Левко Олександр Вадимович. Мовний феномен грецької патристики золотої доби: когнітивно-дискурсивні виміри

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

На правах рукопису

Левко Олександр Вадимович

УДК 811.14’04:81’42+27-9”03”-284

Мовний феномен грецької патристики золотої доби: когнітивно-дискурсивні виміри

10.02.14 – класичні мови. Окремі індоєвропейські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник

Звонська Леся Леонідівна,
доктор філологічних наук, професор

Київ – 2012

Зміст

ЗМІСТ 2
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 5
ВСТУП 7
РОЗДІЛ І. МОВНИЙ ФЕНОМЕН ГРЕЦЬКОЇ ПАТРИСТИКИ ЗОЛОТОЇ ДОБИ В КОНТЕКСТІ ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЇ, КОМУНІКАТИВНОЇ І КОГНІТИВНОЇ ЛІНГВІСТИКИ 16
1.1. Феномен мовної особистості у парадигмі сучасної лінгвістики 16
1.1.1. Мовна особистість як об’єкт лінгвістичних досліджень 16
1.1.2. Вербально-семантичний, лінгвокогнітивний та мотиваційний рівні мовної особистості 20
1.2. Лінгвокультурний діалог античності та християнства у патристичному дискурсі 28
1.3. Християнське красномовство золотої доби грецької патристики як феномен ранньовізантійської лінгвокультури 35
1.3.1. Гомілія та епідейктична промова як жанри християнського красномовства 35
1.3.2. Прагматичні характеристики епідейктичного красномовства золотої доби грецької патристики 38
Висновки до І розділу 41
РОЗДІЛ ІІ. ВЕРБАЛЬНО-СЕМАНТИЧНИЙ РІВЕНЬ МОВНИХ ОСОБИСТОСТЕЙ ВАСИЛЯ ВЕЛИКОГО, ГРИГОРІЯ БОГОСЛОВА ТА ІОАННА ЗЛАТОУСТА 43
2.1. Релігійно-філософська лексика як особливість християнського дискурсу золотої доби патристики 43
2.2. Мовні засоби вираження категорії оцінки в епідейктичних промовах Трьох Святителів 54
2.3. Біблійні перифрази в епідейктичних промовах Трьох Святителів 61
2.4. Порівняння в епідейктичних промовах Трьох Святителів: образи та асоціації 66
Висновки до ІІ розділу 79
РОЗДІЛ ІІІ. ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КЛЮЧОВИХ КОНЦЕПТІВ В ЕПІДЕЙКТИЧНИХ ПРОМОВАХ ВАСИЛЯ ВЕЛИКОГО, ГРИГОРІЯ БОГОСЛОВА ТА ІОАННА ЗЛАТОУСТА 83
3.1. Концепт h` avreth, «доброчесність» в епідейктичних промовах Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста 83
3.1.1. Вербалізація понятійного компонента концепту h` avreth,” «доброчесність» в епідейктичних промовах Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста 83
3.1.2. Вербалізація емоційно-оцінного та ціннісного компонентів концепту h` avreth, «доброчесність» в епідейктичних промовах Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста 97
3.2. Вербалізація концепту o` avgw,n «змагання» в епідейктичних промовах Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста 102
3.3. Концепт to. fw/j «світло» в епідейктичних промовах Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста 107
3.3.1. Мовна репрезентація уявлення про Бога як Світло у творах патристики 107
3.3.2. Вербалізація уявлень про h` e;llamyij «осяяння» в епідейктичних промовах Григорія Богослова 112
3.3.3. Вербалізація уявлень про світло досконалої людини в епідейктичних промовах Трьох Святителів 118
3.4. Концепт h` qe,wsij «обоження» в епідейктичних промовах Григорія Богослова 123
3.4.1. Концепт h` qe,wsij «обоження» у християнському та неоплатонічному дискурсі 123
3.4.2. Мовна репрезентація концепту h` qe,wsij «обоження» в епідейктичних промовах Григорія Богослова 129
Висновки до ІІІ розділу 135
РОЗДІЛ IV. ПРЕЦЕДЕНТНИЙ ТЕКСТ В ЕПІДЕЙКТИЧНИХ ПРОМОВАХ ТРЬОХ СВЯТИТЕЛІВ У КОГНІТИВНО-ДИСКУРСИВНОМУ ТА ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНОМУ ВИМІРАХ 138
4.1. Святе Письмо як інтертекст в епідейктичних промовах Трьох Святителів 138
4.1.1. Прецедентні тексти Святого Письма в епідейктичних промовах Григорія Богослова 138
4.1.2. Прецедентні тексти Святого Письма в епідейктичних промовах Іоанна Златоуста 144
4.1.3. Прецедентні тексти Святого Письма в епідейктичних промовах Василя Великого 149
4.2. Мовна тактика зіставлення (h` su,gkrisij) в епідейктичних промовах Трьох Святителів 151
4.3. Прецедентні тексти античності в епідейктичних промовах Григорія Богослова 159
4.4. Прецедентні тексти античності у промові Іоанна Златоуста «De Babyla contra Julianum et gentiles» 168
4.5. Алюзії та ремінісценції античних міфів у промові Григорія Богослова «In laudem Basilii Magni» 174
Висновки до ІV розділу 181
ВИСНОВКИ 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191
ДОДАТКИ 218
Додаток 1. Тезаурусні зв’язки між концептами h` qe,wsij «обоження» та to. fw/j «світло» у дискурсі Григорія Богослова 218
Додаток 2. Тезаурусні зв’язки між концептами h` avreth, «доброчесність» та o` avgw,n «боротьба», «змагання» в епідейктичному дискурсі Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста 219

