 с.
14. Бесага Р.В. Нестандартизовані елементи в українській літературній мові: Автореф. дис. канд. філол. наук. Ужгород, 1997. 23 с.
15. Білодід І.К. Мова і мистецтво. Мова як мистецтво // Мовознавство. 1978. № 5. С. 20-29.
16. Блакар Р. Язык как инструмент социальной власти // Язык и моделирование социального воздействия: Переводы / Общ. ред. В.В. Петрова. М.: Прогресс, 1987. С. 88-125.
17. Бойченко Л.М. Структурно-семантичні типи абревіатур і діапазон їх дериваційної активності в сучасній український мові // Мовознавство. 1982. № 5. С. 75-81.
18. Борботько В.Г. Общая теория дискурса (принципы формирования и смыслопорождения): Дисс. д-ра филол. наук. Краснодар, 1998. 250 с.
19. Будагов Р.А. Что такое развитие и совершенствование языка? М.: Наука, 1977. 264 с.
20. Будагов Р.А. Язык реальность язык. М.: Наука, 1983. 262 с.
21. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства // Булаховський Л.А. Вибрані праці: В 5-ти томах. К., 1975. Т. 1. С. 51-470.
22. Бурда О. Міфологеми та ідеологеми як специфічні й етно-соціально забарвлені терміносистеми // Проблеми української термінології. Вісник Національного університету Львівська політехніка”. Львів: Вид-во Національного університету Львівська політехніка”, 2002. № 453. С. 171-174.
23. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова. Морфеміка і словотвір. Тернопіль: ЛІЛЕЯ, 1999. 220 с.
24. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2002. 1440 с.
25. Вильгельм фон Гумбольдт. Характер языка и характер народа (Отрывок) // Вильгельм фон Гумбольдт. Язык и философия культуры: Пер. с нем. яз. М.: Прогресс, 1985. С. 370-381.
26. Винокур Г.О. Культура языка. Изд. второе, испр. и доп. М.: Федерация, 1929.
27. Віняр Г.М. Словотворчі тенденції в сучасній українській мові (на матеріалі усного і писемного мовлення 80-х початку 90-х років ХХ століття): Автореф. дис канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 1993. 17 с.
28. Вовченко Г.І. До питання про розмежування складного слова і синтаксичної конструкції // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Збірник наукових праць. Ужгород, 2000. Вип. 2. С. 32-37.
29. Вовченко Г. Відображення в мові ЗМІ тенденцій сучасного словотворення і слововжитку // Актуальні проблеми журналістики: Збірник наукових праць / Ужгородський національний університет. Ужгород: Ліра, 2001. С. 422-425.
30. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
31. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
32. Герман В.В. Індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії (60-90-ті роки): Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1999. 22 с.
33. Головащук С. Правописний словник. К.: А.С.К., 1999. 607 с.
34. Головащук С.І. Російсько-український словник сталих словосполучень. К.: Наукова думка, 2001. 640 с.
35. Головащук С.І. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. К., 1995. 319 с.
36. Городенська К.Г. Префікси і префіксоїди в українській мові // Мовознавство. 1986. № 1. С. 36-41.
37. Городенська К.Г. Структура складних іменників у контексті семантичного синтаксису // Мовознавство. 1988. № 3. С. 27-34.
38. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія. К.: Вища школа, 1999. 207 с.
39. Грабовська С. До проблеми використання фразеологізмів на сторінках газет // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Збірник наукових праць. Ужгород, 2000. Вип. 2. С. 79-83.
40. Грабовський С. Україна наша совкова // Урок Української. 2001. № 7. С. 12-14.
41. Гречанюк С. Совок совку: Ганьба совкам!” // Урок Української. 2001. № 7. С. 11-12.
42. Д’яков А.С., Кияк Т.Р., Куделько З.Б. Основи термінотворення: Семантичні та соціолінгвістичні аспекти. К.: Вид. дім КМ Academia”, 2000. 218 с.
43. Дацишин Х. Метафорична комунікація в політичному дискурсі: за і проти // Актуальні питання журналістики: Збірник наукових праць / Ужгородський національний університет. Ужгород, 2001. С. 438-442.
44. Дейк ван Т.А. и Кинч В. Стратегии понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. Когнитивные аспекты языка. М.: Прогресс, 1988. С. 153-211.
45. Дейк ван Т.А. Язык, познание, коммуникация: Пер. с англ. М.: Радуга, 1989. 420 с.
46. Джеймс Лалл. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід: Пер. з англ. К.: К.І.С., 2002. 264 с.