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Julit. – Basilii Magni «In martyrem Julittam».
Barlaam – Basilii Magni «In Barlaam martyrem».
Gord. – Basilii Magni «In Gordium martyrem».
Quadr. – Basilii Magni «In quadraginta martyres Sebastenses».
Mam. – Basilii Magni «In Mamantem martyrem».
Or. 7 – Gregorii Nazianzeni «Funebris in laudem Caesarii fratris oratio».
Or. 8 – Gregorii Nazianzeni «In laudem sororis Gorgoniae».
Or. 15 – Gregorii Nazianzeni «In Maccabaeorum laudem».
Or. 18 – Gregorii Nazianzeni «Funebris oratio in patrem».
Or. 21 – Gregorii Nazianzeni «In laudem Athanasii».
Or. 24 – Gregorii Nazianzeni «In laudem Cypriani».
Or. 25 – Gregorii Nazianzeni «In laudem Heronis philosophi».
Or. 43 – Gregorii Nazianzeni «Funebris oratio in laudem Basilii Magni Caesareae in Cappadocia episcopi».
Mel. – Joannis Chrysostomi «De sancto Meletio Antiocheno».
Bab. – Joannis Chrysostomi «De sancto hieromartyre Babyla».
De Bab. – Joannis Chrysostomi «De Babyla contra Julianum et gentiles».
Luc. – Joannis Chrysostomi «In sanctum Lucianum martyrem».
Juv. – Joannis Chrysostomi «In Juventinum et Maximinum martyres».
Pel. – Joannis Chrysostomi «De sancta Pelagia virgine et martyre».
Ign. – Joannis Chrysostomi «In sanctum Ignatium martyrem».
Eust. – Joannis Chrysostomi «In sanctum Eustathium Antiochenum».
Rom. – Joannis Chrysostomi «In sanctum Romanum (hom. 1)».
Macc. – Joannis Chrysostomi «De Maccabeis (hom. 1–3)».
Bern. – Joannis Chrysostomi «De sanctis Bernice et Prosdoce».
De Mart. – Joannis Chrysostomi «De sanctis martyribus».
In Mart. – Joannis Chrysostomi «Homilia in martyres».
Jul. – Joannis Chrysostomi «In sanctum Julianum martyrem».
Barl. – Joannis Chrysostomi «In sanctum Barlaam martyrem».
Dros. – Joannis Chrysostomi «De sancta Droside martyre».
Aeg. – Joannis Chrysostomi «In martyres Aegyptios».
Phoc. – Joannis Chrysostomi «De sancto hieromartyre Phoca».
Omn. Mart. – Joannis Chrysostomi «De sanctis martyribus».
Laud. Paul. – Joannis Chrysostomi «De laudibus sancti Pauli apostoli (hom. 1–7)».
SC – Sources Chretiennes.
PG – Patrologiae Cursus Completus. Series Graeca.

ВСТУП

Грецька патристика – унікальний феномен пізньоантичної та візантійської культур, що постав як результат діалогу двох традицій: християнської та еллінської. Спадщина Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста належить до найкращих здобутків грецької патристики золотої доби (IV ст. н.е.). Василь Великий та Григорій Богослов народилися у Малій Азії, здобували разом риторичну та філософську освіту в Афінах, потім їх шляхи постійно перетиналися у подальшому священицькому та єпископському служінні. Перший став архієпископом Кесарії, що знаходилася у Каппадокії, другий – єпископом м. Сасими, потім Константинопольським патріархом. Обидва святителі були представниками Каппадокійської богословської школи, що зіграла велику роль у формуванні тринітарної термінології. Іоанн Златоуст жив у той самий час, хоча особисто не був знайомий з Василем Великим та Григорієм Богословом. Він народився в Антіохії, навчався у відомого софіста Лібанія, довгий час був дияконом та священиком в Антіохії, а наприкінці життя був обраний Константинопольським патріархом. Іоанн Златоуст був представником Антіохійської богословської школи, відомої історичним методом екзегези Святого Письма. Приналежність усіх трьох авторів одній історичній добі, діяльність в одному культурному просторі, ґрунтовна риторична освіта, єпископське служіння, проповідництво – все це вагомий аргумент при виборі постатей, творчість яких яскраво і повно репрезентувала би мовний феномен грецької патристики золотої доби.
Серед жанрового та тематичного розмаїття творів Трьох Святителів особливе місце займають епідейктичні промови. Епідейктичне красномовство (від давньогр. evpidei,knumi «показую») зародилося у Стародавній Греції у V ст. до н.е. у творчості Горгія та Ісократа. На зламі епох епідейктичне красномовство стало одним з жанрів, де відбувся творчий лінгвокультурний діалог християнства й античності. Запозичивши античні методи та прийоми уславлення героя як ідеального втілення досконалої людини, як архетипного образу морально-етичної поведінки, застосовуючи арсенал комунікативних стратегій та мовних тактик, властивих для античного епідейктичного дискурсу, християнські проповідники репрезентували нові антропологічні ідеї, нові уявлення про сенс людського буття згідно з біблійним світосприйняттям, створили новий ідеал для наслідування.
Твори Трьох Святителів стали об’єктом лінгвістичної рефлексії ще у візантійську добу. Перші спроби мовознавчого дослідження їхніх промов засвідчені у візантійського автора XI століття Михайла Пселла. Критичні есе Михайла Пселла присвячені стилістичному дослідженню творів Григорія Богослова, Василя Великого й Іоанна Златоуста з огляду на стиль афінських ораторів класичної доби [1, 306]. На Заході традиція лінгвістичного осмислення спадщини ранньохристиянських та візантійських письменників не переривалася, тому зарубіжна філологічна наука налічує чимало праць, у яких досліджується спадщина Трьох Святителів.
Загальні питання античної, ранньохристиянської та візантійської риторики, традиції та новаторства у грекомовному ранньохристиянському красномовстві досліджувалися у працях С. Соболевського [90], А. Болдирєва [14], М. Грабар-Пассек [35], А. Козаржевського [55], Л. Курбатова [64], В. Боруховича [18], Дж. Кеннеді [174; 175], Г. Андерсона [109], О. Корнілової [Корнилова 1998], Л. Звонської [41 ; 45], Т. Вітмарша [246].
Серед загальних лінгвістичних досліджень спадщини Григорія Богослова слід назвати монографії М. Гвігнета та Р. Руетера [151; 231], у яких автори досліджують особливості вживання риторичних фігур у промовах Григорія Богослова. Питанням алюзій Григорія Богослова на давньогрецьку літературу, міфологію та філософію присвячені монографії К. Демена [131], Ф. Леферса [184], статті В. Франжеску [140], Д. Каламакіса [170], Ж. Бернарді [112], В. Костера [178; 179], C. Місько [202], Д. Сайкса [239]. Дисертаційне дослідження Т. Амерінгера [108] та монографії С. Фабріціуса [137], А. Фестьюжер [138] присвячені впливу другої софістики на стиль Златоуста. Питанням алюзій Златоуста на давньогрецьку літературу займався П. Колеман-Нортон [124; 125]. Праці німецьких вчених Х. Хубеля [162] й А. Нагеля [208] висвітлюють питання традиції античного красномовства у гоміліях Златоуста. У вище згаданих наукових працях досліджено використання тих чи інших фігур та тропів в епідейктичних промовах Іоанна Златоуста, загальні синтаксичні та риторичні особливості гомілій Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста, відповідність організації мовного матеріалу нормам та теоретичним засадам античного красномовства, проведено зіставлення епідейктичних промов Іоанна Златоуста зі зразками давньогрецької ораторської прози періоду ІІ софістики, зокрема, з промовами Лібанія. здійснено аналіз алюзій Григорія Богослова на давньогрецьку міфологію та літературу, виявлено загальні стилістичні особливості епідейктичних промов Григорія Богослова та Іоанна Златоуста.