47. Дзюба І. Сучасна мовна ситуація в Україні // Урядовий кур’єр. 2000. № 73 / 20 квіт. С. 5.
48. Дмитриев А.В., Латынов В.В., Хлопьев А.Т. Неформальная политическая коммуникация. М.: РОССПЭН, 1996. 197 с.
49. Думчак І.М. Універбація в українській мові: Автореф. дис канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 1998. 16 с.
50. Елистратов В.С. Сленг как пассиолалия // Вестник Московского университета. Серия 19. Лингвистика и межкультурная коммуникация. 2000. № 4. С. 43-48.
51. Ермоленко С.С. Язык тоталитаризма и тоталитаризм языка // Мова тоталітарного суспільства / Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні, Інститут української мови НАН України. К., 1995. С. 7-15.
52. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
53. Жовтобрюх М.А. Мова української преси (до середини дев’яностих років ХІХ ст.). К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1963. 415 с.
54. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ початок ХХ ст.). К.: Наукова думка, 1970. 303 с.
55. Загребельна Л.С. Лексичні засоби вираження експресії в системі іменників сучасної української мови // Лексика української мови в її зв’язках з сусідніми слов’янськими і неслов’янськими мовами: Тези доповідей. Ужгород, 1982. С. 51-52.
56. Засурский Я.Н. Журналистика и мир на рубеже тысячелетий // От книги до Интернета. Журналистика и литература на рубеже тысячелетий / Отв. ред. Я.Н. Засурский и Е.Л. Вартанова. М.: Изд-во Московского университета, 2000. С. 12-36.
57. Здоровега В. Вступ до журналістики. Текст лекцій. Львів, 1998. 77 с.
58. Здоровега В. Державотворення і професіоналізм журналіста // Актуальні проблеми журналістики: Збірник наукових праць. Ужгород: Ліра, 2001. С. 84-92.
59. Здоровега В. Європейський вибір: що брати з минулого, а чого вчитися сьогодні українським ЗМІ // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. Вип. 21. С. 15-19.
60. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Навчальний посібник. Львів: ПАІС, 2000. 180 с.
61. Землянова Л.М. Зарубежная коммуникативистика на рубеже веков (проблемы и приоритеты) // От книги до Интернета. Журналистика и литература на рубеже тысячелетий / Отв. ред. Я.Н. Засурский и Е.Л. Вартанова. М.: Изд-во Московского университета, 2000. С. 761-74.
62. Земская Е.А. Современный русский язык. Словообразование. М.: Просвещение, 1973. 304 с.
63. Земская Е.Я. Словообразование как деятельность / Рос. акад. наук, Ин-т рус. яз. М.: Наука, 1992. 220 с.
64. Зернецька О.В. Нові засоби масової комунікації (соціокультурний аспект). К.: Наукова думка, 1993. 131 с.
65. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини / НАН України, Інститут світової економіки і міжнародних відносин. К.: Освіта, 1999. 351 с.
66. Іванов В. Законодавство і журналістика: становлення правової бази в Україні та світовий досвід. К.: Школяр, 1997. 22 с.
67. Іванов В. Соціологія масової комунікації: Навчальний посібник / Київський національний університет ім. Т. Шевченка та ін. К., 1999. 211 с.
68. Іванов В.Ф. Інформаційне законодавство: український та зарубіжний досвід / Київський університет ім. Т. Шевченка. Інститут журналістики; Центр вільної преси. К.: Центр вільної преси, 1999. 210 с.
69. Іванов В. Деякі моменти когнітивно-регулятивного підходу до масової комунікації // Наукові записки Інституту журналістики. Київ, 2001. Т. 4. С. 85-88.
70. Іванченко Р.Г. Літературне редагування. Вид. 2-ге, доп. і перероб. К.: Вища школа, 1982. 248 с.
71. Кайда Л.Г. Эффективность публицистического текста. М.: Изд-во Московского университета, 1989. 184 с.
72. Капелюшний А.О. Девіатологія мас-медіа: Практикум. Львів: ПАІС, 2000. 208 с.
73. Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник журналіста. Львів: ПАІС, 2002. 576 с.
74. Капелюшний А.О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: Практичні заняття. Львів: ПАІС, 2003. 544 с.
75. Каранська М. Учімося ж мовити без словоблудства! // Дивослово. 1999. № 7. С. 56 57.
76. Кацнельсон С.Д. Речемыслительные процессы // Вопросы языкознания. 1984. № 4. С. 3-12.