Епідейктичні промови Григорія Богослова привертали увагу небагатьох зарубіжних науковців, зокрема, у форматі наукових статей їх досліджували Дж. Бортнес [114], Р. Дітмарс [135], Н. Мак-Лінн [195], Д. Констан [177], А. Мередіт [201], В. Баррус [118], Т. Хагг [152], А. Брайтенбах [117], А. Мемолі [197; 198; 199], Т. Орланді [216], Ж. Пуше [228]. Дж. Бортнес досліджує репрезентацію уявлень Григорія Богослова про h` fili,a у промові «In laudem Basilii», наголошуючи на впливі Платона на розуміння автором любові та дружби [114]. Н. Мак-Лінн аналізує мотиви написання Григорієм Богословом промови на честь Василя Великого, розглядає історичний контекст створення цього твору. Д. Констан розглядає, як вплинули на написання промови Григорія Богослова «In laudem Basilii» особисті дружні стосунки автора з героєм промови, зіставляючи при цьому моделі уславлення героя з моделями, представленими в інших творах, зокрема, у промовах Григорія Нисського «In laudem Basilii» [177, 162-166] та «In laudem Meletii» [177, 171-172], у промові Григорія Богослова «In laudem Caesarii» [177, 169-171]. А. Мередіт здійснює компаративний аналіз риторичних прийомів та засобів, які використовуються для уславлення героя в епідейктичних промовах Григорія Богослова та Григорія Ниcського на честь Василя Великого. В. Баррус розглядає промову Григорія Богослова «In laudem Gorgoniae» як один з текстів, який лежав у витоках виникнення жіночої агіографії [118, 166]. Зокрема, у статті дослідника стверджується, що жінка стала об’єктом уславлення вперше у християнській літературі саме у цій промові [118, 156]. Дослідженню риторичної структури, змістового наповнення різних частин промови, наративної техніки енкомія, методів характеристики героя у трьох епідейктичних промовах Григорія Богослова на честь брата Кесарія (Or.7), сестри Горгонії (Or.8) та свого батька (Or. 18) присвячена стаття Т. Хагга [152, 134-151].
Дослідження спадщини епідейктичних промов Василя Великого та Іоанна Златоуста досить спорадичне і налічує декілька статей, зокрема, це статті Й. Аліссандратоса, Дж. Скедроса, Дж. Ліманса та М. Мітчелл [107; 235; 183; 203; 204]. Дж. Скедрос розглядає епідейктичні промови Василя Великого та Григорія Богослова під кутом зору їх впливу на поширення культу ранньохристиянських мучеників у Каппадокії, підкреслюючи репрезентацію у дискурсі проповідників уявлень про шанування тілесних останків мучеників [235, 294-300]. Дж. Ліманс розглядає епідейктичну промову Василя Великого на честь муч. Гордія як історичне джерело, яке дає підстави стверджувати про поширення культу Ареса у Каппадокії у 4 ст. [183, 72-73]. Лише у статті М. Мітчелл, присвяченій епідейктичним промовам Іоанна Златоуста «De laudibus sancti apostoli Pauli» висловлюються думки, подальший розвиток яких представлений у нашому дисертаційному дослідженні.Зокрема, авторка стверджує, що Іоанн Златоуст представляє цільовій аудиторії апостола Павла як архетипний образ християнської досконалості [203, 18], який необхідно наслідувати як довершений зразок доброчесності [203, 25-28].
Як засвідчує огляд наукової літератури, спадщина Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста як головних представників грецької патристики золотої доби не досліджувалася цілісно у когнітивно-дискурсивних вимірах за винятком окремих рефлексій у декількох статтях. Слід констатувати існування прогалин у лінгвістичному осмисленні грецької патристики, зокрема, у дослідженні вербалізації ключових концептів пізньоантичної і ранньовізантійської християнської лінгвокультури в епідейктичних промовах та лінгвокультурного діалогу між античністю та християнством у жанрі епідейктичного красномовства.
Отже, актуальність дисертації зумовлюється станом недостатнього опрацювання патристичного дискурсу в сучасній вітчизняній класичній філології, мотивується необхідністю дослідження мовного феномену грецької патристики золотої доби з позицій вербально-когнітивної, дискурсивної та культурологічної лінгвістики на матеріалі творів Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста, а також потребою висвітлення тенденцій та результатів лінгвокультурного діалогу між античністю та християнством у жанрі епідейктичного красномовства, з’ясування впливу біблійної та античної картин світу на мовну діяльність Трьох Святителів.
Теоретичною та методологічною базою дослідження мовного феномену грецької патристики золотої доби стала концепція Ю. Караулова про мовну особистість, зокрема, про три рівні мовної особистості: вербально-семантичний, лінгвокогнітивний та мотиваційний. Слід обумовити, що у дисертаційному дослідженні мовний феномен грецької патристики золотої доби у когнітивно-дискурсивному вимірі розглядається з позицій концепції про мовну особистість автора, зокрема, через аналіз та моделювання трьох рівнів мовної особистості Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. Концепція про мовну особистість зумовила формулювання мети та завдань роботи, вибір методів дослідження та загалом структуру розділів дисертації.
Об’єкт дослідження – мовний феномен грецької патристики золотої доби як феномен мовних особистостей Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста.
Предмет дослідження – вербально-семантичні, лінгвокогнітивні та мотиваційні характеристики мовних особистостей Трьох Святителів.
Матеріали дослідження – епідейктичні промови Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста:
а) промови Василя Великого: «In martyrem Julittam» [PG 31, 237–261], «In Barlaam martyrem» [PG 31, 484–489], «In Gordium martyrem» [PG 31, 489–508], «In quadraginta martyres Sebastenses» [PG 31, 508–525], «In Mamantem martyrem» [PG 31, 589–600];
б) промови Григорія Богослова: «Funebris in laudem Caesarii fratris oratio (Οr. 7)» [SC 405, 180-244], «In laudem sororis Gorgoniae (Οr. 8)» [SC 405, 246-298], «In Maccabaeorum laudem (Or. 15)» [PG 35, 912–933], «Funebris oratio in patrem (Οr. 18)» [PG 35, 985–1044], «In laudem Athanasii (Οr. 21)» [SC 270, 110-192], «In laudem Cypriani (Οr. 24)» [SC 284, 40-84], «In laudem Heronis philosophi (Οr. 25)» [SC 284, 156-204], «Funebris oratio in laudem Basilii Magni Caesareae in Cappadocia episcopi (Οr. 43)» [SC 384, 116-306];
в) промови Іоанна Златоуста: «De sancto Meletio Antiocheno» [PG 50, 515–520], «In sanctum Lucianum martyrem» [PG 50, 519–526], «De sancto hieromartyre Babyla» [SC 362, 294-312], «In Juventinum et Maximum martyres» [PG 50, 571–578], «De sancta Pelagia virgine et martyre» [PG 50, 579–584], «In sanctum Ignatium martyrem» [PG 50, 587–596], «In sanctum Eustathium Antiochenum» [PG 50, 597–606], «In sanctum Romanum (homilia 1)» [PG 50, 605–612], «De Maccabeis (homiliae 1–3)» [PG 50, 617–628], «De sanctis Bernice et Prosdoce» [PG 50, 629–640], «De sanctis martyribus» [PG 50, 645–654], «Homilia in martyres» [PG 50, 661–666], «In sanctum Julianum martyrem» [PG 50, 665–676], «In sanctum Barlaam martyrem» [PG 50, 675–682], «De sancta Droside martyre» [PG 50, 683–694], «In martyres Aegyptios» [PG 50, 693–698], «De sancto hieromartyre Phoca» [PG 50, 699–706], «De sanctis martyribus» [PG 50, 705–712], «De laudibus sancti Pauli apostoli (homiliae 1–7)» [SC 300, 112-320], «De Babyla contra Julianum et gentiles» [SC 362, 90-274].
У цілому матеріали дослідження містять 5 промов Василя Великого обсягом 76 сторінок, 8 промов Григорія Богослова обсягом 320 сторінок та 28 промов Іоанна Златоуста обсягом 336 сторінок.
Мета дослідження – дослідити мовний феномен грецької патристики золотої доби у когнітивно-дискурсивних вимірах, що передбачає дослідження когнітивних та прагматичних характеристик мовних особистостей Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста, розглянути епідейктичне красномовство християнських авторів грецької патристики золотої доби як культурно зумовлене явище, у зв’язку з чим поставлено наступні завдання:
1. розглянути концепцію про мовну особистість у лінгвістичній науці та розробити методологію дослідження;
2. моделювати вербально-семантичний, лінгвокогнітивний та мотиваційний рівні мовних особистостей Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста;
3. описати мовностилістичні засоби епідейктичних промов Трьох Святителів;
3. виявити ключові для індивідуально-авторських картин світу авторів концепти, дослідити вербалізацію понятійної, емоційно-оцінної та ціннісної складових концептів;
5. встановити прецедентні тексти, введені у дискурс епідейктичних творів Трьох Святителів, провести інтертекстуальне зіставлення з біблійними та античними джерелами;
6. окреслити комунікативні стратегії та мовні тактики християнських проповідників в епідейктичних промовах;
7. визначити тенденції та результати лінгвокультурного діалогу між християнством та античністю у жанрі епідейктичного красномовства.
Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань у дисертаційному дослідженні застосовуються такі методи: описовий метод, методи контекстуального, семантико-стилістичного, концептуального та лінгвокультурологічного аналізу, метод контент-аналізу, метод інтертекстуального зіставлення, метод дискурс-аналізу.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що вперше в класичній філології на теренах України досліджено мовний феномен грецької патристики золотої доби з позицій комунікативно-дискурсивної та когнітивно-культурологічної лінгвістики, опрацьовано у лінгвістичному плані ключові для картини світу християнських авторів концепти, визначено тенденції та виявлено результати лінгвокультурного діалогу між античністю та християнством у жанрі епідейктичного красномовства. Удосконалено застосування когнітивних та дискурсивних підходів до дослідження конкретного мовного емпіричного матеріалу.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у подальшій розробці питань мовної особистості автора, взаємодії лінгвістичних та екстралінгвістичних складових у тексті як продукті діяльності мовної особистості, у застосуванні когнітивних та дискурсивних методик при дослідженні мовного феномену грецької патристики золотої доби. Результати дослідження можуть стати поштовхом до подальших наукових студій грецької патристики під кутом зору комунікативно-дискурсивної та когнітивно-культурологічної лінгвістики, що може актуалізувати в Україні новітні підходи до вивчення ранньохристиянської та візантійської літературної спадщини.
Практична цінність дисертаційного дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів лінгвістами, літературознавцями, культурологами, теологами, патрологами та іншими фахівцями у наукових студіях, присвячених вивченню концептів грецької патристики, лінгвокультурного діалогу між античністю та християнством у ранньохристиянській та візантійській літературі. Матеріали дисертації можуть використовуватися при читанні курсів і спецкурсів з ранньохристиянської літератури, візантійської літератури, давньогрецької риторики, патрології, а також під час перекладів та інтерпретації творів грецької патристики.