77. Кияк Т.Р. До питання про своє” та чуже” в українській термінології // Мовознавство. 1994. № 1. С. 22-25.
78. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези мовного релятивізму). Львів: Літопис, 2002. 304 с.
79. Клименко Н., Скарбницька Н. Шоу запозичених слів // Бібліотечний вісник. 1996. № 4. С. 15-16.
80. Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1984.
81. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Карпіловський В.С., Недозим Т.І. Словник афіксальних морфем української мови / Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. К., 1998. 435[6] с.
82. Кобзева И.М. Семантические проблемы анализа политической метафоры // Вестник Московского университета. Серия. 9. Филология. 2001. № 6. С. 132-149.
83. Кобилянський І.Ю. Субстантивні перифрази у мові газети // Лексика української мови в її зв’язках з сусідніми слов’янськими і неслов’янськими мовами: Тези доповідей. Ужгород, 1982. С. 227-228.
84. Коваль А.П. Слово про слово. К.: Радянська школа, 1986. 383 с.
85. Коваль А.П. Спочатку було слово. К: Либідь, 2001. 312 с.
86. Колісник Г.Н. Усно-розмовне мовлення на шпальтах газети // Взаємодія усних і писемних стилів мови. К.: Наукова думка, 1982. С. 136-162.
87. Костомаров В.Г. Русский язык на газетной полосе. М.: Изд-во Московского университета, 1971. 268 с.
88. Костомаров В.Г. Языковой вкус эпохи. Из наблюдений над речевой практикой масс-медиа. Изд. третье, испр. и доп. СПб: Златоуст, 1999. 320 с. (Язык и время; Вып. 1).
89. Котеленець І. Механізм експресивної забарвленості термінів // Проблеми української термінології. Вісник Національного університету Львівська політехніка” Львів: Вид-во Національного університету Львівська політехніка”, 2002. № 453. С. 94-96.
90. Коць Т.А. Функціональний аспект лексичної норми в засобах масової інформації (на матеріалі газет 90-х років ХХ століття): Автореф. дис канд. філол. наук. К., 1997. 16 с.
91. Коць Т.А. Функціонування синонімів у газетно-інформаційному стилі (на матеріалі газет 90-х років ХХ ст.) // Мовознавство. 2001. № 4. С. 88-95.
92. Кочан І.М. Слова з міжнародними терміноелементами в сучасній українській літературній мові // Мовознавство. 1998. № 6. С. 62-67.
93. Кривоносов А.Д. PR-текст в системе публичных коммуникаций. 2-е изд., доп. СПб: Петербургское Востоковедение, 2002. 288 с.
94. Крючкова Т.Б. Особенности формирования и развития общественно-политической лексики и терминологии. М.: Наука, 1989. 151 с.
95. Кузнецова О.Д. Журналістська етика та етикет. Львів: Світ, 1998. 412 с.
96. Кулик З. Українська мова у сучасних ЗМІ // Урядовий кур’єр. 1998. 27 жовт. С.4.
97. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. К.: Либідь, 1990. 304 с.
98. Левонтина И.Б. Слова-свидетели // Мова тоталітарного суспільства / Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні, Інститут української мови НАН України. К., 1995. С. 93-99.
99. Лизанчук В. На яку раду” кличуть Президента радники? // День. 2002. № 128 / 19 лип. С. 20.
100. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: Засади функціонування: Підручник. Львів: ПАІС, 2000. 366 с.
101. Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1990. 682 с.
102. Лосик О. Філософська артикуляція дискурсу” та свободи дискурсування” в постмодерністському світі // Проблеми української термінології. Вісник Національного університету Львівська політехніка”. Львів: Вид-во Національного університету Львівська політехніка”, 2002. № 453. С. 321-327.
103. Лубкович І.М. Соціологія і журналістика. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. 159 с.
104. Лукьянова Н.А. Экспрессивная лексика разговорного употребления (проблемы семантики). Новосибирск: Наука, 1986. 231 с.
105. Мазурик Д. Волюнтативна функція політичної метафори // Мова та її функціонування. Вісник Львівського університету. Серія: Філологічна. Львів: Світ, 1995. Вип. 25. С. 10-13.
106. Майданова Л.М. Структура и композиция газетного текста: Средства выразительности письма. Красноярск: Изд-во Красноярского университета, 1987. 178 с.
107. Макаренко Є.А. Синонімічні функції перифрастичних конструкцій у газетному тексті // Журналістика: преса, телебачення, радіо. К., 1989. Вип. 21. С. 159-166.