bibliography

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження мовного феномену грецької патристики золотої доби на матеріалі епідейктичних творів Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста з позицій концепції про мовну особистість автора, вербально-когнітивної, комунікативно-дискурсивної та культурологічної лінгвістики зроблено такі висновки:
1. Урочисте християнське красномовство Трьох Святителів постає як одне з втілень лінгвокультурного діалогу між античністю та християнством, який, як вважаємо, відбувався у наступних трьох напрямах:
а) як діалог думок та поглядів, який реалізувався, з одного боку, у відвертій полеміці християнських ораторів з античними текстами та ідеями, зумовленій теологічними принципами авторів, обраними комунікативними стратегіями та мовними тактиками, особливостями жанру епідейктичної промови, з іншого, – в адаптації ідей давньогрецької філософії, які не суперечать біблійній картині світу, у переосмисленні та адекватному вживанні філософської термінології згідно з комунікативною спрямованістю християнського дискурсу;
б) як діалог стилів та жанрів, що втілився в адаптації жанрових канонів епідейктичної промови до комунікативних завдань християнського проповідництва, запозиченні античних методів аргументації та ораторських прийомів, вживанні властивих для давньогрецького урочистого красномовства тропів та фігур;
в) як діалог культур та літератур, що позначився на використанні християнськими проповідниками біблійних та античних алюзій і ремінісценцій, їх постійному звертанні до прецедентних текстів Святого Письма та античності.
2. На текстовій діяльності Василя Великого та Григорія Богослова значною мірою позначилися тринітарні суперечки IV ст. Для вербально-семантичного рівня мовної особистості Василя Великого властиве вживання тринітарних термінів h` ouvsi,a «усія», «сутність» та h` u`po,stasij «іпостась», для Григорія Богослова – терміна o`moou,sioj «Єдиносущний», спрямованого на позначення стосунків Сина та Святого Духу з Отцем, термінів h` avgennhsi,a (to. avge,nnhton) «ненародження» на позначення особистісної властивості Отця, h` ge,nnhsij (to. gennhto,n) «народження» – Сина, h` pro,odoj «вихід уперед», «сходження», h` e;kpemyij «посилання», to. evkporeuto,n «вихід», «сходження» – Святого Духу. Вживання Григорієм Богословом тринітарної термінології в урочистих промовах виходить за межі канонів жанру епідейктичного красномовства та часом підносить стиль промови до стилю теологічного трактату. Епідейктичні промови Іоанна Златоуста найменшою мірою зазнали впливу богословських суперечок про догмат Святої Трійці.
3. Урочисті промови Трьох Святителів як тексти патристичної доби містять значну кількість релігійно філософської лексики, зокрема, на позначення понять християнської аскетики та містики, сотеріології та антропології. Особливого прочитання в епідейктичних промовах Григорія Богослова та Іоанна Златоуста набуває слово h` filosofi,a «філософія». Григорій Богослов розуміє християнську філософію не як систематичний виклад вчення, а як засіб містичного сходження людини до Бога, практику самовдосконалення, споглядально-діяльний спосіб життя християнського святого. У промовах Іоанна Златоуста h` filosofi,a «філософія» постає як морально-аскетичний кодекс християнина, втіливши який герой промови досягає вершини доброчесності.
4. Епідейктичні промови Трьох Святителів містять значну кількість лексики з аксіологічною семантикою, зокрема, позитивні та негативні оцінні прикметники та конструкції прикметників з іменниками, частина з яких властива для усього християнського дискурсу, частина – для епідейктичного красномовства як жанру, частина – лише для творів певного автора. Серед загально оцінних позитивних прикметників переважають такі: a[gioj «святий», euvsebh,j «благочестивий», maka,rioj «блаженний», di,kaioj «праведний». Герой промови , як правило, є носієм суперлативних ознак, що на мовному рівні позначається частим вживанням прикметників у gradus superlativus. Внутрішній світ героя репрезентується за допомогою позитивно маркованих мовних засобів з аксіологічною семантикою, які формально виражені конструкцією прикметника з іменником у функції Acc. relationis, наприклад, герой промови постає як peride,xioj th,n avreth,n «вправний у доброчесності», kaqaro.j th.n dia,noian «чистий розумом», th.n yuch.n sumpaqh,j «співчутливий душею», avpto,htoj th.n kardi,an «безстрашний серцем». Серед іменників, які виконують функцію Acc. relationis у наведеній вище конструкції, переважають іменники зі значенням:а) to. pneu/ma «дух», h` yuch, «душа»; б) h` dia,noia «розум», h` fro,nhsij «думка»; в) h` kardi,a «серце», h` cei,r «рука»; г) h` avreth, «доброчесність»; д) to. ei=doj «вигляд», o` tro,poj «манери». Для урочистих промов Іоанна Златоуста не властиве вживання суперлативів та зазначеної вище конструкції.
Герой урочистої промови Трьох Святителів описується за допомогою прикметників з alpha privativum, отримуючи позитивну оцінку шляхом заперечення певної вади або властивості, притаманної звичайній людині (avpaqh,j «безпристрасний», a;sarkoj «безплотний», avsw,matoj «безтілесний»). Такими мовними засобами у патристичному дискурсі часто описується Бог згідно з апофатичним методом богослов’я, що є свідченням вербалізації у досліджуваних промовах уявлень про вдосконалення людини як наближення до Бога. Промови Григорія Богослова вирізняються вживанням численних складених оцінних прикметників (baruka,rdioj «тяжкосердний», misocristo,tatoj «христоненависніший» тощо). Вживання прикметників з коренем fil& «люб» у функції засобів позитивної оцінки героя (filo,cristoj «христолюбний», filo,qeoj «боголюбний» тощо) властиве для усіх трьох авторів. Численні негативні оцінні прикметники вживаються в урочистому красномовстві Трьох Святителів для представлення антигероїв промов та їх внутрішнього світу, наприклад, deilo,j «ниций», avlazw,n «зарозумілий», fqarto,j «зіпсований», a;qeoj «безбожний», avsebh,j «нечестивий», pleonektiko,j «жадібний», bi,aioj «насильницький»
5. Перифрази в урочистих промовах Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста своїми витоками сягають, як правило, біблійного простору. У біблійних символах та перифразах часто репрезентуються невидимий світ (h` po,lij tou/ Qeou/ «місто Бога», h` a;nw VIerousalh,m «небесний Єрусалим», ko,lpoj VAbraa,m «лоно Авраамове»), Бог (o` poimh.n o` kalo,j «добрий Пастир», o` di,kaioj krith,j «праведний Суддя», o` basileu.j tw/n avgge,lwn «Цар ангелів»), внутрішній світ досконалої людини (душа як o` nao.j tw|/ Qew|/ zw/n «живий храм Бога», тіло як o` kaqaro.j numfw,n «чисте шлюбне ложе»), герої-антагоністи (диявол як o` kosmokra,twr «правитель світу», єретики як o` legew.n tw/n pneuma,twn «легіон нечистих духів», h` avnticristo.j glw/ssa «антихристів язик», deute,ra de, tij Aivgu,ptou plhgh, «інша єгипетська кара», oi` tw/n lu,kwn poime,nej «пастухи вовків»). У промовах Григорія Богослова зустрічаються перифрази, інтертекстуально пов’язані з філософським дискурсом Платона (тіло як desmwth,rion calepo,n «страшна в’язниця», душа як to. th/j dianoi,aj ptero,n «крило розуму», скуте кайданами).
6. Порівняння, що вживаються в урочистих промовах Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста, утворені внаслідок зіставлення з різноманітними сферами дійсності, зокрема, з природними явищами, сонцем, дією світла, моделями поведінки тварин, морем та мореплавством, військовим мистецтвом, з атлетичними іграми, колісничними перегонами, художнім мистецтвом, лікарською справою, музичними інструментами, в’язницею тощо. Для порівнянь усіх трьох авторів властиві образи морської бурі, кораблетрощі, непохитної скелі, корабля з коштовностями, досвідченого керманича, фортеці, непереможного атлета. Іоанн Златоуст у своїх порівняннях звертається до художніх образів досвідченого лікаря, багатострунної ліри, уквітчаних лук, дорогоцінної перлини. Живописні порівняння вживаються Григорієм Богословом внаслідок авторського асоціювання моделей людської поведінки з тваринним світом, зокрема, з поведінкою неприборканих жеребців, диких кабанів, волів, лева, бджіл, різних комах, пташки, що огортає своїх пташенят. Надмірне слововживання, ретардація, піднесеність стилю у порівняннях промовисто свідчить про вплив другої софістики на формування вербально-семантичного рівня мовних особистостей Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста.
7. Лінгвокогнітивний рівень мовних особистостей Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста представлений концептами h` avreth, «доброчесність», o` avgw,n «змагання», «боротьба», to. fw/j «світло», і лише Григорія Богослова – h` qe,wsij «обоження» та h` e;llamyij «осяяння Божественним Світлом». Вище зазначені концепти утворюють між собою різнорівневі зв’язки в індивідуально-авторських картинах світу досліджуваних авторів. Герой епідейктичної промови як архетипний образ досконалої людини наближається до Троїчного Бога-Світла під час свого духовного сходження лише через o` th/j avreth/j avgw,n «змагання у доброчесності», а за Григорієм Богословом, герой повинен здолати шлях містичного сходження до Бога через очищення (h` ka,qarsij), споглядання (h` qewri,a) та осяяння Божественним Світлом (h` e;llamyij), щоб досягнути стану обоження (h` qe,wsij).
8. В основі античного методу уславлення в епідейктичному красномовстві лежить хвала за h` avreth,”. Християнське урочисте красномовство, запозичивши метод, наповнило концепт h` avreth, «доброчесність» новим змістом. В результаті дослідження стало очевидним, що понятійний компонент концепту h` avreth, «доброчесність» в урочистих промовах Трьох Святителів вербалізується як h` avga,ph «любов» до Бога і до людей, h` eivj Cristo.n pi,stij «віра у Христа», h` eivj Qeo.n evlpi,j «надія на Бога», h` euvse,beia «набожність», o` fo,boj tou/ Qeou/ «страх Божий», to. euvcaristei/n ton Qeo,n «вдячність Богу», h` dikaiosu,nh «справедливість», h` swfrosu,nh «непорочність», h` sofi,a «мудрість», h` fro,nhsij «розсудливість», h` tapeinofrosu,nh «смиренність», h` proqumi,a «душевний запал», h` parvr`hsi,a «безстрашність у словах», «принциповість», h` avndrei,a «мужність», h` u`pomonh, «витривалість», h` karteri,a «терпіння», h` stervr`o,thj «стійкість», h` evgkra,teia «стриманість», h` a`plo,thj «простота», to. evpieike,j «доброта», h` euvsplagcni,a «милосердя», to. e;leoj «співчутливість», h` megaloyuci,a «великодушність», h` filanqrwpi,a «людяність». Емоційно-оцінний компонент концепту h` avreth, вербалізується у висловлюваннях, де доброчесність зображується як душевна краса, гармонійна впорядкованість, заклик до наслідування якої постійно звучить у досліджуваних промовах.
9. У творах патристики досягнення героєм вершини h` avreth, «доброчесності» уявляється у категоріях концепту o` avgw,n «змагання». Для Трьох Святителів властива репрезентація вдосконалення людини як to. avgw,nisma «подвигу» та h` a;qlhsij «боротьби». Урочисте красномовство Трьох Святителів містить велику кількість агоністичної лексики, що вживається на позначення духовного сходження героя, його перемоги над антагоністами.
10. Для лінгвокогнітивного рівня мовних особистостей Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста властиві уявлення про Бога як про Світло, а для Григорія Богослова, крім того, ідея h` e;llamyij «осяяння Божественним Світлом» як необхідної умови досягнення людиною h` qe,wsij «обоження». Важливий у когнітивному сенсі для мовних особистостей Трьох Святителів концепт to. fw/j «світло» сягає своїми витоками біблійної картини світу, у якій концептуалізуються уявлення про Воплочення Христа як прихід Світла, що освітлює весь світ. В урочистому красномовстві автори послідовно вживають лексичні засоби, метафори та порівняння з семантикою світла, щоб представити цільовій аудиторії життя, внутрішній світ, подвиг та небесну славу героїв, архетипних образів досконалої людини.
11. В індивідуально-авторській картині світу Григорія Богослова важливе місце займає концепт h` qe,wsij «обоження», що промовисто свідчить про лінгвокультурний діалог античності та християнства у патристичному дискурсі. Попри неоплатонічні витоки вербалізації досліджуваного концепту, його понятійна складова у дискурсі Григорія Богослова репрезентується як зустріч з персональним Троїчним Богом, споглядання th/j Tria,doj o[lhj o[lw| noi?. «усієї Трійці усім розумом» та метафізична зміна людини у Христі, у якій бере участь і тіло, на відміну від дискурсу неоплатоніків, де людина на шляху містичного сходження проходить етапи h` e;kstasij «виходу з себе» з наступним розчиненням у Божественному Розумі та e[nwsij пантеїстичного «поєднання» з Єдиним. Емоційно-оціний компонент концепту h` qe,wsij «обоження» вербалізується у промовах Григорія Богослова різноманітними закликами до невпинного і стрімкого містичного сходження до Великого Божественного Розуму (h` qei,a megalonoi,a), до першого та найчистішого Розуму (o` prw/toj kai. kaqarw,tatoj nou/j). Споглядання божественного вербалізується як to. ka,lloj tw/n nooume,nwn «краса речей, що споглядаються розумом», якої гідні лише ai` kaqarai. yucai, kai. qeoeidei/j «чисті та богоподібні душі».
12. Мотиваційний рівень мовних особистостей Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста, лінгвістичним корелятом якого є прецедентні тексти Святого Письма та античності, представлений комунікативною стратегією уславлення героя як носія доброчесності (або як людини, що досягла обоження) та мовними тактиками:
а) переконання у необхідності наслідування героя;
б) зіставлення (h` su,gkrisij) моделей поведінки героя з архетипними моделями поведінки біблійних персонажів;
в) апелювання до авторитету Біблії або прецедентного тексту античності;
г) дискредитації героїв-антагоністів як уособлень гріха та темряви, античних авторів як носіїв хибних поглядів, героїв античних міфів як архетипних образів протилежної християнським чеснотам поведінки.
Звертання до прецедентних текстів Святого Письма властиве для усіх трьох авторів, натомість античний інтертекст вирізняє промови Григорія Богослова та лише деякою мірою Іоанна Златоуста, адже останній звертається до прецедентних текстів античності лише у промові «De Babyla contra Julianum et gentiles». Григорій Богослов часто вживає цитати, ремінісценції з творів Платона, Гомера, Піндара, Геродота, будує інтертекстуальні зв’язки з прецедентними текстами античності згадуванням імен міфічних персонажів та введенням алюзій на міфічні сюжети. Урочисті промови Григорія Богослова найяскравіше засвідчують вплив біблійної та античної картин світу на формування мовної особистості автора.
Отже, у ході дисертаційного дослідження були досягнуті поставлені цілі та завдання, зокрема, окреслено у різних аспектах тенденції лінгвокультурного діалогу античності та християнства на матеріалі урочистого християнського красномовства, описано вербально-семантичний, лінгвокогнітивний та мотиваційний рівні мовних особистостей Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста, визначено ключові для індивідуально-авторських картин світу концепти, встановлено важливі у пізнавальному плані прецедентні тексти для мовних особистостей, досліджено явище біблійної та античної інтертекстуальності у патристичному дискурсі у жанрі урочистого красномовства, проаналізовано комунікативні стратегії, мовні тактики, інтенції та наміри авторів, згідно з якими відбувалася комунікація між християнським проповідником та аудиторією вірян у добу патристики.
Отримані результати дисертаційної роботи можуть стати поштовхом для подальших розвідок у сфері лінгвокогнітивного та лінгвокультурологічного дослідження патристичного дискурсу, зокрема, визначенні концептів грецької патристики як феномену пізньоантичної та візантійської культури, встановленні тенденцій лінгвокультурного діалогу античності та християнства в інших жанрах патристичного дискурсу.